Завдання роботи. 1.З’ясувати роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку сучасного суспільства.

1.З’ясувати роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку сучасного суспільства.

2. Схарактеризувати функціональні обов'язки науково-педагогічних працівників вищої школи.

3. Розкрити напрями діяльності науково-педагогічних працівників вищої школи.

4. Схарактеризувати суть та складники професійної компетентності науково-педагогічних працівників.

5. Сприяти подальшому оволодінню магістрантами професійною компетентністю.

Основні поняття. Науково-педагогічний працівник ВНЗ, науково-педагогічна діяльність у ВНЗ (та її напрями), функціональні обов'язки науково-педагогічних працівників професійна компетентність науково-педагогічних працівників.

Список літератури.

Вітвицька С.С. Основи педагогіки вищої школи : Методичний посібник для студентів магістратури. – К. : Центр навчальної літератури, 2006. – 316 с.

Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики: колективна монографія / [Н. М. Бібік, Л. С. Ващенко, О. І. Локшина [та ін.] ; під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : «К.І.С.», 2004. – 112 с.

Лекції з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / За ред. В.І. Лозової. – Харікв : «ОВС», 2006. – 496 с.

Митина Л.М. Учитель как личность и профессионал (психологические проблемы) / Л.М.Митина. – М. : "Дело", 1994.

Облицова З.Г. Исследовательская деятельность педагогов как фактор совершенствования профессиональной компетентности. – М.; Архангельск : Юпитер, 2004.

Сиденко А.С., Бруснецова Н.В. Рабочая тетрадь педагога-исследователя (пособие в помощь начинающему исследователю). Часть 1, 2. – М.: АПК и НПРО, 2006.

Теоретичні і методичні засади моделювання фахової компетентності керівників закладів освіти: монографія / Г. В. Єльникова, О. І. Зайченко [та ін.] ; за ред. Г. В. Єльникової. – К. ; Чернівці : Книги-ХХІ, 2010. – 460 с.

Фіцула М.М. Педагогіка вищої школи : навч. посіб. – К. : Академвидав, 2010. – 456 с.

Хрестоматія з педагогіки вищої школи : Навчальний посібник / Укладачі : В.І. Лозова, А.В. Троцко, О.М. Іонова, С.Т. Золотухіна. За заг. ред. В.І. Лозової. – Х. : Віровець А. П. “Апостроф”, 2011. – 408 с.

1. Роль і місце науково-педагогічного працівника в розвитку сучасного суспільства.

Будь-яке суспільство створює систему освіти, адекватну своїй суті й соціальному розвиткові. В освіті відображено проблеми суспільства у конкретний історичний період. В Україні кризові явища освіти пов'язані зі зміною суспільної свідомості, з так званими освітніми реформами, що мають мало прогнозовані наслідки, а також із нестабільністю і швидким темпом змін економічних, соціальних і політичних ситуацій.

Однак нині загальний культурний прогрес і темпи економічних змін визначають тенденцію розвитку освітньої системи. Не розуміти цього - значить залишатися на узбіччі загальноосвітнього розвитку. Тому внутрішня динаміка саморозвитку освітньої системи відповідає потребам суспільства і суттєво впливає на його поступальну ходу. Власне освіта перетворює і спрямовує перебіг життя суспільства, перетворюючи таким чином "суспільство сьогодні" на "суспільство завтра", оскільки впливає на суспільну свідомість. Саме вона формує нове мислення, нове бачення перспектив індивідуального і соціально-економічного розвитку і сенсу власного життя.

В освіті важлива роль належить вищій школі, а отже — викладачам (у вищих навчальних закладах І і II рівнів акредитації) і науково-педагогічним працівникам (у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації. Саме про науково-педагогічних працівників, їхню професійно-педагогічну діяльність ітиме мова.

У статтях 47 та 48 “Закону про вищу освіту” схарактеризовано певні аспекти роботи педагогічних працівників.

Науково-педагогічні працівники - особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього і четвертого рівнів акредитації професійно займаються педагогічною діяльністю у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю.

Наукова та науково-технічна діяльність науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації регулюється Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

Посади педагогічних і науково-педагогічних працівників можуть обіймати особи з повною вищою освітою, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Основними посадами науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації є: асистент; викладач; старший викладач; директор бібліотеки; науковий працівник бібліотеки; доцент; професор; завідуючий кафедрою; декан; проректор; ректор.

На посади науково-педагогічних працівників обираються за конкурсом, як правило, особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури, аспірантури та докторантури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які приймаються на посади науково-педагогічних працівників.

Педагогічні працівники призначаються на посаду керівником вищого навчального закладу. Педагогічні працівники кожні п'ять років проходять атестацію. За результатами атестації визначається відповідність працівників займаній посаді, присвоюються категорії, педагогічні звання.

Педагогічна діяльність - процес, у якому опосередковується й контролюється інформаційний обмін, відтворюється і формується культура, відбувається становлення суспільної свідомості, здійснюється регуляція процесу розвитку економічної, духовної та соціальної сфер і загалом суспільства.

Отже, діяльність педагога має не лише психологічне, а й соціальне підґрунтя, оскільки залежить від чинників, що пов'язують сьогодення з минулим і майбутнім суспільства. Освоєння досвіду людської діяльності, адаптація молодого покоління до наявних соціальних відносин, економічний і духовний стан суспільства формуються за участю педагога.

Тому роль науково-педагогічного працівника в суспільстві розглядають у зв'язку з його діяльністю в системі суспільних відносин, їх становленням і розвитком. Суспільство потребує реалізації своїх освітніх і виховних функцій. Педагог сприяє задоволенню потреб суспільства, бере активну участь у творенні та в усвідомленні насамперед молодим поколінням суспільних відносин.

Педагог – виразник і виконавець вольової та мотиваційної регуляції життя суспільства. Його діяльність є похідною від саморозвитку суспільства. За допомогою соціально контрольованих дій науково-педагогічного працівника формується виховне й освітнє середовище, яке відповідає нормам моралі та рівню розвитку суспільства, тобто середовище, у якому триває життєдіяльність усіх членів суспільства. Завдяки педагогу синхронізуються потреби суспільства і рівня змістової та технологічної підготовки і перепідготовки громадян.

Педагог необхідний суспільству як трансформатор його Ідей і життєвих сил, спонукач і першоджерело його рухів, як носій соціального досвіду й економічного розвитку суспільства, що зумовлює та ініціює його духовний розвиток.

В особі науково-педагогічного працівника суспільство актуалізує свої потреби, усвідомлює й мотивує власні дії. Науково-педагогічний працівник є посередником між суспільством і молодим поколінням, між соціальними вимогами суспільства та їх втіленням у життя.

Діяльність науково-педагогічного працівника вищої школи має високу соціальну значущість і посідає одне з центральних місць у державотворенні, формуванні національної свідомості й духовної культури українського суспільства.

Науково-педагогічна діяльність у вищому навчальному закладі — це висококваліфікована розумова праця щодо підготовки фахівців вищої кваліфікації з усіх галузей, а також виховання громадян. У цій діяльності поєднано знання та ерудицію вченого і мистецтво педагога, високу культуру з інтелектуальною і моральною зрілістю, усвідомленням обов'язку і почуттям відповідальності.

Проте педагог має зробити студента центральною постаттю процесу освіти, його активним, свідомим та самостійним учасником. Тому завдання науково-педагогічного працівника - формувати в студентів мотивацію самовдосконалення, прищеплювати навички та вміння вдосконалювати свою особистість упродовж усього життя. Упоратися з цим дуже складним завданням вдається не кожному науково-педагогічному працівнику, а тільки тим, які є справжніми майстрами своєї справи.

Тож створення сучасної гуманістичної педагогіки вищої школи вимагає й відповідного нового образу науково-педагогічних працівників. Якими саме уявляють педагогів вищої школи, у чому їхня місія, які вимоги висуває суспільство до них? Ці питання невипадково перебувають у полі зору сучасної наукової думки й громадськості. Адже від їх розв'язання певною мірою залежить остаточний результат реформування вищої освіти в Україні.

Науково-педагогічні працівники ВНЗ належать до основних соціально-професійних груп, яким суспільство дало надзвичайно важливі завдання: збереження і примноження культурних надбань суспільства й цивілізації загалом; соціалізацію особистості на важливому етапі її формування, пов'язаному з професійною підготовкою.

2. Функціональні обов'язки науково-педагогічних працівників вищої школи.

До безпосередніх функціональних обов'язків науково-педагогічних працівників вищої школи належать:

■ підготовка навчальних курсів, їх методологічне й методичне забезпечення, вибір засобів інформаційної (аудіо, відео* комп'ютерної, телекомунікаційної та ін.) підтримки;

■ створення навчальних, тренінгових і контролюючих програм, зокрема комп'ютерних;

■ авторська участь у підготовці навчальної літератури й навчально-методичних посібників;

■ читання лекцій, проведення лабораторних, семінарських та інших практичних занять, конференцій, рольових, ситуаційних і ділових ігор тощо;

■ організаційно-методичне забезпечення практики студентів і участь у її проведенні;

■ пошук і розроблення нових педагогічних методів і освітніх технологій підвищеної ефективності;

■ консультаційна та інша індивідуальна робота зі студентами;

■ пошук джерел фінансування наукових досліджень і споживачів наукових розробок;

■ планування, організація й виконання наукових досліджень і конкретних практичних розробок;

■ підготовка наукових, науково-популярних та інших матеріалів;

■ підготовка розробок, що їх патентують;

■ реалізація виховних функцій у процесі групової та індивідуальної рбботи зі студентами, під час неформального спілкування з ними;

■ неперервний особистіший і професійний розвиток, підвищення наукової та педагогічної компетентності й кваліфікації;

■ володіння різними професійно необхідними практичними навичками.

У системі відкритої та гнучкої освіти особливу увагу приділяють підготовленості педагогів до:

■ організації навчання на базі практики через дії та аналіз цих дій;

■ формування дослідницьких і творчих умінь;

■ формування у студентів віри у власні можливості й у реальність професійних досягнень;

■ вибору залежно від ситуації відповідної ролі, наприклад, експерта, консультанта, організатора, проектанта, порадника;

■ організації студентів у робочі групи, а також до розподілу обсягів навчального матеріалу й формування правил співпраці;

■ підтримки соціальної інтеграції студентського колективу; застосування ефективних методик запобігання й розв'язання міжособистісних і групових конфліктів;

■ організації індивідуалізованого навчання у групах, комунікація зі зворотним зв'язком);

■ організації самонавчання студентів, зокрема підготовки їх до самостійного користування текстовими й поза текстовими джерелами інформації;

■ вироблення вміння індивідуального й групового ухвалення рішень, а також розв'язування різних проблем перед ухваленням рішень;

■ формування вмінь самостійного планування й адаптації до змінних умов праці; розумового конструювання через операції порівняння, аналізу, висновків і верифікації, а також предметно-маніпуляційного конструювання згідно з аналітичними, операційними і синтетичними стадіями поведінки під час розв'язування проблем;

■ практичного застосування концепції різнобічного навчання й концепції індивідуалізованого навчання з урахуванням потреб студентів.

Для успішного виконання своїх обов'язків науково-педагогічний працівник має бути організатором, оратором, аналітиком, психологом, висококомпетентним фахівцем у своїй галузі, ерудитом в інших галузях знань. Також науково-педагогічний працівник повинен мати талант, природні здібності. Від нього вимагають значних розумових, фізичних, часових та емоційно-вольових затрат. Науково-педагогічний працівник ВНЗ має бути творчою особистістю, оскільки підготувати майбутнього творчого фахівця може лише творча особистість.

3. Характеристика напрямів діяльності науково-педагогічних працівників вищої школи.

Науково-педагогічний працівник вищого навчального закладу свою педагогічну діяльність здійснює у напрямах: навчальної, методичної, науково-дослідницької та виховної діяльності.

Визначальним завданням науково-педагогічного працівника є навчальна діяльність, спрямована на організацію процесу навчання відповідно до нормативних документів. Вона поєднує теоретичну складову, пов'язану з розкриттям сутності науки, нових закономірностей, і практичну, яка спрямована на розв'язання педагогічних завдань. Науково-педагогічний працівник визначає мету і завдання навчання з конкретного предмета у взаємозв'язку з іншими дисциплінами; обмірковує зміст навчання, сучасні форми і методи, що сприяють активізації навчально-пізнавальної діяльності студента, форми контролю.

Основні види цієї діяльності - лекції, лабораторні, практичні, семінарські заняття, консультації, заліки, іспити, рецензування, організація захисту курсових робіт і проектів, керівництво практикою та навчально-дослідною роботою студентів, керівництво дипломними роботами тощо.

З навчальною роботою тісно пов'язана методична діяльність щодо підготовки навчального процесу, його забезпечення та удосконалення. До неї належить: підготовка до лекційних, лабораторних, практичних, семінарських занять, навчальної практики; розроблення і підготовка до видання конспектів лекцій, збірників вправ і задач, лабораторних практикумів, методичних матеріалів з курсових і дипломних робіт; поточна робота щодо підвищення педагогічної кваліфікації (читання методичної і навчальної, науково-методичної літератури); вивчення передового досвіду з наданням звітності і рецензування конспектів лекцій, збірників задач і лабораторних практикумів; складання методичних розробок, завдань, екзаменаційних білетів, тематики курсових робіт; розроблення графіків самостійної роботи студентів тощо.

У процесі методичної роботи підвищується рівень майстерності науково-педагогічного працівника, оскільки він засвоює зміст нових навчальних програм, технологій і реалізовує їх; постійно ознайомлюється з досягненнями психолого-педагогічних наук і методик викладання навчальних дисциплін; вивчає і впроваджує передовий педагогічний досвід; удосконалює власні навички самоосвіти тощо.

Педагогічна діяльність науково-педагогічного працівника обов'язково поєднана з науково-дослідницькою діяльністю, яка збагачує внутрішній світ, розвиває творчий потенціал, підвищує науковий рівень знань. А педагогічна діяльність спонукає до глибоких узагальнень і систематизації матеріалу, до досконалішого формулювання ідей, висновків і нових гіпотез.

Педагогічна наука може розвиватися лише за умови збагачення ЇЇ новими фактами, здобутими у процесі науково-дослідної роботи. Науково-педагогічний працівник, щоб краще й глибше оволодіти навчальним предметом, ознайомлюється з новою науковою літературою, стежить за розвитком цієї науки за кордоном, аналізує основну методичну літературу, уважно опрацьовує науково-методичні журнали зі свого предмета, вивчає досвід навчально-виховної роботи колег за фахом, експериментально перевіряє доцільність запровадження у власну практику педагогічних новацій.

Працюючи над науковим матеріалом, науково-педагогічному пращівнику слід його переосмислити, виявити те, що доцільно застосувати у своїй навчально-виховній діяльності.

Виховну діяльність науково-педагогічний працівник здійснює передусім у процесі навчання, використовуючи потенційні можливості навчальних дисциплін, а також під час спілкування у позалекційний час. Кожен науково-педагогічний працівник має усвідомити важливість свого виховного впливу на майбутніх фахівців і реалізувати цю функцію не лише через співбесіди, кураторську роботу, керівника клубів, роботу в гуртожитках, проведення вечорів, екскурсій тощо, а й на власному прикладі.

4. Професійна компетентність науково-педагогічних працівників як показник ефективності їхньої діяльності.

Сьогодні мета вищої освіти співвідноситься з формуванням компетентностей та опануванням компетенцій. Нові перетворення в системі вищої освіти повинні підвищити якість навчання та стимулювати пошук науково обґрунтованих та більш ефективних підходів до вдосконалення системної організації навчального процесу у вищих навчальних закладах (ВНЗ). Однією з умов забезпечення цього є вдосконалення та розвиток професійної компетентності науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів. Показником професійності викладача є рівень опанування ним професійних компетенцій.

Визначення поняття «компетенція», сформульованого Н. Бібік, дає однозначне розуміння цього феномену, а саме: «Це відчужена від суб’єкта, наперед задана соціальна норма (вимога) до професійної компетентності педагогічного працівника, необхідна для його якісної продуктивної діяльності, тобто соціально закріплений результат» [1, с. 409]. Таким чином, компетенції складають основу змісту професійної діяльності будь-якого працівника, зокрема викладача вищої школи. Як стверджує Г. Єльникова, компетенція – це поняття, яке стосується роботи, і характеризує сферу професійної діяльності, у якій працівник є компетентним. У той час як компетентність – це поняття, яке стосується людини, розкриває аспекти її поведінки і забезпечує професійно якісне виконання роботи [4, с. 298].

Отже, наведені тлумачення пояснюють відмінність між поняттями «компетенція» і «компетентність», визначаючи компетенцію як еталон ефективної діяльності в певній предметній галузі, а компетентність – рівень опанування працівником компетенцій.

Таким чином, компетенціями науково-педагогічних працівників ВНЗ є коло повноважень з їхньої професійної діяльності (вимоги до професійної діяльності науково- педагогічного працівника ВНЗ), а саме: з навчально-виховної, навчально-методичної, управлінської та науково-дослідної. З огляду на зазначене вище, вважаємо за необхідне визначити професійні компетенції науково-педагогічного працівника як показники (індикатори) готовності науково-педагогічного працівника до здійснення професійної діяльності на конкретному рівні виконання. Їх сутність міститься в надійності та здатності успішно та безпомилково виконувати професійну діяльність. Професійна компетентність науково-педагогічного працівника саме складатиме рівень опанування, застосування, відстеження та оцінювання компетенцій щодо їхньої професійної діяльності.

Професійно-кваліфікаційну характеристику науково-педагогічного працівника ВНЗ можна представити в такому вигляді.

Ключові компетентності науково-педагогічного працівника, де визначаються фахова, соціальна, загальнокультурна, здоров’язберігаюча, інформаційна та громадська. Фахова здатність до реалізації функцій професійної діяльності (ціннісно-орієнтаційна, мотиваційно-цільова, планово-прогностична, організаційно-виконавча, науково-дослідна, контрольно-аналітична та корекційно-узагальнююча, рефлексивна).

Соціальна здатність до життєдіяльності в суспільстві, взаємодії та роботи в команді, готовність і здатність брати на себе відповідальність.

Загальнокультурна здатність культури особистості й суспільства в різних аспектах. Здоров’язберігаюча здатність до збереження власного здоров’я, громадянська здатність орієнтуватися у сфері сучасно-політичного життя в країні, здатність до захисту власних прав і свобод, здатність та готовність виконувати громадянські обов’язки.

Інформаційна здатність до пошуку, обробки, збереження та створення інформаційних ресурсів та обміну ними.

Когнитивна компетентність містить: методологічні знання (методи наукового пізнання, метазнання); знання з ведення науково-дослідної діяльності; загальнонаукові та спеціальні знання з педагогіки вищої школи, психології, освітнього менеджменту; знання з нормативно-правової бази; загальнотехнологічні технології навчальної та виховної діяльності, технології оцінювання діяльності (колег, студентів, своєї професійної діяльності), володіння знаннями з ІКТ.

Діяльнісна компетентність складає загальнометодологічні вміння: володіння методами пізнання, вміння бачити та розв’язувати професійну задачу, орієнтуватися в роботі, навчати інших, постійно навчатися самому, уміння обґрунтовувати та передавати досвід, вміти використовувати методи управління знаннями; науково-дослідні вміння: готовність і здатність до здійснення науково-теоретичних і практичних досліджень; загальнометодичні володіння різними методами, прийомами, методиками педагогічної діяльності та вміння застосовувати їх на практиці; загальнотехнологічні: здатність використовувати сучасні освітні технології; сучасні інформаційно-комунікаційні технології, готовність удосконалювати навички самоосвіти і саморозвитку.

Соціально-особистісна компетентність вміщує: професійну співпрацю та взаємодію (взаємодія та співпраця з основними стейкхолдерами), педагогічне спілкування (володіння технологіями усного і письмового спілкування різними мовами та використання різних каналів комунікації), прояв громадських (патріотизм, національна свідомість, толерантність, почуття громадянського обов’язку, відповідальність тощо) та моральних якостей (гуманність, доброта, чуйність, дисциплінованість, щирість, порядність, емпатія тощо), прояв професійних якостей (активність, цілеспрямованість, наполегливість, працьовитість, креативність, комунікабельність, здатність до рефлексії, мобільність, поведінкова гнучкість, здатність до навчання тощо).

Спеціально-фахова компетентність, що складається з специфічних компетенцій конкретної спеціальності і що характеризується здатністю фахівців використовувати спеціальні знання та вміння у процесі професійної діяльності. У нашому дослідженні не було завданням виокремити ці компетенції, тому що вони стосуються різних напрямів спеціалізації.

Результативність оволодіння науково-педагогічними працівниками компетенціями можна визначити за такими показниками: рівнем розвитку науково-дослідної, навчально-методичної, організаційної, навчально-виховної діяльності науково-педагогічного працівника, яка відбивається в результатах аналізу документації, наявності сертифікатів, нагород, відзнак, подяк, навчально-методичних та наукових доробок (портфоліо, публікації, навчально-методичні розробки тощо), науково-педагогічної активності (участь у різних науково-педагогічних заходах тощо).

Отже, визначення загальних професійно-кваліфікаційних вимог до професійної діяльності науково-педагогічного працівника ВНЗ на основі компетентнісного підходу дає більш повне розуміння цієї діяльності та впорядковує її. Їх використання дасть змогу керівникам та науково-педагогічним працівникам більш повно оцінити свою професійну діяльність та визначити перспективи розвитку не тільки у професії, а й в особистісному плані.

ПЕДАГОГІКА ВИЩОЇ ШКОЛИ

Змістовий модуль 4

Управління вищим навчальним закладом

Лекція № 13