Домогосподарство як суб’єкт ринкових відносин.

Основними учасниками господарювання є три основні групи суб’єктів економічних відносин:

· домашні (сімейні) господарства;

· підприємства (фірми) різних видів, форм і господарської спеціалізації;

· держава з її розгалуженим апаратом управління та захисту.

Первинним (базовим) суб’єктом економічних відносин є домашнє господарство. Згідно з рекомендаціями ООН до сектора економіки під назвою «домашні господарства» включають групи людей, а також групи осіб, які ведуть власне домашнє господарство для забезпечення життєдіяльності. Отже, домашнє господарство – це окрема господарююча одиниця, що складається з однієї особи чи групи осіб, об’єднаних місцем проживання і спільним бюджетом, яка є власником і постачальником ресурсів в економіку за які одержує кошти для придбання необхідних благ з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Всі ці характеристики можна віднести і до сім’ї. В традиційному розумінні: сім’я – це, як правило, свідомо організована на основі родинних зв’язків та спільного побуту група людей, які мають спільні доходи і спільно їх використовують.

Хоча часто на практиці поняття «домогосподарство» і «сім’я» часто ототожнюються, необхідно розуміти принципові відмінності між ними. По-перше, домогосподарства ширші за своїм складом за рахунок осіб, які ведуть спільне з сім’єю домашнє господарство, але які не є членами сім’ї в сенсі родинних стосунків. Такими особами можуть бути домашня прислуга, вихователі, секретарі, домашні вчителі тощо, якщо вони живуть в сім’ї наймачів а також особи, котрих сім’я прийняла до себе, щоб підтримати або матеріально, або через їх нездатність до самообслуговування. До «домогосподарства» належить і одна людина, яка не вважається сім’єю, але її діяльність із самостійного ведення домашнього господарства являє собою саме домогосподарство. Домогосподарство може складатися з однієї або декількох сімей.

Термін „домогосподарство” об’єднує всіх споживачів: найманих працівників, підприємців, власників капіталів, природних ресурсів, осіб, що зайняті і незайняті в суспільному виробництві.

Домогосподарства розглядаються за рядом класифікаційних ознак:

1. Територіально-регіональна приналежність (східні, західні, північні, південні, центральні регіони; міське, сільське населення, великі міста, села тощо).

2. Демографічна характеристика (число членів сім'ї, наявність дітей; однонаціональні, змішані; за статтю членів домогосподарства; вікові характеристики тощо).

3. Доходна характеристика (кількість і структура доходів, кількість утриманців, тип споживання, орієнтація на заощадження чи максимальне задоволення поточних потреб).

4. Майнова характеристика (характер житла – квартира, будинок, дача; наявність засобів механізації та автоматизації домашньої праці тощо)

5. Економічна характеристика (зайнятість членів домашнього господарства; підприємництво, робота за наймом, в державній, комерційній структурах, сфера діяльності; число працездатних; особисте підсобне господарство, малий бізнес тощо).

6. Соціальний статус (працюючий, непрацюючий, пенсіонер, безробітний, рівень освіти, сектор економіки, професія, посада тощо).

7. Критерії влади (патріархальні, матріархальні, егалітарні).

Домашнє господарство є найбільш активним суб’єктом економічних відносин, оскільки саме в ньому виникають первинні економічні потреби, формуються первинні економічні інтереси, які стимулюють розвиток суспільного виробництва.

Домашні господарства постачають підприємствам незамінні виробничі ресурси: робочу силу, підприємницькі здібності, землю тощо.

Домогосподарство – основний суб’єкт відтворення трудових ресурсів, а також найважливіший соціальний суб’єкт, від якого залежить повнота самореалізації індивідів в праці. Ця роль домогосподарств пояснюється, по-перше, тим, що воно здійснює функцію первинної соціалізації нових поколінь, включаючи їх залучення до трудової діяльності. По-друге, домогосподарство створює матеріальні і соціально-психологічні умови, які можуть сприяти або, навпаки, заважати трудовій діяльності його членів. Все це в кінцевому підсумку позначається на показниках економічного розвитку суспільства.

А оскільки все це також впливає на економічну поведінку, то домогосподарство виявляється одним з головних регуляторів останньої. Наприклад, в одних домогосподарствах виховується дух ощадливості, а в інших – марнотратства. В одних прищеплюється раціональний тип споживання, а в інших – престижний. Природно, що ці ціннісні установки формують різні моделі поведінки, які позначаються на поведінці людей в суспільстві. Сюди ж можна віднести виховання патріотизму в дітях, оскільки домогосподарство виступає тут основним чинником, тобто воно опосередковано може формувати політичну ситуацію в країні.