Мета, цілі та етапи проведення емісійної політики підприємства

Емісія цінних паперів підприємств — це сукупність дій емітента щодо здійснення підписки на акції, продажу облігацій чи інших цінних паперів.

Успішна емісія корпоративних прав (акцій, часток), а отже, збіль­шення статутного капіталу залежить від багатьох факторів, зокрема від стану ринку капіталів, від тенденцій на біржі (для корпоратив­них прав, які котируються на біржі), очікувань на майбутні прибут­ки емітента та інвесторів, а також від параметрів емісії (обсяг, курс, співвідношення, з яким здійснюється емісія).

З позиції фінансового менеджменту основною метою емісійної політики є залучення на фондовому ринку необхідно­го обсягу необхідних фінансових засобів у мінімально можливий термін.

Розробка ефективної емісійної політики підприємства охоплює наступні етапи.

1. Дослідження можливостей ефективного розміщення передбачуваної емісії цінних паперів.

Аналіз кон'юнктури фондового ринку (біржового і позабіржового) включає характеристику стану попиту та пропо­зиції на акції, динаміку рівня цін їхнього котирування, обсяги про­дажу акцій, нові емісії і ряд інших показників. Результатом про­ведення такого аналізу є визначення рівня чутливості реагування фондового ринку на появу нової емісії.

Оцінка інвестиційної привабливості своїх цінних паперів прово­диться з позиції оцінки перспективності розвитку галузі, конкурентоспроможності виробленої продукції, а також рівня показ­ників свого фінансового стану. У процесі оцінки визначається можливий ступінь інвестиційної переваги акцій своєї компанії в порівнянні з акціями інших компаній.

2. Визначення мети емісії. У зв'язку з високою вартістю
залучення власного капіталу з зовнішніх джерел мета емісії повинна бути досить вагомою з позицій стратегічного розвитку
підприємства і можливостей істотного підвищення його ринкової вартості в майбутньому періоді.

Основними цілями, якими керується підприємство, є:

а) реальне інвестування (створення мережі нових філій, дочірніх фірм, нових виробництв із великим обсягом випуску продукції та ін.);

б) необхідність істотного поліпшення структури використовуваного капіталу (підвищення частки власного капіталу з метою росту рівня фінансової стійкості: забезпечення більш високого рівня власної кредитоспроможності і зниження за рахунок цього вартості залучення позикового капіталу; підвищення ефекту фінансового лівериджу та ін.);

в) намічуване поглинання інших підприємств;

г) інші цілі, що вимагають швидкої акумуляції значного обсягу власного капіталу.

3. Визначення обсягу емісії. При визначенні обсягу емісії необхідно виходити з раніше розрахованої потреби в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел.

4. Визначення номіналу, видів і кількості емітованих цінних паперів. Номінал ЦП визначається з урахуванням основних кате­горій майбутніх їхніх покупців (найбільші номінали орієнтовані на їхнє придбання інституціональними інвесторами, а найменші — на придбання населенням). У процесі визначення видів акцій (простих і привілейованих) встановлюється доцільність випуску привілейованих акцій; якщо такий випуск визнаний доцільним, то встановлюється співвідношення простих і привілейованих акцій.

5. Оцінка вартості створюваного акціонерного капіталу. Відповідно до принципів такої оцінки вона здійснюється за дво­ма параметрами:

а) передбачуваному рівнем дивідендів (він виз­начається виходячи з обраного типу дивідендної політики);

б) ви­трат з випуску акцій і розміщення емісії.