Побудова навчального курсу.

Cтруктура курсу “Педагогіка вищої школи”відповідає суті та вимогам модульно-рейтингової системи.

На вивчення навчального курсу відводиться 4 залікові кредити (загальний обсяг – 144 години, аудиторних – 54, 26 год. – на лекційні заняття, 16 год. на практичні заняття та 12 годин – на семінарські заняття, 90 год. відведено на самостійну та індивідуальну роботу. Формою поточного контролю є контрольна робота, а формою підсумкового контролю - залік.

Курс “Педагогіка вищої школи” складається з таких основних розділів:

1. Загальні засади педагогіки вищої школи

2. Основи дидактики вищої школи.

3. Виховна робота зі студентською молоддю.

4. Управління вищим навчальним закладом.

Зміст занять грунтується на сучасних підходах до забезпечення творчої самореалізації особистості. Програма курсу передбачає оволодіння студентами не тільки основним теоретичним матеріалом, який вивчається, а й тими видами діяльності майбутніх викладачів, що відповідають їхнім інтересам та можливостям. Засвоєння студентами курсу “Педагогіка вищої школи” має стати підгрунтям для формування творчих, активних та компетентних фахівців – викладачів ВНЗ.

Засвоєння змісту курсу в процесі його вивчення передбачає такі види організації діяльності студентів:

· аудиторна робота студентів під керівництвом викладача на лекціях, семінарських і практичних заняттях;

· самостійна робота студента, в ході якої він простежує зв’язок педагогічної теорії і практики, готуючись до майбутньої викладацької діяльності;

· індивідуальна робота студента.

Викладання дисципліни здійснюється шляхом читання лекцій, проведення семінарських занять й практичних занять, самостійної підготовки.

2. Міжпредметні зв’язки педагогіки вищої школи.

Як навчальний предмет, „Педагогіка вищої школи” є одним із основних курсів у системі педагогічної освіти, базується на знаннях, отриманих студентами у процесі навчання в загальноосвітній школі та попередньому навчанні у ВНЗ, розширює і поглиблює знання, що необхідні для майбутньої викладацької діяльності, сприяє формуванню відповідних вмінь та навичок.

Зв’язки педагогіки вищої школи з іншими науками зумовлені спільністю їх об’єктів і реалізуються як взаємовплив, взаємозбагачення.

Міжпредметні зв’язки даного курсу дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси, тенденції, зокрема:

1) із філософією, тому що вона є методологічною основою для осмислення та реалізації цілей вищої освіти на сучасному етапі розвитку педагогічного знання;

2) із педагогікою, тому що вона є своєрідним підгрунтям для всіх галузей, зосереджених на педагогічних проблемах дорослих;

3) із психологією, через закони розвитку психіки людини, педагогіка вищої школи втілює закони управління розвитком особистості;

4) із анатомією, як базою для розуміння біологічної сутності людини;

5) із фізіологією, тому що знання закономірностей функціонування вищої нервової діяльності дозволяє педагогіці вищої школи конструювати й впроваджувати розвивальні навчальні технології, які сприяють оптимальному розвитку особистості;

6) із соціологією, оскільки результати соціологічних досліджень є базою для рішення педагогічних проблем, пов’язаних з соціалізацією особистості;

7) із естетикою, яка допомагає визначити методи формування поняття про прекрасне в природі та суспільстві;

7) з кібернетикою, через додаткові можливості дослідження закономірностей, способів і механізмів управління навчально-виховним процесом у ВНЗ.

3. Система вищої освіти в Україні.

Освіта – одна з основних категорій педагогіки. У неї декілька визначень.

Система освіти — це сукупність навчально-виховних і куль­турно-освітніх закладів, наукових, науково-методичних і мето­дичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти, які згідно з Конституцією та іншими законами України здійснюють освіту і виховання громадян. Функціонування системи освіти забезпечується державою.

У статті 53 Конституції України визначено: "Держава забезпечує доступність і безоплат­ність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-тех­нічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних за­кладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, поза­шкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам".

Процес отримання освітньої підготовки має кілька рівнів. Відповідно до закону України "Про освіту" (1996 р.) встановлено такі освітні рівні:

1. початкова загальна освіта;

2. базова загальна середня освіта;

3. повна загальна середня освіта;

4. професійно-технічна освіта;

5. базова вища освіта;

6. повна вища освіта.

Всі вони пов'язані між собою (див. рис.1.1).

г-------------------------------------------------- , І РІВНІ ОСВІТИ і Рис. 1.1. Взаємозв'язок між рівнями освіти

В останні десятиріччя говорять про необхідність здобуття людиною освіти протягом всього життя. Для цього існує системанеперервної освіти. В ній багато компонентів, в тому числі вища освіта, яку люди здобувають у ВНЗ.

Система освіти суспільства має відповідати його стратегічним завданням. Як наголошується в Національній доктрині розвит­ку освіти, освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення автори­тету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені. Проте стан справ у галузі освіти, темпи та глибина перетворень не повною мірою задовольняють потреби особистості, суспільства й держави. Глобалізація, зміна технологій, перехід до інформа­ційно-технологічного суспільства, утвердження пріоритетів ста­лого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлю­ють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і ос­новний важіль сучасного прогресу, потребу в радикальній модер­нізації галузі; ставлять перед державою, суспільством завдання забезпечити пріоритетність розвитку освіти і науки, першочер­говість розв´язання їх нагальних проблем.

Особливе місце в загальнодержавній системі освіти України займають вищі навчальні заклади. Вони насамперед мають пра­цювати на перспективу розвитку суспільства. Як підкреслює ака­демік В.П. Андрущенко, вища школа покликана формувати інте­лект нації. Від цього залежить майбутнє. Парадигма розвитку освіти України у XXI ст., зокрема вищої, зумовлюється якісними характеристиками суспільства майбутнього. За прогнозами вчених-футурологів, XXI ст. характеризуватиметься такими основ­ними проявами: розвитком інформаційних технологій, загальною комп´ютеризацією та системним програмуванням усіх сфер вироб­ництва, широким використанням лазерної техніки й мікропроце­сорів, застосуванням телекомунікацій зі зворотним зв´язком, ви­користанням нових полімерних матеріалів, появою нових джерел енергії. Усе це змінить ритм і стиль суспільного й індивідуального життя людей, що стануть інтенсивнішими, індивідуально відпо­відальними, творчими. Життя вимагатиме інтелектуально розви­неної особистості, базовим компонентом духовного світу якої бу­дуть саме фундаментальні знання й здатність до самоосвіти в кон­тексті інформації, обсяги якої постійно зростають.

Викладене зумовлює формування нових вимог до освіти, на­самперед професійної. Вона має бути фундаментальною, базува­тися на найновіших досягненнях науки, здійснюватися за новіт­німи педагогічними технологіями.

Державна політика в галузі вищої освіти, крім опори на за­гальноосвітні принципи, ґрунтується на власних специфічних положеннях:

· • доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

· • незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

· • інтеграції системи вищої освіти України у світову освітню систему при збереженні та розвитку досягнень і традицій україн­ської вищої школи;

· • наступності процесу здобуття вищої освіти;

· • державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

· • гласності при формуванні структури та обсягів освітньої і професійної підготовки фахівців.

Особливості вищої освіти України та специфіку роботи ВНЗ представлено в Законі України "Про вищу освіту". Цей Закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Система вищої освіти (Закон України "Про вищу освіту", ст.16).

Систему вищої освіти складають:

§ вищі навчальні заклади всіх форм власності;

§ інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

§ органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Управління у галузі вищої освіти(Закон України "Про вищу освіту", ст.17).

Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

§ здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

§ організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;

§ у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

§ забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється:

§ спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

§ іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

§ Вищою атестаційною комісією України;

§ органами влади Автономної Республіки Крим;

§ органами місцевого самоврядування;

§ власниками вищих навчальних закладів;

§ органами громадського самоврядування.

Структура вищої освіти (Закон України "Про вищу освіту", ст.6).

1. До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні:

§ неповна вища освіта;

§ базова вища освіта;

§ повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні:

§ молодший спеціаліст;

§ бакалавр;

§ спеціаліст, магістр.

Освітні рівні вищої освіти (Закон України "Про вищу освіту", ст.7).

1. Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

2. Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

3. Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти (Закон України "Про вищу освіту", ст.7).

1. Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особам, які завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно-технічної освіти, може присвоюватись освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації. (Частину першу статті 8 доповнено абзацом другим згідно із Законом N 1158-IV ( 1158-15 ) від 11.09.2003)

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

2. Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого - четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

3. Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

4. Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Мета і головні завдання діяльності вищого навчального закладу (закон України "Про вищу освіту", ст. 22).

Основною метою діяльності вищого навчального закладу є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Головними завданнями вищого навчального закладу є:

§ здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

§ здійснення наукової і науково-технічної (для вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

§ забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців з вищою освітою;

§ здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих вищих навчальних закладах третього та четвертого рівнів акредитації;

§ вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

§ забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

§ підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Типи вищих навчальних закладів які надають вищу освіту в Україні закладу (закон України "Про вищу освіту", ст. 25).

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія- вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

4. Болонський процес і освіта в Україні.

Тенденції розвитку вищої освіти України визначені стратегією її приєднання до Болонського процесу, яке відбулося з підписанням відповідного акта 19 травня 2005 року в м. Берген (Норвегія). Основною метою Болонського процесу є створення зони Європейської вищої освіти. Тому запровадження Болонських принципів - крок до євроінтеграції України і засіб полегшення доступу громадян до якісної освіти.

Основними принциповими позиціями створення зони Європейської вищої освіти (цілями Болонського процесу) є:

1) упровадження двоциклового навчання та освітніх і кваліфікаційних ступенів (після завершення першого циклу навчання присвоюється академічний ступінь бакалавра, другого - магістра);

2) упровадження кредитної системи обліку трудомісткості навчальної роботи студентів. За основу береться ECTS (European Credit Transfer System - Європейська кредитно-трансферна система), що має накопичувальний характер;

3) формування системи контролю якості освіти;

4) розширення мобільності студентів і викладачів;

5) забезпечення працевлаштування випускників;

6) підтримання привабливості європейської системи освіти з одночасним збереженням кращих традицій і надбань національних систем вищої освіти.

Трансформації в освіті спричинили зміни її базової парадигми. Нині освіта ґрунтується не тільки на традиційних засадах (знаннях, уміннях, навичках), а й на нових, запропонованих ЮНЕСКО: "вчитися знати, вчитися робити, вчитися бути, вчитися співіснувати". Отже, знання, уміння і навички - це тільки засіб, а не мета освіти XXI ст.

Закон України "Про вищу освіту" кваліфікує студентів як активних суб'єктів освітньої діяльності. Вони - ті, хто навчається, а не ті, кого навчають (термін "студент" у перекладі з латинської мови означає "той, хто навчається").

Відповідно до умов Болонської декларації у процесі навчання зменшується частка прямого інформування студента і розширюється застосування інтерактивних форм роботи під керівництвом викладача. Самостійна робота студента стає основним джерелом набуття професійних компетенцій, сприяє формуванню конкурентоспроможного фахівця.

Навчальна діяльність у ВНЗ передбачає аудиторну роботу з опанування програмового матеріалу (лекції, семінари, практичні тощо), індивідуальну роботу (консультації, виконання індивідуальних навчально-дослідних завдань (ШДЗ), індивідуальні заняття, що проводяться під керівництвом викладача, тощо) та самостійну роботу (засвоєння студентом навчального матеріалу в час, вільний від обов'язкових навчальних занять, без участі викладача). Вона охоплює підготовку до семінарських, практичних, лабораторних занять; написання рефератів, есе, творчих робіт із конкретних проблем курсу; складання письмових звітів або усних доповідей; опрацювання окремих тем, питань програми курсу, додаткової літератури; роботу в інформаційних мережах тощо.

ECTS формувалася протягом 1988-1995 pp. Вона створена з метою зближення, а не уніфікації систем вищої освіти європейських країн. Завдання ECTS - досягнення прозорості систем навчання у різних країнах та сприяння студентським обмінам у країнах Європи через надання можливості студентові здійснювати трансфер (перезарахування) та накопичення кредитів. Ця система ґрунтується на обліку обсягу навчального навантаження студента, необхідного для засвоєння завдань (цілей) програми навчання.