Завдання роботи. 1. Висвітлити сучасні підходи до розуміння змісту освіти у ВНЗ та способів його реалізації.

1. Висвітлити сучасні підходи до розуміння змісту освіти у ВНЗ та способів його реалізації.

2. Схарактеризувати суть, принципи та правила ефективної організації самостійної роботи студента.

3. Ознайомити магістрантів з сучасними підходами до організації науково-дослідної роботи студентів.

4. Сформувати в магістрантів поняття про педагогічну практику (місце в ході навчання, завдання, загальні ознаки, види, особливості).

5. Продовжити формувати позитивну мотивацію до самоосвіти та ефективного здійснення самостійної роботи.

Основні поняття. Зміст освіти, державний стандарт освіти, освітньо-професійна программа, навчальний план, навчальна програма, освітньо-кваліфікаційна характеристика, самостійна робота студента,науково-дослідна робота студента, педагогічна практика (безвідривна педагогічна практика, літня педагогічна практика,навчальна педагогічна практика).

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Фокин Ю.Г. Преподавание и воспитание в высшей школе : Методология, цели и содержание, творчество : Уч. пособие. – М. : Академия, 2002. – 224 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Зміст освіти у вищій школі, його реалізація.

Перш ніж розглядати зміст освіти у вищій школі, доцільно ще раз згадати про сутність терміна "освіта". У вузькому ро­зумінні освіта — це сукупність знань, умінь, навичок і компетенцій, набутих у навчальних закладах або самостійно, а також процес засвоєння систематизованих знань, розвитку пізнаваль­них сил, формування світогляду. У більш широкому значенні освіта, на думку академіка СУ. Гончаренка, — духовне обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, тобто процес формування обличчя людини. При цьому на перше місце ставить­ся не обсяг знань, а їх поєднання з особистісними якостями, умін­ня самостійно розпоряджатися своїми знаннями. За означенням, прийнятим XX сесією Генеральної конференції ЮНЕСКО, під освітою розуміється процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, за якого вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Традиційно виділяють три види освіти: загальну, політехніч­ну і спеціальну (професійну).

Загальна освіта передбачає оволодіння знаннями, уміннями й навичками з основ наук, які потрібні людині у повсякденному житті, а також підготовку до здобуття професійної освіти. Загаль­ну освіту здобувають у загальноосвітніх навчально-виховних за­кладах (школах, гімназіях, ліцеях, колегіумах).

Політехнічна освіта (грец. poly — багато і techne — мистец­тво, майстерність, вправність) виконує функцію ознайомлення з різноманітними галузями виробництва, пізнання сутності основ­них технологічних процесів, оволодіння вміннями й навичками обслуговування найпростіших технологічних (виробничих) про­цесів. Окремими компонентами політехнічної освіти людина ово­лодіває впродовж усього життя шляхом стихійного пізнання нав­колишньої дійсності, у процесі здобуття загальної та професій­ної освіти, а також беручи участь у виробничій діяльності.

Професійна освіта спрямована на оволодіння знаннями, умін­нями й навичками, які потрібні для здійснення професійної діяльності. В Україні професійну освіту здобувають у вищих та професійно-технічних навчальних закладах.

Зміст освіти — це чітко окреслене коло знань, умінь, навичок і компетенцій, якими людина оволодіває шляхом навчання у на­вчальному закладі або самостійно. Він містить систему наукових знань про природу, суспільство, людське мислення, культуру та практичних умінь і навичок, необхідних для життєдіяльності людини. Зміст освіти в цілому має сприяти розв´язанню генераль­ного завдання — формуванню гармонійної, всебічно розвиненої особистості.

Коли йдеться про зміст освіти, який лежить в основі профе­сійної підготовки, то мається на увазі, що він орієнтований на фор­мування професійної і загальної культури фахівців у широкому розумінні.

Зміст освіти (загальної, політехнічної, професійної) не є ста­лою величиною. Він змінюється залежно від рівня розвитку на­уки, соціально-економічного, культурного стану суспільства з урахуванням потреб освітньої підготовки молоді та перспектив соціального й економічного розвитку країни. Необхідність змін змісту сучасної освіти ілюструють слова міністра освіти і науки України академіка В.Г. Кременя: "Потребує зміни сам зміст на­вчання. Треба чіткіше та однозначніше визначити фундамен­тальні знання в різних сферах вивчення людини і світу, сепару­вати їх від надмірної інформаційної складової, що має виконува­ти роль ілюстративного супроводження пізнавального процесу. З урахуванням людиноцентристських тенденцій треба, не змен­шуючи можливості пізнання природи і світу, надати більшу мож­ливість для пізнання людини, її психофізіологічних та життєдіяльнісних особливостей, для індивідуального самопізнання. Не­обхідно також відпрацювати механізм систематичного оновлен­ня змісту навчання відповідно до розвитку науки та набуття люд­ством нових знань. Зміст навчання має відображати все багатство раціональних знань людства, зокрема в духовній сфері".

Процес удосконалення змісту освіти, зокрема професійної, потребує чималих зусиль. Тут треба враховувати перспективу, тому що випускники ВНЗ працюватимуть у різних галузях на­родного господарства тривалий час після здобуття професійної освіти. Справа ускладнюється ще й тим, що обсяг нових знань (інформації) з усіх наук у середньому подвоюється через 3—6 років. Ось чому так важливо при формуванні змісту освіти для підготовки фахівців певної спеціальності вибрати з великого ма­сиву інформацію, яка є результатом найновіших наукових дося­гнень і стане базовою для становлення фахівця з погляду перспек­тиви його професійної діяльності.

Зміст освіти - науково обґрунтована система дидактичного та методично сформованого навчального матеріалу для різних освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Зміст освіти визначають також освітньо-професійна програма підготовки, структурно-логічна схема, навчальні програми дисциплін, інші нормативні акти органів державного управління освітою та вищого навчального закладу; його відображено у відповідних підручниках, навчальних посібниках, методичних матеріалах і дидактичних засобах.

Структурно-логічна схема підготовки визначає науково-методичне структурування процесу реалізації освітньо-професійної програми (послідовність вивчення навчальних дисциплін, форми і періодичність виконання індивідуальних завдань та проведення контролю тощо).

Освітньо-професійна програма - державний нормативний документ, у якому узагальнено зміст навчання, установлено вимоги до змісту, обсягу та рівня освітньої й професійної підготовки фахівця за певною спеціальністю певного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Проектування змісту навчання у вищих навчальних закладах

Досягнення цілей навчання забезпечується відбором навчального матеріалу і дидактичними процесами, які сприяють переведенню його в знання, вміння, навички та особистісні якості фахівця.

Постановці цілей навчання й оптимізації здобуття підготовки фахівців заданої кваліфікації і профілю передує розробка моделі професійної діяльності фахівця — професіограма.

Професіограма — документ, що регламентує технологію побудови вимог, які професія висуває до особистісних якостей, психологічних здібностей, психолого-фізичних можливостей людини.

Цей документ має забезпечити постановку практичного завдання та організацію його розв'язання з метою оптимізації та підвищення ефективності професійної діяльності фахівця конкретного профілю. У професіограмі відображено такі аспекти професійної діяльності, як соціальні, соціально-економічні, історичні, технічні, технологічні, правові, гігієнічні, психологічні, фізіологічні і соціально-психологічні. Обсяг, глибина і діяльність їх вивчення залежать від соціального замовлення.

Питання дидактичного планування (методика складання кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчальних планів і програм, систематизація матеріалу з урахуванням міжпредметних і внутрішньопредметних зв'язків) докладно висвітлено в педагогічній літературі. Зміст навчально-нормативних документів, які розробляють, має відображати результати попереднього дидактичного прогнозування.

Існують різні підходи до визначення сутності поняття "освітньо-кваліфікаційна характеристика" (ОКХ). Проте очевидно, що головне її призначення — слугувати еталоном кваліфікації фахівця цього профілю. Тому в кваліфікаційних характерисгиках потрібно конкретно вказати не тільки вимоги до особистісних характеристик майбутнього спеціаліста, а й до компонентів його трудової діяльності, рівні виконання відповідних трудових процесів.

Освітньо-кваліфікаційна характеристика — офіційний і стабільний документ, поряд із освітнім стандартом та навчальним планом, який діє впродовж досить тривалого часу. Кваліфікаційні характеристики створюють для опису цілей підготовки кваліфікованих кадрів і вони слугують для оцінки ступеня майстерності фахівців.

ОКХ містить такі положення:

- діяльнісне призначення фахівця із вказівкою його кваліфікації. Також потрібно зазначити його спеціалізацію (дослідницька, проектно-конструкторська, проективно-технологічна, сервісно-птюфілактична, організаційно-комерційна, культурнопросвітницька, педагогічна тощо);

- вимоги до знань і умінь, яким повинен відповідати випускник ВНЗ. У розділі "Вимоги до знань" виокремлюють загальнопрофесійні вимоги (для групи спеціальностей) і спеціальні (характерні для певного фаху) знання, а в розділі "Вимоги до умінь" — перелік умінь, якими має володіти фахівець загалом, а також кваліфікаційні вміння, якими має володіти у своїй діяльності молодший спеціаліст чи спеціаліст;

- вимоги до підготовки фахівців виявляють особливості спеціальності і встановлюють необхідний обсяг професій, соціальних і громадських функцій і завдань, які випускники ВНЗ повинні . вміти розв'язувати в практичної діяльності.

Положення, зазначені в ОКХ, зазвичай, сформульовані на соціологічному і виробничому рівнях. Тому науково-педагогічним працівникам необхідно трансформувати ці завдання до педагогічного рівня.

Реально навчальний процес здійснюють на основі освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійної програми, навчального плану і програм.

2. Самостійна робота студента.

Самостійна робота студента – навчальна діяльність студента, спрямована на вивчення і оволодіння матеріалом навчального предмета без безпосередньої участі викладача.

Важливість правильно організованої, ефективної СРС актуалізують такі чинники:

· Обсяг інформації, який весь час збільшується, змушує викладачів орієнтувати студентів на самостійне вивчення частини навчального матеріалу;

· СР сприяє розвитку творчого ставлення до знань, спонукає студента до поглибленого вивчення теорії, допомагає застосовувати її для вирішення практичних завдань;

· Недостатнє володіння студентами необхідними прийомами і навичками раціональної організації розумової праці;

Головна мета самостійної роботи студентів – навчитися індивідуально здобувати, оновлювати, поповнювати знання, плідно використовувати їх під час навчання та в подальшій професійній діяльності.

Самостійна робота студентів відбувається без безпосередньої участі викладача, але під його керівництвом. У процесі самостійної роботи реалізується основна функція навчального процесу – одержання студентом максимального обсягу знань, їх закріплення і перетворення у стійкі вміння і навички.

Переваги самостійній роботи для студента:

· більш чітко й усвідомлено проявляти мотивацію й цілеспрямованість та набутті знань;

· планувати свої дії, тобто обирати для себе мету, визначати програму і методи її досягнення;

· виховувати в собі самоорганізованість, самоконтроль та інші особистісні якості;

· заповнювати „інформаційний вакуум” необхідним науковими знаннями

· позбавитися від так званого “явища вторинної неграмотності”, зокрема, невмінняосмислено читати, аналізувати отриману інформацію, робити власні висновки;

· набувати навичок самостійної роботи для майбутньої професійної діяльності: брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблеми, знаходити конструктивні рішення, виходити з кризових ситуацій;

· керувати своєю діяльністю, здійснювати самоконтроль з наступним коригуванням своїх дій.

Основні поняття самостійної роботи

Аналіз філософської, педагогічної і психологічної літератури дає підстави розуміти під самостійною діяльністю процес відображення і перетворення дійсності в свідомості суб’єкта. Цей процес включає такі ланки:

1. Виділення студентом пізнавальної задачі (уміння вибрати ціль, виділити і прийняти задачу).

2. Визначення способів дій для розв’язання задачі (уміння визначити шляхи і засоби, необхідні для розв’язання задачі).

3. Контроль за правильним виконанням визначених способів дії (уміння застосовувати засвоєні знання в різних ситуаціях).

Принципи організації самостійної роботи студентів

· Комплексний підхід до СРС, що передбачає вирішення питань СРС у поєднанні з іншими питаннями навчального процесу;

· Теоретична, практична і психологічна готовність студентів;

· СРС нерозривно пов’язана з розвитком мислення студентів;

· Навчання на високому рівні інтелектуальної складності;

· Систематичність, безперервність і послідовність у здійсненні СР;

· СРС повинна мати навчальний характер (оволодіння студентом раціональними способами самостійної роботи);

· Принцип поступового нарощування труднощів;

· Індивідуалізація СРС;

· Принцип поступового переходу від контролю СРС викладачем до взаємо- і самоконтролю;

· Принцип елективності навчання (надання свободи студентам при виборі цілей, змісту, форм, методів, джерел, строків, часу і оцінювання результатів);

· Принцип систематичного аналізу студентом власних і чужих дій, вчинків.

Домінуючим принципом організації самостійної роботи є така індивідуальна робота всіх студентів, при якій вони переходять від формального і досить пасивного виконання ними навчального навантаження до пізнавальної активності з формуванням особистої думки під час вирішення проблемних і творчих питань.

Умови ефективності самостійної роботи студентів

1. Забезпечення правильної комбінації обсягу аудиторної й позааудиторної роботи.

Перша умова полягає в необхідності оптимального структурування навчального плану не тільки в змісті послідовності вивчення окремих курсів, але й розумного співвідношення аудиторної й самостійної роботи. Більшу роль тут відіграє правильне визначення трудомісткості різних видів самостійних робіт, таких як курсові проекти й роботи, розрахунково-графічні роботи, інших завдань. Складанню такого плану повинне передувати серйозне вивчення бюджету часу студента, оснащеності методичною літературою й облік національних традицій у системі утвору.

2. Методично правильна організація роботи студента в аудиторії й поза нею.

Друга умова – це методично раціональна організація роботи. Важливо поступово змінювати відносини між студентом і викладачем. Якщо на перших курсах викладачеві належить активна творча позиція, а студент найчастіше ведений, то в міру просування до старших курсів ця послідовність повинна деформуватися убік спонукання студента працювати самостійно, активно прагнути до самоосвіти. Виконання завдань самостійної роботи повинні вчити мислити, аналізувати, ураховувати умови, ставити завдання, вирішувати виникаючі проблеми, тобто процес самостійної роботи поступово повинен перетворюватися у творчий. У цьому можуть допомогти нові інформаційні технології. Як показує досвід студент із більшим інтересом вирішує поставлені завдання (курсове й дипломне проектування, контрольні завдання, різні інші домашні завдання), коли використовує сучасні пакети або сам програмує розв'язок тієї або іншого завдання. У ході розв'язку він глибше пізнає сутність предмета, вивчає літературу, шукає оптимальні способи розв'язку. Це стимулювання інтересом. За таким кроком повинне випливати стимулювання студента у формі інтересу однокурсників і викладачів до проробленої роботи (консультації викладача, інформація про “рейтинг студента” по виконуваних завданнях і т.п.).

3. Забезпечення студента необхідними методичними матеріалами з метою перетворення процесу самостійної роботи в процес творчий.

Третя умова – це забезпечення студента відповідною учбово-методичною літературою. Сложившаяся ситуація у вищій школі не дозволяє забезпечити студента необхідною літературою, виданої в центральних видавництвах.( крім може бути літератури по економічних питаннях і інформаційним технологіям). Враховуючи наші економічні умови й можливості поліграфічної бази, напевно, слід рекомендувати в такому випадку перехід на електронні видання, лекційних матеріалів викладачів, що зараз уже частково реалізується. Разом з тим, перехід на такий спосіб спілкування зі студентом вимагає розробки, можливо це одна із завдань, у тому числі, і наших внутрішніх вузівських, заходів, що дозволяють такі видання вважати методичною працею й реєструвати, на них поширити авторське право. Крім того, в університеті є потужне інформаційне джерело – Internet. [8].

Особливо слід виділити можливості забезпечення навчальною й методичною літературою дистанційне навчання (ДО) c використанням інформаційних комп'ютерних технологій (ІКТ), зокрема, комп'ютерних освітніх середовищ (КОС), спеціально побудованих і організованих для розміщення навчальних матеріалів з обліком педагогічних і дидактичних вимог [1].

4. Контроль організації й ходу самостійної роботи й заходів, що заохочують студента за її якісне виконання.Ця умова в тієї або іншій формі з необхідністю повинне бути присутнім у перших три, щоб контроль став не стільки адміністративним, скільки саме повноправною дидактичною умовою, що позитивно впливає на ефективність СРС у цілому.

При цьому важливо прагнути до того, щоб на молодших курсах СРС ставила метою розширення й закріплення знань і вмінь, що здобуваються студентом на традиційних формах занять. На старших курсах СРС повинна сприяти розвитку творчого потенціалу студента.

СРС мусить бути організована на основі даних сучасної психолого-педагогічної науки, де встановлено, що у всякій розумовій праці можна досягти високої продуктивності лише тоді, коли ця праця здійснюється при додержанні наступних умов:

1. Визначити мету роботи.

2. Намітити план роботи і працювати, додержуючись цього плану.

3. Встановити реальні об’єктивні можливості (наявність необхідного матеріалу для роботи, часу і місця), визначити свої індивідуальні можливості (підготовку, психологічні особливості).

4. Уміти створювати сприятливу обстановку для роботи (організація робочого місця, належний порядок в розміщенні учбового матеріалу, усунення перешкод в роботі).

5. Працювати щоденно, систематично і рівномірно, уникати перевантажень і великих перерв у роботі.

6. Додержуватися гігієни праці, правильного чергування праці й відпочинку, гігієнічних умов роботи.

7. Здійснювати самоконтроль, самоперевірку в процесі роботи.

8. Результати самостійної роботи обговорювати з викладачами, однокурсниками.

9. Критично ставитися до виявлених недоліків у своїй роботі і усувати їх.

Раціональне планування студентом свого навчання залежить від дотримання ним таких передумов:

· Уміння відрізняти головне від другорядного в СР;

· Зосередженість на навчанні всієї уваги, фізичних і моральних сил, думок і прагнень;

· Цілеспрямованість і раціональність виконання завдань самостійної роботи.

Планування самостійної роботи студентів

Одним з перших кроків на шляху результативної організації самостійної роботи студентів є її чітке, раціональне планування, якедоцільно здійснювати окремо від офіційних навчальних планів і програм. Згідно з загальноприйнятими освітніми стандартами, на позааудиторну роботу традиційно відводиться ½ навчального часу студента, проте подібний норматив не завжди відповідає реальним вимогам сучасної вищої школи. Через це саме викладач, у тісному співробітництві з кафедрою та деканатами, повинен скласти такий організаційний план, який би враховував найдрібніші нюанси індивідуальної роботи зі студентами, причому в контексті особливостей навчального процесу і загального обсягу навчального навантаження, що характерні для певного закладу вищої освіти.

План самостійної роботи повинен бути досить докладним і містити:

● перелік видів і форм самостійної роботи, що практикуються протягом всього терміну вивчення дисципліни,

● кількість та обсяг завдань для самостійного роботи,

● строки їх виконання,

● кількість і час проведення відповідних контрольних заходів.

Необхідною умовою при плануванні СРС є створення цілісного комплексу методичного забезпечення навчального процесу, який відповідає вимогам часу, враховує всі елементи модернізації сучасної вищої освіти і складається з таких елементів:

ü текстів лекцій,

ü навчальних посібників,

ü методичних розробок з організації та проведення семінарських занять, колоквіумів, дистанційного навчання, загальних методичних посібників щодо організації самостійної роботи в цілому,

ü банків завдань для самостійного виконання,

ü банків моделюючих, „тренажерних”, завдань (причому необхідні нові покоління подібних тренажерів),

ü програм для самоконтролю,

ü автоматизованих навчальних та контролюючих систем,

ü інформаційних баз дисципліни або групи споріднених дисциплін.

3. Науково-дослідна робота студентів.

Суть науково-дослідної роботи студентів

Науково-дослідна робота студентів - один із важливих засобів підвищення якості підготовки та виховання спеціалістів з вищою освітою, які здатні творчо використовувати в практичній діяльності новітні досягнення науково-технічного прогресу.

Сучасне поняття науково-дослідної роботи студентів включає в себе два взаємопов´язаних елементи:

а) ознайомлення студентів з елементами дослідної праці, прищеплення їм навичок цієї праці;

б) власне наукові дослідження, які здійснюються студентами під керівництвом викладацького складу ВНЗ.

Науково-дослідна робота студентів являє собою комплекс форм та методів формування у майбутніх спеціалістів творчого мислення, засвоєння теоретичних знань, набуття навичок дослідника. Лише у «живій» науково-дослідній роботі можна оволодіти методами та технікою дослідження, розвинути в собі почуття нового, привчитись до самоосвіти. Водночас, розвиток наукових досліджень у ВНЗ безпосередньо впливає на якість навчального процесу: вони змінюють вимоги до рівня знань студентів, структуру процесу навчання, підвищують ступінь підготовленості майбутніх спеціалістів, їхній практичний творчий світогляд.

Завдання НДРС у педагогічному ВНЗ:

- вивчення методології педагогічного дослідження та використання її для поглибленого та творчого засвоєння і закріплення навчального матеріалу, а також в майбутній професійній діяльності;

- ознайомлення студентів з основними напрямами досліджень в педагогіці, впровадження досягнень науково-педагогічних досліджень у практику;

- ознайомлення студентів з видами НДРС, з методами її планування та організацією;

- вироблення вмінь і навичок грамотно викладати результати наукових досліджень (доповіді, реферати, звіти тощо) і здатності аргументовано захищати й обґрунтовувати отримані результати;

- психолого-методологічна підготовка студентів до розв’язання актуальних проблем, які висуваються педагогічною наукою та практикою;

- розвиток у студентів творчого мислення і самостійності;

- набуття і розвиток практичних навичок у використанні наукових методів при вирішенні психолого-педагогічних завдань;

- виявлення найбільш обдарованої й талановитої молоді, використання її потенціалу для розв’язання актуальних завдань сучасної науки.

Види та форми науково-дослідної роботи студентів

Виконання студентами науково-дослідних робіт передбачає вивчення основ наукових досліджень, зокрема, поняття науки, методики наукового дослідження та наукової організації праці при його виконанні, самостійної роботи з літературою, обробки експериментальних даних. З цією метою студентам читають дисципліну «Основи наукових досліджень». Після вивчення курсу студенти використовують отримані знання в сфері методики наукового дослідження при виконанні практичних занять по спеціальних дисциплінах та на семінарах.

Існує дві форми НДРС: НДРС у навчальному процесі та НДРС у позанавчальний час.

Перша форма НДРС виконується у відведений розкладом занять навчальний час по спеціальному завданню в обов´язковому порядку кожним студентом під керівництвом викладача-наукового керівника. Основними елементами навчально-дослідної роботи виступають:

- науково-дослідна робота на лабораторно-практичних заняттях;

- науково-дослідна робота на семінарських заняттях (підготовка і захист рефератів, доповідей);

- науково-дослідна робота студентів під час практики;

- написання курсових та дипломних робіт;

- участь у наукових семінарах при кафедрах;

Кафедра, яка включає в свій навчальний план навчально-дослідну роботу, попередньо розробляє тематику досліджень, забезпечує її науковими керівниками, готує методичну документацію, рекомендації по вивченню спеціальної літератури.

НДРС у позанавчальний час включає наступні види роботи:

- робота в студентських наукових товариствах (презентація результатів досліджень, обмін досвідом);

- підготовка наукових доповідей на науково-теоретичні і науково-практичні семінари, конференції;

- участь у конкурсах наукових робіт;

- робота в наукових проблемних групах.

Існує ряд спеціальних форм заохочення студентів за успіхи в науково-дослідній роботі. Так, науково-дослідна робота, успішно виконана студентом та оформлена у відповідності до встановлених вимог, може бути зарахована в якості курсової роботи по спеціальній дисципліні. За успіхи, досягнуті в науково-дослідній роботі, кафедра висуває студента до нагородження грамотами ВНЗ. Участь студентів у науково-дослідній роботі протягом всього періоду навчання дає можливість ведучій кафедрі обгрунтувати висновок про можливість зарахувати студентів у резерв для набору до аспірантури, рекомендувати до вступу до аспірантури в інші ВНЗ.

4. Педагогічна і виробнича практика студентів.

Місце та завдання пед.практики в підготовці майбутнього вчителя

У системі професійної підготовки майбутніх учителів важлива роль належить педагогічній практиці. Вона є органічною частиною навчально- виховного процесу, забезпечуючи поєднання теоретичної підготовки майбутніх учителів з їх практичною діяльністю у навчально-виховних закладах.

Практична підготовка студентів здійснюється через навчальні та виробничі (педагогічні) практики. Практика забезпечує послідовність і безперервність формування умінь і навичок та професійне становлення майбутніх педагогів. Давня китайська мудрість говорить: "Розкажи мені - я забуду. Покажи мені - я запам'ятаю. Дай мені зробити - я навчуся". Педагогічна практика сприяє безпосередньому поєднанню і реалізації теоретичних знань, що отримують студенти у вищому навчальному закладі, з їх практичною діяльністю як учителів. Це дає змогу закріпити і поглибити знання теорії, а також набути умінь і навичок, необхідних для майбутньої самостійної роботи.

Педагогічна практика - форма професійного навчання у вищій школі, спрямована на практичне засвоєння майбутніми фахівцями закономірностей І принципів педагогічної діяльності, формування основних професійних умінь і переконань.

В історії педагогіки відомі періоди, коли студенти йшли на практику тільки після 3-4 років навчання. Про такий спосіб організації навчання у ВНЗ Н.К.Крупська писала, що студенти ”отримують книжні знання, які вони так і не навчаються застосовувати”.

Науковці підкресліють важливість пед. практики.Зокрема, П.П. Блонський сказав: “Педагогіці неможливо навчити тільки лекціями та книгами. Вони необхідні, але необхідна і практика, але не та, що копіює (вона вбиває), а творча та свідома”.

Зараз практика включена в навчальні плани, у розклад занять студентів.

Види, тривалість і терміни проведення практики визначаються для кожного освітньо-кваліфікаційного рівня з урахуваням специфіки спеціальностей і спеціалізацій. Студенти проходять такі види педагогічної практики: педагогічна практика студентів І-ПІ курсів; літня педагогічна практика; навчально-виховна практика студентів IV-V курсів. Зміст практики та форми звітності визначаються Положенням про педагогічну практику студентів та програмами практик, розробленими кафедрами факультету та кафедрами педагогіки і психології університету.

Під час педагогічної практики студенти шляхом особистого досвіду роботи в школі оволодівають уміннями та навичками викладання свого предмета і виховання учнів, вчаться самостійно і творчо застосовувати знання, здобуті в процесі навчання у вищому педагогічному навчальному закладі, опановують сучасні методи і форми педагогічної діяльності, нові прогресивні технології навчання і виховання.

Під час педагогічної практики студенти шляхом особистого досвіду у школі оволодівають уміннями та навичками викладання свого предмета і виховання учнів, вчаться самостійно і творчо застосовувати знання, здобуті у процесі навчання в педагогічному інституті.

Основні загальні завдання педагогічної практики:

— виховання професійно значущих якостей особистості вчителя, потреби у педагогічній самоосвіті;

— виховання стійкого інтересу й любові до професії вчителя;

—закріплення, поглиблення і збагачення суспільно-політичних, психолого- педагогічних і спеціальних знань у процесі їх використання під час вирішення конкретних педагогічних задач;

— формування і розвиток професійних умінь і навичок;

—вироблення творчого, дослідницького підходу до педагогічної діяльності;

— ознайомлення із сучасним станом навчально-виховної роботи в зага­льноосвітній школі, а також із передовим педагогічним досвідом;

— сприяння подальшій адаптації в перший рік роботи в освітньому закладі;

— надання допомоги навчально-виховним установам у вирішенні завдань виховання учнів.

Діяльність студентів під час педагогічної практики є аналогом професійної діяльності вчителя, відповідає змісту і структурі педагогічної діяльності, організовується в реальних умовах школи. Вона характеризується тим же розмаїттям відносин (з учнями, їхніми батьками, учителями, студентами) і функцій, що й діяльність учителя, тому ця діяльність повинна ґрунтуватися на професійних знаннях, спиратися на певний теоретичний фундамент.

Формування професійних умінь і навичок здійснюється на навчальних заняттях з усіх дисциплін і у процесі педагогічної практики. Неперервна педагогічна практика передбачає включення до систематичної педагогічної діяльності протягом всього терміну навчання у вищому педагогічному навчальному закладі.

Якими уміннями необхідно оволодівати під час практики?

За час педагогічної практики студенти мають оволодіти такими уміннями:

— визначати конкретні навчально-виховні завдання, враховуючи загальну мету національного виховання, вікові та індивідуальні особливості учнів, соціально-психологічні особливості колективу;

— вивчати особистість школяра і колектив учнів з метою діагностування і проектування їх розвитку і виховання;

—здійснювати поточне і перспективне планування педагогічної діяльності (навчальної і позаурочної роботи з предмета, колективної діяльності дітей і т. п.);

— використовувати різноманітні форми і методи організації навчально- пізнавальної, трудової, громадської, художньо-творчої, ігрової діяльності учнів, організовувати колектив дітей на виконання поставлених завдань;

—співпрацювати з учнями, вчителями, класними керівниками, вихователя­ми, батьками й іншими особами, що беруть участь у вихованні дітей;

— спостерігати й аналізувати навчально-виховну роботу, коригувати її;

— проводити педагогічну пропаганду серед батьків.'

Види педагогічної практики:

1.Безвідривна едагогічна практика (І–ІІ курси), її називають суспільно-педагогічна, ознайомча;

2.Літня педагогічна практика (з відривом від навчання);

3. Навчально-виховна практика студентів IV-V курсів (з відривом від навчання).

Безвідривна практика – система роботи на І-ІІ році навчання, що забезпечує накопичення досвіду діяльності в умовах сучасного навчального закладу.

Ця система передбачає поступове ускладнення діяльності від курсу до курсу, виходячи із цілей і завдань навчання на кожному етапі професійної підготовки, ступеня теоретичної забезпеченості і ступеня самостійності студентів у процесі діяльності, рівня підготовки та індивідуальних особливостей студентів.

Студенти проходять шлях від спостережень певних об’єктів до безпосередньої участі в здійсненні навчально-виховного процесу.

Звичайно, кожен з цих видів педагогічної практики має свої особливості, на яких ми й зупинимось.

Характернистика безвідривної педагогічної практики.

Безвідривна педагогічна практика студентів І—III курсівпроводиться, починаючи з другого семестру, в школах, школах-інтернатах, школах і групах подовженого дня, на дитячих технічних станціях, станціях юних натуралістів і т. п.

Особливість цієї педагогічної практики в тому, що вона проходить паралельно з вивченням основних нормативних дисциплін психолого-педагогічного циклу і має характер психолого-педагогічного практикуму, допомагаючи співвідносити теоретичні знання про дитину і навчально- виховний процес з реальною шкільною дійсністю.

Під час практики у школі робота студента йде за такими напрямами:

1. Ознайомлення з основними напрямками роботи освітнього закладу.

2. Вивчення психологічних особливостей окремих учнів класу.

3. Ознайомлення з навчальною діяльністю школи (робота з учнями на уроках та поза уроками).

4. Ознайомлення з виховною діяльністю школи (робота колективу вчителів та класного керівника з учнями та батьками).

5. Ознайомлення з методичною роботою.

Якщо спочатку студенти більше спостерігають, то від року до року беруть активну участь у підготовці, проведенні та аналізі певних заходів.

Розглянемо завдання безперервної педагогічної практики і зміст роботи студентів.

Спочатку під керівництвом викладачів кафедр педагогіки та психології студенти ознайомлюються з особливостями навчально-виховної діяльності різних типів середньої загальноосвітньої школи, поза­шкільних установ. Студент-спостерігач.

Для цього вони виконують таку систему завдань:

1. Ознайомлення з основними напрямками роботи школи в сучасних умовах: взяти участь у бесідах з директором школи, його заступником з навчально-виховної роботи, організатором позакласної роботи, шкільним психологом, кращим класним керівником та учителем з фаху, ознайомитися зі шкільною документацією; відвідати урок з фаху і годину класного керівника; ознайомитись із навчальною програмою і підручником з фаху, з обладнанням предметного кабінету.

2. Вивчення психологічних особливостей учнів класу: вивчити психологічні особливості одного-двох учнів, використовуючи методи спостереження, бесіди та інше і фіксуючи у щоденнику результати вивчення; вивчити особливості фізичного розвитку одного-двох учнів на основі аналізу медичних карток;

1. Шляхом ознайомлення із класним журналом і відвідування уроків та годин класного керівника вивчити стан успішності, дисципліни, громадської діяльності учнів у закріпленому для проходження педпрактики класі;

2. Ознайомитися з режимом дня школярів, розкладом уроків, режимом харчування і дати їм гігієнічну оцінку, тощо.

3. Скласти план своєї виховної роботи з учнями на час педагогічної практики, передбачивши: виступ перед учнями з розповіддю (про життя видатних людей, про книжки, про знаменну дату чи подію і т. п.), участь у нав­чально-виховній роботі з учнями групи продовженого дня (проведення само­підготовки, організація рухливих ігор, екскурсій в природу і т. п.).

На другому курсі майбутні вчителі знайомляться з виховною діяльністю школи та організацією навчального процесу. Студент – помічник вчителя з фаху.

1. Вивчення особистості школяра та учнівського колективу:

- вивчити класний журнал і виписати у щоденник дані про учнів, на яких буде складатися характеристика;

- систематично вивчати психологічні особливості учнів, колектив класу, його структуру, рівень розвитку, використовуючи відомі методики;

- виявляти причини порушень правил поведінки і вимог шкільного ре­жиму окремими учнями, конфліктів між учнями у класі, між учнями і вчи­телями, запропонувати шляхи їх попередження та уникнення.

2. Для ознайомлення з навчальною діяльністю школи студенти повинні виконати систему завдань:

- Вивчення досвіду роботи школи і вчителя з фаху щодо вдосконалення навчального процесу.

- вивчити план роботи предметної комісії, календарний план роботи вчителя з фаху з позиції вирішення актуальних проблем навчання в сучасній школі;

- відвідати різні типи уроків з фаху, окремі позаурочні заняття і проана­лізувати їх відповідно до теоретичних положень дидактики;

- систематично спостерігати за навчальною діяльністю вчителя з фаху, аналізувати її на основі теорії навчання, фіксуючи результати спостереження у щоденнику.

3. Вивчення навчально-пізнавальної діяльності учня та учнівського колективу:

- вивчити класний журнал, проаналізувавши стан успішності учнів з різних навчальних предметів;

- спостерігати на уроках за навчально-пізнавальною активністю учнів, фіксуючи результати спостережень у щоденнику;

- вивчити причини відставання окремих учнів з дисциплін фаху, запропонувати шляхи їх подолання.

4. Навчальна діяльність у ролі помічника вчителя-предметника:

- скласти план своєї роботи на період практики:

- самостійно провести окремі види на­вчальної роботи (за вибором), визначивши їх тему, мету, навчальні завдання, зміст і хід проведення, передбачуваний навчальний ефект, оформлення конспекту, аналіз і оцінку результату;

- взяти участь у поточній навчальній роботі учителя з фаху (розробка планів-конспектів уроків, виготовлення дидактичних матеріалів і т. п.), у підготовці і проведенні засідань предметних комісій та ін.

5. Для ознайомлення з виховною діяльністю школи студенти повинні виконати таку систему завдань:

- Вивчення та аналіз досвіду роботи школи і класних керівників з удосконалення виховного процесу:

- вивчити план роботи школи, класного керівника, методичного об'єд­нання класних керівників із позиції вирішення актуальних проблем виховання учнів у сучасних умовах;

- відвідати окремі виховні заходи класного керівника з учнями та їхніми батьками, проаналізувати їх;

- систематично спостерігати виховну діяльність класного керівника, аналізуючи її на основі знань з теорії виховання, фіксуючи результати спостереження у педагогічному щоденнику;

—відвідати кілька загальношкільних виховних заходів, проаналізувати їх.

Виконання студентами цієї роботи має сприяти виробленню у них уміння теоретично обґрунтовувати педагогічні явища навчального характеру, вивчати і вирішувати окремі завдання навчального характеру, здійснювати педагогічний вплив на учнів різного рівня навчально-пізнавальних можливостей, планувати і здійснювані окремі види навчальної роботи на уроці та в позаурочних формах навчання; розвитку аналітичного підходу до вирішення навчальних завдань.

Студенти можуть використовувати зібраний під час практики матеріал при підготовці наукової роботи на конкурс, виступу на засіданні науковоґо гуртка, наукової конференції, тощо.

Найголовніше для студента в цей період – спостерігати, робити висновки, певним чином набирати матеріал, який проілюструє вивчення теоретичних курсів.

Особливості літньої педагогічної практики

Літня педагогічна практика - самостійна робота студентів з дітьми в умовах літніх канікул у таборах праці і відпочинку, у позашкільних установах, в дитячих клубах за місцем проживання та ін. Студент – вихователь або вожатий.

1. В умовах школи студент працює з класним колективом, який вже склався, має свої традиції, систему взаємовідносин, то в умовах літнього табору потрібна значна виховна робота зі створення, розвитку і згуртування тимчасового дитячого колективу.

2. Літня педагогічна практика проводиться в різних виховних закладах.

3. Виховна робота здійснюється в дитячих колективах із короткочасним, збірним і автономним характером.

4. Робота підчас відпочинку дітей.

5. Розв’язання низки виховних завдань.

Етапи роботи студента під час цієї практики

1. Підготовка до проходження практики (участь у спеціальних заняттях, участь у настановчій конференції з педпрактики, добір методичної літератури, наочності, знайомство з адміністрацією, вихователями, кімнатами та кабінетами).

2. Участь в практиці.

3. Аналіз результатів, оформлення звітності.

Завдання студента:

1. ознайомитися зі специфікою виховної роботи в літніх умовах;

2. вивчити особливості дітей і тимчасового колективу, специфіку планування виховної роботи в літніх умовах;

3. організувати свою діяльність як вихователя, методиста чи керівника гуртка;

4. взяти участь у науково-дослідницькій роботі з психолого-педагогічних проблем.

Які види роботи виконує студент в ході літньої практики:

1. Веде спостереження за дітьми в різних видах діяльності (ігровій, пізнавальній, трудовій і т. д.);

2. Складає характеристики вихованців, колективу;

3. Розробляє план виховної роботи;

4. Реалізує даний план.

Необхідно спочатку ознайомитися з дітьми, що передбачає: проведення до виїзду в табір бесід з батьками про індивідуальні особливості дітей (інтереси, особливості фізичного розвитку, особливості характеру та ін.), вивчення медичних карток дітей задля виявлення особливостей їх фізичного розвитку.

Крім того, треба дізнатися про базу практики: матеріальна база, педагогічний колектив, контингент дітей, традиції, умови роботи і т. д.); ознайомитися з режимними моментами дня, єдиними вимогами до роботи та охорони життя і здоров'я дітей в умовах літа, правилами внутрішнього розпорядку.

В ході практики треба вивчати досвід кращих вихователів, методистів, керівників гуртків (вивчення плану роботи, звітів, щоденників, проведення бесід і т. д.).

Це – перший випадок у житті студента, коли він повністю працює як педагог: отримує заробітну платню, діє у відповідності до законодавства, повністю відповідає за життя та здоров’я дітей, знаходиться з дітьми 24 години на добу, спілкується з батьками та адміністрацією, тощо.

Характеристика навчальної педагогічної практики на передвипускному курсі.

Навчальну педагогічну практику студенти проходять на передвипускному курсі у 5-9 класах загальноосвітньої школи. На цей період студенти знають фахові методики, психолого- педагогічні дисципліни, мають певні умінння і навички навчання та виховання учнів. Тому йдеться про свідоме поглиблене вивчення професійної діяльності. Студент – помічник вчителя з фаху та класного керівника.

Етапи роботи студента під час цієї практики

1. Підготовка до проходження практики.

2. Участь в практиці.

3. Аналіз результатів, оформлення звітності.

1. В чому полягає підготовка до проходження практики? Це вивчення шкільних підручників з фаху; ознайомлення з методичними посібниками і передовим досвідом ро­боти вчителів з фаху; ознайомлення з методичними матеріалами з проведен­ня виховної робити у класах; участь у настановчій конференції з педпрактики; вивчення організації навчально-виховної роботи у класі, де проходитиме практика; з характеристикою закріпленого класу; знайомство з адміністрацією, учителями, класним керівником; ознайомлення з кабінетами, їх обладнанням і оформленням; аналіз плану роботи класного керівника, тематичного і поурочних планів учителя з фаху.

Студенти складають індивідуальний план роботи.

2. Що необхідно робити в ході цієї практики?

Вивчити психологічні особливості окремих учнів класу шляхом ви­користання різних методів: ознайомлення з особовими справами учнів, щоденниками, класними журналами, творчими роботами, спостереження за учнями, бесіди з ними, педагогами і батьками, анкетування, узагальнення незалежних характеристик та ін., складання психолого-педагогічної харак­теристики окремого учня;

Спланувати свою навчальну, методичну і виховну роботи на період практики/

Виконувати роботу з предмета: відвідання й аналіз уроків і позаурочних занять учителя з фаху; аналізувати теми і розділи навчальної програми на період практики; вивчити необхідну наукову і методичну літературу; підбір і виготовлення дидактичних матеріалів/

Вчитися проводити уроки: розробка конспектів уроків і позаурочних занять з фаху; проведення уроків; проведення одного з видів позаурочної роботи з фаху; відвідування й аналіз уроків інших студентів-практикантів/

Вчитися здійснювати виховну роботу в ролі класного керівника або вихователя: робота з поліпшення успішності й дисципліни; робота з учнівським самоврядуван­ням класу; робота з батьками учнів і громадськістю; проведення різнома­нітних виховних заходів (бесіди, диспути, конференції, обговорення кінофільмів, спектаклів, зустрічі з відомими людьми краю та ін.) на моральну, правову, естетичну та іншу тематику;

Вчитися працювати з батьками учнів: відвідування школярів вдома; індивідуальні бесіди із запрошеними до школи батьками; присутність і посильна участь у підготовці і проведенні батьківських зборів, конференцій, лекторіїв та ін.;

Брати участь у методичній роботі: аналіз своєї педагогічної діяльності і його запис у педагогічному щоденнику; участь у роботі семінарів, які проводить керівник педпрактики; присутність на засіданнях предметної комісії з фаху і об'єднанні класних керівників; присутність на засіданні педагогічної ради школи; збір матеріалу з теми курсової і дипломної робіт; проведення відповідних експериментальних досліджень; збір матеріалу до теми реферату за результатами педпрактики;

3. Щоб з’ясувати результати цієї практики, необхідно взяти участь у проміжній і підсумковій конференціях за підсумками практики у школі; підготувати матеріали для виставки за підсумками педпрактики і методичні матеріали для педагогічного кабінету школи та методичного кабінету факультету, оформити іншу документацію.

Характеристика навчальної педагогічної практики на випускному курсі (переддипломної)

Педагогічна практика студентів випускного курсу є завершальним етапом професійної підготовки майбутніх учителів. Порівняно з попередньою практи­кою вона характеризується вищим рівнем самостійності і відповідальності студентів, збільшенням обсягу і складності змісту та методики навчально- виховної роботи. На випускному курсі студенти проходять практику переважно у 5-11 класах загальноосвітніх шкіл, у гімназіях, ліцеях, а також у професійно-технічних закладах. Студент - вчитель з фаху і класний керівник.

1. В чому полягає підготовка до проходження практики? Вона передбачає вивчення програм і підручників з фаху того типу навчального закладу, в якому студент проходитиме педагогічну практику; участь у серпневих конференціях учителів міста чи району, в роботі секції за фахом; участь у настановчій конференції з педагогічної практики.

2. В ході роботи студентові необхідно ознайомитися з методичними матеріалами передового педагогічного досвіду роботи вчителів закладів освіти з фаху, з методикою виховної роботи класних керівників зі старшокласниками; ознайомлення з навчально-виховною роботою закладу освіти, в якому проходитиме практика; ознайомлення з класом, до якого прикріплений студент для проведення навчально-виховної роботи; знайомство з адміністрацією, вчителями, майстрами виробничого навчання, вихователями закладу освіти; ознайомлення з кабінетами, їх обладнанням і оформленням; аналіз плану роботи школи, предметної комісії з фаху, методичного об'єднання класних керівників, тематичного і поурочних планів учителів-предметників.

Потім слід спланувати свою навчально-виховну і методичну роботу на період практики.

Студент проводить психолого-педагогічне вивчення учнів і колективу класу, проводить навчальну та позаурочну роботу з фаху (відвідування та аналіз уроків, факультативних занять і позаурочних занять учителів з фаху; аналіз навчальних програм і навчально-методичної літератури з фаху; підбір і виготовлення дидактичних матеріалів, тощо); організація позаурочної роботи з фаху (гуртки, конференції, олімпіади та ін.); відвідування уроків і позаурочних занять з фаху, проведених іншими студентами;

Студент виконує функції класного керівника: робота з підвищення успіш­ності і дисципліни учнів; виховні заходи зі згуртування колективу класу; робота з учнівським самоврядуванням класу і школи; координація виховних впливів учителів, які працюють у класі; здійснення виховної роботи з морального, правового, екологічного, економічного, естетичного та інших напрямків виховання учнів із використанням при цьому різноманітніх форм виховної роботи, дотриманням принципів національного виховання; організація самоосвіти та самовиховання старшокласників; тощо.

Студент проводить виховну роботу з батьками учнів: підготовка виступу на батьківських зборах з питань навчання і виховання старшокласників; участь у проведенні батьківських конференцій, лекторіїв, відвідування школярів удома, консультації для запрошених у школу батьків;

Студент бере участь у методичній і дослідницькій роботі: систематичний аналіз своєї практичної діяльності і запис його в педагогічному щоденнику; вивчення досвіду роботи кращих учителів з фаху і класних керівників; участь у засіданнях ради школи, методичних об'єднань класних керівників і предметних комісій; проведення педагогічного експерименту з теми дипломної роботи; участь у роботі проблемного семінару, організованого керівниками практики; підготовка методичних матеріалів для педагогічного кабінету школи, методичного кабінету факультету, на виставку з педпрактики; участь у проміжній та підсумковій конференціях за результатами практики у школі; надання методичної допомоги студентам молодших курсів, які знаходяться на педагогічній практиці в даному закладі освіти.

Наприкінці практики проводиться підсумкова конференція (виступи викладачів, студентів, вчителів, адміністрації шкіл з аналізом результатів та визначенням перспектив), студенти здають звітні документи.

Під час цієї практики студенти свідомо застосовують знання, вміння, навички, набуті в межах вивчення різних дісциплін.