Завдання роботи. 1.Повторити основні характеристики методології і категоріальний апарат дидактики.

1.Повторити основні характеристики методології і категоріальний апарат дидактики.

2. Ознайомити магістрантів з основними категоріями дидактики вищої школи.

3.З’ясувати сутність процесу навчання (в тому числі у ВНЗ).

4. Схарактеризуватизакономірності навчання у ВНЗ.

5. Схарактеризувати принципи навчання у ВНЗ.

6. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки.

Основні поняття. дидактика, категорії дидактики, дидактика вищої школи, процес навчання, закономірності дидактики, принципи дидактики.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе : Методология, цели и содержание, творчество : Уч. пособие. – М. : Академия, 2002. – 224 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Поняття про дидактику вищої школи. Основні категорії дидактики.

За своїм походженням термін "дидактика" сходить до грецької мови, в якому "didaktikos" означає повчаючий, а "didasko" - вивчає. Вперше ввів його в науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (1571-1635), в курсі лекцій під назвою "Короткий звіт з дидактики, або мистецтво навчання Ратіхія" ("Kurzer Bericht von der Didactica, oder Lehrkunst Wolfgangi Ratichii"). У тому ж значенні вжив це поняття і великий чеський педагог Ян Амос Коменський (1592-1670), опублікувавши в 1657 р. в Амстердамі свою знамениту працю "Велика дидактика, що представляє універсальне мистецтво навчання всіх усьому".

У сучасному розумінні дидактика є найважливішу галузь наукового знання, яка вивчає і досліджує проблеми освіти і навчання. Дидактика - теоретична і одночасно нормативно-прикладна наука. Дидактичні дослідження своїм об'єктом роблять реальні процеси навчання, дають знання про закономірні зв'язки між різними його сторонами, розкривають сутнісні характеристики структурних і змістовних елементів процесу навчання.

Дидактика (від грецьк. "didaktikos" — повчаючий і "didasko" — вивчає) є частиною педагогіки, що розробляє проблеми навчання та освіти.

Основні категорії дидактики: навчання, освіта, викладання, учіння, знання, вміння, навички, а також мета, зміст, організація, види, форми, методи, цінності, результати (продукти) навчання. До основних дидактичних категорій також можна зарахувати поняття "дидактична система" і "технологія навчання".

Мета дидактики -розкрити закономірності успішного навчання.

Таблиця 4.1.

Основні проблеми аналізу в дидактиці

Отже, дидактика — наука про навчання, його цілі, зміст, методи, технології, засоби, організацію та зворотний зв'язок на основі досягнутих результатів.

Основні категорії дидактики

освіта (як процес) — система набування знань, навичок, умінь, способів мислення і діяльності;

освіта(як результат) — рівень освіченості, ступінь оволодіння глибиною, широтою і змістом знань, навичок і вмінь;

знання— сукупність відомостей про предмети та - явища, зв'язки між ними, а також власних ідей;

уміння— оволодіння способами (прийомами, діями) застосування засвоєних знань на практиці;

навички — дії, доведені до автоматизму, високого рівня досконалості;

мета (навчальна, освітня) — те, до чого прагне студент у процесі навчання, майбутнє, на яке спрямовані його зусилля;

зміст (навчання, освіти) — система наукових знань, практичних навичок і вмінь, способів діяльності та мислення, які студенти мають опанувати в процесі навчання;

організація — упорядкування дидактичного процесу за певними критеріями, надання йому необхідної форми з метою найкращої реалізації поставленої мети;

форма(від лат. "forma" — зовнішній вигляд, оболонка) — організаційно упорядкований спосіб здійснення навчального процесу, який поєднує його внутрішню сутність, логіку, зміст і методи розкриття; форма, насамперед, пов'язана з кількістю студентів, часом і місцем навчання, порядком його здійснення тощо;

метод (від лат. "metodos" — шлях, спосіб) — шлях досягнення (реалізації) цілі та завдань навчання;

засіб — предметна підтримка навчального процесу; засобами є голос (мовлення) педагога, його майстерність — у широкому значенні, підручники, навчально-методичне і наукове устаткування тощо;

результати (продукти навчання)— те, до чого приводить навчання, остаточні наслідки навчального процесу, ступінь реалізації мети.

Дидактика охоплює систему вивчення всіх предметів і на всіх рівнях навчальної діяльності. За шириною охоплення дійсності, яку досліджують, виокремлюють загальну і приватну (конкретну) дидактики.

Предметом дослідження загальної дидактики є процес викладання й учіння із чинниками, які його зумовлюють, умовами, у яких він відбувається, а також результатами, до яких він приводить.

Приватні (конкретні) дидактики називають методиками викладання. Вони вивчають закономірності перебігу процесу, зміст, форми і методи викладання різних навчальних предметів. Кожен навчальний предмет має свою методику.

Дидактична система (від грецьк. "systemа" — ціле, створене за матеріалами частин, з'єднання) — сформульована за певними критеріями цілісна освітня система підготовки фахівця. Для дидактичних систем характерні внутрішня цілісність структур, поєднаних спільними цілями, організаційними принципами, змістом, формами і методами навчання.

Дидактика вищої школи - наука про вищу освіту та навчанні у вищій школі - інтенсивно розвивається галузь педагогічного знання.
Основними категоріями дидактики вищої школи є“освіта”, “закономірності”, “принципи”, “процес навчання”, “зміст освіти”,“форми організації та методи навчання”, “професійна підготовка”.

Дидактика вищої школи покликана поставити на наукову основу вирішення таких проблем:

1. Обгрунтування специфічних цілей вищої освіти.
2. Обгрунтування соціальних функцій вищої школи.
3. Обгрунтування змісту освіти.

4. Наукове обгрунтування способів конструювання педагогічного процесу у вищій школі та здійснення навчальної діяльності.

5. Визначення оптимальних шляхів, вибір змісту, методів, форм, технологій навчання та ін.

Як організувати процес навчання; яку вибрати траєкторію віч стартового рівня студента до досягнення певних цілей за визначений період; як сформувати мотивацію студента і які створити йому умови для навчального процесу — ось складові, від яких залежить якість навчального процесу, якість підготовки фахівця-професіонала і фахівця-особистосгі.

У сучасному розумінні навчанню у вищому навчальному закладі притаманні такі ознаки:

двобічний характер — бінарна діяльність науково-педагогічного працівника і студентів;

керування з боку науково-педагогічного працівника;

спеціальна систематична організація та управління;

цілісність і єдність;

відповідність закономірностям вікового та інтелектуального розвитку студентів;

управління розвитком і вихованням студентів.

За визначенням І. П. Підласого, сучасній дидактиці, принципи якої є в основі практичної педагогічної діяльності, притаманні подані нижче особливості.

1. Методологічну основу дидактики становлять об'єктивні закономірності філософії пізнання (гносеології), завдяки чому сучасна дидактика змогла подолати однобічний підхід до аналізу, як і інтерпретації процесу навчання, характерний для філософських систем прагматизму, раціоналізму, емпіризму, технократизму. Нинішня її концепція ґрунтується на системному підході до розуміння процесу навчання, відповідно до якого почуттєве сприйняття, розуміння і засвоєння знань, практична верифікація набутих знань і вмінь мають органічно злитися в пізнавальному процесі навчальної діяльності.

2. У дидактичній системі сутність навчання не зводять ні до передавання студентам готових знань, ні до самостійного подолання труднощів, ні до власних відкриттів студентів. Її відмінність — розумне поєднання педагогічного впливу з влаcною ініціативою, самостійністю та активністю студентів. Сучасна дидактика прагне до розумного раціоналізму.

Процес навчання - динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) педагога та студентів, під час якої здійснюється стимулювання та організація активної навчально-пізнавальної діяльності студентів з метою засвоєння системи наукових знань, умінь, навичок, розвитку і всебічної вихованості особистості (Н.Є. Мойсеюк).

Учіння — упорядкована діяльність студента.

Навчання — упорядкована взаємодія науково-педагогічних працівників зі студентами, спрямована на здобування знань, навичок, вмінь і професійних компетенцій.

Зовнішні критерії ефективності процесу навчання:

■ ступінь адаптації випускника до соціального життя і професійної діяльності;

■ темпи зростання процесу самоосвіти як пролонгований ефект навчання;

■ рівень освіченості чи професійної майстерності;

■ готовність підвищувати рівень освіти. Тому завданнями дидактики вищої школи є:

■ розробка змісту загальної і професійної освіти у різних типах вищих навчальних закладів з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку України;

■ удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання);

■ дослідження особливостей навчання обдарованої студентської молоді;

■ обґрунтування наукових засад подальшого розвитку та підвищення пізнавальної самостійності та активності студентів у навчальному процесі;

■ поглиблення досліджень, спрямованих на інтенсифікацію навчального процесу;

■ обґрунтування шляхів інтеграції навчальних дисциплін;

■ конструювання (модернізація) освітніх технологій;

■ побудова змісту і процесу навчання на основі гуманізації;

■ побудова змісту освіти на основі національної культури (мови, історії, літератури та ін.);

■ пошуки нових ефективних форм організації навчання на засадах демократизму і гуманізму.

Діяльність викладача в ході навчання передбачає:

роз'яснення студентам цілей і завдань навчання;

ознайомлення студентів із новими знаннями (явищами, подіями, предметами, законами);

управління процесом пізнання й систематизація набутих знань, умінь;

управління процесом пізнання наукових закономірностей і законів;

управління процесом переходу від теорії до практики;

організація евристичної та дослідницької діяльності;

перевірка, оцінювання змін у навченості й розвитку студентів.

Діяльність студента в ході навчання передбачає:

власну діяльність щодо навчання, позитивної мотивації учіння;

сприйняття нових знань, умінь;

аналіз, синтез, порівняння, зіставлення;

пізнання закономірностей і законів, розуміння при-чинно-наслідкових зв'язків;

набування навичок і вмінь, їх систематизація;

практична самостійна діяльність щодо розв'язання проблем, які виникають;

самоконтроль, самодіагносгика досягнень. Викладання — упорядкована діяльність педагога щодо

реалізації дидактичних цілей (освітніх завдань), забезпечення передавання знань, навичок і вмінь та їх усвідомлення й практичного застосування.

Етапи процесу засвоєння знань:

■ розрізнення чи пізнавання предмета (явища, події, факту);

■ запам'ятовування й відтворення предмета, розуміння;

■ застосування знань на практиці і перенесення знань у нові ситуації.

Якість знань оцінюють за такими показниками: повнота, системність, глибина, дієвість, міцність.

Одним з основних показників перспектив розвитку студента є здатність до самостійного розв'язання навчальних завдань (близьких за принципом розв'язання у співпраці і за допомогою педагога).

2. Закономірності навчання у ВНЗ.

Закономірність у дидактиці виражає об'єктивно існуючі, суттєві, обов'язкові для того чи іншого явища, процесу, предмета навчання зв'язки, які за однакових умов обов'язково повторюються. Проявів закономірностей надзвичайно багато. Різні автори по-різному їх класифікують й інтерпретують. Н.Є. Мойсеюк поділяє закономірності, що діють у навчальному процесі, на загальні та конкретні. Загальні - це ті, дія яких поширюється на всю систему процесу навчання, а конкретні - це ті, дія яких поширюється на окрему частину, аспект системи.

До загальних закономірностейналежать:

1.Закономірність цілей навчання.Цілі навчання залежать: а) від рівня і темпів розвитку суспільства; б) потреб і можливостей суспільства; в) рівня розвитку і можливостей педагогічної науки та практики.

2.Закономірність мотивації навчання.Результативність навчання зумовлюється: а) внутрішніми мотивами (стимулами) навчання; б) зовнішніми (суспільними, економічними, педагогічними) умовами і стимуляторами.

3.Закономірність змісту навчання.Зміст навчання (освіти)залежить: а) від суспільних потреб, мети освіти, цілей, завдань навчання; б) вікових можливостей учнів; в) рівня розвитку теорії і практики навчання; г) матеріально-технічних і економічних можливостей навчальних закладів.

4.Закономірність методів навчання.Ефективність дидактичнихметодів залежить: а) від знань і навичок використання методів; б) завдань навчання; в) змісту навчання; г) віку учнів; д) навчальних можливостей учнів; є) матеріально-технічного забезпечення; ж) організації навчального процесу.

5.Закономірність управління навчанням.Продуктивністьнавчання спричиняється: а) інтенсивністю зворотних зв'язків у процесі навчання; б) обґрунтованістю регулюючих впливів.

6.Закономірність результату навчання.Кінцевий результат процесу навчання залежить: а) від результатів попередніх етапів навчання; б) характеру й обсягу матеріалу, що вивчається; організаційно-педагогічного впливу педагогів; г) здатності учнів до навчання;д)часу навчання.

Конкретні закономірності навчання

Сучасній науці відома й значна кількість конкретних закономірностей. Наведемо лише деякі з них, не коментуючи.

Дидактичні (змістово-процесуальні) закономірності

1.Результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні усвідомленню цілей навчання учнем.

2.Результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні значимості для учнів змісту, який засвоюється.

3.Результати навчання залежать від способу включення учнів у навчальну діяльність (Л.В. Занков).

4. Продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь (у певних межах) обернено пропорційна кількості матеріалу, що вивчається, чи обсягу дій, що вимагаються.

5. Продуктивність засвоєння обсягу знань, умінь (у певних межах) обернено пропорційна трудності й складності виучуваного матеріалу, формуючих дій.

6. Результати навчання залежать від методів, які застосовуються.

7. Результати навчання залежать від засобів, які застосовуються. Навчання шляхом "діяння" в 6-7 разів продуктивніше, ніж шляхом "слухання".

Гносеологічні закономірності

1.Продуктивність засвоєння знань, умінь прямо пропорційна потребі вчитися.

2.Результати навчання (у певних межах) прямо пропорційні вмінню учнів вчитися.

3.Продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна обсягу навчальної (пізнавальної) діяльності учнів.

4.Продуктивність засвоєння знань, умінь (у певних межах) прямо пропорційна обсягу практичного застосування знань, умінь.

5.Розумовий розвиток учнів прямо пропорційний засвоєнню обсягу взаємопов'язаних знань, умінь, досвіду творчої діяльності (І.Я. Лернер).

6.Продуктивність засвоєння залежить від рівня проблемності навчання, інтенсивності включення учнів у розв'язання посильних і значущих для них навчальних проблем.

Психологічні закономірності

1. Продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна інтересу учнів до навчальної діяльності.

2. Продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна навчальним можливостям учнів.

3. Продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна рівню пізнавальної активності учнів.

4. Результати засвоєння конкретного навчального матеріалу залежать від здібностей учнів до оволодіння конкретними знаннями, уміннями, від їх індивідуальних нахилів.

5. Продуктивність навчання зумовлюється рівнем, силою, інтенсивністю й особливостями мислення учнів.

6.Продуктивність навчання (у певних межах) залежить від рівня розвитку пам'яті.

7. Продуктивність навчання (у певних межах) прямо пропорційна працездатності учнів.

8.З двох асоціацій однакової сили, одна з яких старша, при наступному повторенні краще буде активізуватися саме вона.

9. За інших рівних умов для досягнення критерію засвоєння потрібно менше спроб при заучуванні матеріалу методом розподільного научіння, ніж методом концентрованого научіння.

10.Продуктивність діяльності зумовлюється рівнем сформованості навичок і вмінь.

11.Кількість повторень значно впливає на продуктивність навчання (фон Кубе).

12.Відсоток збереження завченого навчального матеріалу обернено пропорційний його обсягу.

Управлінські закономірності

1. Ефективність навчання (у певних межах) прямо пропорційна частоті й обсягу зворотного зв'язку.

2.Якість навчання прямо пропорційна якості управління навчальним процесом.

3.Ефективність управління прямо пропорційна кількості та якості управлінської інформації, стану і можливостям учнів, що сприймають і переробляють управлінські впливи.

Соціологічні закономірності

1. Розвиток індивіда зумовлений розвитком усіх інших індивідів, з якими він перебуває в прямому або непрямому спілкуванні.

2. Продуктивність навчання залежить від обсягу й інтенсивності пізнавальних контактів.

3. Ефективність навчання зумовлюється рівнем "інтелектуальності середовища", інтенсивності взаємонавчання.

4. Престиж учня в класі залежить: а) від позиції, яку він займає; б) ролі, яку він відіграє; в) академічних успіхів і досягнень; г) індивідуальних якостей.

5.Ефективність навчання зумовлюється якістю спілкування вчителя з учнями.

6.Дидактогенія (грубе ставлення вчителя до учнів) веде до зниження ефективності навчання класу в цілому й кожного учня зокрема.

Організаційні закономірності