Доброякісні пухлини легенів.

За даними різних дослідників складають від 5-11% всіх первинних пухлин легенів. Розрізняють слідуючі доброякісні пухлини:

а) епітеліальні (аденома, папіломи бронху),

б) мезенхімальні (невринома, нейрофіброма, карциноїд, фіброма, хондрома, лейоміома),

в) вроджені, або такі, що розвиваються як вади розвитку (гамартома, тератома). Окрему групу складають кісти легенів та бронхів, що зустрічаються частіше, але не можуть бути віднесеними до істинних пухлин.

Аденома бронху - найбільш частий вид доброякісної пухлини легені (40-60% всіх доброякісних пухлин). Макроскопічне аденома має вигляд поліпа, що росте ендобронхіально на широкій основі, рідше - на вузькій ніжці. Гістологічно розрізняють аденому мукоїдної (слизова аденома), циліндроматозної (циліндрома) та змішаної будови.

Клінічна картина ендобронхіальної аденоми не відрізняється від початкових стадій ендобронхіального раку. Диференційна діагностика можлива лише з даних гістологічного дослідження.

Перебіг захворювання тривалий, описані випадки злоякісного переродження в 9% випадків.

Хондрома - пухлина з хрящової тканини бронха. Зустрічається рідко. Іноді за хондрому помилково приймають гіперплазію хряща бронха.

Гамартома - пухлина, що являє собою аномалію розвитку, або неправильно розвинуту складову частину якогось органу. Поряд з легеневою тканиною гамартома містить хрящову, фіброзну і навіть жирову тканини. Частіше вона розміщується в периферійних відділах легені і може тривалий час перебігати безсимптомно. Злоякісне переродження гамартоми визнається не всіма онкологами.

Лікування при доброякісних пухлинах оперативне. В випадку наявності пухлин, що розміщені в периферичних відділах легені, виконується вилущення з послідуючим ушивання її ложа в легеневій тканині. Якщо пухлина росте ендобронхіально і викликає утворення алектазу, необхідна резекція відповідних сегментів і долі або резекція бронху. Ендобронхіальне видалення доброякісних пухлин не всіма онкологами рекомендується, оскільки вони часто рецидивують. При радикальному видаленні доброякісних пухлин легені прогноз сприятливий.

Рак легенів

Рак легенів належить до найбільш розповсюджених форм злоякісних пухлин людей у розвинутих країнах . В XX столітті спостерігається стрімкий ріст цієї хвороби від поодиноких випадків, виявлених на аутопсії, до патології, що у 80-х роках вийшла на перше місце в структурі онкопатології. Щороку на Україні виявляють до 50 хворих на рак легенів на кожні 100тис. населення.В останні роки намітилась тенденція до зниження захворюваеності в розвинених країнах і в Україні (44 на 100 тис.). Серед чоловіків РЛ займає перше місце в структурі онкозахворюваності, у жінок 8. При розгляді причин смертності від злоякісних новоутворень рак легенів посідає 1 місце. Максимальний показник зазворюваності відмічений у віці 65-75 років. Практично 2/3 серед вперше виявлених 3-4 стадії. Летальність до року становить 63,7%, і лише 10% хворих на РЛ мають шанс прожити 5 років, але виживання при даній патології досить невелика, і за останні 20 років особливих змін не відбулося.

Етіологія. Рак легенів зустрічається переважно в віці понад 50 років. Частіше хворіють чоловіки. До етіологічних факторів у 80% відносять зовнішні фактори: забруднення атмосферного повітря промисловими викидами та відпрацьованими газами двигунів внутрішнього згорання в поєднанні з палінням тютюну. За матеріалами спеціальної конференції "Паління та здоров'я" (Лондон, 1962), смертність від раку легенів серед курців в 19 разів вища, ніж у тих, хто не палить. Паління сприяє розвиткові РЛ у 80% випадків. За даними Антонова (1984) серед 5400 чоловіків, хворих на рак легенів ніколи не палили лише 37, тобто 0.7%. Серед жінок хворіють майже виключно ті, хто палить цигарки. Це пов'язано з тим, що в тютюні міститься велика кількість канцерогенів. Р.Долл (1984) показав, що в легенях курців залишається до 90% продуктів згорання тютюну. Відмова від паління тютюну є ефективним засобом профілактики раку легенів. Проте слід відзначити, що у людей, які відмовилися від паління цигарок, рівень захворювання на рак легенів починає знижуватись тільки через 5 років, і лише через 20 років досягає рівня тих, хто не палить. Тому сьогодні в більшості розвинених країн працюють національні програми боротьби з курінням.

В даний час набула розвиток гіпотеза про наявність біля 20 генетичних мутацій, які можуть приводити до активації онкогенів і викликають делецію гена-су пресора пухлинного росту. Рак розвивається в результаті втрати контролю над ростом та діленням і передусім порушенням процесу апоптоза -запрограмованої загибелі клітин. Ці процеси регулюються як інтра- так і екстрацелюлярними факторами. До регуляторів відносяться фактори росту, цитокіни і гормони, які діють через специфічні рецептори на ядро клітини. В свою чергу ракові клітини секретують гормонально-активні речовини, які викликають подальшу проліферацію і ангіогенез.

Патоморфологія. Трахея та бронхіальне дерево вистлані багаторядним призматичним війчатим епітелієм, в якому розрізняють бокаловидні, війчаті, ендокринні та базальні клітини. В підслизовій основі розташовані змішані білково-залозисті залози. Рак легенів розвивається з епітелію слизової оболонки бронхів, або її залоз. Частіше (від 40% до 60% випадків) зустрічається плоскоклітинний рак різного ступеня диференціації: з ороговінням, без ороговіння, малодиференційований. Останній ( синоніми: недиференційований, анапластичний, дрібноклітинний, вівсяноклітинний рак) зустрічається до 20-25% випадків, 10-15% випадків припадає на залозистий рак.

В залежності від локалізації пухлини в легені розрізняють центральний рак, що розвивається з епітелію слизової головних часткових та початкових відділів сегментарних бронхів та периферійних, що росте з епітелію слизової субсегментарних бронхів та бронхіол. Серед центрального раку легенів виділяють форми з переважним ендобронхіальним ростом (екзофітний тип росту), тобто переважним ростом в просвіт бронху та перибронхіальним ростом пухлини з переважним ростом в тканину легені (інфільтративний тип росту) - перибронхіально-вузлові та перибронхіально-розгалужені пухлини. Центральні форми раку легень складають до 3/4 злоякісних пухлин цього органу.

Метастазування раку легенів відбувається в основному лімфогенним та гематогенним шляхом або змішаним.

Першим етапом лімфогенного метастазування раку легенів, є легеневі та бронхолегеневі лімфатичні вузли, розташовані по ходу сегментарних та часткових бронхів та судин до воріт легенів, а також під плеврою між долями. Другим етапом є лімфатичні залози, розташовані у воротах легені. Межа між цими двома групами лімфатичних залоз умовна. Третім етапом лімфогенного метастазування є лімфатичні залози середостіння, серед яких виділяють групу біфуркаційних, нижніх трахеобронхіальних та паратрахеальних залоз. Подальший лімфогенний шлях метастазування раку легенів іде в ділянку надключичних, шийних, рідше аксилярних лімфатичних вузлів.

Гематогенне рак легенів може метастазувати в печінку, кістки (довгі трубчаті та плоскі), плевру з появою ексудату, або без, головний мозок, рідше - в наднирки, шкіру, перикард, протилежну легеню.