Навчання на основі розвитку інтересу. Й.Ф.Г ербарт.

Послідовник Й. Г. Песталоцці німецький педагог Й. Ф. Гербарт розвиває у своїх педагогічних працях ідею виховуючого навчання. В педагогічній системі домашнього навчання І. Ф. Гербарта дидактика займає центральне місце, оскільки, за його переконанням, навчання не тільки забезпечує дитині інтелектуальний розвиток, а й служить меті морального виховання. Саме різнобічність інтересів і широкий кругозір робить дитину сприйнятливою до виховних впливів.

Особливий інтерес у дидактиці Й. Ф. Гербарта викликає його навчальний план, у якому закладена і освітньо-розвивальна і виховна ідеї. Послідовник Й. Ф. Гербарта, професор Йєнського університету В. Рейн на основі принципів, викладених у книзі "Загальна педагогіка виведена з цілей", розробив і запровадив у загальноосвітній школі зазначений план. У плані відповідно до основних завдань навчання — розвиток багатогранного інтересу — викладання забезпечує дві лінії пізнання: пізнання людини (історико-філологічна лінія) і пізнання природи (природничо-математична лінія).

Історико-гуманітарні знання Й. Ф. Гербарт та В. Рейн розподіляють на три групи: етико-вольове навчання, естетику й мову. Етико-вольове навчання включає вивчення релігії, історії та літератури. Естетичний цикл становить спів, малювання, ліплення й гімнастика. До групи "мови" належить вивчення рідної та іноземних мов, причому однаково важливого значення надається як сучасним (новим) мовам, призначеним для ділової сфери спілкування, так і давнім — мовам науки та церкви. За переконанням Й. Ф. Гербарта, історико-філологічні знання доцільно подавати, використовуючи в процесі навчання численні дидактичні ігри та інсценування. Мета зацікавлення дітей процесом пізнання та включення найбільш надійної — образної й емоційної пам’яті. Для виховання у дітей працьовитості, надання навчанню наочного, дослідницького характеру, формування умінь та навичок застосовувати надбані знання на практиці, у навчально-виховному процесі, "де тільки можливо", впроваджується ручна праця.

Природничо-математичні знання також розподіляються на три групи: географія, природознавство й математика. Назви навчальних дисциплін формулювались у XIX столітті дещо інакше, аніж тепер. Відповідно, до географії віднесені математична географія та фізична географія. Природознавство вивчає природничу історію (ботаніку, мінералогію й зоологію) та природничі науки (фізику й хімію). Математика представлена у навчальному плані арифметикою, алгеброю та геометрією. Знову багато уваги приділяється ручній праці.

У праці "Загальна педагогіка виведена з цілей" Й. Ф. Гербарт акцентує увагу на виховній ролі інтересу до навчання. Інтерес учня до нагороди чи прагнення уникнути покарання, за переконанням вченого, перетворює навчальний процес на засіб виховання егоїста. Безпосередній же інтерес до вивчення наук стає для людини моральною основою, трансформується на творчий внутрішній стимул. Пізнавальний інтерес визначається як інтерес багатогранний.

Вчений вирізняє 6 напрямів різнобічного інтересу і, відповідно, 6 напрямів навчання: 1) емпіричний інтерес (спостереження, досвід); 2) умоглядний (роздуми); 3) естетичний (формування смаку); 4) емоційний (ставлення до людей); 5)соціальний (ставлення до суспільства); 6) релігійний (віра). Вчений переконаний, що в ході навчання дитини важливо слідкувати, щоб жодний з інтересів не переважав.

Інтерес до навчальної діяльності значною мірою залежить від форми подачі учням знань. Педагог радить не давати знань у готовому вигляді, а зацікавлювати вихованців можливістю знайти їх самостійно. Й. Ф. Гербарт виступає проти спрощення і надмірного полегшення учням процесу здобування знань. Він висловлюється про необхідність викликати в учнів жагу знань, яка стала б рушійною силою для подолання труднощів. Учений докладно аналізує психологічні механізми інтересу й "хотіння", встановлює зв’язок між пізнанням та емоційним інтересом. Він розглядає процес викладання як шлях передачі знань та як спосіб спілкування з людьми. Досліджує рівні викладання. Й. Ф. Гербарт пише, що викладання повинне одночасно розвивати пізнання й формувати позитивне емоційне ставлення до нього; показувати, пов’язувати, повчати, філософськи обґрунтовувати. Викладання повинно бути наочним, зв’язним, піднесеним, захоплюючим.

Й. Ф. Гербарт зупиняється також на окремих питаннях, пов’язаних з викладанням конкретних дисциплін.

При викладанні історії він бачить мету: виховання у дітей співчутливого ставлення до оточуючих, розвиток патріотизму й героїзму, роз’яснення позитивної ролі релігій в історії людства, досягнення усвідомлення учнями причинно-наслідкових зв’язків між минулим і сьогоденням. Й. Ф. Гербарт переконаний, що інтерес до вивчення історії виникає у дітей, якщо розповідь вчителя про історичні події буде достатньо живою, образною й емоційною.

При вивченні географії педагог рекомендує активну роботу з картою, "подорожі" з її допомогою від місця проживання дітей до різних об’єктів на земній кулі. "Подорожі" доцільно супроводжувати "захоплюючими розповідями наставника, який говорив би з таким піднесенням, ніби здійснив усі ці поїздки й переходи насправді".

Розвиток мовлення учня суттєво залежить від його начитаності. Вчений вказує на важливість правильного підбору книг для читання, навчання дитини виразно читати та зацікавлення до заучування напам’ять кращого літературного матеріалу.

Більшість дидактичних порад Й. Ф. Гербарта залишаються актуальними для нашого часу.