Тема 5. Грошовий ринок

Серед макроринків, які вивчає макроекономіка, специфічне місце посідає фінансовий ринок. З одного боку, він є джерелом фінансових ресурсів для розвитку реального сектора економіки, з іншого – його параметри можуть впливати на рівновагу товарного ринку.

Фінансовий ринок складається з двох основних сегментів: грошового ринку та фондового ринку.

Грошовий ринок – це ринок фінансових засобів у готівковій та безготівковій формах, які обслуговують обіг реальних засобів.

Фондовий ринок включає обіг менш ліквідних фінансових засобів у формі державних та корпоративних цінних паперів. Отже, розмежування між грошовим та фондовим ринками здійснюється за критерієм ліквідності фінансових активів, що обертаються на ринках.

Об’єктами грошового ринку є :

Ø готівкові кошти;

Ø безготівкові кошти;

Ø короткострокові цінні папери з терміном дії до 12 місяців (казначейські векселі, депозитні сертифікати тощо).

Об’єктами фондового ринку є:

Ø державні зобов’язання з терміном дії понад 12 місяців;

Ø акції;

Ø корпоративні облігації.

Основні елементи його моделі:

Ø кількість грошей, що перебувають в обігу;

Ø ставка банківського процента як ціна грошових ресурсів;

Ø пропозиція грошей;

Ø попит на гроші;

Ø рівновага грошового ринку.

Наявність усіх грошей в економіці називається грошовою пропозицією. При моделюванні грошового ринку вона встановлюється екзогенно і визначається центральним банком держави. Пропозиція грошей подається у двох формах – грошова база (MB) та грошова маса (M).

Грошова база (сильні, високоефективні гроші) – кошти, що перебувають під безпосереднім контролем центрального банку. До них належать готівкові гроші, випущені в обіг центральним банком, та резерви банківської системи, розміщені у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку:

де MB – грошова база;

C – готівка в обігу;

RR – банківські резерви.

На практиці структуру грошової маси утворюють більш диференційовані агрегати:

Ø М0 – готівка або гроші поза банками;

Ø М1 – кошти 1М0 плюс кошти на розрахункових і поточних рахунках в комерційних банках (депозити до запитання);

Ø М2 – кошти М1 плюс кошти на строкових рахунках у банках в національній та іноземній валюті (строкові депозити);

Ø М3 – кошти М2 плюс кошти за трастовими операціями клієнтів та цінні папери власного боргу банків, наприклад, депозитні сертифікати.

Між грошовою масою та грошовою базою існує тісний зв’язок, який здійснюється через грошовий мультиплікатор:

Грошовий мультиплікатор показує співвідношення між грошовою масою M1 та грошовою базою. Чим більше його значення, тим більш регульованою є грошова пропозиція.

Коефіцієнт депонування с відображає співвідношення готівки та депозитів до запитання у складі грошової маси M1. З його зростаннямзбільшується величина грошового мультиплікатора, а також і можливість центрального банку впливати на обсяг грошової маси.

Коефіцієнт резервування (rr) свідчить про частку банківських депозитів, які розміщені на рахунках у центральному банку.

При моделюванні грошового ринку попит на гроші задається ендогенно і становить значний інтерес для центрального банку. Існують три основні теорії визначення грошового попиту:

1) теорія уподобань ліквідності Дж. Кейнса, за якою обсяг попиту на гроші визначається схильністю суб’єктів економіки до тримання певної кількості грошей у ліквідній формі;

2) теорія портфельного вибору М. Фрідмена, за якою частка грошей у портфелі фінансових активів визначається як зважена величина між факторами ліквідності, прибутковості та ризику;

3) теорія “стоптаних черевиків” Баумоля-Тобіна, за якою кількість грошей суб’єктів економіки визначається трансакційними витратами на переведення їх з безготівкової в готівкову форму, тобто наскільки часто клієнт відвідує банк чи банкомат.

Дж. Кейнс визнавав три основні мотиви, які зумовлюють потребу суб’єктів економіки в грошах:

Ø трансакційний мотив – суб’єкти тримають гроші на руках для здійснення трансакцій, тобто купівлі-продажу товарів;

Ø мотив обережності – гроші потрібні про всяк випадок та для їх нагромадження з метою купівлі у майбутньому;

Ø спекулятивний мотив – гроші потрібні для здійснення операцій з цінними паперами на фондовому ринку.

Відповідно до цих мотивів запропоновані такі види грошового попиту: трансакційний попит;

Ø спекулятивний попит;

Ø загальний попит;

Ø загальний реальний попит на гроші (реальні касові залишки).

Трансакційний, або операційний попит на гроші – це потреба в ліквідних коштах для здійснення купівлі (продажу) товарів і послуг.

Його величина дорівнює:

де MDt – трансакційний грошовий попит;

P – загальний рівень цін як дефлятор;

Y – реальний обсяг виробництва;

V – швидкість обігу грошей.

Виходячи з наведеної вище формули, можна констатувати, що трансакційний попит на гроші MDt не залежить від процентної ставки, а його лінія має вигляд вертикальної прямої.

Спекулятивний попит – це коли суб’єкти економіки тримають частину коштів для заощадження і використання на придбання цінних паперів та інших фінансових активів. Попит на гроші як елемент активів називається спекулятивним попитом. Його величина залежить від процентної ставки. Цю залежність можна пояснити за допомогою теорії портфельного вибору. Вона стверджує, що кожен власник фінансових активів тримає свої кошти в різних формах, оскільки кожен актив має свої недоліки та переваги: готівкові кошти ліквідні, але неприбуткові; цінні папери менш ліквідні, але мають властивість приносити прибуток.

Між обсягом спекулятивного попиту та процентною ставкою існує обернений зв’язок. Спекулятивний попит на гроші змінюється під впливом дій власників фінансових активів. Їхня тактика залежить від динаміки процентної ставки та дохідності облігацій.

Якщо процентна ставка низька і очікується її подальше підвищення, економічні суб’єкти продають облігації, збільшуючи спекулятивний попит на гроші. Висока процентна ставка і можлива тенденція до її зниження збільшують попит на облігації, а спекулятивний попит на гроші при цьому скорочується.

Отже, виникає обернена залежність між обсягом спекулятивного попиту на гроші та процентною ставкою.

Грошовий ринок поєднує попит та пропозицію грошей. Попит на гроші — це запаси грошових активів, якими бажають володіти економічні суб'єкти в кожний певний період часу.

Класична теорія визначає попит на гроші за допомогою рівняння обміну, яке пов’язують з ім’ям Фішера.

де М – це кількість грошей в обігу;

V – швидкість обігу грошей,

Р – рівень цін; Y – обсяг випуску.

Із цього рівняння слідує, що попит на гроші буде прямо пропорційно залежати від обсягу випуску продукції, рівня цін та зворотно – від швидкості обігу грошей.

Загальний попит на гроші складається з двох елементів:

де MD – загальний номінальний попит на гроші;

MDt – трансакційний попит на гроші;

MDa – спекулятивний попит на гроші.

Сукупний попит на гроші – це загальна кількість грошей, якою економічні суб’єкти хочуть володіти для здійснення ділових операцій та нагромадження у вигляді активів. Крива сукупного попиту на гроші, котру ще називають кривою переваги ліквідності, є спадною.

Рис. 5.1. Крива сукупного попиту на гроші

Реальний грошовий попит – це потреба в грошовій масі, зумовлена зміною реального продукту та реальної процентної ставки. Він розраховується за формулою:

Значення процентної ставки в економіці досить велике, оскільки від її рівня залежать обсяг інвестицій, норма прибутку підприємців, ціна нерухомості і фінансових активів. Ринок грошей – це фінансовий ринок, на якому продають і купують короткострокові боргові інструменти, строк погашення яких менший, ніж один рік.

Рівновага на грошовому ринку свідчить про те, що на цьому ринку не має ні профіциту, ні дефіциту грошей. Але така ситуація існує лише в тенденції, яка постійно порушується і відновлюється. Рівновага грошового ринку може порушуватися зміною доходу або зміною грошової бази чи незбалансованою зміною доходу і грошової бази.

Якщо рівновага порушується зростанням доходу за незмінності грошової бази, то попит на гроші як функція доходу зростає. Це викликає нестачу грошей, збільшення пропозиції негрошових активів, наприклад облігацій. Тому ціни на облігації падають, що підвищує процентну ставку. Це, з одного боку, загальмує збільшення попиту на гроші; з іншого — дещо підвищить грошовий мультиплікатор і збільшить пропозицію грошей.

Модель рівноваги грошового ринку поєднує попит на пропозицію грошей (рис. 5.2). На вертикальній осі в цій моделі позначається ставка відсотка (r), на горизонтальній – величина реальних касових залишків (М/Р).

У короткостроковому періоді пропозиція грошей (Ms) фіксується центральним банком, тому графік пропозиції грошей умовно може бути представлений вертикальною лінією. Попит на гроші (MD) розглядається як зворотна функція від ставки відсотка (r). У точці перетину кривих попиту та пропозиції встановлюється рівновага на грошовому ринку, визначається рівноважна ставка відсотка в економіці. Модель рівноваги на грошовому ринку дозволяє простежити зміни рівноважної ставки відсотка внаслідок дії факторів, що впливають на попит та пропозицію грошей.

Мобільна відсоткова ставка утримує ринок грошей у рівновазі. Залежно від динаміки відсоткової ставки економічні суб’єкти змінюють структуру своїх активів, що відновлює рівноважне значення відсоткової ставки.

Коливання процентної ставки бувають двох видів. По-перше, це коливання, пов’язані з початковою нерівновагою грошового ринку. По-друге, вони можуть відбуватися внаслідок зміни екзогенних змінних – пропозиції грошей та величини доходу.

Рис. 5.2. Модель рівноваги грошового ринку

Зміна екзогенних параметрів: рівняння доходу, пропозиція грошей – буде відбиватися у зміщенні кривих попиту та пропозиції грошей. Так, при більшому рівні доходу, зростає попит на гроші, та крива попиту на гроші зміщується вгору (рис.5.3а), що відповідає більш вищому рівню ставки відсотка. Зменшення пропозиції грошей веде до зрушення кривої пропозиції вліво і підвищення рівноважної відсоткової ставки (рис. 5.3б).

Рис. 5.3. Зміна рівноваги на грошовому ринку внаслідок: а) зростання доходу; б) зменшення пропозиції грошей

Процентна ставка свідчить про рівень використання коштів підприємцями і означає винагороду за невикористання грошей споживчим сектором.

Процентною ставкою в макроекономіці вважається усереднене значення процентних ставок за різними видами кредитів і депозитів.

Однак на практиці процентні ставки диференціюються залежно від:

Ø ступеня ризику кредиту;

Ø терміну кредитування;

Ø надійності позичальника;

Ø гарантії повернення позичених коштів та ліквідності застави;

Ø очікуваних темпів інфляції.

Види процентних ставок:

1. Облікова ставка – це процентна ставка, яка встановлюється центральним банком держави за кредитами, які він надає комерційним банкам. Облікова ставка формується за принципом дисконту.

2. Ломбардна процентна ставка – це ставка, яка поряд з обліковою ставкою належить до ставок рефінансування. За цією ставкою центральний банк надає кредити комерційним банкам під заставу державних цінних паперів або іноземної валюти.

3. Процентна cтавка овернайт – це ставка, яка використовується при отриманні короткострокових позик від центрального банку або від інших банків на міжбанківському грошовому ринку. Основним завданням таких кредитів є швидке поповнення ліквідності.

4. Процентні ставки за кредитами і депозитами комерційних банків – це ставки, які використовуються при макроекономічному моделюванні інвестиційного та грошового ринків, побудові моделі IS-LM (Investmen – Saving, Liquidity – Money).