Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Сутність дивідендної політики підприємства




Дивіденди - частина чистого прибутку акціонерного товариства, яка щороку розподіляється серед акціонерів відповідно до частки їх участі у власному капіталі товариства. Дивіденд зі звичайних акцій залежить від суми прибутку акціонерного товариства. Дивіденд зі привілейованих акцій сплачують у заздалегідь установленому розмірі.

Види дивідендів:

1) річний дивіденд - який виплачується за підсумками діяльності за рік, він включає всі попередні види виплати дивідендів, що мали місце протягом року;

2) проміжний дивіденд - це дивіденд, що включається в річний дивіденд і виплачується як авансовий платіж;

3) підсумковий дивіденд (останній)- це останній виплачений дивіденд за звітний період;

4) спеціальний диві­денд свідчить про незвичайну і разову подію, що може не повторитися в майбутньому;

5) ліквідаційний дивіденд указує на те, що якась частина підприємства була ліквідована, тобто продана.

Дивіденди повинні бути достатніми для того, щоб зацікавити інвестора в придбанні акцій. Відсоток повинний бути більший, ніж відсоток по депозитних рахунках у банку.

Дивідендна політика є сукупністю принципів і методів виплати дивідендів відповідно до завдань фінансово-господарської діяльності у конкретний проміжок часу.

Проблемі формування оптимальної дивідендної політики в країнах з ринковою економікою приділяють значну увагу. Адже від її вибору залежить рівень добробуту власників капіталу, роз­міри власних фінансових ресурсів і темпи виробничого розвит­ку на засадах самофінансування, ринкова вартість капіталу під­приємства і його фінансова стійкість у довгостроковому періоді.

Метою дивідендної політики є оптимізація пропорцій розпо­ділу чистого прибутку на поточне споживання у формі дивідендів і виробничий розвиток з метою максимізації ринкової вартості підприємства. Відповідно, дохід акціонерів складається з двох частин: спожитої і капіталізованої.

У рамках розробки дивідендної політи­ки вирішується широке коло питань, основними з яких є:

• чи слід виплачувати всю або лише частину прибутку акціо­нерам у поточному періоді або ж реінвестувати її з метою майбут­нього підвищення ринкової вартості капіталу?

• за яких умов слід змінити значення суми дивідендів?

• чи слід в довгостроковому періоді дотримуватися однієї дивідендної політики і коли її доцільно змінити?

• в якій формі виплачувати акціонерам зароблений чистий при­буток: в грошовій, у вигляді додаткових акцій або через викуп акцій?

• які конкретні методи нарахування дивідендів і схеми ви­плат використовувати?

• як впливає обрана дивідендна політика на інтереси власників, кредиторів та самої компанії?

У світовій практиці фінансового менеджменту всі названі вище питання вирішуються лише щодо простих акцій, оскільки для цього виду фінансових інструментів можливі альтернативні форми розподілу чистого прибутку. А виплати за привілейова­ними акціями належать до обов'язкових фіксованих платежів, рішення за якими пов'язується з вибором структури капіталу.

Розробка ефективної дивідендної політики базується на вико­ристанні таких принципів:

—збалансування різноманітних інтересів акціонерів, креди­торів та самого акціонерного товариства як суб'єкта господарю­вання;

—врахування впливу інфляції на рівень дивідендних виплат акціонерам і обсяг реінвестованого чистого прибутку підприєм­ства;

—використання не менше 5 % чистого прибутку на форму­вання резервного фонду акціонерного товариства до досягнення ним 25 % статутного фонду;

—врахування різниці в інтересах дрібних і великих (страте­гічних) інвесторів;

—формування і збереження основного контингенту акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика підприємства;

—розумне поєднання грошових і негрошових форм виплати дивідендів, виходячи з реальних фінансових і матеріальних можливостей акціонерного товариства;

—врахування асиметричної інформації, тобто різного ступеня інформованості акціонерів і менеджерів про реальний стан справ і перспективи розвитку підприємства;

—врахування фактору ризику;

До основних факторів, що зумовлюють конкретний зміст ди­відендної політики компанії, відносять:

1. Стадія життєвого циклу підприємства. На ранніх стадіях пріоритетним напрямком використання чистого прибутку є інве­стиційний розвиток, що обмежує виплату дивідендів. На пізніх стадіях, навпаки, стабілізуються темпи зростання прибутку, і ди­відендні виплати можуть суттєво підвищуватися.

2. Наявність інвестиційних процесів на підприємстві. Необхідність розширеного відтворення та наявність високоефек­тивних інвестиційних проектів потребують значної капіталізації прибутку і зменшують розмір фонду дивідендних виплат.

3. Вартість залучення фінансових ресурсів з альтернатив­них джерел та їх доступність на фінансовому та грошово-кре­дитному ринках. Чим дорожчі зовнішні фінансові ресурси, тим більшу частину прибутку потрібно реінвестувати.

4. Рівень кредитоспроможності підприємства і його можли­вості щодо залучення додаткового позикового капіталу. Якщо ще не повністю використана позикова місткість підприємства і є можливість пролонгувати або залучити додаткові довгострокові кредити, зменшується потреба в нарощенні акціонерного капіта­лу, і дивідендна політика може бути більш виваженою.

5. Фінансові обмеження. Необхідність першочергового погашен­ня заборгованості за зобов'язаннями з фіксованими виплатами (кредитами, облігаціями, привілейованими акціями) зменшує ди­відендний коридор, в рамках якого може здійснюватися дивіденд­на політика.

6. Договірні обмеження. Акціонерне товариство при виборі методів і форм виплати дивідендів повинно дотримуватися дого­вірних обмежень, включених в його установчі документи.

7. Склад акціонерів та їх пріоритети. Дрібні акціонери (в тому числі пенсіонери, працівники-акціонери) зацікавлені у збільшенні дивідендів і, відповідно, у підвищенні коефіцієнта виплат диві­дендів. І, навпаки, високодохідні акціонери (в тому числі стра­тегічні інвестори) зацікавлені у зменшенні сумарних податків і, відповідно, у відтоці чистого прибутку у вигляді дивідендів. Якщо сформувався постійний контингент акціонерів, яких задовольняє дивідендна політика корпорації, то тоді менеджери не повинні часто змінювати дивідендну політику. І, навпаки, якщо є коло потенційних акціонерів, зацікавлених у новій дивідендній по­літиці і попит на акції з їх боку буде переважати пропозицію акцій незадоволених акціонерів, то акціонерне товариство може зміни­ти дивідендну політику з метою підвищення ринкової ціни акцій.

8. Рівень дивідендних виплат конкурентами та ризик втра­ти контролю над підприємством. Низький рівень дивідендів порівняно з конкуруючими фірмами може призвести до суттєво­го зменшення ринкової ціни акцій та їх масового розпродажу, що може збільшити ризик фінансового захоплення підприємства
конкурентами.

9. Податкове законодавство з питань виплати дивідендів щодо застосування даного типу дивідендної політики як для власників, так і для самого підприємства.

 


Поделиться:

Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 123; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты