Характеристика ринкових моделей

Незаперечними є переваги механізму досконалої конкуренції:

· ефективний розподіл ресурсів на виробництво необхідних для суспільства товарів;

· можливість його успішного функціонування при наявності досить обмеженої інформації (достатньо мати дані про ціну на продукт та витрати на його виробництво);

· гнучкість та високий рівень пристосування до нових умов;

· оптимальне використання результатів НТП. Прагнучи отримати максимально високий прибуток, товаровиробники йдуть на ризик, запроваджують новітні технології, розробляють нові товари;

· свобода вибору та дій споживачів і підприємців. Вони незалежні в прийнятті своїх рішень, укладанні угод та ін.;

· здатність до задоволення різноманітних потреб, підвищення якості товарів та послуг, більше досягнення рівноваги;

· прагнення розширяти асортимент продукції, покращувати її якість, знижувати витрати і тим самим підвищувати її конкурентоспроможність та ін.

Недосконала конкуренція характеризується певним контролем виробників над ринковою ціною. Виробники, сконцентрувавши в своїх руках виробництво значного обсягу однорідної продукції або виробляючи товари з певними особливостями, перетворюють індивідуальні витрати на суспільно-необхідні, монополізуючи виробництво, що й дозволяє їм здійснювати контроль над ринковою ціною

Основними формами недосконалої конкуренції є:

· монополія,

· олігополія;

· монополістична конкуренція.

Чиста монополія виступає повною протилежністю чистої конкуренції. Сам термін «монополія» означає виключне право виробництва, промислу, торгівлі та інших видів діяльності, що належать одній особі, певній групі осіб або державі.

В економічній літературі дається наступна класифікація видів монополії.

I. З урахуванням ступеня охоплення економіки виділяють такі види монополістичних організаціій:

В масштабі певної галузі – чиста монополія. В цьому випадку діє один продавець, доступ на ринок для можливих конкурентів закритий, продавець має повний контроль над кількістю товару, призначеного для продажу, і його ціною.

В масштабі національного господарства – абсолютна монополія. Вона знаходиться в руках держави або її господарських органів ( наприклад, державна монополія зовнішньої торгівлі тощо)

Монопсонія( чиста і абсолютна ) – один покупець ресурсів, товарів.

II. Залежно від характеру і причин виникнення розрiзняють такi види монополiй.

Природна монополiя. Нею володiють власники i господарськi органiзацiї, що мають у своєму розпорядженнi рiдкiснi i вiльно невiдтворюванi елементи виробництва (наприклад, рiдкiснi метали, особливi земельнi дiлянки пiд виноградник тощо). Сюди також вiдносяться цiлi галузi iнфраструктури, що мають особливо важливе i стратегiчне значення для всього суспiльства (залiзничний транспорт, військово-промисловий комплекс). Часто iснування природних монополiй виправдовується тим, що вони дають величезний економiчний ефект вiд масштабу виробництва.

Легальнi монополiї утворюються на законних підставах ( їх називають «захищеними» від конкуренції):

ü патентна система. Під патентом розуміють свідоцтво, видане урядом країни винахіднику на право виключного користування зробленим винаходом. Патентом також називається документ, виданий на право заняття промислом, торгiвлею;

ü авторське право, згiдно з яким автори отримують виключне право продавати або розмножувати їх вироби протягом життя або в якийсь перiод;

ü торговi знаки – спецiальнi малюнки, назви, символи, якi дозволяють iдентифiкувати (ототожнювати) товар, послугу або фiрму (конкурентам при цьому забороняється використовувати зареєстрованi торговi знаки).

Штучнi монополiї. Пiд цiєю умовною назвою (яке вiддiляє цi органiзацiї вiд природних монополiй) мається на увазi об’єднання пiдприємств, що створюється заради отримання монополiстичних вигод.

Штучнi монополiї утворюють ряд конкретних форм – картель, синдикат, трест i концерн.

Картель – союз кiлькох пiдприємств однiєї галузi промисловостi, в якому його учасники зберiгають свою власнiсть на засоби i продукти виробництва, а створенi вироби самi реалiзують на ринку, домовляючись про квоту – частку кожного в загальному випуску продукцiї, про продажнi цiни, розподiл ринкiв тощо.

Синдикат – об’єднання ряду пiдприємств, що виготовляють однорiдну продукцiю. Тут власнiсть на матерiальнi умови господарювання зберiгаються за учасниками об'єднання, а готова продукцiя реалiзується як їх спiльне надбання через створену для цього контору.

Трест –монополія, в якій має місце спільна власність даної групи підприємців на засоби виробництва і готову продукцію.

Концерн – союз формально незалежних підприємств (як правило різних галузей промисловості, торгівлі, траспорту та банків), в рамках якого головна фiрма органiзує фiнансовий, грошовий контроль за усiма учасниками. Пануючi на ринку фiрми використовують манiпулювання монопольною цiною як свій основний iнструмент.

Монопольна цiна – особлиий вид ринкової цiни, яка встановлюється на рiвнi вищому або нижчому від суспiльної вартостi або рiвноважної (ринкової) цiни з метою отримання монопольного доходу.

По-своєму монополiя i конкуренцiя поєднуються в олiгополiї.

Олiгополiя (гр. oligos – небагато, polіo – продаю) – панування невеликої кiлькостi великих фiрм у виробництвi та на ринку.

Хоча при олiгополiї немає явного зговору, але цiновi рiшення продавцiв взаємопов’язанi. Олiгополiстичнi фiрми виходять з того, що прибутки будуть вищими, якщо проводиться спiльна полiтика, нiж коли кожна фiрма переслiдує свої вузькоегоїстичнi iнтереси. В олiгополiстичних галузях дiє тенденцiя в напрямку до колективних дiй, наближаючи цiнову поведiнку до чистої монополiї. Фiрми, що дiють в рамках олiгополiстичної структури ринку, прагнуть до створення системи зв’'язкiв, яка б дозволяла координувати поведiнку в загальних iнтересах. Однiєю з форм такої координацiї є так зване лiдерство в цiнах. Воно полягає в тому, що змiни в справочних цiнах оголошуються певною фiрмою, яка визначається лiдером усiма iншими фiрмами, що слiдують за нею в цiновiй полiтицi.

Монополістична конкуренція – поширений тип ринку, найближчий до досконалої конкуренції.