Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Структура капіталу та її оптимізація




Під структурою капіталу розуміють співвідношен­ня власних та позикових засобів, що використовуються підприєм­ством у процесі господарської діяльності.

При вивченні структури інвестованих у підприємство матеріаль­них цінностей та грошових коштів необхідно розрізняти два поняття:

—структура фінансових джерел, тобто частка в загальній ве­личині пасивів власного капіталу, довгострокових і короткостро­кових зобов'язань;

—структура капіталу — співвідношення між власним і позико­вим капіталом, до якого відносять лише довгострокові зобов'язання.

Від фінансової структури капіталу значною мірою залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рі­вень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансо­вих ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового ме­неджменту в цілому.

Фахівці в галузі фінансового менеджменту стверджують, що не існує єдиних рецептів ефективного співвідношення власного та позикового капіталу не лише для однотипних підприємств, але і для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та у разі різної кон'юнктури товарного і фінансового ринків.

 

Переваги і недоліки власного і позикового капіталу

 

Власний капітал Позиковий капітал
Позитивні особливості
1. Простота залучення. 2. Вища здатність гене- рування прибутку (не сплачуються відсотки). 3. Забезпечення фінан- сової стійкості, плато- спроможності в довго- терміновому періоді. зниження ризику банк- руїсіва. 1. Широкі можливості залучення (особливо за умови високого кредитного рейтингу, наявності застави чи гарантії). 2. Забезпечення збільшення фінансового потенціалу підприємства за необхідності істотного розширення його активів та зростання темпів приросту обсягів його господарської діяльності. 3. Нижча вартість порівняно з власним капіталом (витрати з обслуговування позикового капіталу не оподатковуються). 4. Здатність генерувати приріст фінансової рентабельності (коефіцієнта рентабельності власного капіталу).
Негативні особливості
1. Обмеженість обсягу залучення. 2. Вища вартість порівняно з пози- ковим капіталом. 3. Не використовується можливість приросту коефіцієнта рентабельності власного капіталу за рахунок залу- чення позикових фінансових коштів. 1. Ризик зниження фінансової стійкості та втрати платоспроможності. 2. Генерування нижчої норми прибут- ку (зниження її на суму позикового відсотка). 3. Висока залежність вартості позико- вого капіталу від коливань кон'юнкту- ри фінансового ринку. 4. Складність процедури залучення.
     

Є низка факторів, які потрібно обов'язково враховувати при формуванні цільової структури капіталу підприємства з ме­тою забезпечення найбільш ефективної пріоритетності між рівнем рентабельності власного капіталу і коефіцієнтом автономії. Ос­новні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу, систематизовано в табл.

Ос­новні фактори, що впливають на фінансову структуру капіталу

Фактори Характер впливу на структуру капіталу  
 
Галузеві особ- ливості діяль- ності підпри- ємства • Чим більша фондомісткість галузі, тим нижчий кредитний рейтинг і більше потрібно розрахову вати на власний капітал. • Чим менша тривалість операційного циклу в галузі, тим більша можливість залучати пози- ковий капітал  
Стадія життє- вого циклу підприємства та темпи його розвитку • Підприємства, що знаходяться на ранніх стадіях свого життєвого циклу і мають конкурентоспро- можну продукцію, можуть залучати для фінансу- вання активів більшу частку позикового капіталу. • Підприємства, які знаходяться в стадії зрілості, повинні більшою мірою використовувати влас- ний капітал  
Структура ви- трат і рівень операційного лівериджу • За високої частки постійних витрат не рекомен- дується мати високу частку позикового капіталу. • Підприємства, у яких сила дії операційного ва- желя незначна, а обсяги реалізації постійно зрос- тають, можуть збільшувати частку позикового капіталу  
Рівень рента- бельності діяль- ності • Чим вищий рівень рентабельності, тим вищий кредитний рейтинг і збільшуються можливості нарощення позикового капіталу. • З'являється можливість більшу частину прибут- ку реінвестувати у виробничий розвиток і змен- шити потребу в позиковому капіталі  
Рівень оподат- кування при- бутку підпри- ємства • В умовах низьких ставок податку на прибуток або використання підприємством податкових пільг зменшується податкова економія і різниця у вартості позикового та власного капіталу із зов- нішніх джерел є не настільки істотною. У цих умовах вигідніше здійснювати емісію акцій. • За високої ставки оподаткування прибутку збіль- шується ефект від залучення позикових коштів  
Необхідність забезпечення позикової міст- кості • Чим більша майбутня потреба підприємства в кредитах, тим менша можливість нарощення позикового капіталу в цей момент  
Кон'юнктура товарного ринку • Чим стабільніша кон'юнктура товарного ринку, тим стабільніший попит на продукцію і безпечніше використовування позикового капіталу  
Кон'юнктура фінансового ринку • Залежно від стану цієї кон'юнктури зростає або знижується вартість позикового капіталу, що ви- значає ефективність його залучення. • У випадку, коли кредитні ресурси дорогі, вигідні- ше збільшувати частку власного капіталу, і навпаки  
Ставлення кредиторів до підприєм- ства • Підприємство може мати негативний імідж серед кредиторів навіть за високої частки власного капіталу, що зменшує можливості нарощення позикового капіталу  
Рівень концен- трації власно- го капіталу • У випадку, коли власники бажають зберегти фінансовий контроль за управлінням підприєм- ством, додатковий капітал доцільно формувати на основі позикових коштів  
Фінансовий менталітет власників і фінансових менеджерів підприємства • У випадку, коли керівництво має на меті збільшення прибутку, частка позикового капіталу буде зростати. • У випадку, коли керівництво ставить за мету мінімізацію ризиків, частка позикового капіталу буде зменшуватися
Асиметрич- ність інфор- мації • У разі ринкової недооцінки фірми, коли інвес- тори не мають інформації про очікуване зростан- ня прибутку, можна тимчасово збільшити частку позикового капіталу
       

 

Врахуванням перелічених факторів управління структурою капіталу на підприємстві потрібно здійснювати у двох напрям­ках:

—обґрунтування оптимальних пропорцій використання влас­ного і позикового капіталу;

—залучення необхідних обсягів власного і позикового капіта­лу для досягнення цільової структури.

Оптимальна структура капіталу — це таке співвідношення між власним і позиковим капіталом, за якого одночасно забезпечуєть­ся висока фінансова рентабельність і не втрачається фінансова стійкість підприємства. Зрозуміло, що чим більша частка пози­кового капіталу, тим за більшої різниці між рентабельністю інве­стованого капіталу та середньою ставкою відсотка за позиковими коштами після сплати податків буде більшим ефект фінансового важеля (тобто нарощення рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикових коштів). Разом із тим, фінан­совий ліверидж може бути вигідним до певної міри, адже забага­то боргів у структурі капіталу означає, що підприємство буде неспроможне виконати свої фіксовані фінансові зобов'язання. З іншого боку, надмірний випуск простих акцій може призвести до втрати контролю власників над підприємством.

Таким чином, крайнощі в управлінні структурою капіталу досить небезпечні і можуть мати руйнівні наслідки. Щоб їх уникнути, фінансові менеджери повинні вивчити досвід най­успішніших у своїй галузі підприємств і намагатися підтримувати баланс між позиковим і власним капіталом. Потрібно будь-що уни­кати такого розміру боргів, за якого виплати за фіксованими зо­бов'язаннями перевищують розумну межу. Для цього необхідно кожного разу, приймаючи рішення про залучення додаткових по­зикових коштів, прораховувати найгіршу ситуацію (спад ділової активності, різке падіння попиту або цін на продукцію, подорож­чання кредитів тощо) і з'ясувати, чи зможе підприємство вико­нувати свої фіксовані фінансові зобов'язання за несприятливих умов діяльності.

Отже, мета фінансового менеджменту полягає у забезпеченні виваженої структури капіталу, яка б відповідала цільовим наста­новам підприємства і забезпечувала мінімальний фінансовий ри­зик за достатньо високої ринкової вартості (але не обов'язково найвищої).

Методи обґрунтування фінансових рішень про зміну величини і структури капіталу залежать від обраних критеріїв оцінюван­ня. Критеріями оптимізації структури капіталу можуть бути:

— мінімізація середньозваженої вартості капіталу;

— максимізація рентабельності власного капіталу при одно­часній мінімізації ризику;

— максимізація чистого прибутку на одну акцію.

Якщо за критерій оцінювання взяти мінімізацію середньозва­женої вартості капіталу, то оптимальним вважається такий ва­ріант структури капіталу, який забезпечує найменшу середньозва­жену вартість капіталу або найменшу його граничну вартість у випадку додаткового залучення коштів.

За критерієм максимізації рентабельності власного капіталу

оптимальним вважається таке поєднання власного і позикового капіталу, за якого забезпечується найбільше нарощення рента­бельності власного капіталу за рахунок ефекту фінансового важе­ля і при цьому диференціал плеча не перетворюється на від'ємну величину.

Критерій максимізації чистого прибутку на одну акцію найча­стіше використовується у випадку, коли необхідно вибрати аль­тернативне джерело фінансування активів підприємства: випуск акцій чи випуск облігацій.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 249; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты