Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Капітал в сфері обігу. Торгівельний прибуток.




Читайте также:
  1. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу
  2. Банківництво, як вид бізнесу. Баланс банку, його активи й капітал.
  3. В екологічній сфері
  4. Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційної діяльності підприємств
  5. Визначення необхідного обсягу та джерел фінансування капітальних вкладень
  6. Вміст водяної пари в атмосфері.
  7. Державне регулювання у сфері страхування
  8. Еволюція та сучасний зміст категорії капітал
  9. Економічна система сучасного капіталізму
  10. Ефективність кругообігу капіталу

Марксистська економічна теорія, яка має багато прихильників і в наш час, окремо виділяє торговий капітал і торговий прибуток. При цьму, торговим капіталом вважається капітал, що обслуговує процес реалізації продукції, створеної в сфері матеріального виробництва. Отже, торговий капітал являє собою частину промислового капіталу, яка відособилася і обслуговує процес реалізації товарів. На ранніх стадіях розвитку капіталізму, власник промислового капіталу сам займався реалізацією товарів. Але в міру розширення обсягів виробництва і збільшення часу обігу виникла потреба в особливій групі капіталістів – торговців, що займаються реалізацією готової продукції. Рух торгового капіталу може бути представлий формулою Г- Т- Г', яка мовою символів виражає дії капіталу торговця, а саме купівлю товарів заради продажу з прибутком.

Метою функціонування торгового капіталу (як і будь-якого іншого) є присвоєння прибутку. Це породжує формально-логічну суперечність при виділенні капіталу, що професійно займається реалізацією товарів. З одного боку, такий капітал оперує лише в сфері обігу де вартість не створюється (відповідно не може відбуватись самозростання капіталу). З іншого боку – такий капітал реально існує і достатньо багато людей займається такого роду діяльністю (очевидно, що вони б не стали нею займатись, нічого не отримуючи натомість, не присвоюючи якогось надлишку вартості над понесеними затратами, адже економіка врешті завжди базується на раціональній основі реалізації економічних інтересів її суб’єктів). Очевидно, що торгові капіталісти тому й займаються реалізацією товарів і доведенням їх до кінцевого споживача, що в підсумку вони отримують прибуток не нижчий за нормальний. В іншому разі ці капітали шукатимуть собі інше застосування.

Але де в такому випадку виникає нормальний прибуток, якщо в сфері обігу не створюється вартість? Відповідь – очевидна: промисловий капіталіст (що займається виробництвом товару, де відбувається зростання варості) передаючи частину своїх функцій (щодо реалізації товарів) торговому капіталу, повинен поділится додатковою вартістю з торговим капіталістом, який виконує ці функції професійно і з меншими витратами, ніж промисловий капіталіст-виробник товарів. За таких умов у останнього знизяться загальні витрати. Врешті загальний прибуток, який отримує капітал (торговий і промисловий) також зросте.



Отже і промисловий, і торговий капітал зацікавлені в розподілі між різними суб’єктами актів виробництва товару та його реалізації (загальний прибуток зростає, а отже, зростає і норма прибутку, що присвоюється і торговим, і промисловим капіталами).

Формула руху торгового капіталу як обособленої частини промислового капіталу набуває вигляду:

Г - Т -Г' (Г' >Г). (11.2)

 

Торговий прибуток, за К. Марксом, – це частина додаткової вартості, створеної в процесі матеріального виробництва, що присвоюється торговим підприємцем пропорційно авансованому у сферу обігу капіталу. Участь торговця в перерозподілі додаткової вартості зменшує норму і масу прибутку промислових підприємців. Але ці втрати з боку останніх є меншими, ніж якби вони самі організовували виробництво товару.

Промисловий капіталіст продає всю вироблену ним продукцію торговому капіталісту, який доводить товар до кінцевого споживача, здійснюючи при цьому певні витрати. Кінцева ціна для споживача виявиться безумовно вищою за ту, за якою промисловий капіталіст продав свій товар. Вона компенсує торговому капіталісту його витрати та забезпечує прибуток, не нижчий за нормальний.



Витрати, пов’язані з реалізацією товарів, утворюють витрати обігу. Останні поділяються на чисті витрати обігу і додаткові витрати обігу.

Чисті витрати обігу – це витрати, зумовлені виключно самим процесом купівлі–продажу. До таких витрат відносять витрати на оплату праці працівників, що здійснюють бузпосередню реалізацію товару, а також витрати на ведення обліку, кореспонденцію, рекламу тощо. Чисті витрати обігу не беруть участі в утворенні вартості товарів. Джерелом цих невиробничих витрат є додаткова вартість, створена в сфері матеріального виробництва.

Додаткові витрати обігу пов’язані з продовженням виробництва в сфері обігу. До них відносять: сортування, розфасовку, упаковку товарів, їх зберігання, транспортування тощо.

Праця працівників, зайнятих цими операціями, є продуктивною. Оскільки продуктивні витрати обігу збільшують вартість товарів, що реалізуються, їх відшкодування здійснюється в результаті реалізації цих товарів.

Виділення самостійного капіталу, що займається реалізацією виробленого товару, створює і нового конкурента. Зрозуміло, що віднині і промисловий, і торговий капітали починають боротьбу за ту частину прибутку, яку кожний з них врешті отримує. В результаті цієї конкуренції обидва отримають прибуток в межах саме нормального.

Роздвоєння ціни реалізації на оптову і роздрібну створює два типи торгових відносин:

· оптова торгівля (за суб’єктів має, з одного боку, капіталістів, що виробляють товар, з іншого боку – капіталістів, які займаються його кінцевою реалізацією);



· роздрібна торгівля (пов’язує торгового капіталіста вже з кінцевим споживачем (це, як правило, фізична особа)).

Поява двох типів торгівлі в рамках єдиного акту реалізації виробленої продукції в умовах відхилення від конкуренції створює сприятливе середовище для появи чисельних торгових посередників, тобто між виробником товару і кінцевим споживачем виявляється не один торговий капіталіст, а декілька різних торгових посередників. Ситуація досить типова для України, коли товар проходить через декілька рук, які претендують на частину “пирога” додаткової вартості у вигляді прибутку. Кількість посередників відображає ситуацію в суспільстві, коли в конкуренції між промисловим капіталом і торговим перемагає останній. Причиною цього є незрілість, несформованість ринкових відносин та інститутів в перехідний період.


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 24; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.005 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты