Призначення і роль бюджету держави у суспільстві

Суспільне призначення бюджету держави полягає у тому, що він є одним із найважливіших інструментів регулювання соціально-економічного розвитку, за допомогою якого держава здійснює перерозподіл ВВП, мобілізуючи таким чином грошові кошти, необхідні їй для належного виконання своїх функцій. Завдяки бюджету держава може концентрувати фінансові ресурси на найважливіших напрямках економічного і соціального розвитку, впливати на пропорції суспільного виробництва і його результати, здійснювати соціальні перетворення. Здійснюючи управління доходами і видатками бюджету, держава може впливати на процес накопичення капіталу, коригувати сукупний попит і пропозицію, стимулюючи або стримуючи в такий спосіб економічне зростання.

Роль бюджету держави у суспільному розвитку виявляється у кількох аспектах, а саме:

— у правовому, який полягає у тому, що показники бюджету, маючи директивний (обов’язковий для виконання) характер, засвідчують зобов’язання держави перед суспільством мобілізувати певний обсяг грошових коштів і спрямувати його на задоволення найважливіших суспільних потреб. Водночас, органи влади завдяки бюджету отримують законні підстави на отримання і витрачання бюджетних коштів;

— у політичному, адже бюджет, який затверджується представницьким органом влади як виразником інтересів усіх верств населення, дає підстави суспільству контролювати діяльність виконавчої влади, оцінювати її з точки зору відповідності нагальним потребам соціально-економічного розвитку. Водночас, за допомогою бюджету органи центральної влади мають можливість коригувати фінансову діяльність місцевого самоврядування, забезпечуючи таким чином єдність економічної політики, яка реалізується в країні;

— в економічному, оскільки через бюджет держава отримує можливість впливати на усі стадії суспільного відтворення, коригувати пропорції розподілу ВВП і національного доходу, перерозподіляти фінансові ресурси між різними територіями, секторами економіки, верствами населення, забезпечуючи таким чином найбільш повне задоволення інтересів усіх членів суспільства. Разом з тим, бюджет держави є основним джерелом фінансування суспільних послуг неринкового характеру, продукування яких суб’єктами вільного ринку не можливе, або соціально чи економічно не бажане. До таких благ зараховують чисті суспільні послуги (оборона, державне управління), які повністю оплачуються за рахунок коштів бюджетів, а також змішані суспільні послуги (освіта, охорона здоров’я, культура тощо), які можуть надаватися як державою, так і приватним сектором економіки.

Роль бюджету держави в економічному розвитку суспільства обумовлена не лише кількісним обсягом грошових коштів, які акумулюються у ньому, але і якісним аспектом, який реалізується через багатосторонній вплив бюджету на усі ланки економічної системи та формування показників соціально-економічного розвитку. Існує тісний взаємозв’язок між макроекономічною динамікою і поступленнями до бюджету, адже стійке зростання економіки дає змогу забезпечити збільшення обсягів фінансових ресурсів, які надходять у розпорядження органів влади і можуть бути спрямовані ними на виконання своїх функцій. Для прикладу, за період 2000–2010 років ресурси бюджетів усіх рівнів збільшилися у номінальному виразі майже у 6,5 разів, а їхня питома вага у ВВП підвищилася з 28,9% у 2000 році до 29,0% у 2010 році. За цей період видатки бюджету держави збільшилися у 7,9 разів, а їхня питома вага досягла 34,9% ВВП.

В свою чергу, використовуючи різні форми підтримки галузей економіки (бюджетне фінансування загальнодержавних інвестиційних програм, пільгове кредитування), втілюючи за рахунок коштів бюджетів заходи стимулювання підприємництва, держава може сприяти прискоренню економічного розвитку. Однак, доцільність витрачання коштів бюджету на втілення економічних програм у кожному конкретному випадку потребує змістовного і кількісного обґрунтування.

В Україні вплив бюджету держави на економіку має свою специфіку, обумовлену її перехідним характером – за рахунок бюджетних коштів покриваються більшість витрат, пов’язаних зі структурною перебудовою народногосподарського комплексу, зниження енергоємності, впровадження нових технологій тощо. Однак, практика використання коштів бюджету держави на стимулювання розвитку різних галузей господарства вказує, що значна частина цих видатків має низьку економічну ефективність, а їхнє існування зумовлене швидше необхідністю уникнення соціальної напруги. До таких видатків можна, зокрема, зарахувати:

— видатки на покриття збитків НАК „Нафтогаз України”, які виникають через невідповідність вартості імпортованого газу та ціни його реалізації для населення і суб’єктів господарювання, що виробляють теплову енергію. Через низький рівень доходів основної частини населення держава змушена за рахунок власних ресурсів підтримувати економічно необґрунтовану ціну на природній газ для споживачів шляхом прямого субсидування його постачальника. Такі видатки складають близько половини обсягу бюджетних асигнувань на потреби паливно-енергетичного комплексу;

— видатки на фінансування вугільної галузі, які значною мірою використовуються не на потреби технічного переоснащення вугледобувних підприємств, а на часткове покриття витрат із собівартості продукції. З метою уникнення соціальних потрясінь (різке зростання безробіття, зниження доходів населення та ін.) реформування вугільної галузі постійно відкладається, а замість цього держава змушена щорічно виділяти значні кошти на підтримання діяльності неефективних шахт.

Важливу роль бюджет держави відіграє у забезпеченні розвитку агропромислового комплексу. Його фінансова підтримка за рахунок коштів бюджету передбачає реалізацію багатьох заходів, а саме:

— розвиток інфраструктури сільськогосподарського виробництва шляхом підготовки й підвищення кваліфікації кадрів, занятих в аграрному секторі; фінансування програм селекції у рослинництві й тваринництві; підтримку обслуговуючих кооперативів; проведення наукових досліджень в системі агропромислового комплексу;

— пряму підтримку виробництва сільськогосподарської продукції шляхом надання бюджетної тваринницької дотації та допомоги виробникам продуктів рослинництва;

— непряму фінансову підтримку підприємств аграрного сектору економіки шляхом здешевлення банківських кредитів, часткового покриття видатків із сільськогосподарського страхування;

— сприяння лісовідновленню, меліорацію земель, охорону та захист лісів і водних ресурсів, розвиток соціальної сфери у сільській місцевості та ін.

Перспективними формами сприяння розвитку сільськогосподарського виробництва є проведення державою цінової політики, спрямованої на досягнення паритетності товарообміну між сільським господарством та іншими галузями національної економіки, регулювання ринковими методами цін на сільськогосподарську продукцію в період збирання врожаю через здійснення заставних закупівель до державного продовольчого резерву, товарних та фінансових інтервенцій на організованому аграрному ринку.

Крім фінансової підтримки традиційних галузей, які перебувають у кризовому становищі, за допомогою бюджету держава також стимулює підвищення енергоефективності національної економіки, її науково-технічний та інноваційний розвиток. Для прикладу, в останні роки за рахунок ресурсів державного бюджету здійснюється близько 2/5 обсягу наукових і науково-технічних досліджень. Однак, роль бюджетних коштів у фінансуванні інноваційної діяльності залишається не значною – на ці потреби щорічно виділяється близько 1,5–2% видаткової частини зведеного бюджету держави.

Поряд з вагомим значенням бюджету у регулюванні й стимулюванні економічного розвитку, він також є основним джерелом фінансування соціальної функції держави. За допомогою бюджетів різних рівнів держава забезпечує функціонування галузей економіки, які надають населенню життєво важливі суспільні послуги – освіти, охорони здоров’я, закладів духовно-культурного розвитку тощо. Не зважаючи на стійке щорічне збільшення обсягів бюджетних коштів, які спрямовуються на потреби соціальної сфери, практика вказує на наявність багатьох проблем, які негативно позначаються на якісних показниках суспільних послуг та знижують ефективність використання бюджетних коштів. Одним із найбільш суперечливих питань, які поки не отримали належного вирішення, є оптимізація мережі закладів культурно-освітнього та медичного обслуговування. Скорочення їхньої кількості економічно обґрунтоване в умовах зниження чисельності населення, однак має негативну оцінку у суспільстві, оскільки обмежує права громадян на рівний доступ до суспільних послуг. Поряд з цим, в теперішній час продовжує практикуватися використання застарілих методів фінансування цих установ, які не передбачають зв’язку між обсягом бюджетних видатків і результатами їхньої діяльності. Як наслідок, збільшення державних витрат на галузі соціальної сфери не викликає відповідного підвищення кількісного та якісного рівня суспільних послуг, які ними надаються. Більш того, спостерігається розвиток нових негативних явищ, які безпосередньо викликані недоліками фінансування. До їх числа можна зарахувати в тому числі й такі:

— у сфері професійної і вищої освіти чинний порядок покриття видатків навчальних закладів не передбачає урахування потреб ринку праці при формуванні державного замовлення на підготовку фахівців. Внаслідок цього у державі поглиблюється дефіцит кваліфікованих робітників за наявності безробіття серед випускників вузів; зберігаються деформації в оплаті праці (відставання рівня заробітної плати осіб з вищою освітою від заробітної плати кваліфікованих і некваліфікованих робітників, низький ступінь міжпосадової диференціації оплати праці тощо);

— у системі охорони здоров’я збільшення видатків бюджетів супроводжується стагнацією показників здоров’я населення країни. Недостатні обсяги асигнувань і збереження практики фінансування за методом утримання медичного закладу спричиняють поглиблення кризових явищ у галузі. Більша половина коштів, які виділяються з бюджетів на охорону здоров’я спрямовується на виплату заробітної плати і внесків на соціальне страхування, тоді як покриття витрат на лікувальний процес перекладається на пацієнтів.

Негативні наслідки економічних перетворень обумовили необхідність виділення коштів бюджету на забезпечення соціального захисту населення. В сучасних умовах ресурси бюджетної системи залишаються фактично єдиним джерелом покриття витрат на надання соціальної підтримки вразливим верствам населення, а обсяг коштів, які направляються на ці потреби щорічно зростає. Якщо у 2004 році на соціальний захист населення з бюджетів усіх рівнів було направлено 19,0 відсотків сукупних видатків, то у 2010 році – уже 27,7 відсотки. Внаслідок цього соціальний захист та соціальне забезпечення в сучасних умовах є найважливішим за обсягом ресурсів напрямом використання коштів бюджету.

Формально фінансування соціального захисту населення є прерогативою місцевих бюджетів, оскільки з них здійснюються видатки на виплату соціальних допомог і компенсацій сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям, надання житлових субсидій, реалізацію заходів з поліпшення добробуту різних верств населення. Однак, більшість цих соціальних трансфертів реально забезпечується через механізм субвенцій з державного бюджету, а місцеві бюджети при цьому виступають у ролі посередників.

Динаміка видатків бюджету на соціальний захист населення належить до найбільших суспільних подразників, адже вони суттєво впливають на рівень матеріального добробуту вагомої частини населення країни, а тому багато в чому визначають характер оцінювання суспільством результатів роботи уряду. Саме цим пояснюється значна диференціація їхнього щорічного приросту – найвищі темпи збільшення видатків мають місце у роки політичної активності, а відносно незначна динаміка – у міжвиборчий період. Для прикладу, у 2005 році видатки бюджетів на соціальний захист населення збільшилися у 2,1 рази, у 2008 році – в 1,5 рази, тоді як у 2006 році – на 3,7%, у 2009 році – на 6,4%. При цьому спостерігається концентрація бюджетних коштів на фінансуванні соціального захисту пенсіонерів – якщо у 2007 році за цим напрямком було здійснено 53,6% видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, то у 2010 році – 64,2%. Основними причинами такої динаміки можна назвати такі:

— перманентне розбалансування дохідної і видаткової частини кошторису Пенсійного фонду України, обумовлене недоліками системи формування його доходів. В сучасних умовах значна частина економічно активних громадян виведена з числа платників внесків на пенсійне страхування, значних масштабів набуло ухилення від їхньої сплати. Існування дефіциту кошторису Пенсійного фонду змушує уряд держави надавати йому дотації за рахунок коштів бюджету для забезпечення можливості здійснювати належним чином виплати пенсій;

— швидке збільшення потреби у коштах на виплату пенсій, призначених за особливими програмами (пенсії державним службовцям, суддям, народним депутатам, військовослужбовцям тощо), яка покривається за рахунок коштів бюджету.

Прискорене збільшення бюджетних дотацій Пенсійному фонду України для підтримання його платоспроможності відволікає суттєві кошти від інших програм і заходів соціального захисту. Так, за період 2007–2010 років видатки на соціальні програми захисту ветеранів війни і праці зросли всього на 15,6%, інших категорій громадян – на 13,8%, на допомогу у вирішенні житлового питання – знизилися на 10,7%. Фактично спостерігається підміна і виконання бюджетами функцій Пенсійного фонду України і втрата останнім страхових ознак функціонування. Вирішення цієї проблеми можливе шляхом проведення пенсійної реформи, яка дасть змогу вивільнити значну частину ресурсів бюджетів для вирішення важливих проблем соціального захисту населення.

Підсумовуючи вищесказане, можна сформулювати такі основні напрями посилення ролі бюджету у забезпеченні економічного та соціального розвитку суспільства:

— збільшення видатків на оборону до рівня, який дає змогу гарантувати не лише повноцінне виконання усіх поточних завдань, покладених на збройні сили, а й забезпечити їхній поступальний розвиток шляхом вдосконалення інфраструктури, придбання новітніх видів озброєнь і військової техніки і досягти на цій основі підвищення обороноздатності країни;

— поступова відмова від безперспективного субсидування депресивних галузей національної економіки завдяки проведенню їхньої реструктуризації та переорієнтація вивільнених бюджетних ресурсів на стимулювання інновацій, впровадження досягнень науково-технічного прогресу;

— підвищення ефективності видатків бюджетів на реалізацію соціальної політики завдяки реалізації таких заходів: посилення адресності соціального захисту населення через впровадження дієвих форм матеріальної підтримки малозабезпечених верств, відмову від використання універсальних видів соціальних трансфертів; реформування системи фінансового забезпечення суспільних послуг шляхом впровадження ринкових методів фінансування, посилення взаємозв’язку між динамікою асигнувань і показниками роботи закладів соціальної сфери; проведення пенсійної реформи, що ліквідує потребу у субсидуванні Пенсійного фонду за рахунок ресурсів бюджету і дасть змогу перенаправити значні кошти на фінансування таких важливих напрямів соціальної політики як соціальний захист молодих сімей, ветеранів війни і праці, інвалідів, вирішення житлової проблеми тощо.