Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Методика навчання читанню.




Саме патріотична позиція уряду Російської Імперії дозволила йому в XIX столітті здійснити безпрецедентну в історії педагогіки "революцію". За розпорядженням царів та міністрів народної освіти найталановитіших педагогів того часу посилають у довготривалі закордонні відрядження (терміном до кількох років) для інтенсивного вивчення, узагальнення й творчого опрацювання передового європейського педагогічного досвіду, з метою його впровадження на батьківщині (одним з таких педагогів був згаданий вище К. Д. Ушинський). На основі надбаних і узагальнених закордонних знань та вітчизняних досліджень створювались високоякісні навчальні програми й підручники. Наприклад, програми з початкової математики й російської мови. Їх можна не аналізувати, оскільки кожний наш сучасник вивчав математику у школах України за цією програмою, а нинішні підручники з української та російської мов побудовані майже за тим самим принципом, як до 1917 року. В СРСР російська література викладалася також за програмами, розробленими до 1917 року, які доповнювались творами авторів XX століття. Підручники практично з усіх дисциплін у XIX столітті мали цікаві для школярів оповідання й високохудожні малюнки, тому що представники тогочасних Міністерства народної освіти та Академії наук вважали першочерговим у навчанні завданням зацікавити дитину вивченням того чи іншого предмета.

Доцільно проаналізувати ті методичні знахідки, які сьогодні незаслужено забуті. Такими унікальними дидактичними знахідками у XIX - на початку XX століття були: 1) навчання правильного, свідомого й швидкого читання; 2) навчання каліграфічного грамотного письма; 3) організація навчально- виховної роботи дитини з книгою; 4) навчання чітко й логічно висловлювати думки у письмовій формі. Всі проаналізовані далі окремі дидактичні прийоми, цілісні методики, підручники використовувалися, насамперед, гувернерами в системі домашнього навчання, хоча частину з них застосовували також і вчителі гімназій.

Книга - головне джерело наукових знань. Для того, щоб стати освіченою людиною, дитина мусить досконало оволодіти такою складною загальнонавчальною навичкою, як читання. Тепер важко уявити, що звуковий метод навчання читання для XIX століття був незвичним. Тому, по-перше, на той час існувало немало наукових робіт, у яких роз’яснювалося, як слід навчати за ним, а, по-друге, складаючи іспити з метою одержання диплома чи свідоцтва, майбутні домашні наставники, домашні вчителі та вчителі початкових класів повинні були продемонструвати знання кількох способів навчання читання. Ці та інші вимоги публікувалися у спеціальному збірнику "Випробування на звання...".

Найкращим поясненням, як навчати за звуковим методом, на нашу думку, була книга Ф. Кочержинського "Кілька роз’яснень до навчання грамоти за звуковим способом", яка, окрім пояснень, містила докладні поурочні плани, розроблені на весь курс навчання грамоти. Алфавіт вивчався за 21 урок. Спеціальна увага надавалася вправам у читанні відкритих і закритих складів, вивченню м’яких і твердих звуків, читанню слів (російською мовою), у яких окремі літери не вимовляються, наприклад: "здравствуйте" "сердце", "солнце", "чувствовать".

Найкращим посібником, у якому були представлені усі різновиди навчання читання стала книга І. Паульсона "Методика грамоти за історичними й теоретичними відомостями".

Важливо, що домашні наставники та вчителі в пошуках оптимальної методики навчання читання для свого вихованця могли одночасно поєднувати кілька прийомів та способів, що збільшувало ефективність навчальної діяльності. Наведемо способи і прийоми, які використовувались найчастіше.

Способи навчання читання поділялися на синтетичні, аналітичні й аналітико-синтетичні.

I. Синтетичні способи.

1. Буквоскладальний спосіб. Поділявся на три етапи: 1) заучування букв; 2) злиття букв у склади; 3) складання багатоскладових слів.

2. Звукоскладальний спосіб. Називали не букви, а звуки. При навчанні читання швидко називали "німу" або "напівзвучну" літеру (дзвінкі й глухі приголосні) і поруч з нею "звучну" (голосну). Наприклад: ба, бе, би, бо, бу. На наступному етапі читали склади зі збігом двох приголосних: бр - брат, кр - кріт.

Одним з варіантів синтетичного способу було не усне заучування назв букв чи звуків напам’ять, а запам’ятовування їх у процесі письма. Письмо поєднувалося з читанням. Спочатку писали й заучували назви літер, потім - записували й читали склади, далі - слова. Прихильниками методики одночасного навчання читання й письма були німецький педагог В. Ратке, французький - П. Дельонне, російський - Покотилов.

Навчаючись читати за синтетичним способом, діти повинні були завчити багато літер і складів, що не становили для них інтересу. Відсутність зацікавлюючої основи не подобалась окремим педагогам, які зробили спробу знайти інший підхід, більш приємний для дитини. Так виник аналітичний спосіб.

II. Аналітичний спосіб.

Уперше аналітичний спосіб навчання зацікавив широкі педагогічні й громадські кола після виходу в світ у 1791 році букваря берлінського педагога Гедіке "Дитяча книга для першого вправляння в читанні без азбуки й буквоскладання".

Робота зі сторінкою букваря відбувалась у такій послідовності:

1. Завчити "читання" слів першого рядка.

2. Знайти усі слова "аист".

3. З’ясувати, чим вони відрізняються (колір, підкреслення).

4. Навчитися "читати" усі слова на сторінці.

5. Знайти на сторінці усі літери "а" в усіх словах (для кожної літери у букварі відводилась одна сторінка. Спочатку вивчалися усі голосні).

І. Паульсон, аналізуючи запропоновану методику навчання читання, писав, що, висунувши на перший план читання цілих слів, Гедіке змушує маленького учня майже самостійно доходити до розуміння процесу читання. Водночас, дитині все одно доводиться засвоювати літери, проти вивчення яких поза складом слів виступав автор системи. Методика навчання читання ускладнює й уповільнює досягнення головної мети - свідомого читання, адже слова доводиться запам’ятовувати винятково за їхнім зовнішнім виглядом. Разом з тим, можливе поєднання синтетичного способу із заучуванням дитиною зовнішнього вигляду слів, що дає хороші результати. Але таке подання можливе тільки при індивідуальному навчанні дитини в домашніх умовах.

III. Аналітико-синтетичний спосіб.

Спосіб Л. Томаса (Лейпциг, 1848 р.). У букварі вміщувались малюнки з підписами, розкладеними на склади та літери. Педагог розпочинав заняття бесідою про предмет на малюнку. Бесіда доповнювалась оповіданням чи віршем. Потім предмет малювали й дізнавалися про його використання. Слово- назву розкладали на склади й літери, а потім знову поєднували їх у слово. Слово вчилися писати: писали букви, поєднували їх у склади і, зрештою, знову у слово.

Домашні наставники та вчителі Російської Імперії у XIX столітті з метою підвищення ефективності навчання активно застосовували різноманітні прийоми, розроблені для цього в різних країнах у різні періоди. Наведемо кілька прикладів.

1. Дітям давали для гри вирізані з дерева букви. З них складали слова. (Автор рекомендації - римський ритор Квінтилліан (І ст. н. е.). Для прискорення навчання письма він же рекомендував змушувати малюків багаторазово обводити грифелем літери, вирізані на дошці).

2. У 1833 році в Санкт-Петербурзі вийшла "Азбука у віршах". Віршовані рядки діти запам’ятовували краще.

3. Німецький педагог І. Базедов складав із дітьми склади й слова з літер, випечених із солодкого тіста. Після завершення занять як нагороду за правильне виконання завдань букви дозволялося з’їсти (1774 р.).

4. Дж. Локк наклеював букви на кубик, які по 4 рази кидали усі гравці. Вигравав той, у кого випадали такі 4 літери, з яких можна було скласти найбільше слів (1693 р.).

5. Е. Роттердамський (1467-1536) винайшов захоплюючу дидактичну гру. Дитині вручали лук і стріли. На кожній стрілі була написана голосна. На мішені записувались усі приголосні. Коли дитина поціляла в мішень, вона вимовляла склад, що утворився, і отримувала в нагороду вишню. Педагог описав випадок, коли йому, завдяки цій грі, вдалося за кілька днів навчити читати хлопчика, який до того не міг навчитися протягом трьох років з учителем.

6. З 1660 року Е. Роттердамський почав використовувати для навчання читання набірну касу літер.

Як видно з каталогів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, наприкінці XIX - на початку XX століття в Російській Імперії існував великий вибір букварів. Тільки у Києві у 1916 році їх налічувалось більше ста. Домашні вчителі та наставники найчастіше використовували букварі В. П. Вахтерова, Ф. В. Грекова, Д. І. Тихомирова, І. Т. Фльорова, С. Шелмановського.

Особливий інтерес, на нашу думку, становить система навчання читання професора Ф. В. Грекова. Головну причину неуспішності навчання, коли учень добре знає літери, але ніяк не може навчитися читати, педагог вбачав у тому, що дітям відразу дають читати багатобуквені слова. За методикою Ф. В. Грекова, після опанування читання двобуквених складів учні навчалися читати три- чотирибуквені слова і лише після цього переходили до п’яти-шестибуквених та довших. Буквар Ф. В. Грекова містив цікавий для дітей мовний матеріал: прислів’я, загадки, вірші, оповідання, статті. Це сприяло пробудженню в учнів інтересу до читання й пізнання, що, за переконанням педагога, було важливою передумовою успішного навчання.

У зв’язку з панівним становищем російської мови, українські букварі попитом у гувернерів не користувались.


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 166; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.009 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты