Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Л Е К Ц І Ї 5 страница




Читайте также:
  1. D. Қолқа доғасынан 1 страница
  2. D. Қолқа доғасынан 2 страница
  3. D. Қолқа доғасынан 3 страница
  4. D. Қолқа доғасынан 4 страница
  5. D. Қолқа доғасынан 5 страница
  6. D. Қолқа доғасынан 6 страница
  7. D. Қолқа доғасынан 7 страница
  8. D. Қолқа доғасынан 8 страница
  9. D. Қолқа доғасынан 9 страница
  10. Hand-outs 1 страница

Розвинена носова порожнина, як у дорослої людини, котра вміщає орган нюху, є водночас і відділом дихального апарату. Пахучі речовини, які поступають разом із повітрям під час дихання у порожнину носа, подразнюють специфічні чутливі елементи нюхового органа.

Ці чутливі елементи, нюхові нейросенсорні клітини, вкладають рецептор нюхового аналізатора, який закладений у нюховій ділянці, regio olfactoria, слизової оболонки порожнини носа, що відповідає верхній носовій раковині та відповідній їй ділянці перегородки носа. Нюхові клітини утворюють перші нейрони нюхового шляху, аксони яких у складі нюхового нерва проникають через отвори у дірчастій пластинці решітчастої кістки до нюхової цибулини, де і закінчуються у нюхових клубочках, glomeruli olfactorii. Тут розміщуються другі нейрони (мітральні клітини), аксони яких ідуть у складі нюхового тракту і закінчуються у клітинах сірої речовини нюхового тракту, нюхового трикутника, передньої дірчастої речовини і блідої перегородки. Більша частина волокон доходить до кори звивини біля морського коника і крючка, де розміщений корковий кінець нюхового аналізатора.

Всі органи чуття в єдиному організмі пов’язані між собою, особливо у ділянці кори головного мозку, де кіркові кінці усіх аналізаторів з’єднані між собою асоціативними шляхами. Завдяки цьому досягається взаємозв’язок і взаємний вплив органів чуття, а також компенсаторний розвиток одних аналізаторів при випадінні інших.

Синтез анатомічних даних

Анатомія вивчає будову тіла людини за системами, тому і зветься систематичною. Таке вивчення визначається неможливістю відразу зрозуміти усю складність будови організму, тому доводиться штучно поділяти його на частини і користуватися методом аналізу.

Абсолютно необхідний аналітичний підхід водночас не враховує те, що анатомія – наука про будову не тільки окремих частин, але й організму загалом. Тому, окрім аналізу, вона використовує метод синтезу, за допомогою якого прагне скласти цілісне уявлення про будову тіла людини.

 

Синтез анатомічних даних треба проводити перш за все для правильного уявлення про орган, який, будучи частиною організму, є цілісним утворенням.

 

Цілісність органу – це не арифметична сума складових його тканин, а органічна єдність, у якій одні частини взаємодіють з іншими. Це особливо проявляється у органах, які мають кілька функцій і відрізняються різною будовою, наприклад, у кістці. До недавнього часу вважали, що кісткова речовина є тільки футляром для кісткового мозку, який механічно заповнює проміжки і комірки губчастої речовини. При цьому кістка виконує механічну функцію (опора, рух і захист), а кістковий мозок – біологічну (гемопоез, імунітет).



Але кістка складається не тільки із кісткової речовини певної структури, а із суглобових хрящів і окістя, які її покривають, і заповнюючої її порожнини кісткового мозку. Між кістковою речовиною і кістковим мозком є не тільки топографічний зв’язок, але і структурний, і функціональний. Обидві названі функції (механічна і біологічна) тісно пов’язані між собою. Нормальна гемопоетична функція червоного кісткового мозку обумовлює добре побудовану і функціонуючу кістку, а при її порушенні страждає будова кістки. І, навпаки, кісткова речовина впливає на кістковий мозок, який міститься в її порожнинах і комірках.

Єдність цих двох частин кістки зумовлена спільністю кровопостачання і іннервації. Завдяки цьому посилена механічна функція кістки, обумовлена посиленою роботою м'язів, пов’язана із посиленим кровопостачанням кісткової речовини та кісткового мозку, який у ній знаходиться. Краще живлення кісткового мозку визначає посилення кровотворної та імунобіологічної функцій, що сприятливо впливає на життєдіяльність організму.



Другою ілюстрацією цілісності організму можуть служити легені. Залежно від рівня у ньому можна розрізняти наступні частини: на макроскопічному рівні – частки і сегменти, на макро-мікроскопічному рівні – часточки й ацинуси, на мікроскопічному – альвеоли і клітини, на субмікроскопічному – клітинні елементи і молекули. Всі ці частини легенів являють собою органічну єдність різних диференційованих частин. Специфічну будову легенів складають дихальна паренхіма і бронхи. Останніх супроводжують нерви і судини, які належать до різних систем: бронхіальні артерії і вени, легеневі вени і артерії, лімфатичні судини. Всі вони ідуть паралельно одна іншій, підпорядковуючись загальним закономірностям будови легеней і не складають арифметичну суму частин. Вони об’єднані внутрішньою органічною єдністю, зумовленою походженням і розвитком легені у ході еволюції та онтогенезу. У свою чергу цей розвиток визначається формоутворюючою роллю дихальної функції, яка є одним із відображень єдності організму і середовища, пристосуванням до останнього не тільки організму загалом, але й окремих його частин – органів. Таким чином, цілісність органа – це якість, що історично виникла і розвивається. Для розуміння цієї якості потрібний не тільки аналіз, але і синтез.

Синтез анатомічних даних слід проводити не тільки по відношенню до окремого органа, але і великої частини тіла. Як приклад наведемо тулуб, в якому після народження зберігається сегментарність. Сегменти тіла – соміти – визначають метамерну будову і решти його частин: склеротому, міотому і нейротому. Тому системи, які розвиваються із цих частин соміту (кісткова, м’язова, нервова), а також судинна набувають сегментарної будови.



Внаслідок сегменти являють собою єдині утворення, побудовані з різних систем тіла, а саме: із кісток (ребра), м’язів (міжреберні м’язи), нервів (міжреберні нерви) та судин (міжреберні артерії, вени та лімфатичні судини). Всі ці структури, які відносяться до різних систем, ідуть у кожному сегменті паралельно одна іншій, складаючи єдине анатомічне утворення.

Оскільки у тілі зародка, окрім сомітів, виникають і осьові органи, розміщені вздовж тіла (хорда і нервова трубка), то органи, які розвились сегментарно, виявляються пов’язаними з осьовими. Тому низка систем має частини, розміщені як уздовж тіла, так і впоперек.

У кісткові системі тулуба беруть участь розміщений вздовж осі тіла хребтовий стовп та поперечні сегменти – ребра; у нервовій системі – розміщений вздовж тіла спинний мозок і корінці його спинномозкових нервів, які йдуть поперечно; в артеріальній системі – аорта, яка лежить у поздовжньому напрямку, і її поперечні гілки – міжреберні і поперекові артерій; у венозній системі – нижня порожниста, непарна і напівнепарна вени, які йдуть у поздовжньому напрямку, та їх поперечні притоки – поперекові і міжреберні вени; у лімфатичній системі – грудна протока, яка іде у поздовжньому напрямку і міжреберні лімфатичні судини, які впадають у неї; у м’язовій системі тулуба м’язи лежать уздовж тіла у вигляді сегментів (між ребрами і хребцями).

Таким чином, кісткова, м’язова, нервова і судинна системи тулуба, будучи різними системами тіла, разом з тим як частина цілісного організму, відображають у своїй топографії одні і ті ж загальні закони будови організму. Внаслідок цього вони розміщуються у значній мірі паралельно одна іншій, складаючи єдині сегменти тіла.

У викладенні матеріалу органи тваринного життя розглядались окремо від органів рослинного життя.

В живому цілісному організмі ці дві групи складають нерозривну єдність. Прикладом цього може служити скелетний м’яз як орган. Він складається не тільки із посмугованої м’язової тканини, але також із різних видів сполучної тканини, яка утворює сухожилки, фасції і прошарки між пучками м’язових волокон. Органічною частиною всякого м’яза є нерви та судини, які містять у своїй стінці непосмуговані м’язові клітини. За наявністю довільної і мимовільної м’язової тканини у кожному м’язі проходять нервові волокна, які належать різним відділам нервової системи – анімальному і вегетативному.

Анімальні нерви здійснюють функціональну іннервацію посмугованої м’язової тканини, отже, виконують тваринну функцію (рух). Вегетативні нерви забезпечують судинорухову іннервацію непосмугованих м’язів судин, а також трофічну іннервацію – виконують рослинні функції (обмін речовин, живлення). Отже, у кожному м’язі відбувається об’єднання анімальних і вегетативних функцій завдяки наявності представників посмугованої і непосмугованої м’язової тканин, а також анімальної і вегетативної частин єдиної нервової системи.

Органи рослинного і тваринного життя знаходяться у певних взаємовідносинах. Прикладом служить взаємовідносини судин, нервів і м’язів, із яких перші – вегетативні органи, а решта – анімальні.

Судини і нерви у значній частині ідуть разом і паралельно одна іншому, відображаючи у своєму ході загальні закономірності будови тіла. Вони знаходяться у певних взаємовідносинах із м’язами і фасціями, причому останні, оточуючи судини і нерви, утворюють судинно-нервові пучки. М.І.Пирогов установив низку законів розміщення судин серед м'язів і фасцій, найважливіший серед них той, в якому йдеться про піхви, в яких проходять судини, утворені фасціями м’язів, розміщених біля судин. Знання таких топографічних взаємовідносин має велике прикладне значення для хірургії.

Синтез анатомічних знань проводиться і відносно організму як єдиного цілого. Ціле відіграє провідну роль по відношенню до частин. Ціле може існувати і після втрати деяких не життєво важливих органів або їх частин. На цьому основана уся хірургічна практика. У нижчих тварин організм інколи жертвує частинами для спасіння цілого.

Нервова система – найважливіша система організму, яка має різноманітні функції. З точки зору кібернетики, нервова система є органом інформації, самоуправління і саморегуляції.

З точки зору анатомії і фізіології вона являє собою провідну систему об’єднання, інтеграції організму в єдине ціле і у навколишнє середовище.

Цілісність організму має анатомічний субстрат. Цей субстрат утворюють:

– нервова система, яка установляю нервові зв’язки організму;

– ендокринні залози, які виробляють гормони. Останні поступають у кров та інші рідини організму; шляхи проведення рідин – судини. Завдяки рідині установлюється гуморальний зв’язок організму;

– получна тканина, яка у вигляді зв’язок, оболонок, фасцій та інших структур м’якої частини організму з’єднує всі органи в єдину масу тіла й утворює механічні зв’язки організму.

Зв’язки, за допомогою яких здійснюється об’єднання, інтеграція організму, має два основних типи: 1) субординація – співпідкорення; 2) координація і кореляція – співвідношення.

Субординація, або співпідкорення, усіх частин організму здійснюється за схемою: цілісний організм

системи органів і апарати

органи

морфофункціональні одиниці органів

тканини

клітини

неклітинні структури

Органи, тканини і клітини – структури, які служать для пристосування організму до оточуючого середовища. Кожна з них має відносну самостійність і є, у свою чергу, цілісним утворенням. Отже, цілісність організму проявляється порізному на різних рівнях дослідження: на макроскопічному – у вигляді систем органів, окремих органів і тканин; на макро-мікроскопічному – у вигляді тканин; на мікроскопічному – у вигляді клітин і неклітинних структур; на субмікроскопічному рівні – у вигляді неклітинних структур, частин клітини і молекул.

Другий тип зв’язків – це координація і кореляція.

Прикладом координації може служити співвідношення розвитку руки і мозку у процесі еволюції. В чотириногих тварин передня кінцівка ще не стала рукою і служить для переміщення тіла. Відповідно до такої функції і будови передньої кінцівки є кора головного мозку. У людиноподібних мавп передня кінцівка стає рукою, яка може хватати предмети. Така рука ще зберігає властивість служити засобом руху, але водночас вона уже може хватати готові предмети природи і користуватися ними. Відповідно виникненню хватальної функції руки у корі мозку розвиваються кіркові кінці аналізаторів і з’являються нові поля. У людини рука стає знаряддям праці. Відповідно до нової функції руки як органу праці з’являються й нові поля у корі головного мозку. В її моторній зоні спроектоване все тіло. При цьому найбільшу територію займає рука; на території, яку займає проекція руки, найбільшу площу має кисть, а із території кисті – великий палець, який набув здатності опонувати решті пальців.

Отже, рука і мозок у процесі еволюції знаходяться у динамічній координації.

Кореляція – це взаємозалежність частин, де кожна зміна однієї із частин відображається на інших і сама є відповіддю на зміну частин, які діяли на неї.

Метод синтезу показує зв’язки між будовою організму і навколишнім середовищем, яке формоутворююче впливає на органи й організм у цілому.

Адаптація структури живого до умов життя супроводжується безперервною морфологічною перебудовою деяких органів і тканин живого людського тіла. Вивчення закономірностей цієї перебудови розкриває конкретні індивідуальні зміни, обумовлені впливом конкретних факторів зовнішнього середовища. Прикладом цього може служити перебудова скелета протягом життя людини під впливом діяльності м’язів у процесі праці або занять спортом.

Ця перебудова настільки значна і специфічна, що за рентгенограмами кісток можна визначити професію або спортивну спеціалізацію людини, якщо вони пов’язані з постійними й одноманітними фізичними навантаженнями.

Другим, не менш яскравим прикладом адаптації організму до умов навколишнього середовища є пристосування людини до нових для організму умов зовнішнього середовища – умовам життя і праці в екстремальних умовах польотів у космос, коли організм випробовує дію гравітаційних перевантажень, стан невагомості, гіпокінезії і гіподинамії.

Вивчення змін будови організму та його органів і систем у процесі пристосування (адаптації) здорового організму до особливих (екстремальних) умов життя у космосі і при поверненні на землю (реадаптація) складає суть нового напрямку в анатомії, який має назву «космічна анатомія». Гіпокінезія і гравітаційні перевантаження викликають морфологічні зміни стінки магістральних артерій, які мають адаптивний характер та є зворотними.

 

 

ЗМІСТ

Вчення про нервову систему (неврологія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2

Філогенез нервової системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

Друга сигнальна система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 8

Короткий порівняноанатомічний нарис спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . .. 9

Короткий нарис ембріогенезу спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 11

Короткий порівняноанатомічний нарис головного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . 12

Короткий нарис ембріогенезу головного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 17

Будова спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 20

Рефлекторна дуга . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 23

Головний мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Ромбоподібний мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Довгастий мозок. Зовнішня будова довгастого мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 24

Внутрішня будова довгастого мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 25

Задній мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Міст . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 26

Мозочок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Перешийок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

Четвертий шлуночок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30

Середній мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 31

Передній мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Проміжний мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 32

Таламічний мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

Таламус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 34

Епіталамус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 35

Метаталамус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 36

Гіпоталамус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .37

Функції проміжного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 38

Кінцевий мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 44

Плащ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 45

Нюховий мозок . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49

Бічні шлуночки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Ядра основи півкуль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 50

Біла речовина півкуль . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 52

Центри мозкової кори . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 54

Оболонки головного і спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

Тверда оболонка головного і спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 59

Павутинна оболонка головного і спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 61

М'яка оболонка головного і спинного мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

Спинномозкова рідина . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

Периферичний відділ нервової системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 62

Спинномозкові нерви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

Задні гілки спинномозкових нервів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 63

Передні гілки спинномозкових нервів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

Шийне сплетення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 64

Плечове сплетення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 65

Передні гілки грудних нервів . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

Поперекове сплетення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 66

Крижове сплетення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 67

Куприкове сплетення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 68

Черепні нерви . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 69

Нерви, які розвилися шляхом злиття спинномозкових нервів . . . . . . . . . . . . . 70

Нерви зябрових дуг . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 71

Трійчастий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 72

Лицевий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 74

Присінково – завитковий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76

Язикоглотковий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76

Блукаючий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 77

Додатковий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

Нерви, які розвилися у зв’язку із головними сомітами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

Окоруховий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 80

Блокоподібний нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

Відвідний нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

Нерви – похідні мозку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

Нюховий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 81

Зоровий нерв . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

Вегетативна (автономна) нервова система . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 82

Симпатична частина вегетативної нервової системи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 87

Центральний відділ симпатичної частини вегетативної нервової системи . . . . 88

Периферичний відділ симпатичної частини вегетативної нервової системи . . . 88

Симпатичний стовбур . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 88

Парасимпатична частина вегетативної нервової системи . . . . . . . . . . . . . . . . . 89

Центри парасимпатичної частини вегетативної нервової системи . . . . . . . . . . 89

Периферичний відділ парасимпатичної частини. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

Вчення про органи чуттів (естезіологія) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 90

Шкіра (орган дотику, температури і болю) . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 94

Молочні залози . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 96

Присінково – завитковий орган . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

Філогенез присінково – завиткового органу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 97

Онтогенез присінково – завиткового органу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99

Орган слуху . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100

Зовнішнє вухо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 100

Середнє вухо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 102

Внутрішнє вухо . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 103

Орган гравітації і рівноваги . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 106

Орган зору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 108

Око . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 110

Оболонки очного яблука . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 111

Внутрішнє ядро ока . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 114

Додаткові органи ока . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115

Клітковина очниці і піхва очного яблука . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 116

Повіки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 117

Сльозовий апарат . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

Схема зорового аналізатору . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 118

Орган смаку . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 121

Орган нюху . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 123

Синтез анатомічних даних . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 124

Л Е К Ц І Ї

 

З

АНАТОМІЇ ТА ЕВОЛЮЦІЇ

 

НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

 

 

Миколаїв – 2010

Вчення про нервову систему (неврологія)

Однією із властивостей живого є подразливість. Кожний живий організм отримує подразнення від навколишнього середовища і відповідає на них відповідними реакціями, які пов’язують організм із зовнішнім світом. Обмін речовин, який відбувається в самому організмі, у свою чергу, зумовлює низку подразнень, на які реагує організм. Зв’язок між ділянкою, на яку падає подразнення, і реагуючим органом у вищому багатоклітинному організмі здійснюється нервовою системою.

Вона проникає у всі відділи тіла людини та інтегрує органи в їх системи, а системи органів – у цілісний організм, і відповідає за взаємодію організму людини з навколишнім світом. Отже, нервова система виконує наступні функції: 1) об’єднуючу (інтегративну); 2) регулюючу – регулює функції органів; 3) зумовлює взаємозв’язок між організмом і навколишнім середовищем.

Єдина нервова система людини поділяється на дві основних складових частини: 1) соматичну та 2) вегетативну. Соматична частина нервової системи керує посмугованою м’язовою тканиною скелета і деяких внутрішніх органів (язика, глотки, гортані) та містить у своєму складі центри і провідники чутливості всього тіла. Вегетативна частина забезпечує рухову і секреторну іннервацію всіх внутрішніх органів (травна, дихальна, сечостатева системи) та шкіри, а також іннервує серце і судини. У свою чергу вегетативну частину нервової системи поділяють на симпатичний і парасимпатичний відділи.

У соматичній і вегетативній частинах нервової системи розрізняють центральний відділ – головний і спинний мозок та периферичний – черепно-мозкові і спинномозкові нерви (з вузлами на їх задніх корінцях), пограничний симпатичний стовбур, його гілки і численні вегетативні вузли у стінках внутрішніх органів і біля них.

Умовність і обмеженість наведеної класифікації очевидна. Вегетативна нервова система має відношення до органів соми, наприклад, до скелетних м’язів, а у центральному відділі соматичної нервової системи розміщені центри її вегетативної частини. Всі функції вегетативної і соматичної нервової системи підпорядковані корі головного мозку і нею регулюються.

Головний мозок, його кора і тісно пов’язані з нею підкіркові утворення є матеріальною основою вищої нервової діяльності.

Структурно-функціональною одиницею, або найдрібнішою часточкою органу, здатною виконувати його функцію, в нервовій системі є нейрон (нейроцит, нервова клітина).

Нервова клітина складається з тіла, яке містить ядро із цитоплазмою і органелами, та з відростків. Розрізняють короткі відростки, які розгалужуються, – дендрити і довгий відросток – аксон (осьовий циліндр, нейрит). Нейрон функціонує у тісному зв’язку з оточуючою його глією і кровоносними судинами. Уся нервова система складається із ланцюгів нейронів і гліальної строми; нейрони з’єднуються між собою за допомогою контактів – синапсів.

Синапс — спеціалізований контакт між нервовими клітинами або між нервовою клітиною та м’язом, у зоні якого відбувається передача нервового імпульсу. Основні структурні компоненти синапсу: пресинаптична мембрана (ділянка плазмолеми відростка нервової клітини, з якої надходить сигнал), постсинаптична мембрана (ділянка плазмолеми клітини, яка сприймає сигнал), синаптична щілина шириною 20-30 нм (розмежовує пре- і постсинаптичну мембрани), заповнені нейромедіатором синаптичні пухирці. Медіатором називається біологічно активна речовина, нейромедіатором – та, яка викликає відповідну реакцію нервової системи. Функціонування синапсів забезпечує односторонню передачу інформації від клітини до клітини за допомогою медіатора (хімічного посередника). За хімічною будовою медіаторами є ацетилхолін, адреналін, норадреналін та інші. Виходячи із цього, синапси бувають адренергічними та холінергічними.

Розрізняють три сторони діяльності нервової системи: 1) рецепторну функцію – сприйняття подразнення і розповсюдження нервового імпульсу по нервових провідниках до центру, з цього явища починається аналіз; 2) замикаючу функцію – процес перетворення отриманого нервовим центром імпульсу в певні зовнішні реакції, з нього починається синтез; 3) ефекторну, рухову функцію – здійснення відповідної реакції (рухової або секреторної).


Дата добавления: 2014-12-03; просмотров: 12; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2021 год. (0.037 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты