Тема 8. Приватні інвестиції

Інвестиції — усі види майнових і інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об`єкти підприємницької й інших видів діяльності, внаслідок чого утворюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інвестиції в найбільш широкому трактуванні являють собою вклади капіталу з метою подальшого його збільшення.

До чинників, що визначають динаміку інвестицій, належать:

• очікувана норма прибутку;

• реальна ставка банківського процента;

• рівень оподаткування;

• зміни технології виробництва;

• наявний основний капітал;

• економічні очікування;

• динаміка сукупного доходу.

Джерелом інвестицій є заощадження. Заощадження широких верств населення (робітників, вчителів, лікарів та ін.) є джерелом інвестицій, але ці особи безпосередньо не здійснюють капіталовкладень або інвестування. Іншим джерелом інвестицій є накопичення фірм, які функціонують у суспільстві (промислових, сільськогосподарських та ін.).

Ринок позичкових коштів за класичним підходом – це ринок, на якому “зустрічаються” інвестиції (I) і заощадження (S) і встановлюється рівноважна процентна ставка (R) (рис. 8.1). Попит на позичковікошти пред’являють фірми, використовуючи їх для купівлі інвестиційних товарів, а пропозицію кредитних ресурсів здійснюють домогосподарства, надаючи у позику свої заощадження.

Інвестиції обернено залежать від процентної ставки, оскільки чим вища ціна позичкових коштів, тим менша величина інвестиційних витрат фірм. Тому крива інвестицій є низхідною. Залежність заощаджень від процентної ставки позитивна, оскільки чим вища ця ставка, тим більший дохід, який одержують домогосподарства від надання в кредит своїх заощаджень.

Спочатку рівновага (інвестиції = заощадженням, тобто I1 = S1) встановлюється при величині процентної ставки R1. Якщо заощадження збільшуються (крива заощаджень S1 зсовується управо до S2), то при колишній процентній ставці R1 частина заощаджень не приноситиме доходу, а це неможливо при умові, що всі економічні агенти поводяться раціонально. Заощаджувачі (домогосподарства) вважатимуть за потрібне одержувати дохід з усіх своїх заощаджень, навіть за нижчою процентною ставкою. Нова рівноважна процентна ставка встановиться на рівні R2, при якій кредитні кошти використовуватимуться повністю. Отже, при нижчій процентній ставці інвестори візьмуть більше кредитів, і величина інвестицій збільшиться до I2, тобто I2 = S2. У результаті рівновага встановлюється на рівні повної зайнятості ресурсів.

Графічно взаємозв’язок між нормою процента, інвестиціями і заощадженнями відображений на рис. 8.1. На осі ординат відкладене значення норми процента (r), а на осі абсцис – заощадження та інвестиції.

Рис. 8.1. Рівновага між заощадженнями та інвестиціями

За об`єктом вкладень інвестиції бувають:

а) фінансові інвестиції - придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Фінансові інвестиції, у свою чергу, підрозділяють на прямі (внесення засобів в статутний фонд юридичної особи в обмін на його корпоративні права) і портфельні (придбання цінних паперів та інших фінансових активів на фондовому ринку);

б) капітальні інвестиції — вкладення засобів в дійсні активи, придбання будинків, споруд, інших об'єктів нерухомого майна, інших основних фондів і нематеріальних активів, які підлягають амортизації.

За характером участі в інвестиціях вони поділяються на:

а) прямі інвестиції — безпосереднє вкладення коштів в об`єкти інвестування (цей вид інвестування здійснюють, в основному ті інвестори, які мають достатньо точну інформацію про об`єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування);

б) непрямі інвестиції - інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними чи фінансовими посередниками ). Ці інвестиції здійснюють інвестори, які не мають достатньої кваліфікації для вибору об`єктів інвестування та подальшого керування ними.

За періодом інвестування інвестиції поділяються на:

а) короткострокові інвестиції — вкладення капіталу на період не більше одного року (наприклад, короткострокові депозитні вклади, купівля короткострокових заощаджувальних сертифікатів і т. п.)

б) довгострокові інвестиції — вкладення капіталу на період більше одного року. У практиці великих інвестиційних компаній на довгострокові інвестиції деталізуються наступним чином: до 2 років; від 2 до 3 років; від 3 до 5 років; більше 5 років.

За територіальними ознаками інвестиції бувають:

а) внутрішні інвестиції — вкладення коштів в об`єкти інвестування на території певної країни

б) зовнішні інвестиції — вкладення коштів в об`єкти інвестування, розташовані за кордоном даної країни.

За формою власності інвестиції поділяються на:

а) приватні - вкладення коштів, здійснювані громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності;

б) державні - вкладення, здійснювані центральним й місцевими органами влади за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів, а також державними підприємствами за рахунок власних і позичених коштів;

в) іноземні - здійснювані іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

г) спільні - вкладення, здійснювані особами певної країни та іноземними державами.

Джерелами інвестицій можуть бути як власні кошти підприємств (амортизаційні відрахування, прибуток від основної та непрофільної діяльності), так і залучені кошти (кредити, продаж цінних паперів).

Інвестиції відіграють подвійну роль в макроекономіці, оскільки в короткостроковому періоді впливають на сукупний попит, визначають обсяг виробництва, а в довгостроковому періоді впливають на економічне зростання через капіталоутворення, на потенційний обсяг випуску та сукупну пропозицію.

У макроекономіці під інвестиціями розуміють реальні інвестиції, тобто капіталовкладення приватної фірми чи держави у виробництво тієї або іншої продукції.

Макроекономічна теорія виділяє три типи інвестицій:

1) виробничі інвестиції, тобто інвестиції в машини, обладнання,

устаткування;

2) інвестиції в житлове будівництво;

3) інвестиції в товарно-матеріальні запаси.

Розрізняють валові і чисті інвестиції. Валові інвестиції – це інвестиції на заміщення старого обладнання в розмірі амортизації плюс інвестиції на розширене виробництво. Чисті інвестиції – це валові інвестиції, зменшені на суму амортизації основного капіталу, тобто це інвестиції на розширене виробництво.

Інвестиційний попит складається з двох частин: з попиту на заміщення використаного капіталу та з попиту на збільшення чистого реального капіталу.

Інвестиційний попит – це дуже динамічна й мінлива частина загального попиту, вона залежить як від об’єктивних факторів (економічної кон'єктури, очікування норми чистого прибутку, процентної ставки), так і від суб’єктивного фактору (бажання розширення приватного виробництва).

Інвестиції залежать від реальної (r), а не від номінальної процентної ставки. Функція інвестицій має вигляд:

де І – інвестиційні витрати;

е – автономні інвестиції, які не залежать від процентної ставки, а визначаються зовнішніми економічними факторами, наприклад, запасами корисних копалин тощо;

d – емпіричний коефіцієнт чутливості інвестицій до динаміки процентної ставки;

r – реальна відсоткова ставка (вартість запозичення).

Попит інвестиції можна подати в графічній формі (рис. 8.2).

Рис. 8.2. Попит на інвестиції

Графік інвестиційного попиту нахилений до низу; чим вища ставка проценту (r), тим менша кількість інвестиційних проектів буде прибутковою. Іншими словами, прибутковість інвестицій перебуває в оберненій залежності від ціни капіталу, і вища процентна ставка змушує фірми анулювати певні інвестиційні проекти.

Окрім процентної ставки на інвестиції також впливають і інші фактори:

· зростання ВВП переміщує криву інвестиційного попиту вгору праворуч;

· зростання податків на прибутки чинитиме депресивний вплив на інвестиції і крива інвестиційного попиту зсуватиметься ліворуч;

· песимістичні очікування інвесторів переміщують криву інвестиційного попиту ліворуч, а оптимістичні, навпаки, – праворуч.

Загальний обсяг капітальних і виробничих товарів називають реальними інвестиціями, або інвестиційним попитом. Дж. Кейнс довів, що заощадження та інвестиції завжди однакові, оскільки фактичні заощадження та інвестиції дорівнюють різниці між доходом і споживанням. Якщо інвестиції зростають, то прибуток також зростає в такому розмірі, щоб довести заощадження до рівня інвестицій. І навпаки, якщо інвестиції виявилися меншими, ніж заощадження, то прибуток зменшиться настільки, щоб заощадження зрівнялися з інвестиціями.

Це означає, що економіка знаходиться у стані рівноваги в точці, де заощадження та інвестиції врівноважуються (S=I). Зобразимо взаємозв’язок між національним доходом, заощадженнями та інвестиціями графічно (рис. 8.3).

Рис. 8.3. Взаємозв’язок між національним доходом,заощадженнями та інвестиціями

Із графіку бачимо, що при зростанні національного доходу Y крива заощаджень SS піднімається вгору. Далі у точці К перетину кривих заощаджень SS та інвестицій II економічна система знаходиться у рівновазі (S=I). Якщо ж, наприклад, економіка буде рухатись у напрямі зростання національного доходу правіше точки K, то лінія заощаджень SS пройде вище кривої інвестицій II. Зростання заощаджень зменшить споживання. Уповільниться процес реалізації товарів і послуг, зростуть товарні запаси. Скоротиться обсяг виробництва, зросте безробіття. Це призведе до зниження рівня національного доходу, і система повернеться до рівноваги у точці К.

Досліджуючи розглянуті залежності, Дж. Кейнс довів, що рівновага між інвестиціями та заощадженнями у точці К досягається у процесі саморозвитку економічної системи без будь-якого втручання держави в економічне життя суспільства.

Проте, на його думку, рівновага у точці К не відповідає потребам суспільства, оскільки вона передбачає наявності значного безробіття.

Суспільство ж повинно дбати про те, щоб створити такі економічні передумови, за яких рівень інвестицій зростав би, а також рівноваги між інвестиціями І та заощадженнями S наближалась до точки F, у якій утворюється національний доход, достатній для забезпечення повної зайнятості. Створити такі умови, на думку Дж. Кейнса, здатна тільки держава за допомогою впливу на сукупний попит через державні витрати, які характеризують попит держави.

Ефект, отриманий від державного інвестування економіки, розглядається в економічній теорії як мультиплікаційний ефект. Як зазначив Дж. Кейнс, мультиплікатор означає, що зростання загального обсягу інвестицій призводить до зростання обсягів національного доходу на величину, яка в М разів більша, ніж приріст інвестицій.

Математично цю залежність можна відобразити наступним чином:

де МI - мультиплікатор інвестицій,

ΔY – приріст національного доходу,

ΔІ – приріст інвестицій.

Для того, щоб побороти зменшення мультиплікаційного ефекту необхідно певним чином стимулювати інвестиційний процес. Цю проблему вирішує акселератор інвестицій - коефіцієнт, який відбиває взаємозв’язок між приростом інвестицій та приростом національного доходу.

Акселератор, як і мультиплікатор, може діяти двояко: з одного боку, приріст національного доходу і споживчого попиту стимулює інвестиційні витрати, а з другого боку, падіння темпів зростання попиту на споживчі товари і падіння національного доходу призводить до загасання інвестиційного попиту.

Кейнс також вважав, що об'єм інвестицій залежить від стимулів до інвестування. При дослідженні цих стимулів він ввів поняття граничної ефективності капіталу.

Таким чином, гранична ефективність капіталу – це така ставка доходу на капітал, за якої підприємець залишається при своїх інтересах, тобто отримує необхідний прибуток.

У результаті кейнсіанська функція інвестицій має вигляд:

де In – коефіцієнт, що показує чутливість підприємця до стимулів для інвестування;

i – відсоткова ставка;

R* - гранична ефективність капіталу.

На відміну від кейнсіанської теорії інвестицій, неокласична теорія виходить з того, що підприємці проводять інвестування з метою досягнення оптимального розміру капіталу. Тому функцію інвестиційного попиту можна подати у наступному вигляді:

де 0<β<1;

І а - обсяг автономних інвестицій на період t;

Ко - оптимальний обсяг капіталу;

Кt - фактичний обсяг капіталу;

β- коефіцієнт, що характеризує міру приближення діючого капіталу до оптимального за період t.

Головним питанням державної інвестиційної політики в Україні є визначення пріоритетних сфер та об’єктів інвестування, які мають відповідати як довготривалим національним інтересам держави, так і тим невідкладним завданням, які випливають із сучасного стану та структури економіки України.

Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.

В основу державного регулювання інвестиційної діяльності покладено наступні принципи:

Ø послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

Ø збільшення частки внутрішніх коштів суб’єктів господарювання у фінансові інвестиційні проекти;

Ø перенесення центру уваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

Ø виділення бюджетних коштів переважно для реалізації державних пріоритетів, програм, спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

Ø фінансування об’єктів, будівництво яких починається за рахунок бюджетних коштів, як правило, на конкурентній основі;

Ø надання переваги раніш розпочатому будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

Ø здійснення відповідними державними органами контролю цільового використання централізованих інвестицій;

Ø розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

Ø удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягу залучення інвестицій.

Важливе значення для збільшення обсягів інвестицій і підвищення ефективності їх використання має податкове регулювання інвестиційної діяльності, що забезпечує спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки через встановлення відповідних податкових ставок та податкових пільг. До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

1) запровадження диференційованих ставок оподаткування;

2) звільнення від сплати податку на певний строк;

3) зменшення бази оподаткування;

4) усунення подвійного оподаткування.

Істотним чинником активізації інвестиційних процесів є грошово- кредитна державна політика. Така політика впливає на інвестиційні умови, регулюючи грошовий обіг та роботу банківської системи, яка мультиплікативно створює грошові кошти.

Амортизаційна політика є ще одним з головних важелів, що дають можливість державі на макрорівні впливати на інвестиційні процеси. З метою активізації інвестиційних процесів доцільно: проводити індексацію основних фондів відповідно до термінів зростання цін з періодичністю не менше ніж один раз на рік; відмовитись від застосування знижувальних коефіцієнтів до норм амортизації; припинити практику вилучення амортизаційних нарахувань до бюджету; дозволити підприємствам самостійно вибирати методи амортизації та вільно переходити з прискорених методів на рівномірні; запровадити систему контролю цільового використання амортизаційних фондів на цілі інвестування у виробництво.