Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Завдання роботи. 1. Схарактеризувати загальні засадиуправління у галузі вищої освіти.




Читайте также:
  1. III. Мета, стратегічні напрями та основні завдання Національної стратегії
  2. VI. Методичні вказівки до виконання курсової роботи.
  3. Вимоги до оформлення індивідуального завдання та курсової роботи.
  4. Вказівки до виконання завдання
  5. Вказівки до виконання завдання
  6. Вказівки до виконання завдання
  7. Вказівки до виконання завдання
  8. Вказівки до виконання завдання
  9. Вказівки до виконання завдання
  10. Вказівки до виконання завдання

1. Схарактеризувати загальні засадиуправління у галузі вищої освіти.

2. Схарактеризувати систему управління вищим навчальним закладом.

3. Порівняти традиційні та інноваційні процеси діяльності ВНЗ.

4. Висвітлити теоретичні основи моніторінгу управління якістю навчального процесу ВНЗ.

5. Вчити магістрантів встановлювати міжпредметні зв’язки, аналізувати та структурувати інформацію.

Основні поняття. Система управління вищим навчальним закладом, керівник ВНЗ, декан, вчена рада, громадське самоврядування, студентске самоврядування, традиційні та інноваційні процеси діяльності ВНЗ, моніторінг управління якістю навчального процесу ВНЗ.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

Загірняк М. Оцінка процесів і рішень в управлінні сучасним університетом / М. Загірняк, А. Почтовюк // Вища школа. — 2010. — № 7, 8. — С. 11–18.

Зайцева Л.В. и др. Управление инновационным образовательным учреждением в режиме функционирования и развития. М., 1997.

Зубов Н. Как руководить педагогами. – М., 2003.

Коломінський Н. Л. Психологія менеджменту в освіті (соціально-сихологічний аспект) / Н. Л. Коломінський : монографія. – К. : МАУП, 2000. – 286 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Сахарчук Е. И.Управление качеством подготовки специалистов в педагогическом вузе: гуманитарный подход : Монография / Е. И. Сахарчук. Волгоград: Перемена, 2003. – 259 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

Ясвин В.А. Образовательная среда: от моделирования к проектированию. М. : ЦКФЛ РАО, 1997.

1. Загальні засади управління у галузі вищої освіти.

На сучасному етапі розвитку освіти України значне місце посідає врахування в управлінні закладами й установами освіти ринкових відносин, інновацій та інвестицій, тому що протягом останнього століття в усіх високорозвинених країнах активно розвивалася теорія менеджменту, в т.ч. освітнього, а починаючи з другої половини ХХ століття – теорія інноваційного менеджменту, що забезпечує успіх і добробут організацій та їх співробітників.



Важливим є визнання сучасними керівниками навчальних закладів необхідності активно застосовувати наукові засади менеджменту в освіті та менеджменту освітніх інновацій – нової галузі в управлінні соціально-педагогічними системами, якими є заклади освіти різних рівнів акредитації.

На формування і розвиток особистості найбільше впливає середовище, в якому вона живе, навчається, працює. Тому для ВНЗ важливою і актуальною проблемою як теоретичного, так і практичного характеру є проблема створення такого високотехнологічного інформаційно-комунікаційного освітньо-наукового середовища, в якому студент знаходиться щодня в процесі всього періоду навчання у вищій школі, яке повинне відповідати потребам інформаційного суспільства, сучасному рівню науки, техніки та світовим освітнім стандартам і сприяти підвищенню рівня інформаційно-комунікаційної підготовки та формуванню інформаційної культури студентів.

Схарактеризуємо загальні засадиуправління у галузі вищої освіти.



У відповідності до статті 17. Управління у галузі вищої освіти “Закону України про вищу освіту” кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

· здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

· організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;

· у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

· забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється:

· спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

· іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

· Вищою атестаційною комісією України;

· органами влади Автономної Республіки Крим;

· органами місцевого самоврядування;

· власниками вищих навчальних закладів;

· органами громадського самоврядування.

2. Система управління вищим навчальним закладом.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального за­кладу здійснює його керівник — ректор (президент), начальник, директор тощо.

Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень:

—вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розклад;

—видає накази і розпорядження, обов´язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого на­вчального закладу;

—представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад;



—є розпорядником майна і коштів;

—виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкри­ває банківські рахунки;

—приймає на роботу та звільняє з роботи працівників;

—забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку;

—визначає функціональні обов´язки працівників;

—формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчаль­ному закладі;

—відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі;

—контролює виконання навчальних планів і програм;

—контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінан­сової дисципліни;

—забезпечує дотримання службової та державної таємниці;

—здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організа­цією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров´я, організовує побутове обслугову­вання учасників навчально-виховного процесу та інших праців­ників вищого навчального закладу;

разом із профспілковими організаціями подає на затвер­дження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпоряд­ку та колективний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за прова­дження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збережен­ня будівель та іншого майна.

Для вирішення основних питань діяльності відповідно до ста­туту керівник вищого навчального закладу створює робочі та до­радчі органи, а також визначає їх повноваження.

Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самовря­дування вищого навчального закладу.

Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

Керівництво факультетом здійснює декан. Декан факультету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам.

Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності фа­культету. Розпорядження декана є обов´язковими для виконан­ня всіма працівниками факультету і можуть бути скасовані ке­рівником вищого навчального закладу. Керівник вищого навчаль­ного закладу відміняє розпорядження декана, які суперечать за­кону, статутові вищого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.

Керівництво відділенням здійснює завідувач. Завідувач від­ділення призначається на посаду керівником вищого навчального закладу з числа педагогічних працівників, які мають повну вищу освіту і досвід навчально-методичної роботи.

Завідувач відділення забезпечує організацію навчально-ви­ховного процесу, виконання навчальних планів і програм, здій­снює контроль за якістю викладання навчальних предметів, нав­чально-методичною діяльністю викладачів.

Колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації є вчена рада, що утворюється строком до п´яти років (для національного вищого навчального закладу — строком до семи років).

До компетенції вченої ради вищого навчального закладу на­лежать:

—подання до вищого колегіального органу громадського са­моврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього;

—ухвалення фінансових плану і звіту вищого навчального закладу;

—подання пропозицій керівнику вищого навчального закладу щодо призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів інститутів та головного бухгалтера;

—обрання на посаду таємним голосуванням завідувачів ка­федр і професорів;

—ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

—ухвалення рішень з питань організації навчально-вихов­ного процесу;

—ухвалення основних напрямів наукових досліджень;

—оцінка науково-педагогічної діяльності структурних під­розділів;

—прийняття рішення щодо кандидатур для присвоєння вче­них звань доцента, професора, старшого наукового співробітника.

Вчена рада вищого навчального закладу розглядає й інші пи­тання його діяльності відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу вченої ради ви­щого навчального закладу входять за посадами заступники керів­ника вищого навчального закладу, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють науково-педа­гогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів наук; виборні представники, які представля­ють інших працівників вищого навчального закладу і які працю­ють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків загальної чисельності її складу мають становити науко­во-педагогічні працівники вищого навчального закладу.

Виборні представники обираються вищим колегіальним ор­ганом громадського самоврядування вищого навчального закла­ду за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

Рішення вченої ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу.

Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету ви­щого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації.

Вчену раду факультету очолює її голова — декан факультету. До складу вченої ради факультету входять за посадами заступ­ники декана, завідувачі кафедр, керівники органів самоврядуван­ня факультету, а також виборні представники, які представля­ють науково-педагогічних працівників і обираються з числа про­фесорів, докторів наук, виборні представники, які представля­ють інших працівників факультету і які працюють у ньому на постійній основі, відповідно до квот, визначених у статуті вищо­го навчального закладу. При цьому не менш як 75 відсотків за­гальної чисельності її складу мають становити науково-педа­гогічні працівники факультету.

Виборні представники обираються органом громадського са­моврядування факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

До компетенції вченої ради факультету належать:

—визначення загальних напрямів наукової діяльності фа­культету;

—обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, ви­кладачів, старших викладачів, доцентів, декана;

—ухвалення навчальних програм та навчальних планів;

—вирішення питань організації навчально-виховного проце­су на факультеті;

—ухвалення фінансових плану і звіту факультету.

Рішення вченої ради факультету вводяться в дію рішеннями декана факультету. Рішення вченої ради факультету може бути скасовано вченою радою вищого навчального закладу.

У вищому навчальному закладі третього або четвертого рівнів акредитації можуть бути створені вчені ради інших структурних підрозділів. їх повноваження визначаються керівником вищого навчального закладу.

У національному вищому навчальному закладі в обов´язко­вому порядку створюється наглядова рада.

Наглядова рада розглядає шляхи перспективного розвитку вищого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва вищо­го навчального закладу, забезпечує ефективну взаємодію вищо­го навчального закладу з органами державного управління, нау­ковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти.

Склад наглядової ради національного вищого навчального закладу затверджується Кабінетом Міністрів України. Положен­ня про наглядову раду національного вищого навчального закла­ду затверджує голова наглядової ради за погодженням зі спеці­ально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Термін повноваження Наглядової ради становить не менше ніж три роки, але не більше ніж п´ять років.

Наглядова рада може бути створена також у вищому навчаль­ному закладі третього або четвертого рівнів акредитації за пого­дженням зі спеціально уповноваженим центральним органом ви­конавчої влади у галузі освіти і науки або іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчаль­ного закладу третього або четвертого рівнів акредитації створю­ються робочі органи:

—ректорат;

—деканати;

Положення про робочі органи затверджуються наказом керів­ника вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Для вирішення поточних питань діяльності вищого навчаль­ного закладу першого або другого рівнів акредитації створюють­ся робочі органи:

—адміністративна рада;

—приймальна комісія.

Дорадчим органом вищого навчального закладу першого або другого рівнів акредитації є педагогічна рада. Педагогічну раду очолює керівник вищого навчального закладу. До складу педа­гогічної ради входять заступники директора, завідувачі від­ділень, завідувачі бібліотеки, голови предметних (циклових) комісій, педагогічні працівники, головний бухгалтер.

Положення про робочі та дорадчі органи затверджуються на­казом керівника вищого навчального закладу відповідно до ста­туту вищого навчального закладу.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу третього або четвертого рівнів акре­дитації є загальні збори (конференція) трудового колективу.

Порядок скликання вищого колегіального органу громадсь­кого самоврядування та його роботи визначається статутом ви­щого навчального закладу.

У вищому колегіальному органі громадського самоврядуван­ня повинні бути представлені всі групи працівників вищого на­вчального закладу. Не менше ніж 75 відсотків загальної чисель­ності делегатів (членів) виборного органу повинні становити пе­дагогічні або науково-педагогічні працівники вищого навчально­го закладу.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скликається не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

— за поданням вченої ради вищого навчального закладу при­ймає статут вищого навчального закладу, а також вносить зміни до нього;

- обирає претендента на посаду керівника вищого навчаль­ного закладу шляхом таємного голосування і подає свої пропозиції власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) орга­ну (особі);

—щорічно заслуховує звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

—обирає комісію з трудових спорів відповідно до Кодексу за­конів про працю України;

—за мотивованим поданням наглядової ради або вченої ради вищого навчального закладу розглядає питання про дострокове припинення повноважень керівника вищого навчального закладу;

—затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого на­вчального закладу;

—затверджує положення про органи студентського самовря­дування;

—розглядає інші питання діяльності вищого навчального за­кладу.

Органом громадського самоврядування факультету у вищому навчальному закладі третього або четвертого рівнів акредитації є збори (конференція) трудового колективу факультету.

Порядок скликання органу громадського самоврядування факультету та його роботи визначається статутом вищого на­вчального закладу.

В органі громадського самоврядування факультету мають бути представлені всі групи працівників факультету. Не менш як 75 відсотків загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити педагогічні або науково-педагогічні працівники факультету.

Орган громадського самоврядування факультету скликаєть­ся не рідше ніж один раз на рік.

Орган громадського самоврядування факультету:

—дає оцінку діяльності керівника факультету;

—затверджує річний звіт про діяльність факультету;

—вносить пропозиції керівнику вищого навчального закла­ду про відкликання з посади керівника факультету;

—обирає виборних представників до вченої ради факультету;

—обирає кандидатури до вищого колегіального органу гро­мадського самоврядування вищого навчального закладу;

—обирає кандидатури до вченої ради вищого навчального за­кладу.

Вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу першого або другого рівнів акреди­тації є загальні збори (конференція) трудового колективу.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування скликається не рідше ніж один раз на рік.

Вищий колегіальний орган громадського самоврядування:

—приймає статут вищого навчального закладу, а також вно­сить зміни до нього;

—обирає претендентів на посаду керівника вищого навчаль­ного закладу;

—вносить подання власнику (власникам) про дострокове звільнення керівника вищого навчального закладу;

—щорічно заслуховує звіт керівника вищого навчального закладу та оцінює його діяльність;

—обирає виборних представників до складу конкурсної ко­місії під час обрання керівника вищого навчального закладу;

—обирає комісію із трудових спорів відповідно до Кодексу законів про працю України;

—затверджує правила внутрішнього розпорядку вищого на­вчального закладу;

—затверджує положення про органи студентського самовря­дування;

—розглядає інші питання діяльності вищого навчального за­кладу.

У вищих навчальних закладах створюються органи студент­ського самоврядування. Органи студентського самоврядування сприяють гармонійному розвитку особистості студента, форму­ванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника. Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції.

Рішення органів студентського самоврядування мають дорад­чий характер.

У своїй діяльності органи студентського самоврядування ке­руються законодавством, рішеннями спеціально уповноважено­го центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки та відповідного центрального органу виконавчої влади, в підпо­рядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, статутом вищого навчального закладу.

Основними завданнями органів студентського самоврядування є:

—забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема стосовно організації навчального процесу;

—забезпечення виконання студентами своїх обов´язків;

—сприяння навчальній, науковій та творчій діяльності сту­дентів;

—сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку студентів;

—сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об´єд­нань, клубів за інтересами;

—організація співробітництва зі студентами інших вищих навчальних закладів і молодіжними організаціями;

—сприяння працевлаштуванню випускників;

—участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.

Студентське самоврядування здійснюється на рівні студент­ської групи, факультету, гуртожитку, вищого навчального закла­ду. Залежно від контингенту студентів, типу та специфіки вищого навчального закладу студентське самоврядування може здійсню­ватися на рівні курсу, спеціальності, студентського містечка, структурних підрозділів вищого навчального закладу.

Вищим органом студентського самоврядування є загальні збо­ри (конференція) студентів вищого навчального закладу, які:

—ухвалюють положення про студентське самоврядування;

—обирають виконавчі органи студентського самоврядуван­ня та заслуховують їх звіти;

—визначають структуру, повноваження та порядок обрання виконавчих органів студентського самоврядування.

Органи студентського самоврядування можуть мати різно­манітні форми (сенат, парламент, старостат, студентська навчаль­на (наукова) частина, студентські деканати, ради тощо).

У діяльності кожного ВНЗ знаходяться в діалектичній єдності стабільний та інноваційний процеси. Проте існує суттєва різниця між інноваційним та стабільним процесами (табл.11.1).

Таблиця 11.1.

Порівняльна характеистика інноваційного та стабільного процесів діяльності ВНЗ

Характеристика Інноваційний процес Стабільний процес
Кінцева мета Задоволення нової суспільної потреби Задоволення існуючої суспільної потреби
Шляхи досягнення мети Численні та невизначені. Необхідне розроблення стратегій Нечисленні, відомий оптимальний шлях
Ризик у досягненні мети Високий Низький
Тип процесу Дискретний Неперервний
Можливості планування Низькі Високі
Плани Довгострокові, можливе їх коригування Короткострокові, у вигляді директивних виробничих завдань
Розвиток системи, у рамках якої здійснюється процес Перехід на новий рівень розвитку. Розробка, реалізація стратегічних змін Збереження існуючого рівня розвитку
Ступінь узгодження інтересів учасників процесу Низький Високий
Розподіл сфер відповідальності Вимагає постійного перерозподі-лу Стабільний
Форми організації Гнучкі, зі стабільною структуризацією Жорсткі, засновані на нормах і регламентах

 

3. Теоретичні основи моніторінгу управління якістю навчального процесу ВНЗ .

Можна констатувати, що не існує єдиного погляду на моніторинг якості навчального процесу вищого навчального закладу. Фактично це новий напрям моніторингових досліджень. На жаль, педагогічна спільнота не розуміє необхідності організації моніторингу як засобу ефективного управління якістю навчального процесу у вищому навчальному закладі. Разом з тим, чисельність внутрішніх та зовнішніх чинників, які впливають на навчальний процес, тривалий термін підготовки фахівців потребують організації моніторингових досліджень, які б дозволили оцінити особливості організації навчального процесу у ВНЗ та якість підготовки фахівців на всіх етапах перебування студента у виші: абітурієнт – студент – випускник.

У зв’язку з цим виникає необхідність застосування такого виду моніторингу, який би дозволив оцінити процесуальні та результативні сторони навчального процесу.

Моніторинг управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу -елемент системи управління якістю навчального процесу ВНЗ, а такожсистему збору, обробки, збереження та розповсюдження інформації простан навчального процесу чи окремих його елементів з метоюінформаційного забезпечення управління та прийняття оптимальнихуправлінських рішень щодо підвищення ефективності функціонуванняскладників навчального процесу, їхній взаємодії з метою досягненняочікуваних учасниками навчального процесу й запланованих результатівнавчання, а також інноваційного розвитку навчального процесу.

Відповідно до цього, моніторинг управління якістю навчального процесу у вищому навчальному закладі характеризується можливістю:

– здійснювати багаторівневу оцінку діяльності ВНЗ у галузі забезпечення якості професійної підготовки своїх випускників;

– ставати основою для визначення стратегії забезпечення високої якості навчального процесу та подальшого розвитку ВНЗ.

У зв’язку з цим моніторингу управління якістю навчального процесу ВНЗ мають бути притаманні такі системні властивості, як єдність мети, багатоаспектність критеріальної бази, взаємозв’язок об’єктів, суб’єктів та методів вимірювання. Таким чином, методологічною основою здійснення моніторингу стає системний підхід.

Метою моніторингууправління якістю навчального процесу вищого навчального закладу є забезпечення ефективності управління навчальним процесом у результаті якого буде здійснено професійну підготовку висококваліфікованих фахівців конкурентоспроможних на вітчизняному та світовому ринку праці, що відповідатиме потребам особистості, суспільства та держави.

До завдань моніторингууправління якістю навчального процесу вищого навчального закладу відносимо:

1) розвиток системи управління якістю навчального процесу ВНЗ;

2) інформаційне забезпечення системи прийняття управлінських рішень на різних рівнях;

3) інформаційне забезпечення контролю й оцінки якості професійної підготовки студентів у навчальному процесі;

4) збір, систематизація, обробка та подання узагальнених результатів суб’єктам моніторингу відповідно до рівня їх компетенції;

5) аналіз тенденцій і прогнозування динаміки змін управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу;

6) попередження негативних тенденцій в організації навчального процесу.

Об’єктом моніторингууправління якістю навчального процесу ВНЗ є навчальний процес та його складники (підпроцеси).

Предметом моніторингує управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу.

Суб’єктами моніторингустають студенти, викладачі, управлінський склад ВНЗ. Вони різною мірою беруть участь в управлінні якістю навчального процесу, впливаючи на окремі його аспекти, але всі вони зацікавлені у визначенні якості навчального процесу та знаходженні ефективних управлінських рішень щодо її підвищення.

До важливих засад моніторингу управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу відносять функції моніторингу, які відображають широке коло його завдань та можливостей, а саме:

– інформативно-аналітична, завдяки якій накопичується, всебічно аналізується інформація про стан функціонування навчального процесу та його окремих складників і розповсюджується серед суб’єктів моніторингу;

– контрольно-оціночна, завдяки якій здійснюється контроль і оцінка певних характеристик функціонування навчального процесу, його якісних та кількісних показників, а також відповідність останніх заданим параметрам;

– коригувальна, яка уточнює встановлені завдання або окреслює можливі зміни у функціонуванні навчального процесу задля підвищення його ефективності та результативності;

– прогностична, яка пов’язана з передбаченням та обґрунтуванням процесів майбутнього розвитку навчального процесу й очікуваних від цього наслідків.

Таким чином, проведений аналіз наукової літератури встановив, що моніторинг управління якістю навчального процесу вищого навчального закладу є різновидом освітнього та управлінського моніторингу. Моніторинг управління якістю навчального процесу ВНЗ ми розглядають як систему, характерними ознаками якої є мета, завдання, об’єкт, предмет, суб’єкти моніторингу, функції та принципи. Моніторинг реалізується завдяки інформативно-аналітичній, контрольно-оціночній, діагностичній, коригувальній та прогностичної функцій, базуючись на принципах науковості, безперервності, об’єктивності, валідності, діагностико-прогностичної спрямованості, систематичності, єдності управління та самоуправління.


ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Змістовий модуль 4

Управління вищим навчальним закладом

Лекція № 12

Тема. Науково-педагогічний працівник ВНЗ.

План.

1. Роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку сучасного суспільства.

2. Функціональні обов'язки науково-педагогічних працівників вищої школи.

3. Характеристика напрямів діяльності науково-педагогічних працівників вищої школи.

4. Професійна компетентність науково-педагогічних працівників як показник ефективності їхньої діяльності.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 27; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.039 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты