Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Завдання роботи. 1. Схарактеризувати форми навчання у ВНЗ.




Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. VI. Методичні вказівки до виконання курсової роботи.
  3. Вимоги до оформлення індивідуального завдання та курсової роботи.
  4. Вказівки до виконання завдання
  5. Вказівки до виконання завдання
  6. Вказівки до виконання завдання
  7. Вказівки до виконання завдання
  8. Вказівки до виконання завдання
  9. Вказівки до виконання завдання
  10. Вказівки до виконання завдання

1. Схарактеризувати форми навчання у ВНЗ.

2. Проаналізувати сучасні підходи до лекції як основної форми навчання у ВНЗ (суть, види, функції, вимоги, підготовка викладача, особливості роботи студента).

3. Визначити специфіку семінарських, лабораторних занять, консультацій, колоквіумів.

4. Ознайомити магістрантів із сучасними класифікаціями методів навчання у ВНЗ та критеріями вибору методів навчання.

5. Продовжити формувати мотивацію до оволодіння викладацькою діяльністю.

Основні поняття. Форми навчання, методи навчання, засоби навчання, лекція, практичне заняття, семінар, лабораторне занятя, індивідуальне занятя, колоквіум, консультація.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Форми організації навчання у ВНЗ (загальна характеристика).

Процес навчання у вищій школі реалізується в межах багатоманітної цілісної системи організаційних форм і методів навчання.

Форма організації навчального процесу - спосіб організації, побудови й проведення навчальних занять, у яких реалізуються зміст навчальної роботи, дидактичні завдання і методи навчання.

Залежно від мети форми організації навчального процесу поділяють на:

форми навчального процесу (лекції, практичні, семінарські, лабораторні, лабораторно-практичні заняття; самостійна робота студентів; експедиції, екскурсії, навчальні конференції; консультації; індивідуальні заняття; навчальна виробнича (педагогічна) практика; курсові, дипломні, магістерські роботи);

форми контролю, оцінювання та обліку знань, умінь і навичок студентів (колоквіуми, заліки, іспити, захист курсових, дипломних і магістерських робіт);

форми організації науково-дослідної роботи студентів (науково-дослідні гуртки, проблемні групи, об'єднання, школи, студентські наукові товариства).



2. Лекції у вищій школі.

Традиційно найважливішою формою навчання і виховання студентів є лекція.

Лекція (лат. lectio - читання) - систематичний, послідовний виклад навчального матеріалу, будь-якого питання, теми, розділу, предмета, методів науки.

Лекція – основна форма організації навчального процесу у ВНЗ. Спочатку лекції читали латиною. М.В.Ломоносов першим став читати лекції російською мовою.

Вона є найекономнішим способом передавання й засвоєння навчальної інформації, оскільки викладач добирає найголовніше, найістотніше. Це ключова інформаційна магістраль у навчальному процесі вищої школи, яка дає змогу студентові отримати правильний підхід до вивчення предмета, зрозуміти основне. Однак вивчити певну дисципліну лише за лекційними матеріалами неможливо, оскільки лектор подає інформацію не в повному обсязі.

Лекція – найголовніша форма організації занять у вищій школі. Знайти альтернативу лекції вкрай важко, адже вона виконує ряд дуже важливих функцій, серед яких:

- інформаційна функція - лекція дозволяє у найбільш концентрованій формі зосередити ту інформацію, що репрезентує зміст освіти; поряд з передачею системи потрібних знань про предмет допомагає аудиторії самостійно вибудовувати цю систему в процесі «образ - мислення»;



- методологічна функція лекції забезпечує вироблення певного наукового підходу до предмета, що полягає у вивченні предмета у русі й розвитку. При цьому лектор демонструє творчу лабораторію генези ідеї, закону, принципів, теорії пізнання, явищ природи і суспільства, культури;

- виховна функція лекції має свої специфічні особливості, оскільки, з одного боку, спонукає викладача самоудосконалюватися на педагогічній ниві, а з іншого - формує ціннісні, моральні орієнтири слухачів, їх громадську активність, розуміння соціальних і професійних норм поведінки;

- розвивальна функція лекції пов'язана із завданням формування пізнавальної активності аудиторії, вимагає ведення лекційного викладання як процесу самостійного творчого пізнання. Завдання - включити аудиторію в процес наукового пошуку, разом з аудиторією заново осмислити цей процес, підводячи студентів до самостійного усвідомлення одержаних висновків.

- орієнтуюча функція лекції дозволяє спрямувати студента в потоці інформації, одержаної із різноманітних джерел - лекцій, семінарських та практичних занять, вивчення навчальної та наукової літератури тощо. Здійснюючи огляд наукової літератури, розкриваючи сутність наукових шкіл, аналізуючи теоретичні положення, лектор виділяє основне, істотне, вказує на правильний шлях вирішення поставлених завдань, допомагає виділити головне і відкинути зайве, вибудовує одержану наукову інформацію в чітку систему;

- організуюча функція лекції надзвичайно значуща, саме вона робить лекцію незамінною, найважливішою ланкою навчального процесу. У всій багатоманітності форм і методів навчальної діяльності тільки лекція здатна об'єднати всі елементи складного процесу пізнання, організувати й спрямувати процес для досягнення поставлених педагогічних цілей;



- діагностична функція проявляється у тому, що, читаючи лекцію, викладач водночас при здійсненні зворотного зв’язку відзначає, які з питань важко сприймалися аудиторією, що у подальшому може викликати ускладнення на семінарських заняттях; як у подальшому можна удосконалити виклад даної теми тощо;

- стимулююча функція виражається в тому, що після гарної лекції виникає бажання пізнати ще більше, знайти відповіді на ті питання, які зацікавили своєю неоднозначністю, проблематичністю;

- систематизуюча функція полягає у тому, що саме лекція дозволяє найбільш наочно продемонструвати місце навчальної дисципліни у системі наук, виявити міжпредметні й міждисциплінарні зв’язки, втілювати правило: "Навчай спеціальності, а не окремому предмету".

Види лекції як форми організації навчання:

1. Тематична лекція. Вона є основним видом лекції у вищій школі; висвітлює конкретну тему навчальної програми з певної дисципліни. Такі лекції поділяють на вступні і підсумкові. Вступна лекція дає загальне уявлення про завдання і зміст курсу, розкриває структуру і логіку розвитку конкретної галузі науки, взаємозв'язки з іншими дисциплінами. Підсумкова лекція завершує лекційний курс, систематизує здобуті знання, підводить підсумки прочитаного.

2. Оглядова лекція. Передбачає систематичний аналіз найважливіших наукових проблем курсу, які пов'язані з практичним досвідом студентів, завданнями професійної діяльності. Таку лекцію читають перед виробничою практикою, написанням дипломних (магістерських) робіт або складанням державних іспитів.

3. Консультативна лекція. Вона доповнює і уточнює матеріал оглядової, висвітлює розділи курсу, які викликають труднощі під час самостійного вивчення.

4. Лекційний спецкурс. Виходить за межі навчальної програми, значно розширює і поглиблює наукові знання, полегшує їх творче осмислення, "вводить" студентів у проблематику певної наукової школи. Найчастіше спецкурси ґрунтуються на матеріалі науково-дослідної роботи викладача.

Види лекцій (інші класифікації):

1. За науковим рівнем – академічні та популярні

2. За дидактичними завданнями – вступні, поточні, оглядові, лекції-консультації

3. За способами викладу матеріалу – класичні, проблемні, конференції, дискусії тощо.

Нетрадиційні види лекцій: лекція-візуалізація, проблемна лекція, лекція із запланованими помилками, бінарна лекція, лекція-консультація, лекція-прес-конференція тощо.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛЕКЦІЇ

1. Наявність і зміст лекції. Відповідність змісту лекції типовій і робочій навчальним програмам, відображення у ній розділів дисципліни.

2. Підготовленість викладача до лекції.

3. Зміст лекції: мета та спрямованість лекції, її виховна роль; науковий рівень лекції, наявність узагальнень, які надають лекції наукову переконливість і сувору доведеність; уміння викладача викликати у слухачів потяг до творчої оцінки наукових проблем, що розглядаються; повнота і точність визначень, що формулюються, відповідність використовуваної термінології і позначень вимогам ГОСТів; зв'язок лекції з підручником або навчальними посібниками з курсу; відповідність змісту лекції програмі і тематичному плану.

4.Структура лекції: Наявність в лекції вступу, який містить чітке формування теми лекції і постановку завдання, логічна послідовність, розподіл і взаемозв"язок окремих частин лекції, що полегшують розуміння лекції, наявність у лекції висновків, що дають змогу осмислити лекцію в цілому, виділити її основну ідею, конкретність завдання на самостійну роботу.

5. Стиль лекції: Уміння лектора чітко і ясно викладати свої думки; багатство мови лектора; уміння лектора викладати вільно навчальний матеріал без надмірної залежності від конспекту лекцій: темп викладання лекції; контакт лектора з аудиторією, вміння активізувати увагу слухачів, забезпечення можливості конспектування основного змісту лекції.

6. Забезпеченість лекції наочними посібниками і технічними засобами навчання: Наявність і якість наочних посібників, методичні прийоми їх використання, вміння аналізувати результати демонстрацій, використання технічних засобів навчання.

Робота студента на лекції

Діяльність студента на лекції може характеризуватися зовнішньою (слухання) і внутрішньою (мислення) активністю. Часто зовнішня активність не завжди збігається з внутрішньою, адже не кожна лекція захоплююча. Наприклад, академічна лекція може бути сухою за змістом, У такому разі слід уводити вольову мотивацію - самонаказ, самоактивізацію, самонавіювання.

Студент повинен навчитися постійно підтримувати увагу, слухаючи лекцію. Основне – не відволікатися, навчитися вольовими зусиллями підтримувати зосередженість. Полегшать виконання цієї вимоги наступні рекомендації:

· допомагає зосереджувати увагу активна поза слухача. Правильний вибір вертикальної посадки тіла сприяє зосередженню і, навпаки, коли тіло розслабляється, те ж саме відбувається і з мозком;

· погляд на лектора має бути зосереджений – так легше слухати;

· необхідно розподіляти свою увагу: слухати, розуміти і записувати;

· не можна займатися сторонніми справами.

На початку лекції викладач розкриває чітку програму роботи: називає тему, оголошує план викладу, дає літературу з короткою анотацією. Повідомляє, які питання будуть розглянуті на лекції, а які виносяться на самостійне вивчення. Під час викладу перехід від однієї думки до іншої може бути позначений прямою вказівкою, паузою, зміною інтонації. Викладач підкреслює важливі положення, висновки, основні формулювання, на які студентам слід звернути особливу увагу. Неможливо запам’ятати все, що говорить лектор, та цього й не треба робити. Необхідно запам’ятати основні думки.

Якою ж повинна бути діяльність студентів на лекції? Чітке розуміння теми і плану лекції, уміння мислити, відрізняти істотне від другорядного, розуміння ідей, що викладаються лектором, фактів, прикладів, ілюстрацій – такий зміст розумової роботи студентів на лекції. Зі сказаного випливає важливе положення: вам необхідно навчитися слухати лекцію і сприймати її творчо. Ефективне слухання лекції – це цілеспрямоване слухове сприйняття, складний процес розумової діяльності, напружена праця, що вимагає інтелектуальної і фізичної змобілізованості.

Студенту необхідно стежити за логікою викладу матеріалу. Людина думає у 4 рази швидше, ніж говорить. Мозок того, хто слухає, більшість часу вільний і послаблює увагу до мови того, хто говорить. Тому ці своєрідні паузи слід використовувати для осмислення матеріалу.

Лекцію доцільно конспектувати. Це створює сприятливі умови для її запам'ятовування. Не слід записувати текст лекції слово в слово за викладачем, варто намагатися зафіксувати всі основні положення, сформульовані ним. У процесі запису лекції доцільно робити скорочення типу: д-сть (діяльність), в-ня (виховання), хар-р (характер) тощо (у процесі роботи кожний студент самостійно виробляє свою методику скорочень і конспектування).

Найдоцільніша форма запису лекції - тези, які звичайно викладач виділяє інтонацією, при цьому сповільнюючи темп мовлення, повторюючи сказане двічі.

Етапи роботи студента над лекцією.

Перший – попередня підготовка до сприйняття.

Другий – безпосередня робота в ході лекції.

Третій – доробка лекції.

Для першокурсників актуальною є проблема навчитися слухати лекцію, повідомлення чи будь-яку інформацію. Для цього педагогіка пропонує дотримуватись правил.

Доопрацювання тексту лекції студентом

Доопрацювання конспекту є важливою складовою процесу засвоєння матеріалу лекції. Робота студента на лекції вимагає уміння правильно фіксувати матеріал, робити короткі нотатки, вести записи, які відображають найважливіші питання, загальні положення, що викладає лектор. У конспект лекції включають таблиці, креслення, рисунки, схеми і діаграми та їх пояснення, цитати тощо. У процесі доопрацювання конспекту важливо визначити у кожній частині ключові слова, коротку узагальнюючу фразу або визначення, що передають основу змісту.

Ø Доповнити лекцію тезами рекомендованої літератури;

Ø Коротко записати свої зауваження по лекції;

Ø Письмово відповісти на запропоновані запитання по темі;

Ø Сформулювати запитання, на які хотілося б отримати більш широку інформацію.

Для того, щоб зрозуіти матеріал, поданий у конспекті, необхідно дотримуватися наступних правил:

· Спочатку прочитати текст, відзначаючи незрозумілі місця;

· Сформулювати, що саме незрозуміло, і спробувати відповісти на ці питання самостійно;

· Пов`язати текст із засвоєними раніше знаннями;

· Переказати незрозуміле місце своїми словами;

· Знайти інше джерело (довідник, енциклопедію);

· Запитати викладача.

3. Організація та проведення практичних занять у ВНЗ.

Лекція органічно пов'язана з такою формою занять як практичне заняття.

Практичне заняття. Його проводять в аудиторіях або навчальних лабораторіях, оснащених необхідними засобами навчання, обчислювальною технікою тощо.

Практичне заняття - форма навчального заняття, на якому викладач організовує детальний розгляд студентами окремих теоретичних положень навчальної дисципліни і формує вміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання студентами відповідних завдань.

Перелік тем практичних занять визначено в робочій навчальній програмі конкретної дисципліни.

Практичні заняття проводять паралельно 8 начитуванням усіх основних курсів лекцій. Вони зорієнтовані передусім на поглиблення і розширення здобутих студентами на лекціях чи внаслідок роботи над навчальними посібниками знань, а також на оволодіння методикою роботи з науковим та навчальним матеріалом і типовими для цієї дисципліни практичними навичками.

Для ефективного проведення практичних занять необхідно, щоб студент був попередньо ознайомлений зі змістом певного розділу курсу лекцій, із теорією, практичне використання якої йому належить опанувати.

4. Організація та проведення семінарських занять у ВНЗ.

Семінарське заняття. Це один із основних видів практичних занять, на якому викладач організовує обговорення студентами питань за темами, попередньо визначеними робочою навчальною програмою.

Семінарське (лат. seminarim - розсадник) заняття - особлива форма практичних занять, яка полягає в самостійному вивченні студентами окремих питань і тем лекційного курсу з наступним обговоренням та (або) оформленням матеріалу у вигляді повідомлення, реферату, доповіді тощо.

Особливістю семінару є активна участь студентів у з'ясуванні проблем, запропонованих до розгляду.

Семінар проводиться з метою формування вмінь і навичок самостійної роботи, аналізу лі­тератури, виявлення системи знань, а також з метою систематизації і узагальнення знань; оцінки знань, умінь та навичок.

Семінарські заняття мають давню історію. Так, семінари прово­дилися у грецьких і римських школах як поєднання диспутів, пові­домлень учнів, коментарів і підсумку вчителів. З XVIII ст. ця форма використовується у Західній Європі, а з XIX ст. — у російських університетах семінарські заняття носили практичний характер і являли собою школу того чи іншого вченого, під керівництвом якого студенти практично засвоювали теоретич­ний курс дисципліни, методику наукового пізнання.

Семінар – це одна з провідних форм роботи у ВНЗ. Передбачає виступи студентів. Можливе прослуховування підготовлених виступів, обговорення певних проблем, проведення ділових ігор, тощо. На семінарах, як правило, проводиться обговорення питань наміченого плану, рефератів, доповідей та оцінка їх із застосуван­ням ділових ігор, дискусій, круглих столів, конференцій, захисту проектів. Проведення семінарів у такий спосіб дозволяє закріпити нав­чальний матеріал, систематизувати знання, реалізувати різнобіч­ні можливості студентів, сприяє розвитку морально-вольових якостей. Семінари — це завжди безпосередній контакт із студентами.

Види семінарів:

1. Семінар, що має основною метою поглиблене вивчення певно­го систематичного курсу;

2. Семінар, що передбачає глибоке, ґрунтовне відпрацювання окремих найбільш важливих і типових у методологічному відно­шенні тем курсу або навіть однієї теми;

3. Семінар дослідницького типу з тематикою з окремих проблем науки для поглибленої їх розробки.

Семінарські заняття сприяють глибокому засвоєнню студентами теоретичних проблем, оволодінню науковим апаратом, формуванню у них навичок ораторського мистецтва, уміння аргументувати свої судження, вести наукову полеміку, захищати і обстоювати свою думку, зважаючи на думку іншої людини, вчать толерантності.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

1. Відповідність змісту семінарських ї практичних занять до типової і робочої навчальних програм, відображення у них розділів дисципліни.

2. Підготовленість викладача до проведення семінарських і практичних занять.

3. Зміст: Мета та спрямованість семінарського заняття, його місце в темі курсу; професійна спрямованість семінарських і практичних занять, яка забезпечує відображення особливостей відповідній спеціальності; використання наукових методів пізнання суті явищ, що вивчаються, і положень науки; розкриття на конкретних прикладах органічної єдності теорії і практики; наявність понятійного апарату, висновків з кожного питання та зв'язку з матеріалом, що вивчається.

4. Структура: Раціональне використання дидактичних доцільних форм і методів навчання, спрямованих на найбільш ефективне здійснення навчальної мети семінарських і практичних занять і забезпечуючих логічну послідовність їх побудови, використання проблемного та інших методів навчання, які формують у студентів самостійний творчий підхід.

5. Стиль: Вміння точно і обгрунтовано висловлювати свої думки мовою конкретної науки.

Розвиток продуктивного мислення студентів у перебігу обговорення проблем, що розглядаються, залучення їх у колективну пізнавальну діяльність. Створення безпосереднього контакту викладача зі студентами, вміння залучити студентів до дискусії.

6. Забезпеченістьсемінарських і практичних занять методичними розробками, пакетами візуального супроводження, використання технічних засобів навчання.

Підготовка студента до семінарського заняття передбачає такі дії:

- опрацювання кількох джерел;

- виписування основних положень із посиланнями на джерела;

- групування матеріалу за питаннями на окремих аркушах або картках, керуючись змістом попередньої лекції;

- поглиблення і розширення наявних знань;

- доповнення й виправлення записів, фіксування питань, що виникають;

- обмірковування плану відповіді на питання (добір відповідних фактів, цитат і аргументів);

- ознайомлення з рецензіями на літературу, яку вивчають;

- концентрація уваги на головному;

- консультування у викладача.

5. Організація та проведення лабораторних занять у ВНЗ.

Лабораторне заняття (лабораторна робота). Цей вид занять достатньо поширений у вищих навчальних закладах.

Лабораторне (лат. labor-праця) заняття - вид практичних занять у вищій школі, що проводиться за завданням викладача із застосуванням навчальних приладів, Інструментів, матеріалів, установок, вимірювальних приладів, комп'ютерів та інших технічних засобів.

Воно характеризується високим ступенем самостійності студентів у процесі виконання завдань. Зміст лабораторного заняття безпосередньо пов'язаний із різними видами навчального експерименту - демонстраційними дослідами викладача, домашніми експериментальними завданнями, розв'язуванням експериментальних задач тощо.

Проводять лабораторні роботи у двох формах - фронтальні і практикуми. Під час фронтальної лабораторної роботи всі студенти (кожен окремо чи по двоє) виконують на простому обладнанні одночасно одну й ту саму роботу, що відповідає темі, яку вивчають, утворює з нею одне ціле. Практикуми проводять по завершенні великих розділів курсу наприкінці періоду навчання (семестру, року), вони мають переважно повторювальний та узагальнювальний характер і розраховані на більшу самостійність студентів, ніж фронтальні.

Лабораторні роботи з різних дисциплін мають певні особливості, які можуть бути враховані лише під час розроблення методик викладання відповідних дисциплін та методик керівництва лабораторними заняттями.

Одночасно із суто навчальними, що мають ілюстративний характер, проводять лабораторні заняття дослідницького характеру - навчально-дослідні. Завдання такої діяльності звичайно відповідають основному науковому напряму роботи кафедри, а деколи можуть бути складовою науково-дослідної роботи, яку здійснює кафедра.

ОСНОВНІ ВИМОГИ ДО ЛАБОРАТОРНОЇ РОБОТИ

1. Відповідність змісту лабораторного практикуму типовій і робочій навчальним програмам.

2. Підготовленість викладача до проведення лабораторних занять.

3. Зміст: Відображення у лабораторному практикумі особливостей спеціальності. Забезпечення послідовності лабораторних занять з іншими видами навчальної роботи. Ознайомлення студентів з сучасним обладнанням і методами проведення наукових досліджень у відповідній галузі.

4.Страктура: Запровадження в лабораторний практикум елементів наукових досліджень, використання сучасних методів планування, проведення і обробка результатів експериментів з використанням ЕОМ, виконання в рамках лабораторного практикуму завдань дослідницького характеру. Відповідність методики проведення лабораторних занять вимогам, які ставляться до прийомів і методів експериментальних дослідів.

5.Стиль: Вміння викладача створити умови для розвитку творчих здібностей студентів на основі використання принципів проблемного навчання, індивідуалізації лабораторних занять з врахуванням їх схильностей і можливостей.

6. Забезпеченість лабораторного практикуму: Наявність документів (типової і робочої програми дисципліни, розкладу занять, технологічної карти дисципліни та ін.), які визначають узгодженість проведення лабораторних робіт з лекціями і іншими видами навчальних занять, їх правильну послідовність, а також які вміщують перелік тем практикуму, назви робіт, які виконуються кожним студентом з усіх його тем.

6. Організація та проведення індивідуальних занять, консультацій, колоквіумів.

Консультація. їй належить особливе місце у структурі навчального процесу у вищій школі.

Консультації(лат. consuitatio - звернення за порадою) - поради, пояснення викладача студентам з будь-якого питання.

Проводять навчальну консультацію у формі співбесіди індивідуально чи з групами у позанавчальний час за певним графіком або у разі потреби - після вивчення розділу програми, у процесі вивчення і особливо під час підготовки до іспитів, написання курсових, дипломних робіт.

Оскільки обсяг навчальної інформації збільшується, а аудиторний час або містить ту саму кількість годин, або скорочується, виникає необхідність індивідуального й групового консультування студентів для кращого засвоєння ними нових знань і вироблення навичок культури навчальної праці. Складні, комплексні теми з окремих дисциплін іноді потребують і поточних консультацій.

Специфіка консультацій, як правило, полягає у добровільному відвідуванні їх студентами. Це також є формою особистого спілкування студента з викладачем. Оскільки час консультації обмежений, запитання викладачу мають бути чітко сформульовані з питань, які неналежно висвітлено в доступних студентам джерелах навчальної інформації, опорних питань і питань, що виникли під час самостійної роботи, тощо.

В процесі перевірки засвоєння слухачами матеріалу певної учбової дисципліни застосовуються різні форми контролю, в який входить і колоквіум. Проте колоквіум значною мірою відрізняється від таких загальноприйнятих форм контролю як екзамени або заліки, під час яких викладач намагається визначити знання слухача і належно оцінити їх.

Відмінність колоквіуму полягає в тому що: по-перше, головним завданням колоквіуму є перевірка знань слухачів з блоку логічно пов`язаних між собою тем навчального курсу і надання їм індивідуальної допомоги з метою ліквідації прогалин у їх знаннях; по-друге, підготовка слухачів до колоквіуму передбачає повторення тем, які вивчалися раніше, що формує у них сталі знання; по-третє, виконання в ході проведення колоквіуму колективних і індивідуальних завдань слухачами дозволяє перевірити і надати допомогу в розвитку їх навичок самостійного правового мислення на базі систематичних зв`язків; по-четверте, колоквіум дає можливість послідовної підготовки до іспитів, своєчасного виявлення прогалин у знаннях слухачів, прийняття відповідних заходів, підвищити рівень навчальної дисципліни .

Колоквіум має свою відмінність і від семінарських і практичних занять, оскільки на кожному з них розглядаються питання окремої теми курсу, який вивчається, і після цього слухачі вже не повертаються до даної теми, незалежно від якості її засвоєння. Колоквіуми не можуть замінити і консультації, які дають викладачі слухачам, бо під час консультацій не перевіряється стан засвоєння слухачами учбового матеріалу з того чи іншого предмету і таке завдання не ставиться перед викладачем.

Враховуючи наведені вище обставини, слід зробити висновок про доцільність більш широкого впровадження в учбову практику колоквіумів, як однієї із дійових форм рубіжного контролю за якістю засвоєння слухачами учбового матеріалу та своєчасного надання їм відповідної допомоги.

Колоквіум – індивідуальна співбесіда викладача зі слухачем з питань блоку тем, які вже опрацьовані слухачами під час аудиторних занять чи самостійно.

Метою колоквіуму є:

перевірка сталості, інтегрованості та обсягу знань слухачів;

виявлення прогалин у знаннях слухачів і надання індивідуальної допомоги у їх ліквідації;

В ході проведення колоквіуму доцільно:

перевірити знання слухачів по планам з тем, які винесені на колоквіум, а також, що особливо важливо, питань, які відбивають зв`язки тем курсу між собою;

виявити коло наукових та навчальних джерел, якими користуються слухачі, якість їх засвоєння, в тому числі через перевірку конспектів, підготовку до семінарських занять, конспектів лекцій та конспектів рекомендованої літератури;

надати допомогу слухачам, яка спрямована на ліквідацію прогалин у їх знаннях, в формі роз`яснення незрозумілих питань, поряд щодо напрямків самостійної роботи, рекомендування додаткових, наукових та навчальних джерел, видання індивідуальних завдань тощо.

Порядок проведення колоквіуму:

проводиться в усній та письмовій формах, в навчальний з учбовою групою та позанавчальний час індивідуально чи з частиною групи;

письмова контрольна робота проводиться з питань тем курсу, що виносяться на колоквіум, які відбираються таким чином, щоб відбивати логічні зв`язки і передбачають розкриття за допомогою наукової чи навчальної літератури самостійно вирішувати невідомі раніше теоретичні проблеми;

доцільно співбесіду проводити з питань контрольної роботи та інших, щоб максимально виявити обсяг та якість знань слухачів;

результати контрольної роботи та співбесіди зачитуються у встановленому порядку;

порядок проведення колоквіуму оформляється у вигляді протоколу, в якому відбивається прізвище слухача; питання усної співбесіди, оцінки, результати контрольної та загальна оцінка;

слухачам, які мають незадовільні знання з окремих тем чи блоків тем, надається методична допомога, видаються індивідуальні завдання, рекомендується відповідна література та призначається додаткова співбесіда у позанавчальний час.

Індивідуальне навчальне заняття проводять з окремими студентами з метою підвищити рівень іх підготовки та розкрити потенційні творчі здібності. Цей вид занять організовують за окремим графіком з урахуванням індивідуального навчального плану студента.

Форми, види, обсяг, методи проведення індивідуальних навчальних занять, форми й методи поточного і підсумкового контролю (крім державної атестації) визначають залежно від індивідуального навчального плану студента.

Індивідуальні навчальні заняття можна проводити з однієї чи декількох дисциплін, або цієї частини.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 89; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.027 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты