Роль екскурсійної практики в розвитку екскурсознавства

Развитию экскурсионной теории способствовали разработка и чтение курса лекций «Теория и практика экскурсионного дела» на Центральных туристских курсах и в Институте повышения квалификации работников туристско-экскурсионных организаций. Параллельно преподаватели ИПК в течение пяти лет вели названный курс для студентов дневного и вечернего отделений факультета подготовки кадров туристско-экскурсионных организаций Высшей школы профсоюзного движения им. Н. М. Шверника. Содержание этого учебного курса было изложено в учебных пособиях, написанных Б. В. Емельяновым и изданных Центральным рекламно-информационным бюро «Турист»: «Основы экскурсоведения» (1981 г., 1985 г.); «Методика подготовки и проведения экскурсии» (1980 г.); «Организация работы экскурсионного учреждения» (1979 г., 1987 г.); «Экскурсионное обслуживание населения» (1983 г.); «Экскурсия – неотъемлемая часть идейно-воспитательной работы» (1984 г.); «Профессиональное мастерство экскурсовода» (1986 г.).

Вся система методики подготовки и проведения экскурсий, а также отдельные вопросы экскурсионной теории нашли освещение в методических пособиях, подготовленных и изданных ИПК работников туристско-экскурсионных организаций и Главным экскурсионным управлением Центрального совета по туризму и экскурсиям в период с 1971 по 1988 гг.

Однако и в настоящее время экскурсионная теория не стоит на месте. Важные явления в жизни туристско-экскурсионных организаций, бюро путешествий и экскурсий, государственных и ведомственных музеев – это новые формы обслуживания потребителей, опыт энтузиастов, который, становясь достоянием экскурсионных учреждений, тысяч методистов, экскурсоводов, преподавателей учебных заведений, приводит к тому, что отдельные положения экскурсионной теории развиваются, заменяются новыми, более совершенными. Возникновение и развитие теории являются результатом обобщения познавательной деятельности, повседневного труда тысяч экскурсоводов. «Теория возникает на основе практики, но она не просто обобщает практический опыт, а идет значительно дальше, раскрывает новые связи, стороны предмета».

Выводы

Экскурсионная теория представляет собой комплекс взглядов, идей, положений, которые лежат в основе экскурсионного дела в стране. С наибольшей полнотой и определенностью экскурсионная теория отражена в такой учебной дисциплине, как экскурсоведение. Само же экскурсоведение представляет собой комплексную научную дисциплину, раскрывающую теорию, методологию и методику экскурсионной деятельности, историю экскурсионного дела и обобщающую практику туристско-экскурсионных учреждений, функции, выполняемые экскурсией.

Лекція 2. Історія екскурсійної справи в Україні

1. Зародження екскурсійної справи в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)

2. Екскурсії як важливий інструмент культурно-політичного життя у 1917–1918 рр.

3. Становлення екскурсійної справи у 20-30-х рр. XX ст.

4. Активізація екскурсійної справи у 40-60-х рр. XX ст.

5. Зміцнення організаційних чинників розвитку екскурсійної справи у 70-80-х рр. XX ст.

6. Екскурсійна справа у перехідний період.

7. Сучасний стан розвитку екскурсійної справи.

Література:

1. Березівська Л.Д. Позашкільне виховання учнів у діяльності просвітницьких організацій (кінець ХІХ початок ХХ століття) / Л.Д. Березівська // Шлях освіти – 1997. – №2. – С.50-52.

2. Ващенко Г. Загальні методи навчання : підруч. для педагогів / Г. Ващенко. – [вид. перше]. – К. : Українська видавнича спілка, 1997. – С.314.

3. Історія екскурсійної діяльності в Україні : навч. посібник / [Федорченко В. К. Костюкова О. М., Дьорова Т. А., Олексієнко М. М]. – К.: Кондор, 2004. – 166 с.

4. Педагогіка туризму : навч. посіб. для студ. вищих навч. зал. / за ред. проф. В. К. Федорченка, проф. А. А. Фоменко, доц. М.І. Скрипник, доц. Г.С. Цехмістрової. – К. : Слово, 2004. – 296 с.

5. Поліщук Г. Екскурсійний метод навчання / Г. Поліщук // Рідна школа. – 2004. – №9(896). – С.58-60.

6. Сірополко С. Історія освіти в Україні / С. Сірополко. – К. : Наукова думка, 2001.

7. Федорченко В. Екскурсійна діяльність в історії шкільництва (початок ХХ століття) / В.Федорченко // Рідна школа. – 2003. – № 7 (882). – С. 50-53.

8. Федорченко В. К. Теоретичні та методичні засади підготовки фахівців для сфери туризму [монографія] / за ред. Н. Г. Ничкало – К. : Слово, 2004. – 472 с.

Зародження екскурсійної справи в Україні (кінець XVIII – початок XX ст.)

Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на західноукраїнських землях, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки, подорожі та екскурсії.

Активно їх здійснювали українські студенти в Галичині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький.
Немає сумніву в тому, що ці мандрівки та екскурсії відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.

Історія екскурсійної справи в Україні налічує понад 200 років. Вона є органічною частиною історії вітчизняної культури в цілому. Процес становлення екскурсійної справи можна поділити на 9 етапів.

Перший етап припадає на другу половину XVIII – першу половину XIX ст. Це був період, коли в Російській імперії зароджувалось підприємництво, зміцнювались визвольні ідеї. Перші кроки в західно-українських землях було зроблено в розвитку освіти, що супроводжувалось зростанням інтересу людей до навколишнього життя, історії рідного краю. У цей час починають проводитися перші екскурсі, екскурсійні прогулянки у природу для учнівських груп. Ініціаторами таких екскурсій-прогулянок виступали педагоги-просвітителі.

Завдяки прогресивним педагогам і методистам рекомендації про проведення шкільних екскурсій знайшли відображення у «Статуті народних училищ» 1786 р. А «Шкільний статут» (1804 р.) рекомендував не тільки влаштовувати прогулянки (екскурсії) у природу, але й до поміщицьких мануфактур, майстерень ремісників та інших підприємств.

Другий етап(середина – кінець XIX ст.) відбувався в умовах пожвавлення суспільно-політичного руху, звернення інтелектуальних кіл до інтересів народу, його життя. Тому в цей період екскурсіям надавалось значно більшого значення, насамперед, науковим і освітнім.

Поява ідей вітчизнознавства дала поштовх розвитку думки про предметність та наочність навчання, про вивчення рідного краю. Запровадженню освітніх екскурсій в Україні значною мірою сприяло вивчення демократичною українською інтелігенцією кращого досвіду у цій справі низки європейських держав: Німеччини, Франції, Швейцарії, Австро-Угорщини тощо, творів видатних просвітителів і педагогів минулого: Монтеня, Коменського, Руссо, Дістервега, Ушинського, які вваж прогулянки та екскурсії учнів важливою формою навчання.

Так, основою педагогічної системи відомого російського педагога XIX століття Констянтина Ушинського була вимога демократизації народної освіти та ідея народного виховання, розвиток у учнів вміння спостерігати навколишню дійсність. Він рекомендував вихід за межі звичайного схоластичного уроку. Таким виходом стала екскурсія.

Третій етап(90-і рр. XIX ст. – 1918 р.). ознаменувався зародженням організаційних засад у розвитку екскурсійного руху. Велику роль у цей час відіграють перші краєзнавчо-туристичні сб’єднання, гуртки, клуби тощо.

Особливою популярністю на той час користувалися спеціалізовані екскурсії – ботанічні, геологічні, археологічні. На рубежі ХІХ-ХХ ст. в екскурсійному житті України та зокрема на Львівщині свою роль починають грати комерційні структури, створені приватними підприємцями. Зростає кількість кооперативів, які виконували культурно-освітні функції: фінансували українські свята ювілеї, зокрема роковини з дня народження Т. Г. Шевченка, організовували лекції, сприяли поширенню української книги, а _акож проводили екскурсії по визначних історичних місцях України.
У західноукраїнських землях інтерес до екскурсійної справи з’явилися туристично-краєзнавчі та спортивні товариства Чорногора», «Пласт», «Сокіл», «Січ».
У цей період набуває поширення організація екскурсій різного тематичного спрямування для учнів цивільних, військових та духовних навчальних закладів, проведення студентських екскурсій за фахом.

Екскурсії у природу були одними з самих популярних екскурсій не лише на Львівщині, але й по всій Україні, що організовувались у гімназіях та училищах під керівництвом учителів природознавства.

Величезне значення мали історичні екскурсії, здебільшого їх проводили вчителі історії. Привертали увагу учнів, насамперед, історичні пам’ятки великих міст, насамперед Києва, Львова, Ялти тощо.

З метою релігійно-морального виховання молоді в кінці XIX – на початку XX ст. застосовувались паломницькі екскурсії. Об’єктами таких екскурсій у Львівській області були: костел Пресвятої Діви Марії у місті Стрій церква Святого Юра у місті Дрогобичі та інші.

На початку XX ст. було зроблено перші кроки щодо організації та проведення літературно-мистецтвознавчих екскурсії; де екскурсоводами, як правило, виступали вчителі літератури та малювання.

У зв’язку з величезними зрушеннями у сфері промислового виробництва, що сталися після проведення реформи 1861 р., набувають розвитку виробничі екскурсії на заводи, шахти, рудники, телефонні станції, телеграфи, типографії тощо. На їх організації наполягали викладачі фізики, математики, хімії.

У західноукраїнських землях в гімназіях, школах :зганізовувались та проводились екскурсії та подорожі по рідному краю. У 1909 р. в українських гімназіях почала діяти «Самовиховна шкільна громада», яка організовувала учням прогулянки та екскурсії.
Отже, екскурсії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. перетворилися на дійовий засіб освіти і виховання шкільної молоді.

Також в кінці ХІХ ст. в розвитку екскурсій та туризму на західноукраїнських землях був пріоритетним саме народознавчий аспект. Інтерес до мандрівок та ескурсій виявляли й спортивні товариства. На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство «Січ» було засноване в 1900 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.

У 1911 р. виникло молодіжне товариство «Пласт», члени якого під час туристських походів виробляли навички участі в таборуванні, рятівництва тощо.
Перші «пластові» гуртки в Галичині було засновано у Львові П. Франком (сином І. Франка) та І. Чмолою в 1911 p., але офіційним початком «Пласту» вважають день першої присяги «пластового» гуртка при Академічній гімназії у Львові – 12 квітня 1912 p., організатором якого став О. Тисовський.

Всебічне, планомірне етнографічне дослідження українських теренів, головним чином, західноукраїнських земель шляхом організації наукових екскурсій упродовж 1900-1905 рр. здійснювали відомі вчені, діячі культури В. Гнатюк, Ф. Вовя І. Франко.
Важливим є і той факт, що наукові товариства в своїх об’явах і повідомленнях про організацію наукових екскурсій пропонували їх не тільки членам товариств, але й членам їх сімей гостям міста тощо.