Суть підприємництва, умови його існування. Функції підприємця.

Ринкова економіка неможлива без діяльності окремих економічних суб’єктів, насамперед підприємців, які здійснюють свою діяльність для створення економічних благ і послуг, що задовольняють водночас і суспільні потреби, і власні матеріальні інтереси.

Підприємець – це той, хто за допомогою все новіших і новіших комбінацій факторів виробництва, їх властивостей здійснює реалізацію нововведень і тим самим забезпечує економічне зростання.

Характерні якості підприємця – це здатність і готовність: виявити ініціативу, приймати рішення, йти на ризик, розуміти ринок та його розвиток, прагнути до нововведень, керувати людьми (співробітниками, клієнтами, постачальниками і конкурентами, виробничими радами і профспілками).

Підприємництво – це ініціативна, самостійна діяльність осіб або підприємств, спрямована на отримання прибутку, здійснювана на свій страх і ризик, під особисту майнову відповідальність.

Сучасна економічна наука вивчає підприємництво як вид діяльності, в основу якого покладені такі ознаки:

1) свобода вибору термінів і методів діяльності, самостійність у прийнятті рішень;

2) постійна наявність фактора ризику;

3) орієнтація на досягнення комерційного успіху;

4) інноваційний характер діяльності.

Підприємницька діяльність здійснюється згідно з чинним законодавством:

· без використання найманої праці;

· з використанням найманої праці;

· без утворення юридичної особи;

· з утворенням юридичної особи.

Крім того, підприємництво – це комплекс особливих функцій, що спрямовані на забезпечення розвитку та вдосконалення господарського механізму, постійне оновлення економіки господарюючих суб’єктів, створення інноваційного поля діяльності. Сучасна економічна література виокремлює три головних функції сфери підприємницької діяльності:

· ресурсну (формування і продуктивне використання капіталу, трудових, матеріальних та інформаційних ресурсів);

· організаційну (організація маркетингу, виробництва, збуту і реклами та інших господарських справ);

· інноваційну (новаторські ідеї, генерування та активне використання ініціативи).

Підприємництво здійснюється в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості, сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській і консультаційній діяльності, у сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля і комерційне посередництво.

Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві сучасній економіці, можна згрупувати таким чином: виробнича, комерційна, фінансова, посередницька, страхова.

Основу підприємницької діяльності становить та або інша форма власності: приватна, акціонерна, державна. Суб’єктами підприємницької діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути. В Україні суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути:

· громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності та дієздатності;

· юридичні особи всіх форм власності, установлених Законом України «Про власність».

Об’єктами підприємницької діяльності є товари, продукти, послуги.

Підприємництвом можуть займатися окремі громадяни, колектив людей (підприємство), держава. Можна виокремити три основні форми підприємництва:

· індивідуальне;

· колективне;

· державне.

Індивідуальне підприємництво спрямоване на отримання особистого доходу або прибутку. Індивідуальний підприємець працює від свого імені і на свій страх, і ризик. Він несе повну і необмежену відповідальність за результати своєї діяльності всім своїм майном, а в критичних ситуаціях воно може бути навіть втрачене. Перевагами індивідуального підприємництва є мінімальний контроль з боку держави.

У колективному підприємництві господарські операції здійснюються колективним суб’єктом, яким виступає товариство.

Товариства можуть бути юридичними і неюридичними особами. Основними ознаками, що роблять підприємство юридичною особою, є:

· створення і реєстрація згідно із законом;

· наявність організаційної єдності;

· володіння необхідним майном;

· самостійна майнова відповідальність;

· виступ від власного імені в господарському обороті;

· власний розрахунковий рахунок у банку.

Підприємницька діяльність у будь-якій сфері регулюється державою через механізм фінансової системи (податки, кредити, страхування тощо).

Державне підприємництво пов’язане з існуванням у кожній країні державного сектора. Його утворюють підприємства, що перебувають або повністю у власності держави, або під її контролем завдяки володінню нею контрольним пакетом акцій. У різних країнах частка цього сектора різна (від 3–4 % у США до 15–17 % ВНП у Західній Європі). У держаному секторі зосереджуються підприємства, що з якихось причин нераціонально використовувати в рамках приватно-підприємницької діяльності; або коли йдеться про створення принципово нових галузей, що потребують великих капіталовкладень. Державний сектор має тенденцію до розширення і в умовах погіршення економічної ситуації: держава ніби бере на себе проблему виведення економіки з кризи, збереження науково-технічного потенціалу, технічного і технологічного переозброєння галузей.

Отримання прибутку – дуже важлива мета для підприємця. Однак це не самоціль. Для нього головне – використання прибутку для його зростання шляхом розширення, модернізації, структурної перебудови виробництва.

Одна з найхарактерніших рис цивілізованого підприємництва полягає в тому, що кожний підприємець, реалізуючи власні цілі, водночас здійснює господарську діяльність в інтересах суспільства. Адже, щоб отримувати більший прибуток і бути конкурентоспроможним, необхідно постійно дбати про науково-технічний прогрес, якість товару як виробничого призначення, так і особистого споживання, а також його здешевлення.