Методичний інструментарій оцінки теперішньої вартості грошей за простими та складними відсотками

Для порівняння прибутковості різних проектів та інвестицій за певний період необхідно мати теперішню вартість грошей.

Теперішня вартість - це грошова вартість майбутніх надходжень чи доходів з поправкою на ставки дисконта (капіталізації).

Дисконтна ставка - це процентна ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і невпевненість, пов'язані з фактором часу.

Існує правило, що високий ризик означає високу ставку дисконта, а малий ризик означає низьку дисконтну ставку.

Приклад: Інвестор вважає, що щорічний доход (або дисконтна ставка) на акції має становити 5%, інші акції, з вдвічі вищим ризиком, матимуть дисконтну ставку 10%.

Математичний вираз теперішньої вартості майбутніх доходів має вид:

Отже, визначення теперішньої вартості грошей - це обернений процес вирахування майбутньої вартості.

Приклад: Потрібно визначити теперішню вартість 1000 грн. через 3 роки, якщо щорічний рівень ризику 10%.

Поняття теперішньої вартості, яка базується на дисконтуванні майбутнього доходу в залежності від рівня ризику, надає можливість оцінки доцільності капіталовкладень у ті чи інші проекти інвестицій.

Формулу для визначення теперішньої вартості грошей можна використати для визначення теперішньої вартості ануїтету.

Приклад: Очікується грошовий доход на суму 100 дол. протягом 3 років в кінці кожного року. Щорічна ставка дисконта - 10%. Визначити теперішню вартість цих доходів.

Теперішня вартість різних грошових потоків.

Нехай фірма планує одержати такі суми грошей в наступні 4 роки: 10000 грн., 15000 грн., 20000 грн., 23000 грн. Теперішня вартість всього грошового потоку є простою сумою вартості грошових потоків за кожний рік. Якщо дисконтна ставка дорівнює 10%, теперішня вартість грошових потоків за чотири роки дорівнюватиме:

Теперішня вартість довічної ренти.

Довічна рента є певною сумою грошей, що надходитиме постійно з регулярною періодичністю, дивіденди на привілейовані акції можна розглядати, як приклади довічної ренти.

Теперішня вартість довічної ренти складається із суми вартості кожного надходження:

де D - сума, що регулярно сплачується;

R - фактор дисконта;

Нарахування проміжного складного %.

На практиці складний % нараховується частіше, ніж один раз у рік. Якщо m - кількість разів нарахування складного % протягом одного року, то майбутня вартість депозиту Р при ставці % R після N років вираховується так:

Для оцінки дисконтної ставки використовують такі принципи:

1. З двох майбутніх надходжень вищу дисконтну ставку матиме те, що надійде пізніше.

2. Чим нижчий визначений рівень ризику, тим нижчою повинна бути ставка дисконта.

3. Якщо загальні процентні ставки на ринку ростуть, то ростуть дисконтні ставки.

Ризик може зменшитись, якщо є перспектива ділового підйому, зниження інфляції та процентних ставок. Якщо зменшується ризик, зростає теперішня вартість майбутніх доходів.

Фактор дисконту тим вищий, чим більший період, за який дисконтується сума. Теперішня вартість майбутніх доходів падає з кожним роком.

ТЕМА 3. ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

План

1. Мета, завдання і принципи фінансового прогнозування та планування.

2. Етапи процесу фінансового планування.

3. Методи фінансового планування.

4. Оперативне фінансове планування.

1. Мета, завдання і принципи фінансового планування та прогнозування

Найважливішим елементом підприємницької діяльності є планування, у тому числі фінансове. Ефективне управління фінансами підприємства можливе тільки за умови планування всіх фінансових потоків, процесів і відносин на підприємстві.

Багатоаспектність планування відображає різноманітність проблем, які розв'язуються у процесі управління економічним і соціальним розвитком суспільства. Будучи провідним елемен­том системи управління, планування виконує роль інструмента реалізації політики держави, її окремих суб'єктів, а також влас­ників підприємств.

Фінансове планування на підприємстві слід розглядати як цілеспрямовану дію на господарську діяльність в цілому, на ок­ремі ланки і суб'єкти господарювання з метою обґрунтування ефективності прийнятих економічних та соціальних рішень з ураху­ванням їх забезпеченості джерелами фінансування, оптимізації накреслених витрат і позитивних кінцевих результатів.

Фінансове планування як суб'єктивна діяльність людей тільки тоді дає позитивні результати, коли базується на знанні об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, тенденціях руху фінансових ресурсів, вивченні вихідної бази, результатив­ності раніше проведених заходів та фінансових операцій.

Головне значення у даному процесі має використання су­часних методів планування, оцінка рішень, багатоваріантність розрахунків на основі новітньої обчислювальної техніки, що за­безпечується розвитком науки, техніки, високою кваліфікацією спеціалістів.

Обґрунтування фінансових показників фінансових операцій, як і результативність багатьох господарських рішень, досягаєть­ся у процесі фінансового планування та прогнозування. Ці два дуже близьких поняття в економічній літературі й на практиці часто ототожнюються. Фактично фінансове прогнозування має передувати плануванню і здійснювати оцінку численних варі­антів (відповідно визначати можливості управління рухом фінан­сових ресурсів на макро-і мікро-рівнях). За допомогою фінан­сового планування конкретизуються прогнози, визначаються конкретні шляхи, показники, взаємопов'язані завдання, по­слідовність їх реалізації, а також методи, що сприяють досяг­ненню обраної мети.

Фінансове планування - це науковий процес обґрунтуван­ня на певний період руху фінансових ресурсів підприємства і відповідних фінансових відносин. При цьому об'єктом плану­вання є фінансова діяльність підприємства. Для формування і використання різних фондів коштів визначається рух ресурсів, фінансові відносини, які опосередковують їх, і нові вартісні про­порції.

В умовах адміністративно-командної економіки на підприєм­ствах також здійснювалось планування. Але воно було пов'яза­не з визначенням завдань галузевих міністерств, було громізд­ким, його важко було застосувати на практиці. У ринковій еко­номіці планування на підприємстві носить внутрішньофірмовий характер, тобто відсутні елементи директивності.

Основна мета внутрішньофірмового планування - за­безпечення оптимальних можливостей для успішної господарсь­кої діяльності, одержання необхідних для цього коштів і в кінце­вому підсумку досягнення прибутковості підприємства.

В умовах ринку зростає значущість фінансового плануван­ня на мікрорівні, оскільки кожний крок підприємств пов'язаний з ризиком, приносить доходи або втрати і має бути попередньо розрахований, обгрунтований у різних варіантах, перш ніж буде прийнято рішення. Фінансовий стан суб'єкта господарювання, його нормальное функціонування, кінцеві результати, а отже, уникнення банкрутства, залежать від наявності коштів.

Головне призначення внутрішньофірмового фінансового планування - це розрахунок потреби у коштах, обсягу і структу­ри витрат, визначення ефективності кожної господарської та фінансової операції і підсумків усієї роботи суб'єкта. За допомо­гою фінансового планування прогнозуються доходи, їх раціональ­ний розподіл з урахуванням інтересів кожного учасника відтворювального процесу та кінцевих результатів. Для цього обґрун­товуються фінансові завдання, показники, що характеризують рух фінансових ресурсів на різних стадіях їх кругообороту, розроб­ляються фінансові баланси.

Планування пов'язане, з одного боку, із запобіганням помил­ковим діям у галузі фінансів, з іншого - зі зменшенням числа невикористаних можливостей. Таким чином, фінансове плану­вання являє собою процес розробки системи фінансових планів і планових (нормативних) показників для забезпечен­ня розвитку підприємства необхідними фінансовими ресур­сами і підвищення ефективності його фінансової діяльності у перспективі.

Основні завдання фінансового планування діяльності підприємства в умовах ринку такі:

- забезпечення необхідними фінансовими ресурсами вироб­ничої, інвестиційної та фінансової діяльності;

- визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцін­ка ступеня раціонального його використання;

- виявлення внутрішньогосподарських резервів збільшен­ня прибутку за рахунок економного використання коштів;

- встановлення раціональних фінансових відносин з бюд­жетом, банками та іншими підприємствами;

- дотримання інтересів акціонерів та інших інвесторів;

- контроль за фінансовим станом, платоспроможністю та кредитоспроможністю підприємства.

Ринкова економіка вимагає від підприємницьких структур якісно нового планування, тому що за всі негативні наслідки і прорахунки розроблюваних планів відповідальність несуть самі підприємства.

Однак поряд з факторами, які вимагають широкого застосу­вання фінансового планування у сучасних економічних умовах, діють також фактори, що обмежують його використання підприєм­ствами України. До них належать:

- високий ступінь невизначеності на українському ринку, пов'язаний з глобальними змінами у всіх сферах суспільного життя;

- відсутність ефективної нормативно-правової бази у сфері внутрішньовиробничого фінансового планування;

- обмежені фінансові можливості підприємств для здійснен­ня серйозних фінансових розробок у галузі планування.

Організація фінансового планування, яка відповідає об'єк­тивним вимогам, передбачає більш послідовне врахування його основних принципів:

- принцип об'єктивної необхідності використання фінансо­вого планування для початкової стадії управління фінансами підприємства. Це означає, що даний процес необхідний, стає обов'язковим як найважливіший інструмент і спосіб визначення фінансових можливостей підприємства, прогнозування раціо­нальних вартісних пропорцій, відносин, відповідно й руху грошо­вих ресурсів для виконання накреслених програм, завдань;

- принцип ефективності, який відображає якісну сторону даного процесу та орієнтує його на досягнення позитивних фінан­сових результатів за окремими операціями від діяльності кожно­го підрозділу підприємства, на досягнення бажаного економіч­ного і соціального ефекту;

- принцип комплексності та єдності мети, який передбачає узгодження виробничих і фінансових ресурсів, планів на різних рівнях управління підприємством. При цьому потрібне поєднан­ня загальнодержавних, колективних та особистих економічних інтересів учасників відтворення. Тільки за дотримання цього принципу у поєднанні з іншими можливе визначення ефективної, ро­зумної фінансової політики підприємства;

- принцип науковості, який узагальнює основні риси плану­вання, забезпечує реальність, ефективність запланованих зав­дань.

Поняття науковості широке і включає обґрунтованість пла­нових завдань з урахуванням суспільних та особистих потреб, закономірностей розвитку суспільства, тенденцій у русі коштів підприємства, об'єктивної оцінки економічної та соціальної ситу­ації, а також наявності ресурсів, координації фінансових завдань у часі та просторі. Наукова обґрунтованість фінансових планів підприємств означає не тільки їх реальність, але й передбачає вибір кращих рішень з урахуванням довгострокових вигод. Це у свою чергу залежить від прогресивних методів обґрунтування джерел і способів фінансування накреслених заходів, раціональ­ного розподілу ресурсів, оптимізації вартісних пропорцій і фінан­сових взаємовідносин, які стимулюють прогресивні процеси. Тому доцільно використовувати багатоваріантні розрахунки усіх зав­дань, які забезпечать вибір найкращого рішення з точки зору впли­ву фінансових стимулів, оптимізації рівня витрат, максимізації доходів, прибутку.

Значення фінансового планування для підприємства поля­гає в тому, що воно:

- втілює розроблені стратегічні цілі у форму конкретних фінансових показників;

- надає можливості визначення життєздатності фінансових проектів;

- служить інструментом одержання зовнішнього фінансу­вання.

Метою фінансового планування є забезпечення діяльності під­приємства відповідними як за обсягом, так і за структурою фінан­совими ресурсами.

Для досягнення цієї мети необхідно виконати такі основні завдання:

• розробити систему фінансових планів з виділенням опера­тивних, поточних, стратегічних;

• розрахувати загальний обсяг необхідних фінансових ресурсів;

• визначити обсяги та структуру внутрішнього та зовнішньо­го фінансування, виявлення резервів та обчислення обсягів додат­кового фінансування;

• спрогнозувати доходи та витрати підприємства. Фінансове прогнозування є основою для фінансового плану­вання та фінансового бюджетування.

Виконуючи прогнозування, визначають основні напрямки та цільові параметри фінансової діяльності підприємства, тобто розроб­ляють загальну фінансову стратегію підприємства.

Прогнозуван­ня базується на узагальненні та аналізі наявної інформації з по­дальшим моделюванням можливих варіантів розвитку ситуацій і фінансових показників.

За часом і характером вирішуваних проблем прогнози по­діляються: на стратегічні і тактичні; оперативні; короткострокові; середньострокові; довгострокові. Стратегічні прогнози мають на меті передбачити найважливіші параметри формування керованих об'єктів у середньостроковій та більш віддаленій перспек­тиві. Оперативні прогнози призначені для виявлення можливос­тей для вирішення конкретних проблем стратегічних прогнозів у поточній діяльності та короткостроковій перспективі. Оператив­ний прогноз має період запобігання до 1 місяця; короткостроко­вий - від 1 місяця до 1 року; середньостроковий - від 1 до 5 років; довгостроковий - більше 5 років.

За функціональною ознакою (напрямами прогнозування) прогнози поділяються на два види: пошукові (генетичні) і норма­тивні (темологічні). Пошуковий прогноз ґрунтується на умовно­му продовженні в майбутньому тенденції розвитку досліджува­ного об'єкта в минулому та теперішньому і відокремлюється від умов (факторів), здатних змінити тенденції розвитку. Норматив­ний (темологічний) прогноз розробляється на базі заздалегідь визначених цілей. Його завдання полягає у визначенні шляхів і строків досягнення можливих станів об'єкта прогнозування у майбутньому, прийнятих за цілі. Пошуковий прогноз при визна­ченні майбутнього стану об'єкта прогнозування відштовхується від його минулого і теперішнього. Нормативний прогноз розроб­ляється у зворотному порядку: від заданого стану у майбутньо­му до існуючих тенденцій та змін у світлі поставленої мети.

Важливим моментом при здійсненні прогнозування висту­пає визнання факту стабільності зміни показників діяльності підприємства.

2. Етапи процесу фінансового планування

Фінансове планування на підприємстві являє собою склад­ний процес і включає такі етапи:

Рис.1. Основні етапи фінансового планування на підприємстві

На першому етапі аналізують фінансові показники діяль­ності підприємства за попередній період. Використовують дані фінансової документації: бухгалтерського балансу, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів. Основна увага приділяється таким показникам, як обсяг реалізації, вит­рати, прибуток. Проведений аналіз дозволяє оцінити фінансові результати діяльності підприємства і визначити проблеми, що стоять перед ним.

На другому етапі проводять розробку фінансової стратегії та фінансової політики за основними напрямами фінансової діяльності підприємства, складають основні прогнозні докумен­ти, які стосуються перспективних фінансових планів.

На третьому етапі уточнюють і конкретизують основні по­казники прогнозних фінансових документів за допомогою скла­дання поточних фінансових планів.

Четвертий етап передбачає ув'язування показників фінан­сових планів з виробничими, комерційними, інвестиційними та іншими планами і програмами, що розробляються підприємством.

На п'ятому етапі здійснюють оперативне фінансове пла­нування, яке визначає розробку поточної виробничої, комерцій­ної та фінансової діяльності підприємства і впливає на кінцеві фінансові результати його діяльності у цілому

Процес фінансового планування на підприємстві завер­шується аналізом і контролем виконання фінансових планів. Цей шостий етап полягає у визначенні фактичних кінцевих фінан­сових результатів діяльності підприємства, порівнянні їх із зап­ланованими показниками, виявленні причин відхилень від пла­нових показників, у розробці заходів щодо усунення негативних явищ.

На підприємстві фінансове планування проводиться за трьо­ма основними напрямами: перспективне фінансове плануван­ня; поточне фінансове планування; оперативне фінансове пла­нування. Кожній з цих трьох підсистем властиві певні форми роз­роблюваних фінансових планів (табл. 1).

Усі підсистеми фінансового планування взаємопов'язані і взаємообумовлені, планування здійснюється у певній послідов­ності. Найважливішим етапом планування є прогнозування ос­новних напрямів фінансової діяльності підприємства, яке здійснюється у процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансо­вого планування. У свою чергу базою для розробки оператив­них фінансових планів служить саме поточне фінансове пла­нування.

Табл.1. Види фінансових планів

Усі підсистеми фінансового планування взаємопов'язані і взаємообумовлені, планування здійснюється у певній послідов­ності. Найважливішим етапом планування є прогнозування ос­новних напрямів фінансової діяльності підприємства, яке здійснюється у процесі перспективного планування. На цьому етапі визначаються завдання і параметри поточного фінансо­вого планування. У свою чергу базою для розробки оператив­них фінансових планів служить саме поточне фінансове пла­нування.

3. Методи фінансового планування і прогнозування

Відправною точкою фінансового прогнозування є прогноз обсягу реалізації продукції та відповідних йому витрат, а кінцевою його точкою і водночас метою є розрахунок потреби у зовнішньому фінансуванні.

Для визначення потреби у фінансуванні здійснюють такі прогнози:

• прогноз реалізації продукції (послуг) на основі статистич­них та інших доступних методів;

• прогноз обсягів змінних витрат;

• прогноз обсягів інвестицій в основні та оборотні активи, які необхідні для досягнення запланованого обсягу реалізації продукції підприємства;

• прогноз потреби в зовнішньому фінансуванні діяльності підприємства та пошук ефективних джерел зовнішнього фінансуван­ня з урахуванням принципів формування їх раціональної структури.

Прогноз реалізації продукції формують маркетологи, а решту -
фінансисти.

Можна виділити методи фінансового планування, наведені в табл. 2.

Табл.2. Методи фінансового планування

Метод приросту грунтується на таких припущеннях:

а) у разі нарощування обсягу реалізації на певний відсоток змінні витрати, поточні активи та поточні зобов'язання збільшуються в середньому на стільки ж відсотків. Це означає, що і поточні активи, і поточні пасиви будуть становити такий самий, як у попередньому періоді, відсоток від виторгу;

б) відсоток збільшення вартості основних засобів розраховують на підставі заданого відсотка нарощування обороту відповідно до технологічних умов виробництва та з урахуванням наявності недозавантажених основних засобів на початок прогнозного періоду, рівня морального та фізичного зношення тощо;

в) довготермінові зобов'язання та акціонерний капітал підприємства залишаються незмінними;

г) нерозподілений прибуток прогнозного періоду розраховують як суму нерозподіленого прибутку базового періоду та прогнозного чистого прибутку у плановому періоді за мінусом обсягу запланованих дивідендів;

д) різниця між прогнозними обсягами активів та пасивів підприємства дорівнює сумі потреби в додатковому зовнішньому фінансуванні.

4. Оперативне фінансове планування

Оперативне планування доповнює поточне і використовуєть­ся з метою контролю за надходженням поточної виручки на роз­рахунковий рахунок і витрачанням наявних фінансових ресурсів. На підприємстві фінансове планування заходів має здійснюва­тися за рахунок зароблених ним коштів, а це вимагає ефектив­ного контролю за формуванням і використанням фінансових ре­сурсів. Для здійснення оперативного планування фінансової діяльності розробляються комплекси короткострокових плано­вих завдань щодо фінансового забезпечення основних напрямів господарської діяльності підприємства.

Оперативне фінансове планування включає складання та використання платіжного календаря, касового плану і розрахун­ку потреби у короткостроковому кредиті.

Для складання платіжного календаря необхідно вирішува­ти такі завдання:

- організувати облік погодження у часі грошових надходжень і майбутніх витрат підприємства;

- сформувати інформаційну базу щодо руху грошових по­токів;

- вести щоденний облік змін в інформаційній базі;

- аналізувати неплатежі (за сумами та джерелами виник­нення), проводити конкретні заходи для їх подолання;

- розрахувати потреби у короткостроковому кредиті та ак­тивно придбавати позикові кошти;

- розрахувати (за сумами і строками) тимчасово вільні гро­шові кошти підприємства;

- аналізувати фінансовий ринок з позиції найбільш надійно­го та вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів підприємства.

Під час складання платіжного календаря треба слідкувати за ходом виробництва й реалізації, станом запасів, дебіторської заборгованості з метою запобігання невиконанню фінансового плану. Платіжний календар складають на квартал з розбивкою по місяцях та дрібніших періодах.

У платіжному календарі має бути збалансовано надходжен­ня і витрачання коштів. Правильно складений платіжний кален­дар дозволяє виявити фінансові помилки і, таким чином, уникну­ти фінансових труднощів.

Для складання платіжного календаря необхідно мати таку інформаційну базу:

- план реалізації продукції;

- кошторис витрат на виробництво;

- план капітальних вкладень;

- виписки з рахунків підприємства і додатки до них; -договори;

- внутрішні накази;

- графік виплати зарплати;

- рахунки-фактури;

- встановлені строки платежів за фінансовими зобов'язан­нями.

Ознакою погіршення фінансового стану підприємства слу­жить перевищення планованих витрат над очікуваними надход­женнями, що означає недостатність власних можливостей для покриття. У цих випадках необхідно вирішити такі завдання:

- перенести частину витрат на наступний період;

- прискорити відвантаження і реалізацію продукції;

- вжити заходів для пошуку додаткових джерел фінансу­вання.

Надлишок коштів певною мірою свідчить про фінансову стійкість і платоспроможність підприємства. У табл. наведено приблизну форму платіжного календаря.

Приблизна форма платіжного календаря на І квартал

Разом з платіжним календарем необхідно складати подат­ковий календар, у якому вказувати, коли і які податки відповід­но до законодавства має платити підприємство, що дозволяє уникнути прострочень і санкцій. Для деталізації картини мож­на розробляти платіжні календарі за окремими видами руху коштів. Наприклад, платіжний календар щодо розрахунків з пос­тачальниками, платіжний календар щодо обслуговування боргу тощо.

Касовий план або план обороту готівкових коштів відобра­жає надходження і виплати готівки через касу. Касовий план необхідний для контролю за надходженням і витрачанням готівко­вих коштів обхідний для контролю за надходженням і витрачанням готівко­вих коштів (табл.).

При складанні касового плану використовуються такі вихідні дані:

- очікувані виплати з фонду заробітної плати і фонду спожи­вання;

- інформація про продаж працівникам матеріальних ресурсів або продукції;

- відомості про витрати на відрядження;

- відомості про інші надходження й виплати готівкою.

Приблизна форма касового плану на І квартал

Найменування організації____ Р/р

Вид діяльності______________

І. Надходження

II. Видатки

III. Розрахунок виплат заробітної плати, виплат соціального характе­ру тощо

IV. Календар видачі заробітної плати робітникам і службов­цям за встановленими строками (суми виплат готівкою)

За 45 днів до початку планованого кварталу всі підприєм­ства повинні подавати касовий план у банк, з яким підприєм­ство уклало договір про розрахунково-касове обслуговування. Він необхідний підприємству для того, щоб якомога точніше уявляти розмір зобов'язань перед працівниками підприємства щодо заробітної плати і розмірів інших виплат. Банк складає зведений касовий план на обслуговування своїх клієнтів у вста­новлені строки з урахуванням касових планів підприємств та організацій.

Таким чином, використання розглянутих систем і методів фінансового планування дозволяє забезпечити цілеспрямо­ваність фінансової діяльності підприємства та підвищити її ефек­тивність.