Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Завдання роботи. 1.З’ясувати вікові особливості студентської молоді та різні варіанти типології студентів.




Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. VI. Методичні вказівки до виконання курсової роботи.
  3. Вимоги до оформлення індивідуального завдання та курсової роботи.
  4. Вказівки до виконання завдання
  5. Вказівки до виконання завдання
  6. Вказівки до виконання завдання
  7. Вказівки до виконання завдання
  8. Вказівки до виконання завдання
  9. Вказівки до виконання завдання
  10. Вказівки до виконання завдання

1.З’ясувати вікові особливості студентської молоді та різні варіанти типології студентів.

2. Схарактеризуватиособливості адаптації молоді у ВНЗ.

3.Визначити права і обов’язки студента та викладача ВНЗ.

4. Схарактеризувати сутність та специфіку професійно-педагогічної діяльності викладача ВНЗ.

5. Сприяти подальшому освоєнню майбутнім викладачем системи педагогічних цінностей та формуванню науково-педагогічного мислення.

6. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати міжпредметні зв’язки, порівнювати.

Основні поняття. Cтудент, викладач, вікові особливості студентської молоді, адаптація студента, права і обов’язки студента, професійно-педагогічна діяльність викладача ВНЗ, права і обов’язки викладача ВНЗ.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Есарева З.Д. Особенности деятельности преподавателя высшей школы. – Л., 1976.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Мартинець Л.А. Імідж сучасного вчителя / Лілія Мартинець ; упоряд. І.М. Рожнятовська. – К.: Шк.світ, 2011. – 96 с.

Педагогічна майстерність : Хрестоматія : Навч. посіб. / Упоряд. : І.А. Зязюн, Н.Г. Базидевич, Т.Г. Дмитренко та ін. ; За ред. І.А. Зязюна. – К. : СПД Богданова А.М., 2008. – 462 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Вікові особливості студентської молоді. Типологія студентів.

В 60-х роках ХХ ст. розгорнулися наукові дослідження психічного розвитку дорос­лої людини і можливостей її навчання. Нині проблеми розвитку, навчання і виховання зрілої людини на всіх етапах її життєвого шляху досліджуються андрагогікою і педагогічною антрополо­гією, наукові основи якої закладено К.Д. Ушинським, та інши­ми науками.

Юнацький вік поділяється на молодший (старші школярі) і старший (студентський) вік. Студент (лат. — той, хто навчається, старанно працює, оволодіває знаннями) як особистість, що перебуває на кон­кретній стадії розвитку, може характеризуватися такими вимі­рами: психологічним (характер, темперамент, воля, здібності); біологічним (фізичні дані, тип вищої нервової діяльності, безу­мовні рефлекси, інстинкти). Ці чинники детерміновані спадко­вістю і вродженими задатками; соціальним середовищем (місце в соціумі, національність).



Студентський вік — це час фізичного розквіту особистості, коли завершується фізичний розвиток, тому молоді люди мають значні можли­вості для серйозної фізичної праці. Організм студента зберігає відносно високу працездатність, а також високий рівень функціональної активності. Юність — час максимального розквіту особистості. Дослідження пере­конують, що вік з 18 до 25 років є найбільш придатним для формування багатьох психічних функцій і особливо для розвитку інтелектуальних можливостей людини. Оптимального рівня розвитку досягають зір, слух, моторні реакції.

Студентська пора характеризується інтенсивною роботою над формуван­ням своєї особистості, виробленням стилю поведінки. У цей період завершується формування спрямованості особистості і характеру людини. Перехід від старшого шкільного віку до студентського супроводжується суперечностями і переорієнтацією звичних життєвих уявлень. Ці суперечності мають соціально-психологічний характер: наприклад, між розквітом інтелектуальних, фізичних сил студента і обмеженістю часу, економічних можливостей для задоволення зрослих потреб. Інтереси у студентів, з одного боку звужуються, з іншого — розширюються і усвідомлюються в галузі майбутньої професії. Питання про самостійність дій у студентському віці набуває, здебільшого, конкретно вираженого практичного характеру. Це пов'язано із влаштуванням життя в гуртожитку, розподілом особистого грошового бюджету і правильним використанням вільного часу.



Важливою рисою юнацького віку є становлення самостійності. Молоді люди прагнуть самі до всього докопатися, все зрозуміти, вирішити, що є доброю передумовою для організації самоосвіти і самовиховання. Відчуття зрілості, своїх можливостей інколи спричиняє критичне ставлення до авторитетів. У таких випадках вони інколи бувають несправедливими щодо оцінки дорослих. Все це пов'язано з емоційним ставленням до проблем, що хвилюють молодь. Згодом все ніби стає на свої місця.

Самостійність юнацтва проявляється також і в критичному підході до питань теорії і практики. Молода людина намагається усвідомити кожне явище, висловити про нього власну думку, аналізувати мотиви поведінки людей. Вже вимагає доказів, обгрунтування пропонованих положень, намагаючись творчо вирішувати поставлені завдання. Все, що не доведено, не осмислено ними, не може стати їх переконаннями.

Для другого періоду юності характерні максималізм і категоричність в оцінках, які не завжди є свідченням принциповості. Інколи ця категорич­ність переходить у негативне ставлення до думки дорослих, особливо старших людей, до несприйняття їх порад. За відсутності належного виховного впливу ця особливість студентської молоді може призводити до конфліктів, оскільки юності притаманна підвищена соціальна активність.



Властивий для старшого юнацького віку оптимізм, який проявляється в бадьорості і життєрадісному настроєві, упевненості в собі, у своїх можливостях, у переконаності в тому, що мрії обов'язково збудуться.

Студентський вік характеризується найбільш сприятливими умовами для психологічного, біологічного і соціального розвит­ку. В цей період найвища швидкість пам´яті, реакції, пластич­ність у формуванні навичок. В особистості на цьому етапі домі­нантним є становлення характеру та інтелекту. Активно розвива­ються морально-ціннісні й естетичні почуття. Швидко освоюють­ся соціальні ролі дорослого: громадянські, професійні, економіч­ні, сімейні. Формуються і закріплюються схильності, інтереси. Визначаються життєві цілі й прагнення. Досягається високий рівень розвитку фізичних та інтелектуальних сил, активно зрос­тають творчі можливості, збагачується емоційно-чуттєвий зміст, розквітає зовнішня привабливість. Саме в студентському віці відбувається перегляд ціннісно-духовних категорій, аксіологічна переорієнтація. Посилюється усвідомленість мотивів поведінки. Формуються і зміцнюються позитивні особистісні риси — відпо­відальність, почуття обов´язку, цілеспрямованість, наполег­ливість, самостійність, уміння регулювати свої почуття, бажан­ня, схильності. Разом з тим треба мати на увазі, що до 20 років здатність людини до повносвідомої регуляції своєї поведінки ос­таточно ще не сформована. Тому інколи мають місце невмотивовані, флуктуаційні прояви негативної поведінки, неадекватних дій, протиправних вчинків.

Студентський вік — пора активної самооцінки. Вона може бути об´єктивною, завищеною і заниженою. Характерними для людини із заниженою самооцінкою є занижена самоповага, не­стійка власна думка про себе, намагання приховати від оточення своє справжнє "Я", виконати роль, яка, на її думку, буде більш прийнятною й ефектною у конкретному середовищі. Молоді люди такого типу підвищено чутливі й ранимі. Вони більш болісно реагують на критику, насмішки, зневагу, осудження. Для них ха­рактерні закритість, самоізоляція, схильність до віртуального спілкування зі світом, одинокість.

Для викладача вищої школи важливо добре знати психо­логічні особливості навчання і виховання студента, особливості розвитку і типологію його особистості.

Типи студентської молоді можна аналізувати за різними чин­никами: у зв´язку з обраною професією, залежно від форми навчан­ня — контрактної чи бюджетної, за ставленням до навчання та ін.

Типологія студентів за В.Т. Лісовським має такий вигляд (табл. 2.1).

Тип Характеристика
"Гармонійний" Спеціальність обрав свідомо. Відмінно навчається. Займається науковою роботою. Громадський акти­віст. Глибоко і серйозно цікавиться літературою і мистецтвом, розвинений, культурний, комуніка­бельний, займається спортом. Чесний, порядний, нетерпимий до недоліків. Добрий і надійний товариш. Користується авторитетом у колективі.
"Розчарований" Як правило, здібний, але обрана спеціальність ви­явилася для нього малопривабливою. Проте впев­нений, що навчання треба завершити. Старається навчатися добре, хоча задоволення від навчання не отримує. Прагне ствердити себе в хобі, мистец­тві, спорті.
  Навчається, як правило, слабо, за принципом "найменшої затрати сил". Але повністю задоволе­ний собою. Про своє професійне покликання всер­йоз не задумується. У науково-дослідній і громад­ській роботі участі не бере. У студентській групі до нього ставляться як до "баласту". Інколи намага­ється злукавити, скористатися шпаргалкою, при­стосуватися. Коло інтересів в основному в сфері дозвілля
"Творчий" Йому властивий творчий підхід до будь-якої справи — навчання, громадської роботи, дозвілля. Заняття, де необхідні посидючість, акуратність, виконавська дисципліна, його не захоплюють. Тому навчається, як правило, нерівно, за прин­ципом "мені це цікаво" чи "мені це нецікаво". Займаючись науково-дослідною роботою, шукає власне оригінальне розв´язання проблем, не раху­ючись із думкою визнаних авторитетів
"Богемний" Як правило, успішно навчається на так званих престижних факультетах, звисока ставиться до студентів, які оволодівають масовими професіями. Прагне до лідерства серед собі подібних, до інших студентів ставиться зневажливо. "Про все" трохи чув, хоча знання його вибіркові. У сфері мистец­тва цікавиться головним чином "модними" течія­ми. Завжди має "свою думку", відмінну від думки маси.

У цілому сучасна модель ідеального студента — це молода людина з добрими інтелектуальними, духовно-культурними і моральними здібностями і потенціями, яка має схильність та інтерес до науки і спроможна самостійно, творчо, продуктивно мислити.

2. Особливості адаптації молоді у ВНЗ.

Особливої ува­ги, турботи і допомоги потребують студенти-першокурсники. Умови життя і навчання у ВНЗ різко відрізняються від шкільних. Відбувається злам багаторічного, звичного стереотипу. Необхідно приділити особливу увагу процесу адапта­ції — пристосуванню студентів до нових умов, а саме:

1. до структури вищої школи, змісту і компонентів навчального про­цесу ВНЗ, особливостей обраної професії;

2. встановленню позитивних відносин з іншими суб'єктами педагогічного проце­су;

3. подальшому формуванню вміння учитися (в тому числі планувати та успішно здійснювати самостійну роботу).

Перехід від прямої опіки шкільних педагогів і батьків до статусу віднос­ної самостійності породжує низку труднощів. Викликані вони передусім значними відмінностями у методах навчання.

Характеристика труднощів першокурсників.

У студентів першого курсу порівняно з їхнім шкільним навчанням і життям виникає ряд труднощів. Їх можна об'єднати за різними класифікаціями.

Перша класифікація: обєктивні (cтуденту важко на них вплинути) та субєктивні (їх розвязання залежить від студента).

Друга класифікація: дидактичні, соціально-психологічні і професійні.

Дидактичні труднощі пов'язані з подоланням у процесі навчання новизни, з новими методами і організацією навчання, з відсутністю навичок самостійної роботи та ін. Може призвенсти до втоми, послаблення памяті, уваги.

Соціально-психологічні труднощі викликані входженням індивіда в нове середовище (умови життя, оточення людей, норми поведінки у студентському колективі, незвичний режим діяльності, відсутність спочатку добре налагоджених стосунків в групі, на курсі, на факультеті, новизна великого міста і особливості самостійного життя у відриві від сім'ї для приїжджих, необхідність самостійного ведення бюджету і подолання можливих матеріальних труднощів, самообслуговування, невміння раціонально використовувати і розподіляти час та ін.).

Професійні труднощі пов'язані з набуттям професії. Це — невміння побачити педагогічну спрямованість самого процесу навчання, нерозуміння, що треба вчитися працювати з людьми, виховувати в собі організаторські вміння, що процес формування майбутнього педагога розпочинається з першого дня навчання у вищому навчальному закладі. Ці труднощі переживаються студентами тижнями, місяцями і довше. Але поступово студент пристосовується до нових умов і може всі свої сили спрямовувати на здобуття знань.

Щоб запобігти труднощів, надзвичайно важливо у перші ж дні навчання розкрити перед першокурсниками зміст усіх труд­нощів, складностей, ілюзій, особливостей, з якими вони можуть зіткнутися. Потрібно навчити вчорашнього школяра самостійно навчатися, конспектувати лекції, готуватися до практичних за­нять, працювати з першоджерелами, з великими масивами інфор­мації, довідниками, словниками, хрестоматіями. Студентам, які проживають у відриві від сім´ї, треба допомогти в налагодженні побуту, виробленні оптимального режиму навчання і відпочин­ку. Особливу увагу слід приділити харчуванню, санітарно-гі­гієнічним умовам, допомогти у веденні самостійних фінансових справ тощо. Спеціальні дослідження і практичний досвід пока­зують, що неуспішність, окремі психологічні зриви на першому курсі не обов´язково є наслідками несумлінності чи слабких ба­зових знань студента. Причиною негативних результатів навчан­ня, девіацій у поведінці можуть бути нездатність контролювати і реально оцінювати себе і свої дії, неготовність до самостійного навчання, невміння жити без постійної опіки, раціонально роз­поділяти бюджет часу, несформованість почуття обов´язку і відповідальності. Значні можливості для пришвидшення і зменшення болісності адаптації, підвищення якості навчання першокурсника містить мо­дульно-рейтингова система, яка дає змогу систематично контролю­вати й оцінювати хід навчання, своєчасно коригувати упущення і відхилення, підтримувати рівномірне напруження зусиль протягом семестру, уникати стресів і перенапружень сесійної штурмівщини.

Для швидкої й оптимальної адаптації студента у ВНЗ тому, хто цим займається (куратор, декан та його заступники), важли­во знати умови життя, інтереси, плани на перспективу першо­курсника, мотиви вибору спеціальності, рівень самооцінки, здатність свідомого регулювання поведінки, здібності, схиль­ності, життєвий досвід тощо.

Успішність адаптації студента у ВНЗ значною мірою залежить від розуміння й уваги до розв´язання цієї проблеми з боку педагогів. Доцільними є такі заходи: зустріч ректора з усіма першокурсника­ми у перші тижні навчання, щоб дати по­ради, настанови і застереження; індивідуальна і групова робота ку­ратора; спеціальні заходи служби психологічної допомоги; увага з боку заступника декана з питань виховної роботи.

Характеристика студентів першого курсу за характером педагогічної спрямованості.

Перша з них (34,7%) — юнаки і дівчата з чітко вираженим позитивним ставленням до професії вчителя. Вони проявляють інтерес до професії вчителя, його діяльності як викладача- предметника і як класного керівника. Провідні мотиви вибору професії у них — інтерес до роботи з дітьми, спілкування з ними та зацікавлення предметом викладання. Студенти цієї групи проявляють вищу, аніж усі інші, поінформо­ваність про різні напрямки діяльності вчителя, їхнє ставлення до професії грунтовно аргументоване.

Друга група (19,2%) — студенти з позитивним ставленням до професії вчителя. При цьому на перший план вони висувають лише один аспект ді­яльності вчителя — викладання, навчання, проведення уроків. Провідним мо­тивом вибору ними професії € любов до предмета, бажання його вивчати, а згодом і викладати. Як і в студентів першої групи, любов до предмета в них поєднується з любов'ю до дітей. Любов до дітей виступає на фоні основного — любові до предмета, до викладацької роботи. Вже на першому-другому курсах такі студенти помітно розширюють коло своїх інтересів, проявляючи при цьому послідовно зростаючу активність у виконанні завдань з практики на громадських засадах та інтерес до дисциплін психолого-педагогічного циклу.

Третя група (26,4%) — студенти з позитивним ставленням до одного з профілюючих предметів факультету. Вони вибирають, насамперед, не професію вчителя, а предмет, який треба вивчати. Провідним мотивом вступу до вищого педагогічного закладу освіти у них є прагнення вивчати улюблений предмет, працювати за обраним фахом. Під час навчання більшість з них не проявляють належного інтересу до педагогічних дисциплін, не читають наукової І науково-популярної психолого-педагогічної літератури. Вони мало і без бажання працюють у школі, стороняться учнів, рідше за інших відвідують школу або взагалі ухиляються від роботи з учнями на громадських засадах, хоча заліки та іспити з інших дисциплін навчального плану складають успішно.

До четвертої групи (14,5%) відносяться ті, хто не виявляє якоюсь мірою професійно-педагогічної спрямованості. У педагогічному закладі їх захоплює, передусім, життя в середовищі студентської молоді (11,4%), а також те, що вищий педагогічний заклад дає широкий вибір майбутньої роботи (11,6%). У них частково неправильне уявлення про значення і деякі сторони педагогічної професії. Формування професійно-педагогічної спрямованості цієї групи студентів — справа складна.

У процесі професійної підготовки майбутніх педагогів важливо враховувати їхні професійні плани. Наявність такого плану у кожного студента засвідчує його здатність до самовдосконалення. Показниками активного характеру і дієвості життєвої програми особистості виступають система інтересів, побажань і прагнень, здатність до виконання намічених цілей; комплекс основних ділових якостей; єдність слова і діла, самостійність, ініціативність, відповідальність, працездатність, уміння доводити розпочату справу до кінця і т. д.

3. Права і обов’язки студентів.

Студенти мають права і обов’язки, якірегулюються "Положенням про вищий навчальний заклад" .

Права студента:

o вибір форми навчання;

o безпечні і нешкідливі умови навчання, праці та побуту;

o трудова діяльність у позанавчальний час,

o пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням; користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою вищого навчального закладу;

o участь у науково-дослідних, дослідно- конструкторських роботах, конференціях, симпозіумах, виставках, конкурсах, представлення своїх робіт для публікацій;

o участь в об'єднаннях громадян;

o участь у формуванні індивідуального навчального плану;

o моральне та (або) матеріальне заохочення за успіхи у навчанні й активну участь у науково-дослідній роботі;

o захист від будь-яких форм експлуатації, фізичного та психічного насильства;

o канікулярна відпустка тривалістю не менше восьми календарних тижнів

o пільговий проїзд у транспорті, а також забезпечення гуртожитком у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (денна (очна) форма навчання).

Обов'язки студента:

o додер­жуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку ВНЗ;

o виконувати графік навчального процесу та вимоги навчального плану.

За невико­нання обов'язків і порушення дисципліни студент мо­же бути покараний чи навіть виключений з інсти­туту.

4. Сутність та специфіка професійно-педагогічної діяльності викладача ВНЗ.

Викладач – одна з основних посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів першого і другого рівнів акредитації та одна з основних посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації.

Особливості діяльності викладача ВНЗ

Створення сучасної гуманістичної педагогіки вимагає й відповідного нового образу викладача. Яким саме бачиться ви­кладач вищої школи, у чому полягає його місія, які вимоги вису­ває суспільство до нього? Ці питання не випадково перебувають у полі зору сучасної наукової думки й громадськості. Адже від їх вирішення певною мірою залежить кінцевий результат реформу­вання вищої освіти в Україні.

Як відомо, викладачі ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, на які суспільство поклало надзвичайно важ­ливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації в цілому; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов´язаному з професійною підготовкою.

Нагадаємо, що процес підготовки фахівців з вищою освітою становить високорозвинену багатоаспектну систему, основними функціями якої є:

1) продукування знань — наукові дослідження, упроваджен­ня їх у практику, експертиза; розробка нових навчальних дис­циплін, освітніх програм, науково-методичного супроводу;

2) передання знань — навчальний процес у розмаїтті форм, методів, засобів і освітніх технологій;

3) поширення знань — видання навчальних посібників, нау­кових монографій, статей; виступи перед громадськістю, участь у наукових, навчально-методичних і культурно-просвітницьких заходах регіонального, всеукраїнського і міжнародного рівнів;

4) формування в студента уміння й усвідомлення необхідності навчатися упродовж усього життя.

Головні складові викладаць­кої діяльності:

науково-предметна,

психолого-педагогічна,

куль­турно-просвітницька.

Вимоги до викладача вищої школи:

висока професійна компетентність — глибокі знання й широка ерудиція в науково-предметній галузі, нестандартне мислення, креативність, володіння інноваційною тактикою і стра­тегією, методами вирішення творчих завдань;

педагогічна компетентність — ґрунтовні знання педагогі­ки і психології, зокрема андрагогіки, медико-біологічних ас­пектів інтелектуальної діяльності, володіння сучасними форма­ми, методами, засобами й технологіями навчання;

соціально-економічна компетентність — знання глобаль­них процесів розвитку цивілізації та функціонування сучасного суспільства, а також основ соціології, економіки, менеджменту і права;

комунікативна компетентність — культура усної та пи­семної форм літературної мови, володіння іноземними мовами, сучасними інформаційними технологіями, ефективними метода­ми і прийомами міжособистісного спілкування.

До цього слід додати і високий рівень загальної культури — сформований науковий світогляд, стійка система національних і загальнолюдських духовно-моральних цінностей.

До безпосередніх функціональних обов´язків викладача вищої школи належать такі:

1.Підготовка навчальних курсів, їх методологічне і методич­не забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео, ком­п´ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки.

2.Створення навчальних, тренінгових і контролюючих про­грам, у тому числі комп´ютерних.

3.Авторська участь у підготовці навчальної літератури й на­вчально-методичних посібників.

4.Читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуацій­них і ділових ігор тощо.

5.Організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні.

6.Пошук і розробка нових педагогічних методів і освітніх тех­нологій підвищеної ефективності.

7.Консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами.

8.Пошук джерел фінансування наукових досліджень і спо­живачів наукових розробок.

9.Планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок.

10.Підготовка наукових, науково-популярних та інших ма­теріалів.

11.Підготовка розробок, які патентуються.

12.Реалізація виховних функцій у процесі групової та інди­відуальної роботи зі студентами, під час неформального спілку­вання з ними.

13.Неперервний особистісний і професійний розвиток, підви­щення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації.

14.Володіння різними професійно необхідними практични­ми навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особлива увага при­діляється підготовленості викладача:

—до організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

—формування дослідницьких і творчих умінь;

—формування у студентів віри у власні можливості й у ре­альність професійних досягнень;

—вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

—організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

—підтримки соціальної інтеграції студентського колективу;

—застосування ефективних методик попередження й розв´я­зання міжособистісних і групових конфліктів;

—організації індивідуалізованого навчання (робота на "рівнях", у групах, вирівнювальні заняття, комунікація зі зво­ротним зв´язком);

—організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й позатекстовими дже­релами інформації;

—вироблення вміння індивідуального й групового прийнят­тя рішень, а також розв´язування різних проблем перед прийнят­тям рішень;

—формування вмінь самостійного планування й адаптації до змінних умов праці; розумового конструювання через операції по­рівняння, аналізу, висновків і верифікації, а також предметно-маніпуляційного конструювання згідно з аналітичними, опера­ційними і синтетичними стадіями поведінки при розв´язуванні проблем;

— практичного застосування концепції різнобічного навчання й концепції індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб студентів.

Для успішного виконання своїх функцій викладач має бути організатором, оратором, аналітиком, психологом, висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, ерудитом в інших галузях знань. Також викладач повинен мати талант, природні здібності. Від нього вимагаються великі розумові, фізичні, часові й емоційно-вольові затрати. Викладач ВНЗ має бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.

5. Права і обов’язки викладача ВНЗ.

У законі України "Про вищу освіту" схарактеризовано права та обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників.

Стаття 50. Права педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники відповідно до закону мають право на:

§ захист професійної честі та гідності;

§ вільний вибір методів та засобів навчання в межах затверджених навчальних планів;

§ проведення наукової роботи у вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації;

§ індивідуальну педагогічну діяльність;

§ участь у громадському самоврядуванні;

§ участь у об'єднаннях громадян;

§ забезпечення житлом;

§ отримання пільгових кредитів для індивідуального і кооперативного житлового будівництва;

§ одержання службового житла;

§ одержання державних стипендій.

Педагогічні та науково-педагогічні працівники мають і інші права, передбачені законами та статутом вищого навчального закладу.

Стаття 51. Обов'язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов'язані:

§ постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, наукову кваліфікацію (для науково-педагогічних працівників);

§ забезпечувати високий науково-теоретичний і методичний рівень викладання дисциплін у повному обсязі освітньої програми відповідної спеціальності;

§ додержуватися норм педагогічної етики, моралі, поважати гідність осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах, прививати їм любов до України, виховувати їх в дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

§ додержуватися законів, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 37; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.032 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты