Тема 7. Споживання домогосподарств

Споживання є найважливішим елементом ВВП, який останнім часом становить дві третини сукупних видатків на купівлю товарів і послуг. Споживання домогосподарств – це їх витрати на споживчі товари та послуги.

Рис. 7.1. Проста модель кругових потоків

Проста модель кругових потоків базується на аналізі взаємодії лише двох макроекономічних суб’єктів – сектору домашніх господарств і підприємницького сектору, виключаючи вплив державного сектору та сектору закордон на економіку. Ця модель характеризує замкнуту систему, де доходи одних економічних агентів є витратами інших. Витрати підприємств на ресурси (праця, земля, капітал, підприємницькі здібності ) одночасно є потоками доходів домогосподарств (заробітна плата, рента, інші доходи).

Потік споживчих витрат домогосподарств утворює доходи фірм від реалізації готової продукції. Потоки «доходи – виробничі витрати» (грошовий потік) та «ресурси – товари і послуги» (реальний потік) відбуваються одночасно у протилежних напрямках і нескінченно повторюються.

У сучасній ринковій економіці держава тісно взаємодіє з домогосподарствами та фірмами і доходи домогосподарств або особисті доходи складаються з чотирьох елементів:

Ø заробітної плати найманих працівників;

Ø змішаного доходу;

Ø доходу від активів;

Ø соціальних трансфертів.

Крім особистого доходу розрізняють особистий наявний доход (використовуваний або доход у розпорядженні). Особистий наявний доход – це усі грошові доходи, отримані домогосподарствами після сплати податків.

Слід зазначити, що у реальній дійсності домогосподарства не весь свій дохід витрачають на споживання, а лише певний його відсоток. Частина ж доходу заощаджується у вигляді готівки, вкладів у банках, купівлі цінних паперів тощо. Таким чином, особистий наявний доход розподіляється на дві частини: споживання та заощадження.

Домогосподарства заощаджують свій доход з метою витратити його в інший період. При цьому вони враховують, що з часом вартість заощаджуваних грошей примножується за рахунок відсотків, які вони приносять.

Аналізуючи складові споживання, можна виділити три групи видатків домогосподарств на споживання: на товари тривалого користування, на предмети поточного вжитку та на послуги.

Існує залежність між рівнем доходу домогосподарства і його споживанням. Так, незаможні сім’ї витрачають на продукти харчування більшу частину свого використовуваного доходу. По мірі зростання доходу росте і споживання домогосподарствами продуктів харчування, причому вищої їх якості, а також зростають видатки на одяг, відпочинок, автомобілі тощо.

По мірі зростання доходів приріст споживання сповільнюється. Причиною цього, за термінологією Кейнса, є «основний психологічний закон»: у міру зростання багатствасхильність до споживання зменшується, а частина доходу, що відкладається на заощадження, збільшується. Заощадження практично дорівнює різниці між розміром доходу і рівнем споживання.

Таким чином, функція доходу може бути представлена наступним чином:

де Y – доход;

C - споживання;

S - заощадження.

Рівень наявного доходу, за якого не заощаджують і не витрачають попередніх заощаджень, називають точкою нульового заощадження, або пороговим доходом. Пороговий доход надто малий, щоб країна могла заощаджувати.

Для аналізу впливу особистого наявного доходу на споживання і заощадження проаналізуємо гіпотетичні дані, що наведені в таблиці 7.1.

Таблиця 7.1 Залежність: доход-споживання-заощадження

Перший стовпчик показує дев’ять різних рівнів використовуваного доходу, другий – заощадження згідно з кожним рівнем доходу, а третій – видатки на споживання. У нашому прикладі рівень порогового доходу становить 260 млрд. грн. Нижче від точки нульового заощадження, наприкладпри доході 250 млрд. грн., нація споживає більше, ніж поточний дохід, це призводить до від’ємних заощаджень ( -2) млрд. грн. Коли доход перевищує 260 млрд. грн., нація починає заощаджувати.

Третій стовпчик характеризує видатки на споживання для кожного рівня доходу. Оскільки наявний доход іде на споживання і заощадження, то сума другого і третього стовпчиків має становити дані першого стовпця. На макрорівні та частка наявного доходу домогосподарств, яка спрямовується на споживання, залежить від рівня диференціації особистих доходів.Для кількісної оцінки диференціації доходів домогосподарств використовують різні методи та показники, зокрема криву Лоренца, децільний коефіцієнт та коефіцієнт Джині.

Для побудови кривої Лоренца (рис. 7.2) загальну кількість домогосподарств ділять на п’ять рівних груп (квінтелей), до кожної з них входить 20% населення, групи населення розташовані по горизонтальній осі від самих малозабезпечених до самих багатих.

Рис. 7.2. Крива Лоренца

Для кожної групи обчислюють її частку в особистому доході (вертикальна ось). Бісектриса показує абсолютну рівність в розподілі доходів між окремими групами сімей: кожний відсоток сімей одержує адекватний процент доходу ( 20, 40, 60, 80, 100% сімей отримують відповідно 20, 40, 60, 80, 100% усієї величини особистих доходів).

Збіг кривої Лоренца з бісектрисою характеризує абсолютну рівність розподілу доходів. Реально такої абсолютної рівності не існує і фактичну ситуацію відображує крива Лоренца, яка має вигляд угнутої кривої, що відхиляється від бісектриси, а площа фігури між кривою Лоренца і бісектрисою відображає нерівність доходів. Чим більшою є ця площа, тим більше рівень диференціації доходів.

Для визначення рівня диференціації доходів також використовують децільний коефіцієнт, який показує, у скільки разів мінімальні доходи 10% найбагатшого населення перевищують максимальні доходи 10% найменш забезпеченого. Він обчислюється як співвідношення між середніми доходами 10% найбагатшої частини населення і доходами 10% найбіднішої частини населення.

Кейнсіанська концепція споживання. Так як одну частину наявного доходу домашні господарства витрачають на споживання, а другу на заощадження, то певному характеру функції споживання відповідає певний вид функції заощадження, а оцінка обсягів заощаджень надзвичайно важлива для визначення умов як статичної так і динамічної рівноваги в економіці.

Аналіз характеру споживання домогосподарств передбачає виявлення їх поведінки при формуванні планів споживання і заощадження; співвідношення доходу і витрат на споживання і заощадження з майновим станом; мотивації домогосподарств при прийнятті рішень стосовно формування обсягів поточного споживання і заощадження, тобто, які параметри виділяються як аргументи функцій споживання і заощадження. Відповідь на ці питання визначає тип моделі споживання – статична або динамічна модель. Типовим прикладом статичної моделі є кейнсіанська функція споживання. Динамічні моделі підрозділяють на двоперіодні (дійсний і майбутній період ) і багатоперіодні ( за роками життя суб’єкта ). Останні використовують дисконтовані оцінки потоків доходів, споживання, заощадження і майна.

У кейнсіанській теорії основним чинником, який визначає величину споживання в кожний період, є поточний доход домогосподарств. Зростання доходу домогосподарств забезпечує зростання споживання товарів і послуг у кожному поточному періоді. Залежність споживання від цього доходу Кейнсназивав функцією споживання, яке описується наступним виразом:

де С – споживання домогосподарств;

C - автономне споживання;

DI – наявний поточний дохід домогосподарств;

MPC – гранична схильність до споживання.

Слід зазначити, що у макроекономічному аналізі великого значення надають змінам у споживанні, які зумовлені змінами у величині доходу (у спрощеній економіці DI =Y). Величину додаткового споживання, що його спричиняє одна додаткова одиниця доходу, називають граничною схильністю до споживання (MPC). Таким чином, MPC – це відношення будь-якої зміни у споживанні до тієї зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну :

де ΔС - зміна у споживанні,

Δ Y - зміна у використовуваному доході.

Наприклад, людина має в своєму розпорядженні дохід в сумі 1000 дол. Проаналізуємо, як зростатимуть її витрати на споживання при рівномірному зростанні доходу на 100 одиниць за кожний період (табл. 7.2).

Таблиця 7.2 – Розподіл використовуваного доходу

Дані табл. 7.2 показують, що від періоду до періоду дохід збільшується, але з кожних додаткових 100 одиниць відносно менша частка споживається, а відносно більша – заощаджується. У результаті загальні витрати на споживання збільшуються, але не такими темпами, як зростає дохід. Із зростанням доходу людина починає краще харчуватися, одягатися, подорожувати, одночасно зростають її заощадження. В абсолютному вимірі зростають і споживання, і заощадження.

Однак відносна частка споживання все більше скорочується, а частка заощаджень зростає.

Кейнс виділив дві групи чинників, що впливають на граничну схильність до споживання: об’єктивні - зміни у рівні заробітної плати, податковій політиці, співвідношенні між поточним і майбутнім доходами, зниження ставки процента тощо, та суб’єктивні - намагання домогосподарств створити грошові резерви навипадок непередбачених обставин, накопичити гроші на старість, бажання залишити спадщину та ін.

Ураховуючи дію «основного психологічного закону», Кейнс довів, що оберненою стороною граничної схильності до споживання є гранична схильність до заощаджень ( MPS ). Це коефіцієнт, який показує, на скільки одиниць змінюється величина заощаджень у разі зміни доходу на одиницю:

Сума коефіцієнтів граничних схильностей до споживання і заощадження дорівнює одиниці, тому, що вони мають спільне джерело – наявний доход:

Аналізуючи функцію споживання Кейнс використовував і такі інструменти, як середня схильність до споживання (відношення обсягу споживання до поточного доходу ) та середня схильність до заощаджень (відношення обсягу заощаджень до поточного доходу). Коефіцієнти визначаються за формулами

Розглянемо кейнсіанську функцію споживання за допомогою графічних моделей (рис. 7.3). Графік споживання показує співвідношення різних розмірів поточного доходу, які домогосподарства планують витратити на споживання.

Щоб зрозуміти функцію споживання, слід провести бісектрису. У кожній її точці споживання і використовуваний дохід рівні між собою. Точка нульового заощадження обов’язково лежить на бісектрисі. Праворуч від точки нульовогозаощадження функція споживання лежить нижче бісектриси. Ця частина функції вказує на те, що країна має чисті додаткові заощадження. Їх величина вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і бісектрисою.

Рис. 7.3. Функція споживання

Частина функції споживання, що лежить ліворуч від точки нульового заощадження, відображає ситуацію, коли країна витрачає більше за свій поточний доход. У цьому випадку заощадження є від’ємними, їх величина вимірюється вертикальним відрізком між функцією споживання і бісектрисою (рис. 7.4).

Рис. 7.4. Функція заощадження

Графік функції заощадження відображає зв’язок між використовуваним доходом і заощадженнями. Та частина функції, яка лежить нижче від нульовоїгоризонтальної лінії, вказує на від’ємні заощадження. Додатні заощадження характеризує та частина функції, яка лежить вище від нульової лінії. Точка нульового заощадження міститься на нульовій горизонтальній лінії (рис.7.4).

Споживання, фінансоване поточним доходом, називається індуційованим споживанням. Однак, спостереження показують, що раціональні споживачі визначають обсяг споживання не лише з огляду на свій поточний доход, а й наінші чинники.

Рис. 7.5. Переміщення функції споживання

Ці чинники заохочують домогосподарства споживати менше або більше відповідно до кожного можливого рівня доходу. Саме дія цих чинників переміщує функції споживання і заощадження. У зв’язку з цим аналізується автономне споживання (рис. 7.5.)

До чинників автономного споживання можна віднести багатство та запозичення. Джерелом автономного споживання можуть бути переважно такі фінансові активи як готівка, ощадні рахунки, акції, облігації , нерухоме майно, твори мистецтва, виробничі будівлі тощо. Також чинником автономного споживання у поточному періоді є позики. За їх рахунок домогосподарства можуть покривати дефіцит особистих доходів у поточному періоді.

Таким чином, згідно з кейнсіанською теорією зміна індуційованого споживання залежить від поточного доходу ( графічно зміна проявляється як переміщення точки споживання вздовж нерухомої кривої споживання – рис.7.5α.), а зміна автономного споживання залежить від багатства і запозичення ( графічно – крива споживання переміщується вгору або вниз ).

З концепції споживання Кейнса випливає важливий наслідок, який одержав назву мультиплікативного ефекту. Його суть полягає в тому, що коли в економіці збільшуються автономні витрати, то внаслідок сукупний попит і національний дохід зростають на більшу величину. Обгрунтування дії мультиплікативного ефекту основане на тому, що в кейнсіанській моделі споживання являється функцією від доходу.

Дію мультиплікативного ефекту в загальному виді можна описати таким чином: будь-яке підвищення автономних витрат безпосередньо збільшує сукупний попит, а це викликає приріст національного доходу. Але тому, що споживання домогосподарств є функція від доходу, то частину приросту свого доходу вони направлять на споживання. А внаслідок того, що споживчі витрати являються складовою сукупного попиту , останній знову зросте; це, у свою чергу, викликає ріст національного доходу, в результаті чого частина приросту знову буде спрямована на споживання і т.д.

Довгострокова функція споживання пояснюється в посткейнсіанських теоріях, які спираються на теорію І.Фішера про міжчасовий вибір споживача. Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їх поточним доходом, так як сучасні люди є раціональними і передбачливими. Тому, приймаючи рішення, вони здійснюють міжчасовий вибір і враховують поточний дохід і також переміщення доходу між різними періодами життя. Тому Фішер прийшов до висновку, що споживання в кожному періоді життя людини залежить від її доходу протягом усього життя.

Для пояснення теорії Фішера припустімо, що життя людини складається з двох періодів: молодість і старість. У першому періоді доход споживача становитьY1, а споживання – С1; у другому, відповідно – Y2 і C2. Припустімо також, що споживач має змогу необмежено переміщувати свій доход між обома періодами. Дохід першого періоду він може переміщувати за допомогою заощадження для споживання в другому періоді, а доход другого через отримання позики переміщувати для споживання у першому. Тому споживання в будь-якому періоді може перевищувати або бути нижчим, ніж доход відповідного періоду.

Розглянемо варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб мати змогу збільшити споживання в період старості. Тоді міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається наступним чином:

У першому періоді величина споживання менша, ніж поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, вона перевищує поточний доход споживача на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами ( r - реальна відсоткова ставка).

Розглянемо другий варіант: споживач збільшує споживання у поточному періоді за рахунок його зменшення у другому періоді життя. Тоді, у першому періоді він не заощаджує, а бере позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою:

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше поточного доходу на величину заощаджень, які планується використовувати для повернення позики першого періоду.

На базі теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача виникли ще дві функції споживання: концепція життєвого циклу Франко Модільяні і концепція перманентного ( постійного) доходу Мілтона Фрідмена. Хоча вони мають достатньо суттєві розбіжності, у обох є одне загальне нововведення: у бюджетне обмеження домашніх господарств і до складу аргументів функції споживання вводиться розмір майна.

Теорія життєвого циклу Ф.Модільяні базується на мікроекономічних передумовах планування обсягів споживання і заощадження протягом усього життя. Основна передумова, що лежить в основі цієї концепції, полягає в тому, що домашні господарства приймають рішення про обсяг споживання у поточному періоді, виходячи не з поточного доходу, а з того доходу, що вони можуть отримати протягом свого життя. Передбачається, що суб’єкт прагне скорегувати обсяг свого поточного споживання таким чином, щоб підтримувати рівномірний рівень споживання у кожний період свого життя.

Модільяні пояснює таку поведінку принципом граничної корисності споживання, що зменшується. Із цього випливає, що вигода, одержувана від коригування обсягів споживання в різні періоди, буде існувати, поки існують відмінності в обсягах споживання між періодами.

Споживчі можливості суб’єкта протягом усього життя, його вибір щодо розподілу споживання між періодами свого життя обґрунтовується функцією споживання наступного виду:

де α- гранична схильність до споживання з поточного доходу;

β- гранична схильність до споживання з майна;

Y - очікуваний середньорічний трудовий дохід за весь період трудового життя;

W - майно (активи, багатство), яке людина нагромадила за рахунок заощаджень.

Якщо обидві частини рівняння поділити на Y, то отримаємо функцію середньої схильності до споживання:

Модель життєвого циклу пояснює феномен сталості середньої норми споживання прагненням забезпечити собі приблизно однаковий рівень споживання протягом життя. При цьому із рівняння видно, що середня схильність до споживання (C / Y) залежить від співвідношення між багатством і поточним доходом (W / Y). У період трудової діяльності люди забезпечують приріст майна за рахунок заощаджень, щоб не знижувати середній рівень споживання після виходу на пенсію. Короткостроковий період характеризується тим, що майно не змінюється строго пропорційно до річного доходу. Тому за високих рівнів поточного доходу АРС може знижуватися. У довгостроковому періоді існує залежність між зростанням майна і доходом, а середня схильність до споживання є постійною.

Теорія перманентного доходу М.Фрідмена, так само як і теорія життєвого циклу Ф.Модільяні, сформована під впливом «феномена» С. Кузнєца про сталість середньої норми споживання. В основі моделі Фрідмена так само лежить припущення про прагнення домогосподарств забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього життя, як в і теорії Модільяні.

Проте у моделі Фрідмена є суттєва особливість: заощадження розглядаються не тільки як відкладене споживання, але і як процес формування портфеля активів майна суб’єкта, а споживання залежить не від поточногодоходу, а від постійного. Особлива увага приділяється засобові формування оцінок свого майбутнього ( протягом усього життя) доходу. Як і в теорії життєвого циклу, у моделі перманентного доходу велике значення має майно.

При цьому оцінюється не тільки розмір майна, а й аналізується прибутковість від різноманітних видів активів. Такий підхід дозволяє оптимізувати потоки доходів і споживання, причому з урахуванням дисконтованої оцінки, а також робить доход і майно тісно взаємоузгодженими.

Постійний доход Фрідмен називає перманентним доходом і визначає його як усереднену дисконтовану оцінку поточних доходів домашнього господарства, що воно може одержати від активів, які приносять прибуток протягом усього життя.

Функція споживання має вид:

де с – коефіцієнт, який визначає ту частку постійного доходу, яка витрачається на споживання;

Yp - постійний (наявний) доход. Якщо обидві частини рівняння поділити на Y можна оцінити динаміку середньої схильності до споживання:

Таким чином, можна зробити висновок, що середня схильність до споживання залежить від співвідношення між постійним доходом і поточнимдоходом. За умови, що поточний доход тимчасово перевищує постійний доход за рахунок тимчасових доходів середня схильність до споживання зменшується, якщо ж постійний доход вищий за тимчасовий, то середня схильність до споживання збільшується.

Заощадження у цій моделі інтерпретуються як «відкладене» споживання: намагаючись забезпечити собі рівномірний рівень споживання протягом усього життя, домогосподарства формують фонд заощаджень, розподіляючи його між різними активами, що приносять прибуток.