Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Венчурний капітал як джерело фінансування інноваційної діяльності підприємств




Читайте также:
  1. VII. Тематика курсових робіт з аналізу фінансів підприємств
  2. Аграрне виробництво – особлива сфера вкладення капіталу
  3. Адміністративні договори як форми управлінської діяльності
  4. Актуальність безпеки життєдіяльності. Сталий розвиток людини
  5. Алгоритм розрахунку показників фінансового стану підприємств
  6. АНАЛІЗ І ОЦІНКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА
  7. Аналіз небезпеки підприємства
  8. Аналіз ринкових можливостей підприємства
  9. Аналіз руху працівників на підприємстві
  10. Анотування в інформаційній діяльності

В умовах переходу до ринкової економіки, дефіциту власних коштів та низької кредитної активності комерційних банків альтернативним джерелом фінансування розвитку українського бізнесу може стати венчурний капітал. Венчурні інвестиції на сучасному етапі є необхідними для успішного розвитку економіки України і можуть виступати джерелом формування капіталу підприємств.

Світовий досвід впровадження інноваційної моделі розвитку економіки свідчить, що її невід’ємним елементом є венчурне підприємництво. Терміни „венчурний капітал” і „венчурний бізнес” беруть початок від англійського слова „venture”, яке перекладається як „ризикове підприємство або започаткування”. Венчурне підприємництво – це діяльність, спрямована на впровадження ризикових проектів для одержання прибутків, підприємницького та засновницького доходів шляхом організації компанії, що займається впровадженням нововведень і подальшим їхнім розвитком. Венчурне підприємництво виконує функцію прискорювача інноваційного розвитку і здатне не тільки вивести економіку країни на вищий рівень, а й забезпечити прорив вітчизняних технологій на світові ринки. Венчурний механізм відіграв важливу роль у реалізації базових інновацій в галузі мікроелектроніки, автоматизації промислового виробництва, біотехнології тощо. За підтримки інвесторів ризикового капіталу знайшли широке практичне застосування такі науково-технічні розробки, як мікропроцесор, персональний комп’ютер, інтернет-технології. За допомогою венчурного капіталу було створено американську фірми „Apple”, „Netscape”, а також реактивний двигун, кулькову ручку, кольоровий папір тощо.

У загальному розумінні венчурний капітал – це вкладені грошові кошти великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів у сферу підвищеного ризику, новий бізнес, який поступово розширюється в процесі просування на ринок нових технологій. Поняття «венчурний капітал» походить від англійського слова «venture», що означає «ризикована справа або починання». Кінцева мета венчурного капіталіста – це продаж своєї частки вже стабільно працюючого, успішного підприємства за значно вищу ціну, що дозволить не тільки повернути вкладені кошти, але і суттєво заробити на профінансованому проекті. Розвиток інноваційної діяльності як на рівні підприємства, так і на рівні всієї держави передбачає створення добре збалансованої системи фінансування.



Венчурний бізнес сприяв якісним змінам у структурі виробничих сил суспільства та суттєво вплинув на виробничі відносини. Зокрема, цей бізнес підтримав малий та середній наукоємний бізнес, забезпечивши симбіоз знань, фінансів та управління. У межах економічної теорії це відображено у нових моделях економічного зростання з ендогенним технологічним процесом, в яких, крім традиційних факторів виробництва (праця, капітал), виділено і такий фактор як людський капітал.

Від того, наскільки успішно функціонує венчурний механізм сьогодні, залежить швидкість комерціалізації нових перспективних наукових ідей та технологічних розробок і, як наслідок, конкурентоспроможність національної промисловості в умовах глобалізації економічних відносин. Тому державні органи високо розвинених країн світу активно підтримують розвиток венчурного бізнесу, який може здійснюватися в трьох формах, а саме:

1. Участь як партнера з обмеженою відповідальністю у фондах, які засновуються і управляються професійними менеджерами венчурного бізнесу, або придбання акцій венчурних фірм через первинний ринок цінних паперів.



2. Організація квазісамостійної дочірньої фірми (внутрішній венчур) із керуючими – співробітниками корпорацій, а фінансування такої фірми здійснюється за рахунок коштів корпорації.

3. Пряме фінансування малих венчурних фірм державними, регіональними структурами або приватним капіталом.

Умовами венчурного інвестування є:

1. Наявність у фірми привабливого інноваційного проекту з відповідними характеристиками, тобто наявності бізнес-плану, експертних висновків.

2. Суспільна потреба у конкретному нововведенні.

3. Наявність відповідного управлінського персоналу, який здатний реалізувати цей проект.

4. Недержавна форма власності фірми (підприємство повинно бути акціонерним або під час фінансування стати акціонерним).

5. Інноваційний проект повинен забезпечити зростання капіталу в середньому на 50 %.

6. Наявність ризикового капіталу для фінансування цієї фірми.

7. Фірма повинна мати узгоджений варіант виходу венчурного інвестора з бізнесу, тобто механізм продажу акцій.

 

 


Рис. 1. Особливості венчурного механізму фінансування нововведень

 

Механізм венчурного фінансування полягає у тому, що великі банки, промислові фірми, спеціалізовані венчурні фонди надають кошти новим малим фірмам для розроблення перспективних ідей, не вимагаючи ніяких гарантій, розраховуючи лише на значний прибуток у разі успіху (рис. 1). Середня норма доходу капіталу перебуває в межах 30–60 % і є досить привабливою. Але така діяльність пов’язана зі значним ризиком. За словами відомого венчурного капіталіста Тіма Драйпера: „Венчурний бізнес – це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у трьох інвестиції повертаються, одна дає 10-кратне зростання, й у ще одній компанії прибуток в 100 разів перевищує вкладення”.

Венчурне фінансування не є позикою, це фінансування в обмін на частку в акціонерному капіталі (з 5 % до 50 %) нових фірм. Венчурні інвестори не лише контролюють їхній розвиток, а й безпосередньо беруть участь в управлінні новими фірмами.

Венчурний фонд формується за рахунок внесків венчурних інвесторів, які для управління фондом створюють венчурну інвестиційну компанію і призначають венчурний інвестиційний комітет. Інвестиційний комітет затверджує і приймає остаточне рішення щодо вкладення венчурного капіталу. Кінцева мета діяльності венчурного фонду полягає в отриманні прибутку від продажу пакета акцій інвестованих технологічних компаній, коли вони досягли ліквідності. Якщо компанія, у період перебування в ній як співвласника і партнера венчурного інвестора, домагається успіху (якщо її вартість протягом 5–7 років збільшується в кілька разів порівняно з первинною, тобто до інвестицій), ризики обох сторін виявляються виправданими й усі одержують відповідну винагороду.

Особливості венчурного фінансування полягають у тому, що воно здійснюється поетапно, надання фінансових ресурсів для наступного етапу залежить від якості виконання попереднього, а саме:

1) виділяються кошти для створення підприємства, доопрацювання ідеї, специфікації нового продукту чи послуги, дослідження ринку, розроблення бізнес-плану. Головними критеріями відбору перспективних проектів є потенціал відповідного ринку, фірми та її менеджменту;

2) фінансові ресурси спрямовуються на організацію та підготовку виробництва. На цьому етапі важливу роль відіграє управлінське вміння венчурних інвесторів;

3) надаються необхідні фінансові ресурси для виробництва нової продукції, створення іміджу нової фірми, торговельної мережі;

4) здійснюється комерціалізація нововведень. На цьому етапі венчурні капіталісти починають отримувати дохід.

Венчурні інвестиції, на відміну від класичних, не потребують гарантій, капітал вноситься без застави, на безпроцентній основі, як пай у статутний фонд фірми на певний термін (до 7 років); середня норма доходу значно вища, але й ризик більший; надається не лише капітал, а й управлінське уміння; інвестування здійснюється поетапно; існує тривала зацікавленість інвестора в успішному виконанні робіт венчурною фірмою, адже отримати дохід він зможе через 5–10 років після початку інвестування; прибуток венчурними фінансистами отримується після виходу акцій підприємства на відкритий ринок.

Починаючи ще з 70-80 років, у розвинутих країнах виникли нові тенденції розвитку інноваційної діяльності. Насамперед, основним розробником науково-технічної продукції стали малі науково-технічні венчурні фірми. Потім з’явився новий різновид фінансового капіталу  капітал, який почав працювати в сфері венчурного бізнесу. Згодом виникла широка мережа технопаркових структур, які стали організаційною формою інноваційної діяльності. І, насамкінець, у всіх розвинутих країнах, поряд зі здійсненням державної науково-технічної політики, була законодавчо створена державна система економічного стимулювання та підтримки венчурного бізнесу.

Вихід на перший план венчурних фірм порівняно з науковими центрами великих фірм був зумовлений їх більшою гнучкістю, меншими витратами, меншим фінансовим ризиком при отриманні негативного результату, а також можливістю підключення великих фірм до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок. У сучасних умовах венчурний бізнес становить 4/5 усіх винаходів і нововведень.

Отже, основним джерелом інвестицій для інноваційної діяльності став венчурний капітал. Головними його складовими є не державні, а вільні фінансові кошти великих компаній, пенсійних фондів, страхових компаній та інших комерційних структур.

Венчурні фірми - гнучкі та ефективні підприємства, що створені з метою апробації доробки та доведення до промислової реалізації ризиків інновацій. Вони є тимчасовими структурами, що створюються для розв'язання конкретної проблеми. Найбільше розповсюдження отримали у наукоємних галузях економіки, де вони спеціалізуються на проведенні наукових досліджень та інжинірингових розробок.

На відміну від інших форм інвестування венчурний бізнес відрізняється:

- фінансові засоби вкладаються у венчурний бізнес без матеріального забезпечення і без гарантії;

- обов'язкова пайова участь інвестора у статутному капіталі фірми, тобто ризиковий капітал виступає як пайовий внесок;

- засоби надаються на тривалий строк і на безповоротній основі.

Інжинірингова фірма здійснює оцінку вірогідної значущості, комерційної кон'юнктури і технічного прогнозування інноваційних ідей, виконує доробки і доводить нововведення до промислової реалізації, надає послуги та консультації в процесі впровадження розробки.

Венчурне фінансування здійснюється в двох основних формах - шляхом придбання акцій нових фірм або за допомогою надання кредиту різного виду, звичайно з правом конверсії в акції. Венчурний капітал - являє собою джерело довгострокових інвестицій у сфери з підвищеним ступенем ризику, у новий що розширюється чи перетерплює різкі зміни бізнес. Він надається на декілька (3,5,7 років) без гарантії або забезпечення.

Специфіка ризикового підприємництва полягає насамперед у тому, що засоби надаються на безповоротній, безпроцентній основі. Передані в розпорядження венчурній фірмі ресурси не підлягають вилученню протягом усього терміну дії договору. Повернення вкладених коштів і реалізація прибутку відбувається в момент виходу цінних паперів фірми на відкритий ринок. Величина прибутку визначається різницею між курсовою вартістю приналежною ризиковому інвестору частки акцій фірми-новатора і сумою вкладених їм у проект засобів. Ця частка обмовляється в укладеному контракті і може доходити до 80%. Власне кажучи, фінансова установа стає співвласником фірми-новатора, а надані засоби - внеском у статутний фонд підприємства, частиною власних засобів останнього. Головним стимулом для венчурних вкладень є їхня висока прибутковість у випадку удачі.

Венчурний капітал почав застосовуватись у США з середини 50-х років, в Європі він з`явився дещо пізніше, наприкінці 70-х, а в Україні розвиток венчурного бізнесу почався лише в 1992 році, після підписання угоди про створення Фонду «Україна», який став першим венчурним фондом в нашій державі. Але, на жаль, венчурне фінансування і досі не досягло значного розвику, і причиною цього є ряд проблем у нашій економіці.

Венчурний капітал як виключно ризиковий капітал для компаній і проектів, перебуває сьогодні в Україні лише на стадії формування. Історія свідчить, що для появи, росту й розширення венчурного капіталу необхідна активна політична і законодавча підтримка з боку державних та інших зацікавлених структур.

Головною проблемою реалізації інвестиційно-інноваційного розвитку є розрив між двома важливішими стадіями інновацій – науковими дослідженнями й масовим виробництвом продукції з використанням їх результатів. Однією з найважливіших складових інноваційного процесу та перспективним механізмом економічної стабілізації держави є венчурний бізнес, феномен надактивного розвитку якого пов'язаний з пріоритетним розвитком високотехнологічних та ризикованих галузей. Суть венчурного бізнесу в тому, що інноваційні ідеї інвестуються на стадії відсутності не тільки компанії, а, найчастіше, і бізнес-плану. Тому малий високотехнологічний бізнес активно звертається до венчурних інвестицій, особливостями яких є: довгостроковість та ризикованість; кошти часто надаються під перспективну ідею без гарантованого забезпечення майном, заощадженнями чи іншими активами; термін інвестицій 3-7 років; ухваленню рішення про венчурне фінансування передує велика робота з вивчення ризиків та можливостей їх зменшення; венчурні інвестори надають перевагу реінвестуванню; їх прибуток виникає через 5-7 років після продажу пакету акцій за ціною, що в декілька разів перевищує первинне вкладення.

Для держави має сенс активно сприяти розвитку венчурного бізнесу, оскільки вигоди, які отримує суспільство від програм підтримки венчурного капіталу, не обмежуються тільки прибутками венчурних інвесторів. Венчурні інвестиції: 1) сприяють освоєнню нових провідних науково-технічних розробок для створення конкурентоспроможних високотехнологічних продуктів і технологій; 2) створюють нові робочі місця, сприяючи зниженню безробіття та підвищуючи рівень добробуту в суспільстві, що має стратегічне значення для довгострокового зростання національної економіки.

Вирішальну роль у розвитку венчурної індустрії Європи відіграли заходи державної політики зі створення сприятливих умов розвитку венчурних фондів. Уряд Голландії гарантує покриття половини збитків, пов'язаних з венчурними інвестиціями. Венчурні фонди Великої Британії отримують третину інвестиційного капіталу в пенсійних фондах, які мають пільговий режим оподатковування. Таке цілеспрямоване державне втручання забезпечило швидкий розвиток венчурної індустрії в західноєвропейських країнах. Якщо на початку 1980-х рр. Західна Європа значно поступалася США за загальним обсягом венчурного капіталу, то вже на початку 90-х рр. – вже їх випередила. В Ізраїлі та Фінляндії технологічна революція відбулася частково завдяки тому, що уряди зробили ставку на венчурний розвиток промисловості, і були створені умови для прямих інвестицій у сміливі інноваційні проекти. За фінансової підтримки з боку венчурного капіталу почали розвиток такі технології й галузі, як мікропроцесори, ПК, генна інженерія. Яскравими прикладами вдалих венчурних проектів є AOL, Apple, Cisco, Compaq, e-Bay, Google, HP, Intel, Microsoft, Sun Microsystems, Yahoo, інвестори яких отримали прибутки в мільярди доларів. У 2006 р. в США венчурними фондами було інвестовано 25,5 млрд дол. у 3416 угод. Венчурні інвестиції в європейські компанії в 2006 р. досягли 4,12 млрд євро. Продовжує зростати венчурний ринок Китаю – у 2004 р. він склав 7 млрд дол., Індії (2,5 млрд дол. у 2006 р.), Ізраїлю – (1,5 млрд дол. у 2005 р.).

Основними факторами, що сприяють розвитку венчурної індустрії, є: наявність науково-освітньої бази та потужного дослідницького сектора, потужні наукові школи; розвиненість фінансових інститутів і ринків страхового та пенсійного секторів; наявність фондового ринку; політична і макроекономічна стабільність, стале економічне зростання; стабільний попит з боку держави та приватного секторів на наукові дослідження й розробки; наявність вільного капіталу. Сьогодні більшість цих умов в Україні так чи інакше присутні, однак український венчурний бізнес знаходиться лише на стадії раннього розвитку, хоча його формування було започатковано у 1992 р. за переважної участі іноземного капіталу. За офіційними оцінками Мінекономіки, ринок венчурного капіталу в Україні сьогодні становить приблизно 400 млн дол. (потенційний обсяг сягає 800 млрд дол.) і нараховує більше 50 формально зареєстрованих компаній, хоча реально працюють не більше десяти. Серед них: Western NIS Enterprise Fund (капітал 150 млн дол., виділений урядом США для інвестицій у харчову промисловість, сільське господарство, виробництво будматеріалів, фінансовий сектор України), SigmaBlazer (капітал 100 млн дол.), фонд прямих інвестицій “Україна” (22,5 млн дол.).

У провідних країнах розвиток венчурного бізнесу призводить до спрямування інвестицій у високоризиковану інноваційну сферу, тоді, як в Україні тенденції протилежні — існуючі венчурні фонди надають однозначну перевагу низько- та середньоризикованим короткотривалим операціям з фінансовими активами та нерухомістю й поки слабо орієнтовані на "хай-тек" технології. Аналіз декларацій управління активами венчурних фондів дозволяє виділити основні сфери інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Також в Україні практично відсутні стартові вкладення і вкладення в інновації, а переважають інвестиції в розвиток компаній. Учасниками венчурних фондів можуть бути тільки юридичні особи, тоді як приватним особам, пенсійним фондам, страховим компаніям це заборонено. Це свідчить про те, що український венчурний бізнес таким є лише формально, а насправді відсутні його важливіші характеристики – інноваційна компонента, ризикованість та класична орієнтація на інноваційні проекти, співпраця з технопарками, бізнес-інкубаторами та ВНЗ.

Розвиток венчурної індустрії України стримують наступні негативні чинники.

1. Слабка законодавча база. Термін “венчурний бізнес” уже протягом кількох років зустрічається в низці законодавчих актів України, проте досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Уперше функціонування венчурних фондів на законотворчому рівні передбачив Закон України “Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність з об’єднання (залучення) грошових коштів інвесторів для отримання прибутку від вкладень у цінні папери, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції у вже існуючий бізнес. Ці питання не вирішує й Закон України “Про інноваційну діяльність”, в якому передбачена тільки фінансова підтримка Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом кредитування під заставу майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо. Як наслідок – венчурні фонди створюються не для фінансування інноваційних проектів, а для реалізації спекулятивних схем керування власністю та використання податкових пільг, оскільки фонди не сплачують податок на прибуток.

2. Брак джерел фінансування інвестицій. Згідно з діючим законодавством, фізичні особи та інституційні інвестори (інвестиційні й пенсійні фонди, страхові компанії) не можуть інвестувати у венчурні фонди, що істотно скорочує потенційну інвестиційну базу для венчурних інвестицій, оскільки, наприклад, бурхливий розвиток венчурних фондів у США почався саме після дозволу пенсійним фондам інвестувати 10 % активів у венчурні проекти. Тому джерелами фінансування венчурних установ в Україні є вільний капітал українських ФПГ, закордонних приватних й інституційних інвесторів. Масштабну присутність останніх гальмує сумнівна репутація української венчурної індустрії та, у цілому, недостатня інвестиційна привабливість українського бізнес-середовища.

3. Слабкість фондового ринку та відсутність гарантій для венчурного інвестора, які б обмежували його ризики. Йдеться про інструменти власності з особливостями опціону – конвертовані привілейовані акції й облігації. Типовим інструментом венчурних інвестицій у США є привілейовані конвертовані акції, які на момент виходу з інвестиційного проекту конвертуються та продаються на фондовому ринку. Цей інструмент страхує інвесторів від ризиків, оскільки особливістю цих акцій є переважні права власників – при невдачі проекту прості акціонери нічого не одержують доки фірма не задовольнить вимоги власників привілейованих акцій. Звичайні привілейовані акції, закріплені українським законодавством, не дають права участі в керуванні та можуть складати лише 10% статутного фонду, що часто недостатньо для венчурного проекту. Тому єдиним інструментом венчурного інвестора в Україні залишаються звичайні акції, що не страхують вкладника від несприятливої реалізації проекту.

4. Нерозвиненість неформального сектору венчурного бізнесу, який представляють бізнес–ангели. Вони є приватними особами та здійснюють фінансування проектів на початкових стадіях їх розробки. За існуючими даними, кількість активних бізнес-ангелів у Європі оцінюється в 125 тис., а кількість здійснюваних ними інвестицій у 30–40 разів перевищує число інвестицій венчурних фондів. У США бізнес-ангели здійснюють більше 80 % інвестицій на початкових стадіях і відіграють неоціненну роль у розвитку малого бізнесу. За оцінками експертів, тільки в США у 2000 р. вони уклали 50 тис. операцій на загальну суму 40 млрд дол. В Україні професійних бізнес-ангелів поки немає, хоча вітчизняні інвестори можуть профінансувати інноваційний проект на підставі особистої зацікавленості чи дружніх відносин з інноватором. Однак ангельська мережа в Україні вже створюється. Так, у 2006 р. виникла Асоціація “Приватні інвестори України” з 50 приватних і корпоративних учасників, які вирішили об'єднати капітал для спільного фінансування перспективних проектів, але за відсутності жодної державної підтримки чи стимулювання, через високі ризики, непрофесіоналізм учасників, налагодження відносин між інвесторами й винахідниками не є успішним.

5. Погіршення ситуації в секторі генерації наукових знань. Від колишнього СРСР Україна отримала потужний науково-дослідницький сектор, який сьогодні вже не відповідає сучасним потребам країни. Наявним є недофінансування й деградація основних наукових шкіл, очевидна втрата зв'язку дослідницького сектора з реальними потребами економіки та виробництва. Вітчизняний бізнес не є замовником та реальним споживачем прикладних досліджень, як це відбувається в усьому світі, коли гроші венчурних компаній стають важливим джерелом фінансування науковців.

6. Брак на ринку венчурного інвестування “якісних” проектів, які визначаються потужною маркетинговою стратегією та потенційною місткістю ринку. Іншими важливими критеріями якості проектів є: тривалість реалізації інноваційного проекту; сильна управлінська команда; якісний бізнес-план; наявність стратегічного бачення розвитку компанії; розуміння перспектив розвитку технології, що лежить в основі бізнесу; захищеність інтелектуальної власності національними або міжнародними патентами.

7. Відсутність фахівців у сфері венчурного менеджменту, які володіють технологіями виявлення та оцінки інноваційних проектів та вміють забезпечити стабільне фінансування в період ранньої стадії розвитку проектів. Також фахівці мають забезпечувати проведення науково – технічної, маркетингової та інвестиційної експертиз, виявляти ризики, знаходити під кожний перспективний проект відповідних інвесторів. В Україні відсутні чітко сформовані елементи інноваційної інфраструктури та люди, які займалися б інноваційним бізнесом професійно.

8. Слабкість інституту захисту інтелектуальної власності. При аналізі ринку інновацій в Україні доведено, що незважаючи на збільшення номінальної кількості, якість або науково-технічний рівень розробок продовжує знижуватися. За даними Держдепартаменту інтелектуальної власності, щорічно в країні видається 15-20 тис. патентів, але застосування на ринку знаходить не більше 1 % інновацій. Українські патенти не забезпечують захист інтересів інвестора на міжнародному ринку, особливо в разі спірних ситуацій і незаконного використання інтелектуальної власності. Закони України щодо окремих об’єктів права інтелектуальної власності не приведені у відповідність із Цивільним, Адміністративним і Кримінальним кодексами та з законодавством ЄС, що є серйозною перешкодою розвитку венчурної високотехнологічної індустрії.

9. Загальна несприятлива державна політика щодо стимулювання інноваційних процесів. Існуючі схеми регулювання лише погіршують ситуацію. У країні відсутня система державного фінансування венчурних проектів та не створені механізми компенсації втрат приватних та інституційних інвесторів від невдалих венчурних проектів. Зокрема, національне законодавство в області науково-технічної та інноваційної діяльності не погоджено з фінансовим законодавством, тому на практиці не передбачає стимулювання бізнес-ангелів податковими й іншими пільгами. Держава не сприяє виконанню технопарками та бізнес-інкубаторами їх безпосередньої інноваційної функції.

Незважаючи на зазначені негативні моменти, в Україні є підстави сподіватися на успіх. Насамперед через наявність галузей, що мають потенціал зросту й велику кількість перспективних проектів, які потребують фінансування і є потенційно вигідними для венчурного інвестора. Тому нагальною потребою є необхідність виробити грамотну державну політику стимулювання венчурного бізнесу з урахуванням провідного зарубіжного досвіду. Держава має розділити з бізнесом ризики впровадження інновацій та вдосконалити законодавство зі стимулювання інноваційної діяльності, режимів роботи технопарків, автономії українських вузів.

Заходи державної підтримки розвитку венчурного капіталу діляться на прямі (конкретні механізми державної підтримки, спрямовані на збільшення пропозиції венчурного капіталу, мають форму фінансових стимулів чи державних інвестицій в акціонерний капітал і державні кредити) і непрямі (передбачають розвиток конкурентних фондових ринків, розширення спектру фінансових продуктів, розвиток довгострокових джерел капіталу, спрощення процедури формування фондів венчурного капіталу, стимулювання взаємодії між великими й малими підприємствами та фінансовими інститутами, заохочення підприємництва).

До 2003 року кількість таких фондів скоротилася з 329 до 129, а ті, що залишилися, повинні бути ліквідовані або реорганізовані відповідно до закону.

У грудні 2005 року компанія Draper Fіsher Jurvetson (DFJ), до складу якої входять 20 фондів із сукупним інвестиційним капіталом понад 3 млрд. дол., відкрила в Україні технологічний венчурний фонд DFJ Nexus. Протягом найближчих 10 років фонд планує залучити від 50 до 100 млн. дол. на розвиток високотехнологічних компаній у країнах колишнього СРСР.

Велика кількість учасників ринку венчурних ІСІ у 2005 році зробила неможливою концентрацію ринку між окремими компаніями: жодна з компаній з управління активами не володіє більше, ніж 10% ринку венчурних ІСІ.

Аналіз перших інвестиційних декларацій компаній з управління активами венчурних фондів дозволяє виділити основні сфери інвестування: будівництво, торгівля, готельний і туристичний бізнес, переробка сільгосппродукції, страхування, інформатизація. Це свідчить, що орієнтація класичних венчурних фондів на інноваційні проекти, технопарки та технополіси поки що не притаманна українському венчурному капіталу. Все таки він схильний, не надто диверсифікуючи активи, реалізовувати середньоризикові інвестиційні проекти з використанням операцій з фінансовими активами та нерухомістю.

Функцію венчурних капіталів в Україні виконують компанії з управління активами, які на відміну від інших країн створюються як правило середніми інвесторами, але далі інвестиційний бізнес буде розвиватись, обслуговуючи переважно залучені кошти. Форми венчурного інвестування достатньо різноманітні, але специфіка українського постприватизаційного акціонерного капіталу диктує переважання інвестиційного кредиту від вкладень в спеціально випущені під проект облігації до прямого інвестиційного кредитування через венчурні фонди.

У Верховній Ради зареєстровано проект Закону України «Про венчурну діяльність в інноваційній сфері» (реєстраційний № 3710 від 21.06.2007р). Цей проект буде в подальшому розглядатись органами виконавчої влади для підготовки пропозицій та зауважень до нього.

Венчурний капітал почав застосовуватись у США з середини 50-х років, в Європі він з`явився дещо пізніше, наприкінці 70-х, а в Україні розвиток венчурного бізнесу почався лише в 1992 році, після підписання угоди про створення Фонду «Україна», який став першим венчурним фондом в нашій державі. Але, на жаль, венчурне фінансування і досі не досягло значного розвитку, і причиною цього є ряд проблем у нашій економіці.

Визначальним чинником інноваційного розвитку є інтеграція науки та виробництва, об’єднання промислового, банківського та торговельного капіталу у потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні продукти та послуги. Відмова від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Інноваційна модель розвитку, побудована на венчурному бізнесі як окремому виді підприємництва, необхідна для успішного соціально-економічного розвитку України. Однак вона вимагає ряд передумов, зокрема, законодавчого врегулювання венчурного бізнесу в нашій державі, наявності певної кількості інвесторів із достатнім обсягом капіталу, які зможуть стати суб’єктами венчурної діяльності.

Сам термін „венчурний бізнес” уже протягом кількох років вживається в ряді законодавчих актів України, а саме: Рішенні Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку від 8 січня 2002 року № 8, 9, Постанові Верховної Ради „Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні” від 16 червня 2004 р., проте до цього не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Уперше на законотворчому рівні функціонування венчурних фондів було передбачено Законом України „Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)”. Проте в цьому законі йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання прибутку від їхнього вкладення у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий бізнес або нерухомість.

Питання венчурного фінансування також не вирішує і Закон України „Про інноваційну діяльність”. Зокрема, передбачена лише процедура фінансової підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установою інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у лізинг, що здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії, договору поруки тощо.

Передумовами розвитку венчурного бізнесу в Україні є високий рівень освіти населення, наявність науково-дослідних інститутів, зростання кількості приватних малих і середніх підприємств, збільшення попиту на фахівців інженерної спеціальності, високий кваліфікаційний рівень трудових ресурсів, особливо на існуючих і колишніх підприємствах військово-промислового комплексу.

В Україні на сьогодні зареєстровано біля 170 венчурних фондів. Необхідно зазначити, що інвестування у цінні папери венчурних інститутів спільного інвестування (ІСІ) має ряд податкових переваг порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти нерухомості. Поки кошти інвесторів перебувають у інвестиційному фонді – вони не оподатковуються. Оподатковується дохід інвесторів, який вони одержують у разі:

– продажу цінних паперів ІСІ третій особі;

– викупу у інвесторів компанією з управління активами ІСІ цінних паперів, випущених ІСІ (наприклад, під час викупу цінних паперів ІСІ при ліквідації фонду; за заявою інвестора в будь-який день – для відкритих фондів);

– виплати дивідендів інвестиційним фондом, якщо це передбачено Проспектом емісії цінних паперів ІСІ.

Ставка податку і порядок оподаткування відрізняються залежно від того, ким є інвестор – фізичною чи юридичною особою, і в якому з вищеперерахованих випадків він отримав інвестиційний дохід. У випадку, якщо інвестор – юридична особа, його прибуток від інвестицій до фонду оподатковується за ставкою 25 %.

Інвестиційний прибуток, отриманий інвестором – фізичною особою – у разі викупу інститутом спільного інвестування цінних паперів ІСІ, оподатковується за ставкою 5 %. Дохід, отриманий у вигляді дивідендів за цінними паперами ІСІ, і дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ третій особі, оподатковується за ставкою 13 %.

Відповідно до п. 4.2.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від операцій з активами ІСІ або доходи, нараховані за активами ІСІ, не включаються до складу оподатковуваного доходу. Таким чином, володіючи цінними паперами ІСІ, ви не платите податки до моменту реалізації цих цінних паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ІСІ. У разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи від операцій з цими активами або доходи, нараховані за ними (відсотки, дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, відбувається приріст вартості активів венчурних фондів. Зокрема, за результатами ренкінгування (порівняльного ранжування) венчурних інститутів спільного інвестування (далі – ІСІ), яке було проведене дирекцією Української асоціації інвестиційного бізнесу, визначено найактивніші венчури, що діють в Україні.

Необхідно зазначити, що на шляху розвитку ринку венчурного капіталу в сфері інноваційного бізнесу в Україні стоять серйозні проблеми: на високі ризики, властиві інноваційним проектам на ранніх стадіях реалізації, накладається загальна економічна і політична нестабільність і невизначеність у країні; нестача капіталу, який формується з різних джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних вкладників, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній тощо); складність пошуку відповідних кандидатів для інвестицій внаслідок слабкого розвитку інноваційної інфраструктури; чим вищий фінансовий ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його проектів і тим вищу ціну необхідно платити за залучені кошти; низький рівень підприємницької культури та навичок, необхідних при підготовці інноваційно-інвестиційних проектів, відсутність кваліфікованих спеціалістів з управління венчурним капіталом; законодавчо не закріплено діяльність венчурних фондів (в Україні немає закону про венчурні фонди); значний обсяг кримінального капіталу в українській економіці, що негативно впливає на процеси взаємодії підприємців та інвесторів. Крім того, головним ризиком венчурного бізнесу в Україні оператори ринку називають „складні умови для виходу інвестицій” .

У світі використовують два способи виходу з бізнесу венчурних компаній. Перший – за допомогою продажу своїх акцій на фондовому ринку. Однак рівень його розвитку в Україні перебуває на дуже низькому рівні, і менеджери венчурних фондів нині навіть не розглядають серйозно цей варіант. Залишається другий продаж акцій стратегічному інвестору, який виглядає більш реальним. Ряд венчурних фондів, здійснюючи інвестиційні вкладення, намагаються навіть заздалегідь визначити потенційного покупця тієї чи іншої компанії в майбутньому. Разом з тим представники венчурних фондів зазначають, що такий напрям виходу з бізнесу також є не досить доступним в Україні, оскільки не спостерігається відповідного попиту зі сторони стратегічних інвесторів, які готові інвестувати в місцеві підприємства.

 

 


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 296; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.016 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты