Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Характеристика форм виховання у ВНЗ.




У системі професійної підготовки фахівців у вищих навчаль­них закладах має продовжуватися процес реалізації вимог про­грами виховання всебічно розвиненої особистості. У виховній роботі зі студентською молоддю варто використовувати різні фор­ми: безпосередню навчальну, виробничу діяльність, участь у гро­мадських справах, поводження у побуті.

Дбаючи про створення оптимальних умов для виховної робо­ти, не варто виносити завдання виховання за рамки навчального процесу. Треба зважати на дієвість і впливовість великого спект­ра форм діяльності, які сприяють формуванню всебічно розвине­ної особистості. Це навчальні заняття (лекції, семінари, прак­тичні заняття), практика, наукові гуртки, творчі студії, екскур­сії, походи, різноманітні форми і види суспільно корисної пра­ці та ін.

Основною формою діяльності, яка забезпечує виховання осо­бистості студента, становлення його професіоналізму, є різні види навчальних занять. Тут відбувається виховний вплив на свідомість і волю студентів, з одного боку, через зміст навчального матеріа­лу, з іншого — через організацію студентів на навчальну працю і передусім через морально-духовний потенціал викладача.

Організовуючи навчальну діяльність, педагог має внутрішньо проектувати її на процес формування особистості з погляду зав­дань всебічного, гармонійного виховання: якою мірою навчаль­ний матеріал сприятиме формуванню наукового світогляду сту­дентів; яким чином спеціально організована пізнавальна ді­яльність студентів впливатиме на їх інтелектуальний розвиток, чи допоможе вона оволодінню методами самостійної пізнаваль­ної праці; як виучуваний навчальний матеріал сприятиме станов­ленню професіоналізму майбутнього фахівця; як впливатиме зміст навчального матеріалу на формування почуттів, переко­нань, естетичних смаків, морально-духовних цінностей та ін.

Педагог своєю особистістю впливає на формування у студентів певних компонентів загальнолюдської і професійної культури. "У вихованні, — писав К.Д. Ушинський, — все повинно базуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, хоч би як хитро він був приду­маний, не може замінити особистості в справі виховання".

Висока культура мислення, спілкування, мовлення, поведін­ки, зовнішності, жести, міміка, темп і ритм роботи, володіння основами психотехніки, морально-духовні цінності, інтелігент­ність та багато іншого — це той духовний капітал педагога, який є живильним джерелом виховання студентів. І якщо колишній студент, зустрічаючись через багато років з педагогом, пригадує студентські роки і каже: "Я щиро дякую, що ви як педагог були в моєму житті, допомогли моєму становленню як людини," — це і є свідченням виховного впливу педагога на особистість. Хоча при цьому вихованець може й не пригадати нічого зі змісту навчаль­ного матеріалу тієї дисципліни, яку викладав педагог.

Нині активно впроваджуються нові технології навчання, зок­рема дистанційна форма. У зв´язку з цим виникає низка проблем, які стосуються виховання. Звичайно, дистанційне навчання спри­ятиме зручному оволодінню великим пластом наукової інфор­мації, але ж таке навчання втратить виховний потенціал.

Значне місце в системі формування всебічно розвиненої осо­бистості студента мають займати позааудиторні форми вихован­ня: діяльність наукових гуртків, творчих студій, конференцій, дискусійних клубів, зустрічі з письменниками, художниками, акторами; екскурсії, походи та ін. Усі студенти на добровільних засадах мають бути охоплені різними формами і видами діяль­ності поза межами суто навчальної роботи, виходячи із необхід­ності задоволення їхніх індивідуальних потреб, які є джерелом формування мотивів діяльності особистості.

У вищих навчальних закладах мають створюватися опти­мальні умови для задоволення різноманітних суспільно позитив­них і корисних потреб молодої людини. Якщо цього не робити, то вона задовольняє їх за межами прийнятної культури, вдаю­чись до сурогатів, аморальних засобів.

Немає єдиної думки щодо необхідності спеціальної виховної роботи зі студентами. Тут панує широкий спектр підходів — від категоричного заперечення аж до введення посад вихователів у студентських гуртожитках. Істина, як і в більшості випадків, знаходиться на перетині крайніх підходів: не треба нав´язувати студентові примусове формування у нього рис і якостей, які є доцільними з погляду суб´єктів виховання (викладача, ВНЗ, дер­жави). Важливо створити такі умови для соціалізації, самостановлення, саморозвитку студента, за яких у нього б вироблялися позитивні, затребувані суспільством якості, риси, здатності. Не­обхідно створювати таку атмосферу в студентському середовищі, так надавати ненав´язливу дружню допомогу, впливати на дії і психіку, щоб у студентів формувалися потрібні в першу чергу їм особистісні якості й властивості: об´єктивна самооцінка, уміння ладити з оточуючими, почуття відповідальності й обов´язку, по­рядність, свідоме ставлення до навчання тощо.

Завдання викладача ВНЗ як вихователя полягає в розкритті пе­ред студентом широкого спектра варіантів у прийнятті рішень, по­ведінці; у допомозі зорієнтуватися, який вибір є найкращим, най­більш доцільним, яка лінія поведінки відповідає суспільним нормам. А приймати рішення студент має самостійно, хоч виховник і не пови­нен приховувати свого ставлення до оцінки цього рішення.

Педагогіка співробітництва, партнерства тим і відрізняється від авторитарного, догматичного виховання, що в її основі лежить принцип прийняття людини такою, якою вона є, якою її створи­ла природа. Не можна її ламати, нав´язувати алгоритм дій, стиль життя. Продуктивною є лише дружня, ненав´язлива, тактовна допомога у виробленні позитивного особистісного ставлення до світу, людей, спілкування і діяльності.

Важливою умовою успішного виховання студента є осо­бистість вихователя, його загальна і педагогічна культура, ду­шевні якості, гомілетична і деонтологічна здатність. Тільки осо­бистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна виховати характер, — зазначив свого часу К.Д. Ушинський. Яскрава, позитивно зорієнтована осо­бистість, висока моральність, доброчесність, порядність, справед­ливість, принциповість виховника набагато сильніше впливають на молоду людину, ніж будь-які вербальні настанови і вимоги.

Чільне місце у системі виховання студентської молоді займа­ють засоби виховання, надбання матеріальної і духовної культу­ри (художня і наукова література, засоби масової інформації, предмети образотворчого мистецтва, кіно, театр), форми і види виховної роботи (збори, конференції, ігри, спортивна діяльність та ін.), які використовуються у процесі виховної роботи.

У вихованні немає дрібниць. Як писав А.С. Макаренко: "Ви­ховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше — люди". Талановитий педагог наголошував, що виховання відбу­вається на кожному квадратному метрі педагогічної території, тому турбота про високу культуру оформлення й утримання на­вчальних приміщень закладу, території, гуртожитків — це важ­ливий засіб виховання загальнолюдської і професійної культури майбутніх фахівців.

Культура спілкування педагогів зі студентами і колегами має бути зразком, школою для вихованців, спілкування має здійснюва­тися на високому рівні загальнолюдської і національної культури.

Поняття «форма» означає зовнішній вигляд, обрис.

Форма виховання — це зовнішнє виявлення процесу виховання. Якщо зміст процесу виховання вказує на те, що є, то форма —у якому вигляді проявляється. Звісно, зміст викликає зміну форми і навпаки. Зміст формується, форма наповнюється змістом. Провідна роль належить змісту.
Зміст виховного процесу, як вже відомо, складають якості і властивості соціально активної особистості, яка в своїй життєдіяльності керується загальнолюдськими і культурно-національними цінностями. В практичній педагогічній діяльності цей зміст втілюється в конкретну організацію, яка повинна йому відповідати. Невідповідність між змістом і формою, формою і змістом гальмує розвиток виховного процесу.

Існують різні форми організації виховного процесу. Кожна з них використовується для реалізації певного змісту виховання в певних умовах.

У системі роботи зі студентською молоддю важливе місце ма­ють займати такі форми виховання, як свята, вечори дозвілля, конкурси та ін. Організатори цих та подібних заходів повинні дбати про їх виховну доцільність, педагогічну спрямованість. Включення студентів у процес підготовки та проведення дозвіль­них, розважальних заходів — це також своєрідна школа вихо­вання і становлення професіоналізму майбутніх учителів, соці­альних працівників, інженерів, правознавців та ін. Важливо, щоб подібні заходи мали надійне морально-духовне й естетичне під­ґрунтя, базувалися на засадах загальнолюдської і національної культури. Немає потреби, догоджаючи так званій масовій куль­турі низької якості, організовувати сумнівні заходи, які можуть негативно впливати на утвердження моральних національних цінностей. Наприклад, перенесення із чужого для нас соціально­го середовища свята хелловіна, яким в останні роки почали за­хоплюватися в окремих навчально-виховних закладах. Українсь­ка культура багата своїми національними засобами виховного впливу. їх треба відроджувати і сміливо культивувати.

У процесі виховної роботи часто виникає проблема з засобами впливу, які негативно діють на особистість молодої людини: низь­копробні фільми, телевізійні передачі, гірші зразки явищ масо­вої культури, негідна поведінка окремих людей та ін. Ізолювати людину від такого негативного впливу практично неможливо. Тому вихід вбачається в тому, щоб, по-перше, формувати у кожній особистості якомога раніше стійкі переконання в доцільності дія­ти відповідно до раціональних моральних норм, які б чинили опір, несприйняття негативних впливів; по-друге, стосовно кон­кретних негативних дій формувати критичне ставлення до них.

Слід заохочувати і активніше впроваджувати у виховну систему ВНЗ проектирізноманітної тематики, цікавими та сучасними за формою проведення (екскурсії, експедиції,дебати, семінари, тренінги, конференції, «круглі столи», фестивалі, літературно-музичнікомпозиції, аудіо- та відеопроекти тощо). Така діяльність ефективно позначається на формуванніжиттєвої компетентності, досвіду, самореалізації та розвитку здібностей студента.

Яскравими єпроекти: «Сучасна модель студентського самоврядування», «Моє професійне кредо», «Я іосвіта», «Стиль життя», «Україна і молодь», «Реалії нашого університету у світлі Болонськогопроцесу», «Міжнародний день рідної мови», «Професіоналізм, моральність і патріотизм» тощо.

В умовах виховної проектної діяльності студентів позитивно розв'язується проблема ставлення студентів до знань, бажання просто отримати диплом поступово відходить, його замінює усвідомлення значущості у здобутті якісної вищої освіти, прагнення творчих пошуків. На такому етапі виховний процес досягає високого рівня результативності і переростає у самовиховання.

2. Характеристика методів виховання у ВНЗ.

Виховання студентів не є відокремленою ділянкою впливу на особистість. Воно діалектично пов´язане з усією системою вихо­вання людини. Тому у цій діяльності необхідно використовувати загальнопедагогічні методи виховання. Метод виховання — це спосіб впливу вихователя на свідомість, волю і поведінку вихо­ванця з метою формування у нього бажаних якостей, всебічного гармонійного розвитку особистості. Це досить складний інстру­мент впливу на особистість. Помилково бачити у методах вихо­вання своєрідні рецепти для досягнення мети. Відомий польський педагог Я. Корчак писав: "Я не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих для мене умовах можуть виховувати не­відому мені дитину". Педагог має володіти значним спектром методу виховання, глибоко розуміти психолого-педагогічні за­сади кожного методу і виявляти педагогічну мудрість та май­стерність при застосуванні того чи того методу щодо конкретної особистості, зважаючи на реальні обставини.

Загальні методи виховання традиційно класифікуються за­лежно від їх функціональної спрямованості. На цій основі виді­ляють такі три групи методів:

—формування світогляду й духовно-аксіологічних орієн­тацій;

—методи організації діяльності і формування поведінки;

— методи стимулювання та коригування поведінки і діяль­ності особистості.

У цілому структуру методів виховання можна змоделювати за такою схемою (рис. 9.1).

Рис.9.1. Структура методів виховання

Коротко зупинимося на характеристиці основних методів ви­ховання.

Переконування— це метод, що передбачає навмисний ціле­спрямований вплив на свідомість, волю і почуття вихованців з метою формування в них стійких переконань. Переконування — провідний спосіб впливу педагога на вихованців з використанням такого важливого засобу, як слово. Для реалізації вимог методу переконування використовують низку прийомів, які є складовим методу. Це пояснення, розкриття наслідків дій, бесіда, диспут, звернення до почуттів совісті й честі та ін.

Приклад — метод виховання, який передбачає організацію взірця для наслідування з метою оптимізації процесу соціально­го успадкування.

Важливе місце в системі методів займає вимога як метод пе­дагогічного впливу на свідомість вихованця з метою викликати, стимулювати або загальмувати окремі види його діяльності. Ме­тод вимоги перебуває в тісному зв´язку з іншими методами. Ефективність виховної роботи багато в чому залежить від поєднання методів, зокрема, методу переконування із системою вимог. Не випадково А.С. Макаренко неодноразово підкреслював, що його педагогічним кредо було: якомога більше вимог до людини і як­омога більше поваги до неї. У багатьох випадках виховні зусилля зводяться нанівець через відсутність дії системи вимог. Це сто­сується технології виховної діяльності в сім´ї, загальноосвітній школі, вищих навчальних закладах, у виробничих колективах і в державі в цілому. Якщо в тоталітарному суспільстві діє жорст­ка система диктатури насилля, диктатура начальника, яка при­гнічує особистість психологічною і фізичною силою, страхом, то в демократичному суспільстві має діяти система розумних вимог у вигляді правил, норм, заходів, які спрямовані на захист особи­стості, має діяти диктатура закону і загальноприйнятих мораль­них норм.

У вищих навчальних закладах особливо важливо розробити, по-перше, систему правил, забезпечити на першому етапі дію методу переконування та прикладу з боку педагогів і, по-друге, запровадити дієвість вимог. Тоді налагоджується педагогічно доцільний темп і ритм життєдіяльності.

Вправи— це метод виховання, що передбачає планомірне, організоване, повторне виконання певних дій з метою оволодін­ня ними, підвищення їх ефективності та формування умінь і на­вичок.

Окреме місце у процесі формування умінь та навичок, оволо­діння досвідом поведінки займає метод привчання, що передба­чає організацію планомірного і регулярного виконання вихован­цями певних дій з елементами примусу, обов´язковості з метою формування конкретних звичок у поведінці. Варто зауважити, що ці методи ширше використовуються у процесі виховання дітей дошкільного і шкільного віку. Щоправда, в специфічних умовах (у військових та інших воєнізованих підрозділах, у вищих на­вчальних закладах військового типу) їх широко використовують і в системі виховання дорослих.

Окрему групу становлять методи, які спрямовані на організа­цію діяльності та формування поведінки вихованців. Це схвален­ня та осудження. Схвалення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем пове­дінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і сти­мулювання до діяльності. Осудження — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осу­ду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

Незважаючи на те що студенти в абсолютній більшості дорослі люди, все ж і вони з погляду психологічних особливостей очіку­ють і бажають, аби їхня діяльність (навчальна, наукова, громад­ська, суспільно корисна) була помічена, схвалена і відзначена. До того ж важливо, щоб заохочення носили відкритий, гласний характер. Не варто забувати народної мудрості: "Боги і діти жи­вуть там, де їх хвалять".

У реальному житті окремі студенти не завжди виявляють ви­хованість і відповідальність у виконанні своїх обов´язків, правил внутрішнього розпорядку, норм співжиття. Тому в таких випад­ках доводиться вдаватися до педагогічних стягнень. Цього не вар­то уникати. По-перше, статутом закладу має бути визначена сис­тема відповідного реагування на негативні впливи, по-друге, ко­жен член студентського колективу має усвідомити, що за будь-який негативний вчинок він несе відповідальність. Має діяти принцип невідворотності реагування. Коли стягнення виступа­ють не як кара, а як справедливі вимоги в інтересах особистості чи колективу, вони є дієвими чинниками виховного процесу. Стягнення, як і заохочення, мають соціально-психологічний вплив не лише на особистість студента, якого ці дії стосуються безпосередньо, але й на інших членів колективу.

У процесі виховання не буває однакових ситуацій і стандарт­них підходів до використання тих чи тих методів. Багато тут за­лежить від знань, таланту, досвіду і творчості вихователя. Тому слушною залишається думка А.С. Макаренка: "...Ніякого засо­бу не можна розглядати відокремлено від системи. Ніякого засобу взагалі, хоч би який ви взяли, не можна визнати ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядатимемо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів".

3. Специфіка вибору та використання методів та форм виховання у педагогічному ВНЗ.

У студента педагогічного ВНЗ необхідно формувати готовність до інноваційної виховної діяльності.ЇЇ розуміють як особистісно-професійну якість, що характеризується усвідомленням значущості та інтересом студента до виховання учнів на інноваційних засадах; наявністю мотивації з одночасним набуттям спеціальних знань, умінь, які втілюються в організацію виховної роботи; потребами творчої самоактуалізації й самореалізації.

На думку науковців, структуру готовності студентів до інноваційної виховної діяльності становлять такі компоненти:

мотиваційний– інтерес до нововведень, усвідомлення важливості та доцільності впровадження інновацій у виховний процес початкової школи; когнітивний – знання та розуміння сутності, специфіки інноваційної виховної діяльності з учнями молодшого шкільного віку, саморозуміння й розуміння іншого, оцінювання й самооцінювання;

креативний– здатність до творчості та перетворень, оригінальність, гнучкість, критичність мислення;

спонукально-практичний– дієвість, уміння здійснювати інноваційну виховну діяльність, бажання і прагнення творчо реалізувати набутий досвід у педагогічній практиці.

У підготовці студентів педагогічного ВНЗ до інноваційної виховної діяльності з молодшими школярами виокремлено основні методологічні підходи, а саме: особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентнісний.

Відповідно до зазначених підходів характерними особливостямиформування готовності студентів до інноваційної діяльності є: орієнтація на формування творчої особистості, здатної до постійного оновлення власного досвіду; наявність особистісної морально-психологічної позиції щодо використання інноваційних технологій; активне культивування своєї індивідуальності, інноваційної діяльності та професійної майстерності.

Кураторам академічних та керівникам творчих груп належить ініціатива у виборі форм, методів, прийомів, засобів та напрямів виховної роботи; їх роботу на факультетах координують деканати, а кафедри забезпечують проведення конкретних заходів виховного впливу.

Серед основних форм виховної роботи кураторів у педагогічному ВНЗє:

щотижневі виховні години, які включаються до розкладу академічних занять, а викладачеві до індивідуального плану роботи;

бесіди "За круглим столом", дискусійні клуби, інші заходи виховного впливу в студентських аудиторіях і гуртожитках (із залученням фахівців різного профілю);

культпоходи історичними місцями рідного краю, до музеїв, картинних галерей, на виставки, до театрів; колективний перегляд кінофільмів та вистав з їх наступним обговоренням;

індивідуальна виховна робота зі студентами з урахуванням їх індивідуальних особливостей.


Лекція № 10

Тема. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

План.

1. Студент і студентська група як об'єкти та суб’єкти виховного процесу.

2. Діалектика становлення і розвитку студентського коллективу (академічної групи).


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 216; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты