Завдання роботи.

1. Сформувати поняття про контроль за навчально-пізнавальною діяльністю студентів (сутність, функції, види, методи, вимоги до здійснення).

2. Виявити сутність оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності студентів.

3. З’ясувати показники оволодіння студентами компетентностями.

4. Схарактеризувати особливості кредитно-модульної організації навчального процесу.

5. Вчити аналізувати, структурувати і фіксувати інформацію, встановлювати внутріпредметні зв’язки, активно слухати, формулювати питання.

Основні поняття. Контроль, оцінювання, оцінка, критерії оцінки, норми оцінки, конрольні дії, навчальний модуль, рейтинг, модульно-рейтингова система.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури. – 316 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Лукіна Т.О. Моніторинг якості освіти : теорія і практика – К. : Вид. дім “Шкільний світ” : Вид. Л. Галіцина, 2006. –128 с.

Майоров А.Н. Теорія і практика створення тестів для системи освіти. – Львів, 2001. – 296 с.

Педагогічне оцінювання і тестування. Правила, стандарти, відповідність. Наукове видання / Я.Я. Болюбаш, І.Є. Булах, М.Р. Мруга, І.В.Філончук. – К : Майстер – клас, 2007. – 272 с.

Пономарьова Г.Ф. Теоретико-методичні засади оцінювання професійної компетентності майбутніх учителів [Текст] / Г.Ф. Пономарьова, А.А. Харківська, Т.В. Отрошко. – Х. : ХГПІ, 2010. – 180 с.

Тичина І.І. Модульна організація учбового процесу. Рейтингова система контролю успішності студентів. — К.: УДПУ, 1990.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х.: Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Значення і роль аналізу й оцінювання навчальних досягнень студентів.

Важливою складовою навчального процесу у вищій школі є кон­троль і педагогічне оцінювання. Виходячи з того, що в процесі на­вчання викладач здійснює функцію управління пізнавальною діяль­ністю студента, контроль потрібно розглядати як категорію управ­ління, як важливий, відносно самостійний завершальний елемент управлінського циклу навчального процесу. Контроль у вищій школі — це спосіб виявлення й оцінювання результатів спільної діяльності студента і викладача. Із низки функцій контролю голов­ною є забезпечення зворотного зв´язку, під час якого з´ясовується ступінь відповідності досягнутих результатів функціонування на­вчальної системи прогнозованій меті. Контроль завжди пов´язаний з оцінюванням реалізації намічених завдань і планів.

Будь-яка діяльність особистості, і передусім інтелектуальна, з психологічного погляду є досить складним і багатогранним про­цесом. Для того, щоб контроль був об´єктивним і дієвим, необхідна чітка визначеність норми, якою задаються умови успішності навчальної роботи та її очікувані результати. Операційною формою контролю є перевірка — порівняння, співвідношення досягнутих результатів із заданими нормами. Трактування рівня відношення досягнутого до прогнозованого прийнято називати процесом оцінювання, а за­фіксований у певній системі вимірювання (балах, інших цифрових чи словесних характеристиках) результат є оцінкою.

Для ефективності контролю і дієвості оцінки важливими умо­вами є об´єктивність і коректність норми. Вона має бути доступ­ною, вільно вимірюваною і органічно застосовуваною. Задана норма не має бути ні завищеною, ні заниженою. Система навчан­ня має забезпечувати реальні умови для її досягнення, здійснен­ня. Відповідальність за об´єктивність і посильність норми несе викладач, він повинен стежити за відповідністю між вимогами норми і умовами та можливостями її досягнення. Якщо зміню­ються умови, то необхідно вносити зміни і в норми. Важливо, щоб на визначення нормативів не впливали побічні чинники.

Важливо враховувати психологічну роль оцінки. Вона вико­нує дві основні функції: стимулювальну і орієнтувальну. Особ­ливо важливою в психологічному плані є стимулювальна функ­ція. Вона пов´язана зі спонукальним впливом на афективно-во­льову сферу особистості студента і, відповідно, сприяє якісному поліпшенню структури інтелекту особистості та пізнавальної діяльності студента, виконуючи і виховну функцію.

Бажано звести до мінімуму можливість помилки при оціню­ванні рівня досягнень студента. Найбільш поширеними, особли­во серед молодих викладачів, є помилки великодушності, екс­траполяції, ореолу, контрасту, центризму і логічні помилки. По­милки великодушності — це невиправдано завищені оцінки; екстраполяції — викладач при оцінюванні орієнтується не на дійсний рівень досягнень студента, а на попередні оцінки в його заліковій книжці; ореолу — упереджене ставлення викладача до студента, яке проявляється у виставленні завищеної оцінки тому, до кого він ставиться з симпатією, і заниженої тому, до кого у викладача негативне ставлення; контрасту -— знання і поведінка студента оцінюються нижче або вище, залежно від того, нижче чи вище виражені ці характеристики у самого викладача; цен­тризму — намагання не виставляти екстремальних оцінок: "неза­довільно" і "відмінно". Логічна помилка при оцінюванні знань навчального матеріалу проявляється у врахуванні поведінки, ставлення до викладача.

В оцінювальній діяльності потрібно обов´язково враховувати інтереси студента. Будь-яку оцінку треба об´єктивно аргументу­вати, обґрунтувати, пояснити, якщо оцінка незадовільна або низь­ка, потрібно порадити, що необхідно зробити для її підвищення.

Нинішня суб´єктно-суб´єктна гуманістична педагогічна пара­дигма потребує від викладача коректності та поваги до людської гідності студента незалежно від його навчальних досягнень. Ні­якими мотивами і причинами не можуть бути виправдані су­б´єктивізм, несправедливість, грубість, безтактність, перенесен­ня оцінки знань, умінь, компетенцій на особистість студента.

2. Функції оцінювання навчальних досягнень студентів.

Процес аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів передбачає реалізацію таких функцій: виховної, розвивальної, навчальної, діагностичної, стимулювальної, коригувальної, про­гностичної, контрольної (рис. 8.1).

Навчальна функція виявляється в забезпеченні зворотного зв´язку як передумови підтримання дієвості й ефективності про­цесу навчання, в якому беруть участь два суб´єкти — викладач і студент. Тому система навчання може функціонувати ефективно лише за умов дії прямого і зворотного зв´язків. У переважній більшості у процесі навчання добре проглядається прямий зв´я­зок

Рис. 8.1. Функції оцінювання навчальних досягнень студентів

(викладач знає, який обсяг має сприйняти й усвідомити сту­дент), але складно, епізодично здійснюється зворотний зв´язок (який обсяг знань, умінь та навичок і як засвоїв студент).

Дію цієї функції можна показати схематично:

Діагностична функція аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок передбачає виявлення прогалин у знаннях студентів. Процес учіння має форму концентричної спіралі. Якщо на ниж­чих рівнях учіння трапилися прогалини, то буде порушена зако­номірність спіралевидної структури учіння. Тому так важливо своєчасно виявити прогалини, працювати над їх усуненням і лише потім рухатися далі.

Стимулювальна функція аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів зумовлюється психологічними особливостя­ми людини, що виявляється в бажанні особистості отримати оцін­ку результатів своєї діяльності, зокрема навчальної. Це виклика­но ще й тим, що під час навчання студенти щоразу пізнають нові явища і процеси. Значна частина студентів не може (або не бажає) об´єктивно оцінити рівень, якість оволодіння знаннями, вміння­ми та навичками. Викладач же зобов´язаний допомогти студентам усвідомити якість і результативність навчальної праці, що психо­логічно стимулює їх до активної пізнавальної діяльності.

Виховна функція полягає у впливі аналізу й оцінки навчаль­ної діяльності на формування в студентів низки соціально-пси­хологічних якостей: організованості, дисциплінованості, відпо­відальності, сумлінності, працьовитості, дбайливості й охайності, наполегливості та ін.

Розвивальна функція виявляється в тому, що студент, отри­мавши оцінку, відчуває бажання і потребу в активізації пізнаваль­ної діяльності. Це стимулює особистість до розвитку психічних властивостей і процесів — волі, уваги, мислення, мовлення та ін.

Коригувальна функція полягає у тому, що на основі виявле­ного рівня знань, умінь і навичок, утруднень, недоліків, причин неуспішності вживаються заходи щодо усунення прогалин у знан­нях і компетенціях.

Прогностична функція — викладач отримує дані для оцінки результатів своєї праці, методики, для подальшого їх удоскона­лення. Оцінювання результатів навчальної діяльності студента допомагає йому скоригувати, поліпшити свою навчальну роботу.

Контрольна функція дає можливість визначити рівень знань, умінь, навичок і компетенцій студента, забезпечити об´єк­тивність оцінювання, підготуватися до засвоєння нового навчаль­ного матеріалу.

3. Принципи, види і методи аналізу й оцінювання навчальних досягнень студентів.

Аналіз оцінювання навчальної діяльності студентів має здійснюватися з дотриманням певних педагогічних вимог. Окремі дидакти (A.M. Алексюк та ін.) називають їх принципами. Виді­лимо такі принципи (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Принципи оцінювання навчальних досягнень студентів

Сутність означених принципів полягає:

—в плановості: аналіз і оцінювання мають здійснюватися не стихійно, а з дотриманням певного плану;

—систематичності й системності: аналіз і оцінювання мають відповідати структурним компонентам змісту вивченого матеріа­лу і бути постійними;

—об´єктивності: аналіз і оцінювання мають бути науково об­ґрунтованими і базуватися на засадах гуманізму і демократизму;

—відкритості й прозорості: студенти мають знати свої оцін­ки й оцінки однокурсників, що давало б змогу порівнювати успі­хи, стимулювало б до підвищення активності;

—економічності: методи, прийоми, зміст завдань мають бути співвідносними з наявним бюджетом часу студентів, а методи — ще й доступними і зрозумілими;

—тематичності: перевірка якості знань студентів з окремих тем, розділів проводиться за темами (блоками, модулями);

—врахування індивідуальних можливостей студентів: необхід­но перевіряти знання, уміння, навички кожного студента; у про­цесі підготовки дидактичних завдань для перевірки треба врахову­вати рівень навченості студентів та їхні інтелектуальні можливості;

—єдності вимог: врахування загальнодержавних стандартів змісту освіти відповідно до кваліфікаційних характеристик спе­ціальностей.

Залежно від дидактичної мети використовують різні види кон­тролю за навчанням: діагностичний, попереджувально-застереж­ливий, поточний, повторний, періодичний, тематичний, підсум­ковий (рис. 23).

Рис. 8.3. Види оцінювання (контролю) навчальних досягнень сту­дентів

Діагностичний (попередній) контроль має бути спрямова­ний на визначення рівня освітньої компетентності студентів з певної проблематики. Напередодні вивчення теми, засвоєння якої має ґрунтуватися на раніше вивченому матеріалі, викладач з´я­совує рівень розуміння опорних знань, актуалізує їх.

Поточний контроль передбачає перевірку якості засвоєння знань у процесі вивчення конкретних тем.

Повторний контроль спрямований на створення умов для формування умінь і навичок. При цьому треба виходити з позиції, яку визначив К. Д. Ушинський: хороші дидакти те й роблять, що без кінця повторюють і лише кожен раз додають щось нове. По­вторна перевірка якнайкраще сприяє переведенню знань з корот­котермінової до довготривалої пам´яті.

Тематичний контроль пов´язаний з перевіркою рівня знань, умінь та навичок в обсязі розділу чи теми конкретної навчальної дисципліни.

Періодичний контроль передбачає за мету встановити, яким обсягом знань студенти володіють з тих або тих проблем стосов­но вимог програми.

Підсумковий контроль має своїм завданням з´ясувати рівень засвоєння студентами навчального матеріалу в кінці семестру або після завершення вивчення дисципліни. Він проводиться, як правило, у формі заліків, екзаменів.

В історії розвитку вищої школи виокремилися такі основні методи аналізу й оцінювання знань, умінь та навичок: усна, пись­мова, графічна, практична, тестова перевірка. Дещо умовно до методів перевірки можна віднести спостереження.

Усна перевірка займає значне місце у вищих навчальних за­кладах. Техніка усної перевірки полягає в тому, що педагог ста­вить перед студентами запитання, вони мають дати на них відповіді, використовуючи слово. Цей метод сприяє розвитку в студентів уміння мислити, грамотно висловлювати думки в логічній послідовності, розвивати культуру усного мовлення. Ви­користання цього методу потребує від викладача значних зусиль і майстерності: уміння грамотно і логічно доцільно формулюва­ти запитання, спонукати студентів до активного мислення, уваж­но слухати відповіді, об´єктивно оцінювати їх, враховувати інди­відуальні особливості. Проте цей метод не позбавлений недоліків: він призводить до неефективного використання навчального часу на заняттях.

Письмова перевірка порівняно з усною більш ефективна, ос­кільки протягом певного часу можна одночасно перевірити рівень володіння знань, умінь та навичок усіх студентів академічної гру­пи. Це сприяє підвищенню якості самостійної пізнавальної діяль­ності студентів, формуванню культури писемного мовлення, ефективності використання навчального часу. Викладач має го­тувати з кожної теми багатоваріантні завдання, аби забезпечити самостійність праці студентів. Тривалість таких робіт може бути різною (15—ЗО хвилин). Усі роботи викладач має ретельно пере­віряти й об´єктивно оцінювати.

Графічна перевірка спрямована на виявлення умінь і нави­чок студентів у процесі виконання ними різних видів графічних робіт: побудова таблиць, схем, графіків, діаграм та ін. Така робо­та сприяє розвитку в студентів просторового мислення, оволодін­ню методами систематизації, узагальнення, моделювання опор­них схем тощо.

Практична перевірка тісно пов´язана із залученням студентів до конкретної практичної діяльності, під час якої перевіряються вміння застосовувати знання на практиці, формувати уміння і на­вички. Логічно така перевірка випливає із сутності процесу пізнан­ня, в якому практика відіграє спонукальну і контролюючу роль. Здійснюючи практичну перевірку, треба ретельно підходити до підготовки завдань, які б спонукали студентів до застосування знань у практиці. Важливо, щоб ці завдання мали чітку професій­ну спрямованість. Адже в кінцевому підсумку рівень професійної підготовки майбутніх фахівців визначається не лише теоретични­ми знаннями, а передусім вміннями і готовністю застосовувати їх у конкретній практичній діяльності.

Тестова перевірка все більше набуває поширення. Сутність цього методу полягає в тому, що студентам у певному дидактич­ному блоці визначають конкретні завдання (запитання), на які подані альтернативні відповіді. Студент має обрати правильну відповідь. Якщо йти таким спрощеним шляхом, то це може при­зводити до простого вгадування відповіді. Важливо моделювати завдання в такий спосіб, щоб студент аргументував свій вибір відповіді, аналізував, чому інші відповіді він вважає помилко­вими чи неповними. Тестова перевірка може здійснюватися ма­шинним і безмашинним способом.

Викладач вищої школи має володіти повним спектром різно­манітних методів аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів, творчо підходити до їх використання залежно від дидактичної мети, змісту навчального матеріалу, рівня навченості студентів і їх інтелектуального розвитку.

Питання оцінювання результатів навчальної діяльності сту­дентів було і залишається доволі складним. Певну допомогу в його розв´язанні може надати усвідомлення взаємопов´язаних понять "критерії оцінки" і "норми оцінки".

Критерії оцінки — це ті параметри, відповідно до яких педа­гог оцінює навчальну діяльність.

Норми оцінки — це показники, на які опирається викладач при виставленні оцінки.

Під оцінкою успішності студентів розуміють систему показ­ників, які відображають їх об´єктивні знання та вміння, тобто оцінку можна розглядати як визначення ступеня засвоєння знань, умінь та навичок відповідно до вимог, що пред´являються програмами.

Оцінка включає в себе бал, тобто цифрову або іншу символіч­ну форму вираження та фіксації оцінювання успішності, оцінні судження — коротку характеристику результатів учіння, їх по­зитивних моментів та недоліків, емоційне ставлення.

Критерієм оцінювання умінь та навичок є точно обрана величи­на, що є визначником якості навчальної діяльності. Обрані критерії мають відповідати цілям і завданням навчання. З вересня 2000 р. в школах України запроваджено 12-бальну шкалу оцінювання на­вчальних досягнень у системі загальної середньої освіти України. У методичному листі Міністерства освіти і науки України таким чи­ном обґрунтовано запровадження 12-бальної шкали оцінювання навчальних досягнень учнів: "Динаміка змін, що відбуваються в сучасному світі, вимагає змін у підходах до оцінювання навчаль­них досягнень учнів. Визначення рівня навчального прогресу учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінце­вому результаті повинна не просто дати людині суму знань, умінь чи навичок, а сформувати рівень компетенції.

Компетенція– заздалегідь задана соціальна вимога (норма) до освітньої підготовки учня, необхідної для його ефективної продуктивної діяльності в певній галузі. Компетенції для учня – це образ його майбутнього, орієнтир для освоєння.

Компетентність – володіння учнем відповідною компетенцією, его особистісне ставлення до неї й предмету діяльності. Компетентність – якість, що вже відбулася, особистості (сукупність якостей) учня й мінімальний досвід діяльності в заданій галузі.

Поняття компетенції не зводиться ні до знань, ні до навичок, а належить до сфери вмінь. Власне, вміння — це компетенція в дії. Отож, під компетенцією розуміється загальна здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих за­вдяки навчанню.

З метою забезпечення ефективних визначників якості на­вчальних досягнень та об´єктивного їх оцінювання в основній та старшій школі вводиться 12-бальна шкала оцінювання, побудо­вана за принципом сумування набутих знань, умінь і навичок з урахуванням зростання рівня особистих досягнень учня".

У цьому ж документі визначені критерії 12-бальної системи оцінювання. Ми більш детально зупиняємося на 12-бальній системі оціню­вання, оскільки проблематичним залишається питання про по­шуки нової системи оцінювання знань студентів.

В історії розвитку школи в різних країнах, та й у колишньо­му Радянському Союзі, мали місце різні підходи до оцінювання знань, умінь та навичок студентів. Нині в Україні діє традиційна словесна чотирибальна система: "відмінно", "добре", "задовіль­но", "незадовільно".

Чи можна визначити загальні вимоги до оцінювання знань, умінь та навичок студентів? Певною мірою можна. Вони необхідні для означення критеріїв оцінювання навчальної діяльності сту­дентів. Конкретно можна вказати на такі вимоги:

1.Глибина розуміння знань, їх повнота.

2.Уміння студента самостійно мислити.

3.Розуміння важливості отриманих знань для встановлення рівня сформованості наукового світогляду.

4.Готовність студента до застосування набутих знань у практиці.

5.Рівень сформованості умінь і навичок.

6.Рівень сформованості культури систематизації наукових знань.

7.Рівень інтелектуального розвитку.

8.Готовність студента здійснювати трансляцію набутих знань.

4. Методика проведення контрольних дій у вищій школі.

Традиційно домінантне місце в системі навчально-виховної ро­боти у вищих навчальних закладах України займають заліки та ек­замени. Педагоги-вчені по-різному ставилися до цих видів навчаль­ної роботи. К.Д. Ушинський прихильно ставився до екзаменів, вва­жав, що вони сприяють організації учнів, підвищують їх відпові­дальність. М.І. Пирогов виступав проти екзаменів, які "викрадають у викладачів чимало часу на шкоду науці, вони підтримують шкідливий напрям у студентів — вчитися для екзамену".

Різні погляди на екзамени у вищій школі були і в радянський період (особливо в 20—30-ті pp. XX ст.). Але в другій половині XX ст. цей вид навчальної роботи набув обов´язкого характеру.

Нині кількість екзаменів та заліків з кожної навчальної дис­ципліни визначається навчальними планами. Процес перевірки й оцінювання знань, умінь і навичок студентів на екзаменах ба­зується на таких принципах:

—достатньої обґрунтованості;

—єдності вимог;

—гуманізму;

—доброзичливості.

Студенти по-своєму оцінюють якості викладачів, які мають значення для забезпечення оптимальних умов проведення кон­трольних заходів.

У процесі підготовки студентів до екзаменів і їх проведення у вищих навчальних закладах трапляється чимало недоречностей, педагогічних помилок.

По-перше, надія на екзамени як важли­вий чинник підсумкової перевірки якості знань, умінь та нави­чок (ЗУН) студентів не завжди виправдовує себе. Коли студенти протягом семестру не включені в активну навчальну роботу, немає системи організації самостійної навчальної роботи, її оці­нювання, вони підходять до екзаменаційної сесії з надто бідним багажем знань. За даними окремих дослідників, ви­пускник ВНЗ володіє 5—6 відсотками інформації, яка передбачена навчальними планами і програмами.

По-друге, під час екзаменів студенти витрачають надто бага­то фізичних і психічних зусиль.

По-третє, традиційно під час екзаменів надмірним тягарем для студентів є "система шпаргалок".

Поряд з цим у процесі адаптації студентів до навчальної роботи у ВНЗ необхідно навчити їх раціональним ме­тодам підготовки до заліків і екзаменів.

—У процесі підготовки і складання екзаменів мають розв´язу­ватися такі соціально-педагогічні завдання: формування соціальної відповідальності студентів перед собою, викладачами, батьками;

—відчуття радості від успіхів навчальної роботи;

—забезпечення умов для коригування здобутих знань, само­стійної навчальної діяльності;

—забезпечення виховного впливу педагога на студента.

Технологія організації і проведення екзаменів має охоплюва­ти такі аспекти:

—ознайомити студентів із програмою проведення екзаменів, яка містить перелік вузлових питань навчальної дисципліни та літературу, яку студенти можуть використати у процесі підго­товки до екзаменів;

—ознайомити студентів з ефективними методами підготовки до екзамену з урахуванням особливостей конкретної навчальної дисципліни;

—ознайомити студентів з методикою проведення екзамену. Екзамен може проводитись за екзаменаційними білетами і без них; можуть бути використані різні методи перевірки: усна, письмова, тестова (з використанням комп´ютерів і на паперових носіях);

—напередодні екзамену викладач має організувати консуль­тування для студентів, у яких виникли певні утруднення при підготовці;

—безпосередньо на екзамені педагог має створити позитив­ний емоційний фон, аби зменшити психологічне напруження сту­дентів;

Монологічну відповідь студен­та ні в якому разі не можна переривати зауваженнями, додатко­вими запитаннями, виразами здивування. Студент, готуючись до відповіді, у своїй пам´яті певним чином побудував виклад на­вчального матеріалу. Коли викладач перериває студента, вдаю­чись до діалогу, це викликає у більшості студентів занепокоєн­ня, нервовість, від чого відповідь стає плутаною, логічно непослі­довною. У процесі монологічної відповіді на запитання викладач, зрозумівши, що студент відповідає впевнено, змістовно, може зупинити його і попросити перейти до розкриття наступного за­питання білета. Після з´ясування усіх питань, що були в екза менаційному білеті, варто поставити кілька запитань з інших розділів навчальної дисципліни. Такий підхід допомагає уник­нути випадковостей.

У процесі екзамену викладач має виявляти доброзичливість, тактовність, толерантність, увагу, співпереживання. Варто по­дякувати студентові за гарну відповідь. Якщо були недоліки у відповіді, виявлені певні прогалини, то ні в якому разі не варто вдаватися до критики особистості студента, не принижувати його гідність. Передусім треба аналізувати помилки, виявлені у про­цесі іспиту. Необхідно забезпечувати об´єктивність оцінювання навчальної роботи студента з конкретної дисципліни, враховую­чи: обсяг знань; ступінь розуміння навчального матеріалу і рівень активності, логічного мислення; форму викладу навчального матеріалу; уміння застосовувати знання на практиці з проекцією на майбутню професійну діяльність; систематичність і старан­ність студента в процесі опрацювання змісту навчальної дисцип­ліни впродовж семестру.

Виставляючи оцінку за результатами опрацювання студента­ми навчальної дисципліни, варто зважати на такі педагогічні чинники: об´єктивність оцінювання; справедливість; не викори­стовувати оцінку як прийом покарання студента за негативні вчинки; не допускати вибіркової поблажливості при оцінюванні знань членів органів студентського самоврядування; незалеж­ність оцінювання від попередніх оцінок у заліковій книжці; не допускати виставлення оцінок "від настрою"; враховувати індиві­дуальні особливості студентів; не вдаватися до крайнощів (вияв­ляти дріб´язковість, прискіпливість, зайву суворість, бути над­мірно добрим, виявляти лібералізм, панібратство та ін.); не підда­ватися зовнішньому тиску; не потрапляти в матеріальну за­лежність від студентів; залучати студентів до самооцінювання; коментувати виставлену оцінку; не вдаватися до моралізування, приниження гідності особистості студента.

Таким чином, екзамен — складний процес підбиття підсумків пізнавальної діяльності. Він потребує від викладача високої пе­дагогічної культури, майстерності, педагогічної техніки.

5. Кредитно-модульна система організації навчального процесу.

Нинішній етап розвитку національної вищої освіти характе­ризується модернізацією і реформуванням, спрямованими на приєднання до Болонського процесу з метою входження в євро­пейський освітній і науковий простір. Болонський процес — це здійснення структурного реформування вищої освіти, зміна освітніх програм, форм і методів навчання, контролю і оцінюван­ня навчальних досягнень студента з метою підвищення якості освіти, спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування на європейському ринку праці. Цей про­цес добровільний, полісуб´єктний, поліваріантний, відкритий, поступовий і гнучкий. Він ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури і не нівелює національні особливості освітньої системи України. Його метою є прийняття зручних і зрозумілих градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій, введення двоступе­невої структури вищої освіти (бакалавр — магістр), використан­ня єдиної системи кредитних одиниць (ECTS — Європейської кредитно-трансферної та акумулюючої системи) і додатків до дипломів, розробка, підтримка і розвиток європейських стан­дартів якості освіти, усунення наявних перепон для підвищення мобільності студентів, викладачів, науковців. Впровадження кредитно-модульної системи навчання передбачає реорганізацію традиційної схеми "навчальний семестр — навчальний рік, навчальний курс", раціональний поділ навчаль­ного матеріалу дисципліни на модулі й перевірку якості засвоєння теоретичного і практичного матеріалу кожного модуля, вико­ристання більш широкої шкали оцінювання знань, вирішальний вплив суми балів, одержаних протягом семестру, на підсумкову оцінку.

Кредит передбачає всі види навчальної діяльності, необхідні для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практичні роботи, семінари, консультації, індивідуальну, самостійну роботу, підсумковий контроль (екзамени, заліки), дипломну (магістерську) роботу, педагогічну, навчальні і виробничі практики. Отже, кредит ґрунтується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредит (лат. creditum - позика, від credo - довіряю) - одиниця виміру ("вартість") обсягу навчального навантаження, необхідного середньому студентові для повного оволодіння визначеними результатами навчання (компетенціями).

Кредит ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати обсяг загального навчального навантаження студента. Кредити відображають кількість роботи, яку вимагає кожен блок курсу (навчальна дисципліна), і охоплюють усі необхідні для цього види навчальної діяльності студента:' лекції, практичні роботи, семінари, консультації, індивідуальну, самостійну роботу (в бібліотеці чи вдома), підсумковий контроль (іспити, заліки), дипломну роботу, педагогічну, навчальні і виробничі практики чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням.

Ціна кредиту - 36 академічних годин. Кількість кредитів на навчальну дисципліну визначається діленням загального обсягу годин із навчальної дисципліни на ціну кредиту. Наприклад, курс "Вступ до педагогічної професії", на який навчальним планом передбачено 36 академічних годин, оцінюється в 1 кредит, а курс "Педагогіка", на який виділено 108 академічних годин, оцінюється 3 кредитами.

У ECTS навчальне навантаження на один навчальний рік становить 60 кредитів і, як правило, ЗО кредитів - на семестр. Кредити ECTS - це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження. Вони лише визначають, яку частину загального річного навантаження містить один елемент навчального плану у вищому навчальному закладі.

Навчальна дисципліна (курс) охоплює один або декілька залікових кредитів, кількість яких визначається змістом та формами організації навчального процесу.

Заліковий кредит - завершена задокументована частина змісту навчальної дисципліни, вивчення якої для студентів завершується підсумковим оцінюванням (тестуванням, заліком, семестровим іспитом).

Кредитно-модульна організація навчання за своєю суттю є гу­маністичною. Вона базується на засадах суб´єктно-суб´єктної, то­лерантної, партнерської педагогіки. Траєкторію свого навчання, індивідуальну програму своєї освіти визначає сам студент з допо­могою викладача — тьютора (опікуна). Навчання має рівномірно розподілений, рівномірно напружений характер упродовж всього терміну перебування студента у ВНЗ. І найголовніше, ця система гарантує високу якість підготовки, а значить, убезпечує студента від професійної непридатності після завершення навчання.

Модуль(лат. modulus — міра): 1) назва, яку дають якомусь особливо важливому коефіцієнту чи величині; 2) систе­ма логарифмів; 3) уніфікований вузол радіоелектронної апарату­ри; 4) умовна одиниця в архітектурі і будівництві (звичайно розмір одного з елементів будівлі); 5) відокремлювана, відносно самостійна частина якоїсь системи, організації, пристрою.

У педагогіці модуль — це функціональний вузол навчально-ви­ховного процесу, довершений блок дидактично адаптованої інфор­мації.

Навчальний модуль — це цілісна функціональна одиниця, що оптимізує психо-соціальний розвиток того, хто вчиться, і того, хто навчає. Отже, навчальний модуль — це змістовий модуль, скон­струйований особливим чином. Він дістає процесуально-функціо­нальне втілення у наперед спроектованому формі-модулі.

Рейтинг (англ. rating — оцінка, порядок, класифікація) — термін, який означає суб´єктивну оцінку явища за заданою шка­лою. За допомогою рейтингу здійснюється первинна класифіка­ція соціально-педагогічних об´єктів за ступенем вираження спільної для них властивості. У педагогічних науках рейтинг слу­жить основою для побудови різноманітних шкал оцінок, зокрема при оцінюванні різних сторін навчальної і педагогічної діяль­ності, популярності чи престижності професій серед молоді тощо. Одержані при цьому дані звичайно мають характер порядкових шкал. Рейтингова система передбачає визначення рівня оволо­діння студентами змістом навчального матеріалу модуля, цілісно­го курсу, сформованості умінь і навичок.

Для запровадження модульно-рейтингової системи (МРС) необхідно дотримуватися таких правил:

1. Забезпечити готовність викладачів і студентів працювати за модульно-рейтинговою системою.

2.Здійснити необхідну методичну підготовку викладачів до запровадження МРС.

3.Запровадити науково обґрунтовану і методично забезпече­ну самостійну навчальну роботу студентів.

4.Домогтися запровадження модульного навчання: з кожної навчальної дисципліни чітко визначити навчальні модулі; об­ґрунтувати оцінювання кожного модуля в залікових одиницях.

5.Здійснити необхідну організаційно-методичну підготовку: налагодити систему аналізу й оцінювання ЗУН кожного студен­та за результатами опанування певних модулів; підготувати ком­п´ютерні програми для використання тестових методик перевірки якості ЗУН; налагодити ретельний облік результатів звітів за виконанням модульних завдань; в індивідуальних планах ви­кладачів передбачити години для здійснення аналізу й оцінюван­ня навчальної роботи студентів; у кожній навчальній дисципліні визначити числові параметри переведення кількісних показників (кредитів) в офіційні оцінки знань студентів.

6.Забезпечити відкритість оцінювання навчальної діяльності студентів.

7. Визначити науково обґрунтовані обсяги навчальних завдань для самостійної роботи студентів на міжпредметному рівні з ура­хуванням бюджету часу, що виділяється на навчальну роботу.

Досвід запровадження модульно-рейтингової системи оціню­вання навчальної діяльності студентів дає підстави стверджува­ти, що вона має переваги, наукове обґрунтування яких переконливо сформулював професор A.M. Алексюк у монографії "Педа­гогіка вищої освіти України".

Для студентів ці переваги полягають у тому, що:

—навчальний рейтинг активізує самостійну роботу студентів (СРС), робить її ритмічною і систематичною впродовж семестру;

—формується позитивна мотивація навчальної діяльності;

—стимулюється самостійність, ініціативність, відповідаль­ність, творчість, змагальність, дбайливість;

— студент зорієнтований на самостійний науковий пошук, що сприяє інтелектуальному розвитку особистості;

—підвищується об´єктивність оцінювання ЗУН, збільшуєть­ся ймовірність уникнення випадковостей;

—зменшується навантаження під час екзаменів та заліків;

—здобуті знання більш глибокі і міцні;

—отримується особисте задоволення від процесу учіння.

Для викладачів є:

—реальна можливість індивідуалізації навчання та диферен­ційованого підходу;

—можливість допомогти студентам у навчальній роботі, рівномірно розподілити навантаження протягом семестру;

—можливість уникнути конфліктів, які часто виникають у результаті підсумкової перевірки знань на екзамені.

На першому занятті педагог знайомить студентів із сутністю модульно-рейтингового оцінювання, пояснює психологічні особ­ливості застосування цієї системи, запрошує студентів до спів­праці.

Упродовж часу, який відведено на вивчення курсу, здійсню­ється наполеглива робота більшості студентів, складаються ділові стосунки між викладачем і студентами. Та головне — це якість знань.

Модернізація навчального процесу в руслі вимог Болонської декларації передбачає значне збільшення обсягів самостійної роботи студента (до 50—60 %), індивідуалізацію навчання. Це в свою чергу потребує належного науково-методичного забезпечен­ня навчального процесу, відповідної матеріальної бази, поліпшен­ня фінансово-побутового стану студента.

Всі ці зміни вимагають від викладача ВНЗ ґрунтовних знань, умінь і компетентності в організації своєї діяльності на новій ме­тодичній і технологічній базі — кредитно-модульній і акумулюючій системі навчання.

Отже, кредитно-модульна си­стема організації навчання, аналізу й оцінювання навчальної діяльності студентів — це важливий крок у напрямку інтенсифі­кації й оптимізації навчально-виховного процесу у вищій школі. Але вони потребують від науково-педагогічних працівників на­лежної психолого-педагогічної підготовки, перебудови організа­ційних і методичних аспектів навчально-виховного процесу.

ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Модуль 3. Виховна робота зі студентською молоддю

Лекція № 8

Тема. Основні напрями виховання студентської молоді та шляхи їх реалізації.

План.

1. Суть, завдання і зміст процесу виховання у ВНЗ.

2. Закономірності і принципи виховання.

3. Основні напрями виховання студентської молоді та шляхи їх реалізації.

4. Сучасні підходи до організації виховного процесу у педагогічному ВНЗ.