Тема 9. Сукупні витрати і ВВП

Сукупні витрати – це витрати резидентів і нерезидентів, спрямовані на закупівлю вітчизняних товарів і послуг. Для правильного розуміння рівноважного ВВП слід розрізняти заплановані та фактичні сукупні витрати.

Заплановані сукупні витрати є грошовим еквівалентом сукупного попиту. Вони дорівнюють сумі витрат, які планують здійснити економічні суб’єкти для купівлі товарів і послуг. Заплановані сукупні витрати складаються із запланованих витрат на приватне споживання та інвестування, на державні закупівлі та чистий експорт і визначаються за формулою

Фактичні сукупні витрати не завжди можуть збігатися із запланованими.

Визначенні рівноважного ВВП на базі запланованих сукупних витратспирається на два методи:

1. метод „витрати – випуск” (розглядає рівноважний ВВП як такий обсяг виробленої продукції, який дорівнює запланованим сукупним витратам, спрямованим на його закупівлю);

2. метод „вилучення – ін’єкції” (рівноважний ВВП визначається на базі тотожності між умовами його розподілу та умовами формування запланованих витрат на його закупівлю).

Розглянемо метод „витрати – випуск . Сукупні доходи, по Кейнсу, – це синонім сукупної пропозиції, тобто це обсяг ВВП (Y) як потенційна сума доходів суспільства. У такий спосіб макроекономічна рівновага – це рівновага сукупних витрат (С + I), з одного боку, і сукупних доходів (Д = Y), з іншої сторони. Інакше кажучи, повинна дотримуватися рівність:

Метод зіставлення сукупних доходів і сукупних витрат по-іншому називається методом „витрати – випуск”. Макроекономічну рівновагу цим методом можна визначати графічно, аналітично та таблично. Графічна модель рівноважного ВВП, визначеного за методом «витрати—випуск», називається «кейнсіанським хрестом» (рис. 9.1). Згідно з рис. 9.1 на горизонтальній осі графіка розміщено ВВП, а на вертикальній — заплановані сукупні витрати.

Бісектриса відображає всі точки, у яких ВВП є рівноважним, тобто Y = Е. Лінія Е' — це лінія фактичних сукупних витрат. Як бачимо на графіку рис. 9.1. рівноважний ВВП забезпечується лише в точці То, коли Yо = Е0, а I' = 0.

Таким чином, у процесі економічного кругообігу вироблений ВВП, як правило, не збігається із запланованими сукупними витратами. Якщо Y > Е (ВВП збільшився до Y1, а заплановані сукупні витрати до Е1 за умови, що KY> KЕ, Точка Т1 свідчить про виникнення перевиробництва, тобто Y1> Е1, або Y1 =Е1 + I '). При цьому I' > 0, то це ознака перевиробництва, що супроводжується незапланованим приростом товарних запасів, який свідчить про незапланований приріст інвестицій (I 0 < ׳ ). За таких умов у підприємств з'являється бажання скорочувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зменшення ВВП до врівноваження із запланованими сукупними витратами.

Якщо, навпаки, Y < Е (ВВП зменшився до Y2, а заплановані сукупні витрати — до Е2 за умови, що KY > KЕ. Точка Т2 свідчить про виникнення недовиробництва, тобто Y2 < Е2, або Y2 = Е2 + I'. При цьому I ' < 0), то це є ознакою недовиробництва, що супроводжується незапланованим скороченням товарних запасів, яке свідчить про незаплановане зменшення інвестицій (І' < 0).

Це спонукає підприємства збільшувати обсяги виробництва, що породжує тенденцію зростання ВВП до рівноваги із запланованими сукупними витратами.

В обох випадках, коли виробляється нерівноважний ВВП, незаплановані інвестиції в товарні запаси виконують балансуючу роль в економіці. Завдяки незапланованим інвестиціям фактичні сукупні витрати (Е' = Е + I ') завжди дорівнюють ВВП, але за умов рівноваги Y = Е, а I '= 0.

Рис. 9.1. Модель «Кейнсіанський хрест»

Розглянемо метод „вилучення – ін’єкції”. Згідно з методом «вилучення— ін'єкції» в економічному кругообігу постійно виникають вилучення (зменшеннявитрат) та ін'єкції (збільшення витрат). Вилучення відбуваються у формі заощаджень, податків, імпорту, а ін'єкції — у формі інвестицій, державних закупівель, експорту. Рівноважний ВВП забезпечується за умови, коли сума вилучень дорівнює сумі ін'єкцій. Метод „вилучення - ін'єкції” у ринковій закритій економіці означає зіставлення величини заощаджень (вилучень із поточного доходу) і інвестицій (ін'єкцій у поточний виробничий процес).

Головна умова рівноваги згідно методу „вилучення – ін’єкції” – це рівняння: S = I

Тобто попит на інвестиції як частина сукупного попиту повинен дорівнювати пропозиції тимчасово вільних від поточного споживання ресурсів (заощаджень). Рівність S = I випливає з рівності сукупних доходів і сукупних витрат. З одного боку, дохід направляється на споживання та заощадження (Y=D= C + S); з іншого боку, сукупні витрати включають поточні споживчі й інвестиційні видатки, (тобто Y= D = C + I ; C + S = C + I ; S = I).

Фактично рівність S = I має на увазі заплановані інвестиції. У реальній дійсності існують незаплановані інвестиції ( I'), які виконують балансуючу роль.

При дефіциті, коли сукупні витрати (інвестиції як елемент попиту) перевищують сукупні доходи (заощадження як елемент пропозиції), I' < 0 і як наслідок фактичні інвестиції зменшуються в порівнянні із запланованими на величину незапланованих інвестицій , що приводить до рівноваги. При надвиробництві потрібно збільшити сукупні видатки на користь незапланованих інвестицій у запаси, тобто, I’ > 0 що приведе до рівноваги S = I + I'. Графічно метод «вилучень ін'єкцій» можна зобразити в такий спосіб:

Рис. 9.2. Модель рівноважного ВВП, визначеного методом «вилучення-ін’єкціїї »

По осях координат розташовуємо відповідно Y по абсцисі, S і I по ординаті. Точка А (де є перетинання ліній заощаджень і запланованих інвестицій) - це точка рівноваги, проекція якої на вісь абсцис дасть величину рівноважного ВВП. При Y1 < Y0 S < I і I′ < 0. При Y2 > Y0 S > I,а I′ > 0.

Якщо в одній системі координат об'єднати кейнсіанський хрест і метод «вилучень – ін'єкцій», то очевидно збіг величин Y0, Ca і -Ca як вільних членів рівнянь C і S, а також позитивні або негативні знаки величини I′.

Поняття „мультиплікатор витрат” в економічну теорію було введено англійським економістом Каном, який помітив, що збільшення державних видатків на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягувиробництва і підвищення рівня зайнятості. У подальшому теорію мультиплікатора розвинув Дж. М. Кейнс у праці „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей”.

Мультиплікатор витрат є однією з ключових категорій макроекономічного аналізу, для з’ясування сутності якої необхідно розглянути зв’язок між рівноважним ВВП і окремими компонентами запланованих сукупних витрат.

Рис. 9.3. Поєднання моделей «кейнсіанський хрест» та «вилученя – ін’єкціїї»

Виходячи з вище сказаного, можна визначити приріст рівноважного ВВП за спрощеною формулою:

Графічно ефект мультиплікатора витрат можна проілюструвати за допомогою моделі „кейнсіанський хрест”.

Рис.9.4. Ефект мільтиплікатора

В умовах неповної зайнятості запланованих сукупних витрат не вистачає для закупівлі потенційного ВВП. Унаслідок цього в економіці виникає рецесійний розрив.

Рецесійний розрив – це величина, на яку автономні витрати потрібно збільшити, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити приріст реального ВВП до рівня потенційного без росту цін (інфляції). Формулу розрахунку рецесійного розриву можна представити так:

де Δ Е r - величина рецесійного розриву;

Yp - потенційний ВВП;

Yp – Y – перевищення потенційного ВВП над реальним;

МE – мультиплікатор видатків.

Модель кейнсіанського хреста разом з моделлю грошового ринку – це інформаційна база для аналізу стану подвійної рівноваги товарного і грошового ринків – моделі IS-LM. Ця модель кейнсіанського типу описує економіку в короткостроковому періоді і є основою сучасної теорії сукупного попиту.

Модель IS-LM була описана англійським економістом Джоном Хіксом у 1937 р. Іноді її називають моделлю Хікса-Хансена.

Модель IS-LM дозволяє:

1) показати взаємозв’язок і взаємозалежність товарного і грошового ринків;

2) виявити чинники, що впливають на встановлення рівноваги як на кожному ринку окремо, так і умови їх одночасної рівноваги;

3) розглянути вплив на економіку зміни рівноваги на цих ринках;

4) проаналізувати ефективність фіскальної і монетарної політик;

5) вивести функцію сукупного попиту і визначити чинники, що впливають на сукупний попит;

6) проаналізувати варіанти стабілізаційної політики на різних фазах економічного циклу.

Модель IS-LM зберігає всі передумови моделі кейнсіанського хреста:

1) рівень цін фіксований (Р = const) і є екзогенною величиною, тому номінальні і реальні значення всіх змінних співпадають;

2) сукупна пропозиція (обсяг випуску) абсолютно еластична і здатна задовольнити будь-який обсяг сукупного попиту;

3) дохід (Y), споживання (C), інвестиції (I), чистий експорт (Xn) є ендогенними змінними і визначаються усередині моделі;

4) державні видатки (G), пропозиція грошей (MS), податкова ставка (r) є величинами екзогенними і формуються поза моделлю (задаються ззовні); 5) ВВП = ЧВП = НД, оскільки податки сплачують тільки домогосподарства, а непрямі податки на бізнес відсутні.

Винятком є передумова про постійність ставки процента. Якщо в моделі кейнсіанського хреста процентна ставка фіксована і виступає екзогенним параметром, то в моделі IS-LM вона ендогенна і формується усередині моделі. Її рівень змінюється і визначається зміною ситуації (рівноваги) на грошовому ринку. Заплановані автономні витрати залежать від процентної ставки.

Побудова кривої IS. Оскільки величина запланованих автономних витрат залежить від процентної ставки, а загальний рівень реального випуску і реального доходу від величини автономних запланованих витрат, то об’єднавши ці залежності, можна дійти висновку про те, що реальний дохід повинен залежати від процентної ставки. Графічно це співвідношення зображене на рис. 9.5 у вигляді кривої IS.

Крива IS виведена з кейнсіанського хреста і функції інвестицій. При процентній ставці R1 величина інвестиційних витрат дорівнює I1, що відповідає величині запланованих витрат АЕ1, при якій величина сукупного доходу (випуску) рівна Y1. Якщо процентна ставка знижується до R2, величина інвестиційних витрат зростає до I2. Тому на графіку кейнсіанського хреста крива запланованих витрат переміщується вгору до АЕ2, а величина сукупного доходу (випуску) до Y2.

Отже, вищій ставці процента R1 відповідає нижчий рівень сукупного випуску Y1, а нижчій процентній ставці R2 відповідає вищий рівень випуску Y2. Причому і в тому, і в іншому випадку товарний ринок знаходиться в рівновазі, тобто витрати рівні доходу (АЕ1 = Y1 і АЕ2 = Y2). Це відображає крива IS, кожна точка якої показує парні поєднання процентної ставки і рівня доходу, при яких товарний ринок знаходиться в рівновазі.

Точки поза кривою IS. У будь-якій точці, що знаходиться поза кривою IS, економіка знаходиться не у рівновазі. Наприклад, в точці А, яка знаходиться вище кривої IS, величина доходу складає Y2, що відповідає величині витоків S2, а процентна ставка складає R1, за якої величина ін’єкцій рівна I1. У цьому випадку витоки перевищують ін’єкції (S2 > I1). Це означає, що на товарному ринку дохід (випуск) перевищує витрати, тобто пропозиція товарів перевищує попит на товари. Отже, в усіх точках, що знаходяться вище кривої IS, існує надмірна пропозиція товарів.

У точці В кривої IS, що знаходиться нижче, величина доходу складає Y1, що відповідає величині витоків S1, а ставка процента рівна R2, що відповідає величині ін’єкцій I2. Оскільки I2 > S1, це означає, що ін’єкції більші від витоків, тобто витрати перевищують дохід(випуск), тому попит більший від пропозиції.

Отже, в усіх точках, що знаходяться нижче кривої IS, спостерігається надмірний попит на товари.

Рис. 9.5. Побудова кривої IS

Нахил кривої IS. Крива IS має від’ємний нахил, оскільки вищий рівень процентної ставки викликає зменшення інвестиційних, споживчих витрат і витрат на чистий експорт, а тому і сукупного попиту (сукупних витрат), що призводить до нижчого рівня рівноважного доходу. І навпаки, нижча процентна ставка збільшує автономні планові витрати, а вищий рівень автономних витрат збільшує дохід в k раз, де k – повний мультиплікатор.

Зрушення кривої IS. Зрушення кривої IS обумовлені змінами будь-якого з компонентів сукупних витрат. Все, що збільшує автономні витрати, переміщує криву IS вправо. Зокрема, це оптимізм підприємців і споживачів, який підсилює їхні бажання збільшувати витрати при будь-якій процентній ставці і призводить до зростання споживчихта інвестиційних витрат, державних витрат, зростання чистого експорту, збільшення трансфертних виплат. Якщо автономні витрати з певної причини знижуються, крива IS переміщується вліво. Чим більша величина, на яку змінюються автономні витрати, і/або чим більша величина мультиплікатора, тим на більшу відстань переміщується крива.

Отже, крива IS не визначає ні конкретного значення рівня доходу Y, ні єдиного значення рівноважної процентної ставки R. Вона лише відображає всі можливі комбінації Y і R, за яких ринок товарів і послуг знаходиться в рівновазі. Тому, щоб визначити їхні значення, необхідне ще одне рівняння з цими ж змінними. Для цього слід звернутися до грошового ринку.

Рівновагу на грошовому ринку визначає крива LM, яка показує всі можливі співвідношення Y і R. При таких співвідношеннях попит на гроші рівний пропозиції грошей. Грошима, як правило, вважають грошовий агрегат М1, що включає готівку і кошти на поточних рахунках, які у будь-який момент можна легко перетворити на готівку.

Основою для побудови кривої LM є кейнсіанська теорія переваг ліквідності, яка пояснює, як співвідношення попиту і пропозиції реальних запасів грошових коштів визначають процентну ставку. Реальні запаси грошових коштів є номінальними запасами, скоригованими на зміну рівня цін і рівня М/Р.__ Отже, крива загального попиту на гроші має від’ємний нахил, обумовлений залежністю від процентної ставки. Оскільки пропозицію грошей визначає центральний банк, ця величина є екзогенною й фіксованою, а графічно – вертикальна лінія. Використовуючи ці залежності, можна побудувати криву рівноваги грошового ринку LM.

Побудова кривої LM.Зростання рівня доходу від Y1 до Y2 збільшує попит на гроші, переміщуючи криву МD праворуч, що збільшує процентну ставку від R1 до R2. Це дозволяє побудувати криву LM, яка показує, що для забезпечення рівноваги грошового ринку більшому рівню доходу повинна відповідати більша процентна ставка. Тому нахил кривої LM додатній (рис. 9.6).

Точки поза кривою LM. Всі точки, що знаходяться поза кривою LM, відповідають стану нерівноваги грошового ринку. Для точки А, яка розташована вище кривої LM, рівень доходу відповідає Y1 і величині трансакційного попиту на гроші [(M/P)DТ]1, а процентна ставка відповідає R2 і величині спекулятивного попиту на гроші (MDА)2. Сума обсягів попиту на гроші відповідає обсягу пропозиції грошей, яка більша ніж наявна в економіці. Отже, в усіх точках, що знаходяться вище кривої LM, пропозиція грошей перевищує загальний попит на гроші.

Рис. 9.6. Побудова кривої LM

Для точки В, що розташована нижче кривої LM, рівень доходу відповідає Y2, що відповідає величині трансакційного попиту на гроші [(M/P)D Т]2, а процентна ставка відповідає R1, тобто величині спекулятивного попиту на гроші (M/P)DА)1. Сума обсягів попиту на гроші відповідає обсягу пропозиції грошей, яка менша ніж наявна в економіці. Отже, в усіх точках, що знаходяться нижче кривої LM, має місце надлишковий попит на гроші. Для того, щоб у цих точках встановилася рівновага, необхідно, щоб або змінився рівень доходу, або величина процентної ставки, або те й інше одночасно.

Переміщення кривої LM обумовлені зміною номінальної пропозиції грошей (МS). Оскільки рівень цін фіксований, зміна центральним банком кількості грошей в обігу змінює реальну пропозицію грошей (М/Р)S. Отже, зростання пропозиції грошей призводить до зрушення кривої праворуч, тоді як його скорочення зсовує криву на таку ж відстань ліворуч.

Нахил кривої LM залежить від двох параметрів:

1) чутливості попиту на гроші до рівня доходу k;

2) чутливості попиту на гроші до процентної ставки (h).

Отже, одночасна рівновага на грошовому і товарному ринках існує лише при єдиних значеннях рівня доходу (Yе) і процентної ставки (Rе) (рис. 9.7). Інші величини процентної ставки і рівня доходу означають нерівновагу на одному або обох ринках.

Рівноважний стан обох ринків може бути визначений одночасним розв’язанням рівнянь кривих IS і LM. Наприклад, на рис. 9.7 (б) в точках А і В існує рівновага на товарному ринку (обсяг попиту на товари = обсягу пропозиції товарів), оскільки вони знаходяться на кривій IS, а в точках С і D – нерівновага. Навпаки, точки С і D відповідають рівновазі на грошовому ринку (обсяг попиту на гроші = обсягу пропозиції грошей), оскільки вони знаходяться на кривій LM, а в точках А і В – нерівновага. Загальна рівновага – це ситуація одночасної рівноваги на товарному і грошовому ринках в економіці, яка існує в точці Е (рис. 9.7 (а) і 9.7 (б)). Величину рівноважного доходу Yе (рис. 9.7 (а)), що відповідає одночасній рівновазі товарного і грошового ринків та ринку цінних паперів, тобто фінансового ринку в цілому, Кейнс назвав величиною ефективного попиту.

Рис. 9.7. Подвійна рівновага товарного і грошового ринків

Перетин кривих IS і LM ділить площину на 4 області (рис. 9.7 (б)), в кожній з яких існує нерівновага. В областях I і II спостерігається надмірна пропозиція грошей, оскільки вони знаходяться вище кривої LM, а в областях III і IV, що розташовані нижче кривої LM, – надмірний попит на гроші. При цьому області I і IV відповідають надмірній пропозиції товарів і послуг, оскільки знаходяться вище кривої IS, тоді як в областях II і III має місце надмірний попит на товари і послуги. Напрями пристосування економіки і руху її до рівноваги позначені стрілками. Якщо на товарному ринку існує надмірна пропозиція товарів, запаси фірм збільшуватимуться, а величина випуску (доходу) Y зменшуватиметься (горизонтальні стрілки вліво в областях I і IV у напрямку до кривої IS). При надмірному попиті на товари запаси фірм скорочуються, а випуск збільшується (горизонтальні стрілки вправо в областях II і III у напрямку до кривої IS). Коли на грошовому ринку спостерігається надмірна пропозиція грошей, люди купують облігації, попит на які росте і тому ціна їх підвищується, що через зворотну залежність між ціною облігації і ставкою процента відповідно до теорії переваги ліквідності призводить до зниження ставки процента (вертикальні стрілки вниз у напрямку до кривої LM в областях I і II). При надмірному попиті на гроші, навпаки, люди починають продавати облігації, щоб одержати в обмін готівку в умовах їх дефіциту, що призведе до зростання пропозиції облігацій, зниження їх ціни і відповідно до зростання процентної ставки (вертикальні стрілки вниз у напрямку до кривої LM в областях III і IV).

Слід мати на увазі, що відновлення рівноваги на грошовому ринку відбувається швидко, оскільки для цього достатньо змінити структуру портфеля активів. Це не вимагає значних витрат часу, тоді як для зміни величини випуску потрібний досить тривалий час.

З урахуванням цієї обставини розглянемо економічний механізм досягнення рівноваги, якщо економіка знаходиться в нерівновазі, наприклад, в точці А (рис. 9.7 (в)). Ця точка знаходиться в області II, де має місце надмірна пропозиція грошей і надмірний попит на товари і послуги. Перевищення пропозиції грошей над попитом на гроші зумовить зниження процентної ставки в результаті прагнення людей перетворити “зайві” гроші на цінні папери. У зв’язку з цим відбудеться зростання попиту на облігації і підвищення їх цін. На грошовому ринку встановиться рівновага в точці В на кривій LM. Однак надмірний попит на товари і послуги в цій області призведе до зниження запасів у фірмах і зростання випуску (доходу), що зумовить нерівновагу на грошового ринку і змістить економіку в область III (точка С), яка відповідає надмірному попиту на гроші. Це призведе до зростання процентної ставки і повернення на криву LM.

Надмірний попит, що зберігається на товарному ринку, незважаючи на можливе скорочення інвестиційного попиту, викликане зростанням процентної ставки, забезпечить подальше скорочення запасів і збільшення виробництва.

Грошовий ринок опиниться в нерівновазі, тобто з’явиться надмірний попит на гроші внаслідок зростання доходу. Це зумовить зростання процентної ставки і поверне економіку на криву LM в точку D, яка розташована нижче кривої IS і відповідає надмірному попиту на товари і послуги. У результаті подальшого скорочення запасів і зростання виробництва економіка переміститься в точку F, знову порушивши рівновагу грошового ринку, і т. д., поки не прийде в рівноважну точку Е.

Отже, економіка рухатиметься ніби по сходинках, поки не потрапить в точку одночасної рівноваги товарного і грошового ринків – точку перетину кривих IS і LM.

Рис. 9.8. Рецесійний розрив

Графічно рецесійний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лінією потенційно необхідних сукупних витрат (Е2) і лінією запланованих сукупних витрат (Е1) і відображує різницю в автономних витратах, які входять до складу різних за величиною запланованих сукупних витрат. Виходячи з графіка рецесійний розрив визначається як:

Δ Е r = Е 2 – Е 1.

Доцільно пам’ятати, що графічна модель рецесійного розриву та його формула не враховують інфляцію, оскільки ґрунтуються на припущенні, що збільшення запланованих автономних витрат і зростання фактичного ВВП до потенційного рівня не супроводжується зростанням цін.

Інфляційний розрив – це величина, на яку потрібно зменшити автономні витрати, щоб за допомогою мультиплікаційного ефекту забезпечити зниження номінального ВВП до рівня потенційного за рахунок зниження цін (дефляції).

Якщо виразити номінальний ВВП як добуток потенційного продукту на дефлятор цін, то формулу розрахунку інфляційного розриву можна представити так:

де Δ Е i – величина інфляційного розриву (з негативним знаком);

Yp - потенційний ВВП;

Ip – дефлятор цін;

Ip · Yp - номінальний ВВП;

Yp – Ip · Yp – відставання потенційного ВВП від номінального;

МE – мультиплікатор витрат.

Графічний аналіз інфляційного розриву подано на рис. 9.9.

Рис.9.9. Інфляційний розрив

Він показує, що інфляційний розрив – це відрізок, рівний відстані по вертикалі між лініями потенційно необхідних сукупних витрат ( Е1 ) і запланованих сукупних витрат (Е2 ) і являє собою таку величину, на яку заплановані автономні витрати перевищують потенційно необхідні автономні витрати, тобто Е i = Е 2 – Е 1.

Інфляційний розрив виникає в умовах повної зайнятості, коли сукупний попит перевищує потенційно можливу сукупну пропозицію (потенційний ВВП), що не збільшує обсяг виробництва, а лише викликає зростання цін (інфляцію).

Проте інколи зростання сукупного попиту в умовах повної зайнятості може викликати не лише інфляційне зростання, а й надмірну зайнятість, тобто тимчасовий вихід обсягів виробництва за межі потенційного ВВП, а це спричиняє інфляційно - експансійний розрив, в умовах якого фактичний ВВП перевищує потенційний ВВП як номінально, так і реально.