Сутність фінансових ресурсів підприємства та структура джерел їх формування

Вихідними принципами, на основі яких має будуватися система фінансування інновацій, є:

- ув'язка системи із задачею швидкого та ефективного науково-технічного досягнення;

- обґрунтованість та юридична захищеність прийомів та механізмів;

- множинність джерел фінансування;

- адаптивність та гнучкість реакцій системи фінансування на змінні умови зовнішнього середовища з метою максимальної підтримки ефективності.

Визначимо види фінансування інноваційної діяльності підприємства:

- самофінансування (включає накопичений прибуток, накопичений амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал у вигляді статутного фонду);

- позикові кошти (банківські кредити, комерційні кредити, лізинг, кошти, що отримуються підприємством від розміщення на фондових ринках облігацій підприємства);

- залучені кошти (кошти отримані від реалізації акцій серед акціонерів, кошти від додаткового другого випуску акцій);

- кошти урядових регіональних фондів і програм (кошти, що виділяються на державні та галузеві науково-технічні програми, кошти фонду фундаментальних досліджень та науково-технічних програм, кошти міжнародних фондів).

Влас­ний капітал підприємства — це підсумок першого розділу паси­ву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів під­приємства над його зобов'язаннями. Основними складовими вла­сного капіталу є статутний капітал, додатковий і резервний капі­тал, нерозподілений прибуток. Показ­ник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредито­спроможності підприємства. Він є основою для визначення фі­нансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності.

Власний капітал показує частку майна підприємства, яка фі­нансується за рахунок коштів власників і власних засобів підпри­ємства. Тривалий час у вітчизняній теорії та практиці питанню фі­нансування діяльності господарських структур за рахунок капіталу власників приділялась надзвичайно мала увага, оскільки за адміні­стративно-командної економіки державні підприємства в централі­зованому порядку наділялися статутним капіталом, який не міг бу­ти змінений у результаті емісії (чи анулювання) корпоративних прав. Натомість домінуюча роль відводилася таким антиринковим методам фінансування підприємств, як бюджетні дотації, субсидії, субвенції.

Статутний капітал — це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ре­сурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності, нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за під­приємством на правах власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні (основні та оборотні) кошти.

Сучасні стандарти бухгалтерського обліку і фінансової звітнос-
ті визначають власний капітал як «частину в активах підприємства,
що залишається після вирахування його зобов'язань». Як бачимо, та-
ке визначення стосується лише сута кількісних параметрів його ве-
личини. Це підтверджується також і характеристикою елементів
власного капіталу, яка міститься у стандартах П(С)БО 2 «Баланс» і
П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал».

Згідно з цими стандартами, власний капітал знаходить відобра­ження у першому розділі пасиву бухгалтерського балансу (розділ має назву «Власний капітал») і складається з:

• статутного капіталу;

• пайового капіталу;

• додатково вкладеного капіталу;

• іншого додаткового капіталу;

• резервного капіталу;

• нерозподіленого прибутку;

• неоплаченого капіталу;

• вилученого капіталу.

Порядок і джерела формування статутних капіталів зале­жать від типу підприємства і форми власності, на базі якої воно функціонує. Розмір статутного капіталу підприєм­ства значною мірою визначає масштаби його виробничо госпо­дарської діяльності, хоча не існує прямого зв'язку між розмірами статутних капіталів підприємств різних галузей та обсягом виро­бництва товарів і послуг, бо цей обсяг визначається ще й такими факторами, як попит, пропозиція і ціна на товари й послуги, роз­мір залучених банківських кредитів та інших позикових фінан­сових ресурсів. Певною мірою розмір статутного капіталу впли­ває на можливості зовнішнього фінансування, ділову репутацію підприємства. Величина статутного капіталу, яка визначає участь кожного з засновників, акціонерів у капіталі підприємства, є критерієм визначення суми прибутку, яку кожен із них одержує при його розподілі.

Початковий розмір статутного капіталу підприємства фіксу­ється в статуті або установчому договорі, які в обов'язковому по­рядку подаються до органів влади під час Державної реєстрації підприємства. Контролюючі державні органи (фінансові, податко­ві), а також банки у взаємовідносинах із підприємствами постійно стежать за розміром статутного капіталу кожного підприємства й за тим, щоб він був відповідним чином оплачений: адже замало ли­ше задекларувати в статуті певний розмір статутного капіталу, тре­ба вжити заходів для того, щоб кошти (або майно, нематеріальні активи) надійшли в розпорядження підприємства реально від усіх юридичних і фізичних осіб, що мають частки в статутному капіталі та є його власниками.

Як зазначалося вище, поряд із грошовими коштами, які надхо­дять у розпорядження підприємств із державних джерел, від акціо­нерів, пайовиків та інших засновників (власників), у статутні капіта­ли може надходити майно (будівлі, машини, устаткування, транспо­ртні засоби, сировина, матеріали, інші товарно-матеріальні ціннос­ті), цінні папери, а також нематеріальні активи. До нематеріальних активів належать: результати інтелектуальної праці у вигляді вина­ходів, відкриттів, промислових зразків, технологій, гудвілів, ноу-хау, раціоналізаторських пропозицій, звітів про науково-дослідниць­кі роботи й інші об'єкти інтелектуальної власності.

Вартість об'єктів інтелектуальної власності та інших нематеріа­льних активів визначається на договірних засадах між власниками підприємств і суб'єктами права власності на ці об'єкти (громадяни, юридичні особи, держава).

Оцінка об'єктів основних засобів, що надходять як внесок у статутний капітал підприємства, здійснюється через визначення їх первісної, переоціненої та залишкової вартості. Первісна вартість
будівель, машин, устаткування, транспортних засобів визначається
за даними бухгалтерського обліку, що характеризують витрати на
їх придбання, будівництво, виготовлення, доставку, монтаж. Переоцінена вартість цих об'єктів розраховується на підставі їх первіс-
ної вартості, але з урахуванням здійснених переоцінок, включаючи
індексацію у зв'язку з інфляцією. Залишкова вартість кожною об'-
єкта основних засобів (а саме вона приймається на баланс підпри-
ємства як внесок до статутного капіталу) визначається як різниця
між первісною (або переоціненою) вартістю і фактичною зношені-
стю даного об'єкта.

Оборотні засоби (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, малоцінні та швидкозношувані предмети, паливо, тара тощо), при­ймаються на баланс як внесок до статутного капіталу за так званою справедливою вартістю цих активів, тобто фактично за цінами, які відповідають реальній ринковій ситуації.

Законодавство України передбачає мінімальні розміри статут­них капіталів, нижче від яких державна реєстрація підприємства не допускається. Ці мінімальні розміри не є сталими. У зв'язку з інфля­ційними явищами в економіці вони нерідко змінюються (збільшу­ються) в законодавчому порядку.

Розмір статутного капіталу підприємства в процесі його гос­подарської діяльності може змінюватись. При цьому всі зміни розмі­ру статутних капіталів на державних підприємствах у бухгалтерсь­кому обліку знаходять відображення безпосередньо на однойменно­му рахунку, тоді як на малих підприємствах, у господарських това­риствах, підприємствах з іноземними інвестиціями вони знаходять відображення лише після відповідної державної перереєстрації змі­ни розміру статутного капіталу.

Додаткові кошти державному підприємству на збільшення обсягу виробництва можуть бути виділені з державного бюджету або за раху­нок перерозподілу коштів інших підприємств даної галузі. Акціонерне

товариство може додатково випустити акції, товариство з обмеженою відповідальністю та інші господарські товариства — збільшити суми внесків усіх учасників до статутного капіталу підприємства.

Незалежно від типу підприємства і форми власності статут­ний капітал може зрости за рахунок:

• реєстрації додаткових внесків до нього (через акції, паї тощо);

• безпосереднього приєднання до нього частини одержаного при­бутку на приріст власних фінансових ресурсів;

• коштів додаткового капіталу, зокрема від дооцінки (індексації) основних засобів у випадках, передбачених законодавством і положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

• зарахування до статутного капіталу частини резервного капіталу. Якщо підприємство збиткове, то збитки фактично за відсутнос­ті джерел їх покриття (кошти резервного капіталу та інші джерела власного капіталу) зменшують суму статутного капіталу підприєм­ства, хоча в бухгалтерському обліку вони обчислюються окремо як непокриті збитки (вони знаходять відображення у І розділі пасиву бухгалтерського балансу у від'ємному значенні) аж до появи джерел покриття, в тому числі прибутку.

Підприємства будь-якої форми власності мають право зменшу­вати свій статутний капітал, повернувши частину паїв або акцій за­сновникам (учасникам).

Нова система національних стандартів бухгалтерського обліку не пов'язує розмір статутних капіталів підприємств будь-якої форми власності (як, втім, і інших елементів власного капіталу, за винят­ком додаткового капіталу у разі проведення переоцінок основних за­собів та інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів) з нарахуванням зносу (амортизації). Амортизаційний фонд, як окре­мий елемент власного капіталу, не створюється, оскільки амортиза­ційні кошти після реалізації продукції підприємства надходять йому у складі виручки і вливаються в загальний дохід його фінансових ресурсів. Оскільки амортизація основних засобів, нематеріальних активів має цільове призначення — фінансування відтворення саме цих активів підприємства, його фінансова служба повинна постійно контролювати цільове використання цих коштів, тобто на фінансу­вання капітальних вкладень. Досягається це в основному засобами управлінського обліку.

Для більшості підприємств основним елементом власного капі­талу є статутний (номінальний) капітал -— сума вкладів власників підприємства в його активи за номінальною вартістю згідно із за­сновницькими документами. У відповідній статті балансу наводить­ся зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства.

В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житло­во-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесків.

Пайовий капітал — це сукупність коштів фізичних і юридичних осіб, добровільно розміщених у това­ристві відповідно до установчих документів для здійснення його го­сподарсько-фінансово і діяльності.

Додатковий вкладений капітал відображає наявність і рух в акціонерних підприємствах так званого емісійного доходу, тобто різ­ниці між продажною і номінальною вартістю випущених акцій.

Інший додатковий капітал — це фінансові ресурси, які утво­рюються за рахунок:

• дооцінки та індексації основних засобів, інших необоротних матеріальних і нематеріальних активів (при цьому треба мати на увазі, що при проведенні до оцінки пропорційно збільшуєть­ся і сума зносу активів);

• одержання у безкоштовному порядку будь-яких активів від сто­ронніх юридичних і фізичних осіб;

• внесків засновників та учасників понад розмір статутного капі­талу і без рішення про його збільшення й перереєстрацію.

Використання коштів додаткового капіталу відбувається, якщо сума дооцінки (індексації) основних засобів, інших необоротних ма­теріальних активів і нематеріальних активів переноситься до статут­ного капіталу або якщо прийнято рішення про перереєстрацію ста­тутного капіталу і він збільшується за рахунок будь-яких активів, вартість яких відображена в додатковому капіталі.

Важливими складовими власного капіталу є резерви, які мо­жуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибут­ку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті

в наступному підрозділі.

Резервний капітал утворюється на підприємствах за рахунок чистого нерозподіленого прибутку на умовах, зафіксованих в уста­новчих документах. Ці кошти використовуються в тому разі, коли необхідні витрати не покриваються наявним нерозподіленим при­бутком (наприклад, на виплату дивідендів за привілейованими акці­ями), а також на покриття різниці між номінальною і продажною ці­ною випущених акцій. За рахунок резервного капіталу підприємство може покрити збитки від своєї господарської діяльності, а також збільшити статутний капітал.

Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.

У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньо­му непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резерв­ним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал».

Ще одним елементом власного капіталу є нерозподілений при­буток (непокритий збиток). За цією позицією балансу відобража­ється або сума прибутку, яка реінвестована у підприємство, або су­ма непокритого збитку. Сума непокритого збитку наводиться в дуж­ках та вираховується при визначенні підсумку власного капіталу.

Нерозподілений прибуток — це залишок одержаного підпри­ємством прибутку, не витраченого за відповідними напрямками на дату складання звіту.

Неоплачений капітал — це сума заборгованості власників (ак­ціонерів, учасників) господарських товариств будь-якого типу за внесками до статутного капіталу. Ця сума вираховується при підведенні підсумку власного капіталу; її динаміка характеризує покрит­тя статутного капіталу підприємства реальними фінансовими ресур­сами, які надійшли від власників.

Функції статутного капіталу, а також цілі його зменшення та збільшення у систематизованому вигляді згруповані в табл. 1.

Таблиця 1. Функції та цілі збільшення (зменшення) статутного капіталу

Вилучений капітал — це елемент власного капіталу, який має місце при зменшенні господарськими товариствами своїх статутних капіталів і являє собою собівартість акцій власної емісії або часток, викуплених товариством у його учасників. Сума вилученого капіталу підлягає вирахуванню при визначенні підсумку власного капіталу.

Перш ніж перейти до висвітлення питання щодо залучення фі­нансових ресурсів на основі збільшення статутного капіталу підпри­ємства, розглянемо сутність номінального капіталу та корпоратив­них прав суб'єкта господарювання.