ТЕМА №1. базові поняття системного аналізу

1.1. Історичний розвиток концепції системного підходу

Системний підхід до досліджень чи системний аналіз - це наслідок науково-технічної революції і необхідності вирішувати різні проблем за допомогою однакових підходів, методів, технологій. Такі загальні проблеми виникають в економіці, політиціінформатиці та інших наукових напрямках.

Свій внесок у розвиток системного підходу зробили майже всі видатні мислителі та філософи попередніх поколінь (Рене Декартімануіл Кантісак Ньютон, Норберт Вінер, Фрідріх Гегель та інші).

Проте вважається, що концепцію системного підходу створив австрійський фізіолог КарлЛюдвіг фон Берталанфі у 30-ті роки ХХ століття яка набула всесвітнього визнання та популярності починаючи з середини минулого століття.

Займаючись біологічною проблематикою Л. фон Берталанфі виявив, що "системні закони" проявляються у вигляді аналогії або законів "логічної гомології", що представляються формально ідентичними хоча належать до зовсім різних явищ або навіть дисциплін. До подібних висновків у незалежних дослідженнях прийшли і науковці в інших галузях науки.

Застосування системного підходу дає досліднику можливість ставити і вирішувати, принаймні, дві задачі:

- визначити механізм взаємодій об'єктів у системі;

- підвищити ефективність функціонування системи.

В процесі розвитку науки системний аналіз сформувався в самостійний розділ кібернетики. Використовуючи класичне визначення кібернетики як науки про загальні закони одержання, збереження, передачі і перетворення інформації (кібернетика в дослівному перекладі — мистецтво керувати), можна вважати системний аналіз фундаментальним розділом кібернетики.

Принцип системності - один із найважливіших у системному аналізі. Разом з тим, він є і спеціально-науковим, тому що лежить в основі загальної теорії систем, кібернетики та інших дисциплін, проникає у всі області наукового дослідження.

Зараз можна говорити про етап наукового, системно - міждисциплінарного підходу до проблем науки, що концентрує увагу не тільки на речовинно-енергетичних, але і на інформаційно-логічних, системно-міждисциплінарних аспектах, побудови і дослідження системно-інформаційної картини світу.

1.2. Наукова база системного аналізу

Системний аналіз - науковий напрямок, що поєднує систему понять, методів і технологій для вивчення, опису та реалізації систем різної природи і характеру, основне призначення якого одержати рекомендації з питань керування системою та удосконалення цього керування.

Основне призначення системного аналізу - одержати рекомендації з питань керування системою та удосконалити це керування.

Базові поняття системного аналізу:

- система, підсистема, елемент;

- зв'язок між системами, підсистемами, елементами;

- структура системи;

- ціль системи;

- функціонування та розвиток системи;

- модель системи.

Система - повна сукупність елементів, їх атрибутів та зв'язків, що утворюють цілісність.

Як правило, будь яка система має свої:

- надсистеми - система до складу якої входить система, що досліджується;

- підсистеми - система яка є частиною системи, що досліджується.

Для аналітика в галузі міжнародних відносин найбільший інтерес становлять інформаційнісистеми, а глобальною задачею системного підходу є удосконалення процесу керування інформацією. Тому предметом системного аналізу стають питання збору, збереження й обробки інформації про економічні, політичніісторичні й інші об'єкти і процеси.

Системний аналіз описує, вивчає, актуалізує такі важливі системні і міждисциплінарні відносини, як відносини типу:

система↔система

система↔модель

модель↔модель

система↔технологія

модель↔технологія

технологія↔технологія

система↔структура

модель↔структура

структура↔структура

система↔інваріант

система↔актуалізація та інші відносини (інваріанти).

Таким чином, системний аналіз широко використовує досягнення багатьох галузей науки і це "захоплення" безупинно розширюється.

1.3. Системні ресурси суспільства

До основних типів ресурсів у природі та суспільстві відносять:

Речовина - досить повно представлена таблицею Д. І. Менделєєва і рідко поповнюється. Речовина виступає як відображення сталості матерії в природі, як міра однорідності матерії.

Енергія - виступає як відображення мінливості матерії, переходів з одного виду в іншій, як міра необоротності матерії.

Інформація - виступає як відображення порядку, структурованості матерії, як міра порядку, самоорганізації матерії (і соціуму).

Людина - виступає як носій інтелекту вищого рівня і є в економічному, соціальному, гуманітарному вимірі найважливішим і унікальним ресурсом суспільства.

Організація (чи організованість) - виступає як міра упорядкованості ресурсів і визначається причинно-наслідковими зв'язками в матерії і соціумі.

Простір - міра довжини матерії (події), розподілу її у навколишньому середовищі.

Час - міра оборотності (необоротності) матерії, подій. Час нерозривний та зв’язаний зі змінами дійсності.

Усі типи ресурсів тісно пов'язані і переплетені між собою. Більш того, вони неможливі один без одного, актуалізація одного з них веде до актуалізації іншого.

1.4. Основні принципи та правила системного аналізу

Основні принципи системного аналізу:

Цілісність - дозволяє розглядати одночасно систему як єдине ціле і у той же час як підсистему для вищестоящих рівнів.

Структуризація - дозволяє аналізувати компоненти системи та зв'язок між ними в рамках конкретної організаційної структури.

Множинність - дозволяє використати багатогранність кібернетичних, економічних і математичних моделей для опису окремих елементів і системи в цілому.

Основні правила системного аналізу:

ПРАВИЛО 1. Вимога розглядати сукупність елементів системи як єдине ціле, чи навіть, - заборона на розгляд системи як простого об'єднання елементів.

ПРАВИЛО 2. Визнання того, що властивості системи - це не тільки сума властивостей її елементів. Тим самим підтверджується можливість того, що система має такі властивості, які можуть бути і непритаманні її окремим елементам.

ПРАВИЛО 3. Кожна система має свій максимум ефективності, бо завжди існує функція цінності системи у вигляді залежності її ефективності від умов побудови і функціонування. Така функція обмежена, отже існує її мінімум і максимум.

ПРАВИЛО 4. Заборона розглядати систему у відриві від навколишнього середовища - як автономну, відокремлену. Це означає обов'язковість урахування зовнішніх зв'язків чи у більш загальному вигляді, вимога розглядати систему як частину (підсистему) якоїсь більш загальної системи.

ПРАВИЛО 5. Можливість (а іноді і необхідність) розподілу системи на частини, підсистеми. Якщо останні виявляються недостатньо простими для аналізу, процедура розподілу продовжується. Але в процесі такого розподілу не можна порушувати попередні принципи, розподіл виправданий - якщо вони дотримані.

Такі принципи та правила дозволяють формалізувати визначення терміну системи у вигляді багаторівневої конструкції яка складається з елементів, що взаємодіють для досягнення єдиної цілі функціонування (цільової функції).

1.5. Основні процедури системного аналізу

ПРОЦЕДУРА 1. Системно-цільова процедура: формулювання мети, завдань, об’єкту (назва системи) та предмету дослідження.

ПРОЦЕДУРА 2. Системно-ресурсна процедура: визначення й уточнення ресурсів дослідження.

ПРОЦЕДУРА 3. Системно-аналітична процедура: відокремлення системи від навколишнього середовища.

ПРОЦЕДУРА 4. Системно-комунікативна процедура: визначення основних надсистем, в які входить досліджувана система та виявлення всіх можливих зв'язків і комунікацій системи з зовнішнім середовищем.

ПРОЦЕДУРА 5. Системно-елементна чи системно-комплексна процедура: визначення підсистем, з яких складається система, виділення частин та елементів системи.

ПРОЦЕДУРА 6. Системно-структурна процедура: визначення структури системи, сукупності зв'язків між її компонентами, що дозволяє отримати інформацію про внутрішню організацію системи.

ПРОЦЕДУРА 7. Системно-функціонально процедура: визначення основного системоутворюючого фактору - функції системи, а також функцій її підсистем та встановлення ролей підсистем (ідеальних та реальних) у функціонуванні досліджуваної системи.

ПРОЦЕДУРА 8. Системно-інтеграційна процедура: виявлення сукупності атрибутів системи, що забезпечують її цілісність, тобто інтегруючих факторів та умов, що об'єднують окремі частини в єдине ціле.

ПРОЦЕДУРА 9. Системно-історична процедура: вивчення умов виникненняіснування та дослідження системи в динаміці розвитку.

ПРОЦЕДУРА 10. Системно-експериментальна процедура: тестування системи (системної моделі) чи інша емпірична перевірка з метою хоча б часткової верифікації теоретичних припущень.

Перераховані процедури системного аналізу не повною мірою вичерпують арсенал прийомів дослідження систем, тим більше, що ці процедури носять скоріше формальний, ніж змістовний характер. Адже тільки при дослідженні конкретної системи виникають спеціальні прийоми, формуються особливі методології, які надалі дозволяють використовувати отриманні знання для дослідження даної системи.

1.6. Загальна класифікація систем

Класифікацію систем можна здійснити за різними критеріями, але вона завжди залежить від цілій і ресурсів системи та задачі, що стоїть перед дослідником.

Будь-яку систему можна класифікувати:

1. За відношенням системи до навколишнього середовища: відкриті; закриті.

2. За походженням системи (елементів, зв'язків, підсистем): природні; штучні; змішані.

3. За описом змінних системи: з якісними змінними; з кількісними змінними; зі змішаними змінними.

4. За типом опису закону (законів) функціонування системи: типу “Чорна скриня”; не параметризовані; параметризовані; типу “Біла (прозора) скриня”.

5. За способом керування системою (у системі): керовані ззовні; керовані зсередини; з комбінованим керуванням.

6. За залежністю від передісторії: динамічні; статичні.

7. За залежністю від часу: нестаціонарні; стаціонарні.

8. За передбачуваністю поведінки: детерміновані; стохастичні.

Однією з характерних тенденцій розвитку суспільства є поява великих систем.

Система називається великою, якщо її дослідження, моделювання, опис та керування ускладнене через велику розмірність, тобто множина станів системи S має велику розмірність (в іншому випадку система буде мала).

Система називається складною, якщо її дослідження, моделювання, опис та керування ускладнене за браком ресурсів (головним чином, - інформаційних). Відповідно ознакою простої системи є достатність інформації для її керування.

За типом складності системи бувають:

- структурної чи статичної складності;

- динамічної чи тимчасової складності;

- інформаційної чи інформаційно-логічної складності;

- обчислювальної складності;

- алгоритмічної чи конструктивної складності;

- складності розвитку чи еволюції, самоорганізації.

1.7. Основні топологічні структури систем

Початкове дослідження системи полягає в розкладанні її на підсистеми та вивченні кожної підсистеми окремо і у взаємозв'язку з іншими, що дає інтегровану картину досліджуваної системи.

Структура - це сукупність зв'язків і відносин між частинами цілого.

Структура є зв‘язаною, якщо можливий обмін ресурсами між будь-якими двома підсистемами системи (передбачається, якщо є обмін i-тої підсистеми з j-тою підсистемою, то існує обмін j-тої підсистеми з i-тою).

Структури систем бувають різного типу, різної топології. До основних структур відносять:

1. Лінійні структури:

В лінійних структурах (рис. 1.1.) діють лише послідовні зв’язки, їх складність можна визначати за кількістю підсистем. У випадку лінійної структури ускладнення деякої підсистеми викличе ускладнення всієї системи. Математичний опис (модель) систем з лінійною структурою за звичай є лінійне рівняння. При коректному поєднанні двох лінійних структур, як правило утворюється нова лінійна структура.

2. Ієрархічні (деревоподібні) структури:

Ієрархія - це структура з наявністю підпорядкованості, тобто нерівноправних зв’язків між елементами, коли дія в одному напрямку спричиняє значно більший вплив на елемент, ніж дія в іншому напрямку. Існують різні види ієрархічних структур, але на практиці найчастіше застосовується деревоподібна. В деревоподібній структурі (рис. 1.2.) легко визначати ієрархічні рівні, це групи елементів рівновіддалених від верхнього (головного) елемента.

Складність ієрархічних структур можна визначати за числом рівнів ієрархії. Збільшення складності при цьому вимагає великих ресурсів для досягнення цілі. При коректному поєднанні двох ієрархічних структур, як правило, утворюється нова ієрархічна структура. Комбінація ієрархічної і лінійної структури може привести як до ієрархічної так і до складної невизначеної структури.

3. Мережеві структури:

В мережевих структурах (рис. 1.3.) діють як послідовні так і паралельні зв’язки. Їх складність можна визначати як максимальну зі складностей усіх лінійних структур, що відповідають відповідних різним стратегіям досягнення цілі (шляхів, що ведуть від початкової підсистеми до кінцевої). При коректному поєднанні двох мережевих структур, як правило, утворюється нова мережева структура.

4. Матричні структури:

В матричних структурах (рис.1.4.) складність можна визначати кількістю підсистем, а математичний опис (модель) таких систем, зазвичай, є система лінійних рівнянь.

При коректному поєднанні двох матричних структур, як правило, утворюється нова структура - просторова матриця (рис.1.5.). Такого виду структури часто використовуються в системах з тісно зв'язаними і рівноправними (“по вертикалі” і “по горизонталі”) структурними зв'язками.

Крім зазначених основних типів структур використовуються й інші, що утворюються за допомогою їхніх коректних комбінацій - з'єднань і вкладень. Якщо структура системи не визначена, то такі системи називаються неструктурованими.

1.8. Цілі та задачі соціальних систем

Всі елементи та підсистеми системи підпорядковані одній головній цілі, виконання якої є рушійною силою функціонування всієї системи. Взагалі система - це засіб досягнення цілі чи все те, що необхідно для досягнення цілі (елементи, відносини, структура, робота, ресурси) у деякій заданій множині об'єктів (операційному середовищі).

Ціль - найкращий стан системи, тобто стан, що дозволяє вирішувати проблему при даних ресурсах.

Цілеспрямоване поводження системи - поводження системи (послідовність прийнятих нею станів), що веде до досягнення цілі системи.

Ціль системи тісно пов’язана з її ефективністю.

Ефективність системи - здатність системи оптимізувати деякий критерій ефективності.

Як правило для досягнення цілі існує багато альтернатив, вибрати оптимальну з них є головною задачею дослідника.

Задача - опис можливих стратегій досягнення цілі системи чи можливих проміжних станів досліджуваного об'єкта.

Вирішити задачу - означає чітко визначити ресурси і шляхи досягнення зазначеної цілі при вихідних умовах.

Рішення задачі - опис того стану задачі, при якому досягається зазначена ціль; рішенням задачі називають і сам процес пошуку опису цього стану.

Якщо вхідні дані, ціль, умова задачі, чи рішення, можливо, навіть саме поняття рішення не визначено, чи погано формалізовані, то такі задачі називаються неформалізовані.

1.9. Системний підхід в аналізі міжнародних відносин

Системний підхід у соціально-політичних науках отримав розвиток насамперед у працях американського соціолога Толкота Парсонса та американсько-канадського політолога Девіда Істона. Основні положення системної теорії були викладені ними в працях: "Соціальна система" (Т. Парсонс), "Політична система" та "Системний аналіз політичного життя" (Д. Істон).

Згідно системного аналізу політичного життя Д. Істона, політична система розглядається в динаміці - як цілісний організм, що знаходиться у постійній взаємодії з оточуючим середовищем і постійно "звіряє" свої "відповіді" з станом і реакцією своїх елементів (у формі політичних дій, урядових актів та інших заходів тощо). У свою чергу, ця зворотна реакція системи є початком нового циклу її взаємовідносин з середовищем, сприяє певним змінам в оточуючому середовищі, а потім продукує нові "вимоги" та "підтримки", які потребують нових "відповідей".

Системний підхід до аналізу міжнародних відносин вплинув на формування методів дослідження міжнародних систем, серед яких умовно виділяють:

- традиційно-історичний;

- історико-соціологічний;

- евристичний;

- емпіричний.

Ці підходи, в свою чергу, зумовили розуміння можливості існування різних типів міжнародних систем, що уможливило їх топологізацію та класифікацію за структурами, законами функціонування та іншими критеріями.

Існують різні погляди на типові моделі систем міжнародних відносин. М. Каплан в своїх дослідженнях виділяє шість моделей системи міжнародних відносин:

- система балансу сил;

- жорстка біполярна система;

- гнучка біполярна система;

- універсальна система;

- ієрархічна система;

- система одиничного вето.

Р.Арон, в свою чергу, критикує М.Каплана, виокремлюючи лише два типи систем, які існували в історичній ретроспекції:

- система багатополярної рівноваги;

- система біполярної рівноваги.

Застосувавши системну модель Д. Істона для дослідження міжнародних відносин французький соціолог М. Мерль (книга "Соціологія міжнародних відносин") визначив міжнародну систему як комплекс відносин між основними суб'єктами, які складають:

- держави;

- міжнародні організації;

- транснаціональні сили.

Такий підхід дозволив дати визначення міжнародної системи як комплексу відносин між основними суб'єктами, якими є держави, міжнародні організації та транснаціональні сили.

Специфіка цієї система полягає в тому, що вона належить до особливого типу відкритих і слабоорганізованих соціальних систем, в основі якої знаходяться переважно політичні відносини, головною ланкою яких залишаються взаємодії між державами. Тому ядром глобальної міжнародної системи є система міждержавних відносин, що для держави являє собою зовнішнє середовище під впливом якого значною мірою формується зовнішньополітична діяльність та в якому держава реалізується.

Міжнародні відносини - це насамперед відносини політичні, головною ланкою яких є взаємини між державами. Однак, залежно від мети дослідження, в якості самостійної системи розглядають інші види міжнародних відносин - економічні, політичні, військово-стратегічні та інші системи.

Виділяють такі види міжнародних відносин:

1. На основі сфер суспільного життя і змісту відносин - економічні, політичні, культурніідеологічніі т.п.

2. На основі суб’єктів, що взаємодіють між собою - міжнародні, міжпартійні, відносини між організаціямиі т.п.

3. На основі геополітичного критерію - глобальні, регіональні, локальні.

4. На основі ступеня розвитку і інтенсивності - високий, середній, низький.

5. З точки зору напруженості - стабільні та нестабільні, відносини суперництва, ворожнечі, конфліктності, війни і т.п.

Однією з визначальних характеристик структури системи міжнародних відносин є різні структурні рівні:

- глобальний;

- регіональний;

- субрегіональний;

- міжнародно-ситуаційний;

- груповий (коаліційний);

- двосторонній.

Всі рівні в сукупності складають ієрархію структури системи міжнародних відносин. Вони є одиницями аналізу міжнародних відносин. Ієрархія в міжнародних відносинах відображає їхню фактичну нерівність з точки зору військово-політичних, економічних, ресурсних, ідеологічних та інших можливостей впливу на систему.

Ієрархія в системі, згідно з Р.Ароном, визначається за допомогою категорій сила і могутність.

Сила - це сукупність засобів тиску або примусу, що їх мають в своєму розпорядженні актори.

Могутність - це спроможність актора впливати на інших. У випадку, коли сили в системі врівноважені, то врівноважуються і могутності, бодай приблизно.

Наслідком нерівності держав є міжнародна стратифікація з притаманною їй фактичною ієрархією держав на міжнародній арені. Англійський вчений І. Луард пропонує наступну класифікацію держав:

- наддержави;

- великі держави;

- середні держави;

- малі держави;

- мікродержави.

Одним із основних принципів функціонування міжнародної системи є прагнення держав отримати контроль над поведінкою інших акторів міжнародних систем. За часи існування всіх міжнародних систем їм були характерні три типи контролю (керування):

І. Імперський (імперіалістичний) - єдина держава контролює решту.

ІІ. Біполярний - дві наддержави контролюють та регулюють взаємовідносини у межах своїх сфер впливу.

ІІІ. Баланс сил - три або більше держав контролюють дії одна одної за допомогою дипломатичних маневрів, зміни союзів та відкритих конфліктів.

Існують різні погляди на типові моделі систем міжнародних відносин. М. Каплан в своїх дослідженнях виділяє шість моделей системи міжнародних відносин: система балансу сил, жорстка біполярна система, гнучка біполярна система, універсальна системаієрархічна система, система одиничного вето. Р.Арон, в свою чергу, критикує М.Каплана, виокремлюючи лише два типи систем, які існували в історичній ретроспекції, - система багатополярної рівноваги і система біполярної рівноваги.

Більшість політологів вважають, що перша система міжнародних відносин в її повному розумінні була створена лише в ХХІІ століття, коли рівень розвитку людської думки створив інтелектуальне середовище для розуміння необхідності впорядкування та регламентації поведінки держав на міжнародній арені та відбулось:

- розвиток капіталістичних відносин;

- оформлення в Європи перших стійких національних держав;

- зовнішня політика стала більш чіткою та передбачуваною.

Такою системою сталаВЕСТФАЛЬСЬКА система, що утворилась у 1648році. Вона була результатом закінчення 30 річної війни між німецькими протестантськими та католицькими князями, що перетворилась на з внунтішньогерманської на загальноєвропейську (її іноді іменують 1 світовою).

Встановила баланс сил великих держав: Франція, Велика Британія, Швеція та річ Посполита та відсунула на другий план Іспанію та Португалію. Заклала підвалини міжнародних відносин, що зберігались переходячи через Велику Французьку Революцію, франко-пруську війну та інші полії.

У 1815 році її змінила (хоча деякі політологи вважають, що Вестфальська система проіснувала до 1939 року, а всі наступні були етапами її розвитку)ВІДЕНСЬКА система, що утворилась по закінченню війни з Наполеоном. Вона зафіксувала нову географічну карту Європи і остаточно сформувала Британську, Німецьку та Французьку імперії та розпочала епоху "Європейського концерту" - новий баланс сил: Росія, Велика Британія, Австрія та Пруссія.

У 1918 році її змінила ВЕРСАЛЬСЬКО-ВАШИНГТОНСЬКА система, що стала наслідком Першої світової війни. Перша світова війна визначила кінець старого світового порядку, котрий склався після Наполеонівських війн. Війна спричинила розпад чотирьох імперій: австро-угорської, німецької, оттоманської і російської. Німеччина втратила її колоніальні території і такі країни як Чехословаччина, Естонія, Фінляндія, Латвія, Литва, Польща та Югославія отримали незалежність. Ціна ведення війни також приготувала ґрунт для розпаду Британської Імперії.

Після такого перегрупування сил в системі розпочалась американська експансія політики. У січні 1918 р. президент США В.Вільсон розробив зовнішньополітичну програму США - план "14 пунктів", серед яких було запропоновано:

- відкриту дипломатію;

- свободу торгового судноплавства;

- свободу торгівлі;

- скорочення озброєнь;

- ліквідація митних бар'єрів;

- урегулювання колоніальних питань та інше.

Також мова йшла про самовизначення нації та потребу у створені міжнародної організації, в обов’язком якої повинно стати забезпечення повоєнного миру.

За результатом цих ініціатив була створена Лі́га На́цій- перша міжнародна міждержавна організація метою якої став розвиток співробітництва, досягнення миру і безпеки між народами. Згідно статуту Ліги Націй її засновниками вважались держави-переможці у Першій світовій війні

У 1945 році її змінила ЯЛТИНСЬКО-ПОТСДАМСЬКА,що стала результатом Другої світової війни. Засновниками цієї системи стала Велика трійка: Велика Британія, США та СРСР яки сформували:

1. Постійну Раду Міністрів Закордонних справ

2. ООН

3. "Декларацію про звільнену Європу"

Потім Великобританія відійшла на задній план СРСР та США зайняли визначальне положення в Ялтинско-Потсдамской системі.

Її биполярность підсилювалася наявністю в обох держав союзників і сателітів. СРСР і США сформували під своєю егідою міжнародні економічні організації, військово-політичні союзи, пропагандистсько-ідеологічні об'єднання.

Цій системі було притаманне:

- крах колоніальної системи;

- ідеологізація МВ;

- "холодна війна";

- регіональні конфлікти;

- гонка озброєнь.

Кінцем вважається об'єднання Німеччини, а потім і самознищення самого СРСР. Це була перша система міжнародних відносин, що розпалась мирним шляхом.

Питання для самоконтролю

1. Визначити основні ознаки системи.

2. Проаналізувати поняття надсистеми та підсистеми. Навести приклад.

3. Проаналізувати загальну характеристику системи.

4. Охарактеризуйте великі системи. Навести приклади.

5. Охарактеризуйте складні системи. Навести приклади.

6. Охарактеризувати типи складності систем.

7. Сформулювати основні принципи системного аналізу.

8. Сформулювати основні процедури системного аналізу.

9. Порівняти опис систем з різними структурами. Навести приклади.

10. Охарактеризувати систему міжнародних відносин.

Типовий приклад

Мета дослідження: провести системний аналіз соціального явища - інформаційна війна між двома країнами А та Б. Ініціатором інформаційної війни є країна Б.

Задача дослідження: провести змістовний аналіз досліджуваної системи за наступним планом:

1. Визначити параметри системи

2. Провести класифікацію системи.

Рішення задачі:

1. Прикладні параметри системи та її класифікація:

Зовнішнє середовище: світова політика, система міжнародних відносин, зовнішній інформаційний простір.

Вхідні дані: Реакція міжнародної спільноти щодо інформаційної війни, наявність відповідних офіційних заяв чи документів.

Вихідні дані: Результат економічного та політичного впливу на країни, що не є прямими учасниками конфлікту, чи можливі зміни світової інформаційної політики.

Внутрішні дані: Економічний, політичний, законодавчий рівень розвитку кожної країни та їх військовий потенціал. Рівень технічної підготовки та розвитку інформаційних технологій, наявні інформаційні ресурси держав: телекомунікації і телефонія, космічні супутники, автоматизовані засоби ведення фінансової, банківської і комерційної діяльності, енергосистеми, культурні системи та весь набір устаткування і програм країн на підставі яких супротивник одержує знання. Фінансові витрати на ведення інформаційної та збройної війни. Кількість жертв серед військового контингенту та мирного населення...

Стани системи:

І етап (до військової операції): формування іміджу країни-супротивника як диктатора та джерела загрози регіональної безпеки. Дезінформація суспільної свідомості з метою приховування істинних причин планування військових дій.

ІІ етап (під час військової операції): демонстрація могутності та збройної переваги, приховування власних втрат та перебільшення досягнень.

ІІІ етап (після військової операції): переконання власного народу та світової спільноти в необхідності проведених воєнних дій та їх позитивних наслідках.

Ціль системи: гармонізація тактичних та стратегічних дій в наслідком чого повинно відбутись порушення обміну інформації у таборі супротивника та знищення його державного механізму.

тактична ціль - створення перешкод, що заважають координованим та ефективним діям супротивника.

стратегічна ціль - вплинути на рішення, а відповідно і дії супротивника так, щоб він вважав, що це його самостійне рішення.

Цільова функція: оптимальна (найбільш ефективна) стратегія впливу на супротивника.

Складові: основні підсистеми:

"країна А", ціль - залякування свого народу образом ворога.

"країна Б", ціль - ефективне інформаційно-пропагандистське забезпечення воєнних дій: обґрунтування своїх дій, створення сприятливої громадської думки, провокування союзницьких настроїв та забезпеченні змін поведінки супротивника.

Класифікація системи: складна, біполярної рівноваги.

За структурою: мережева.

За відношенням до навколишнього середовища: відкрита.

За походженням: соціальна.

За описом змінних системи: зі змішаними змінними.

За типом опису закону функціонування системи: параметризована.

За способом керування системою: з комбінованим керуванням.

За залежністю від передісторії: динамічна.

За залежністю від часу: нестаціонарна.

За передбачуваністю поведінки: стохастична.

За режимом діяльності: що розвивається, не стійка.

Індивідуальне завдання

Використовуючи основні процедури та методи системного аналізу провести самостійне дослідження:

1. В галузі міжнародних відносин самостійно обрати систему для дослідження.

2. Визначити ціль та задачу дослідження.

3. Визначити параметри системи та провести її класифікацію.

4. Зробити висновки, що до функціонування та розвитку системи.

Поради до виконання індивідуального завдання

Почніть роботу з попереднього опрацювання теоретичного матеріалу, перегляньте конспект лекцій з заданої теми, повторіть основні процедури та методи системного аналізу.

Від правильного вибору системи та напрямку дослідження залежить якість виконання завдання. Систему потрібно обрати так, щоб вона дозволила максимально розкритися вашим здібностям, знанням та інтересам. Природно, що чим більше інформації з тої чи іншої теми тим більше з'явиться оригінальних і краще та якісніше буде робота.

Якщо ви не можете відразу вибрати напрямок дослідження корисним може виявитися перегляд українських та закордонних газетних видань, джерел Інтернет та наукової періодики. Загалом, чим більше ви прочитаєте про свою систему, тим простіше вам буде орієнтуватися в ній.

Пошук інформаційних джерел визначається специфікою проблеми, що досліджується. Вивчення матеріалу потрібно починати з найбільш фундаментальних робіт у яких дана тема висвітлюється в контексті загальної науки і рухатися далі в напрямку від загального до часткового - від базисних положень до конкретних досліджень. Бажано звертатися до джерел автори яких володіють максимальним науковим авторитетом у даній області. Орієнтація на науковий авторитет - це засіб відділення достовірної інформації від недостовірної.

До числа інформаційних джерел можуть входити монографії, матеріали, опубліковані у вітчизняній і закордонній періодиці чи повідомлення інших ЗМІінформація отримана з мережі Інтернет. Але використання даних в дослідженні обов’язково вимагає посилання на джерело інформації.

Поряд з інформаційними виданнями для інформаційного пошуку варто використовувати автоматизовані інформаційно-пошукові системи, бази і банки даних. Дані пошуку можна використовувати безпосередньо, однак найчастіше вони служитимуть ключем до виявлення первинних джерел інформації.

Загальну схему виконання індивідуального можна представити в наступному вигляді:

Головна задача дослідника - знайти самостійну позицію яка б спиралася на все краще, що можна почерпнути з авторитетних джерел.

Завжди залишається можливість, що частина опрацьованої інформації усе-таки виявиться марною. Це необхідні витрати наукової праці, але ні в якому разі не варто намагатися загнати в звіт весь зібраний матеріал. Це саме той випадок, коли кількість може і не перейти в якість.

Після вибору системи треба визначити хронологічні межі дослідження. Рік з якого починається дослідження залежить від історії та еволюції системи, а от якщо кінцевий термін буде співпадати з поточним роком це забезпечить актуальність дослідження.

Узагальненням роботи повинен стати висновок. У висновку треба співвіднести отримані результати з цілями і задачами поставленими на початку дослідження, з'єднати в єдине ціле отримані висновки, оцінити успішність зробленої роботи.

Слідом за висновком приводиться бібліографічний список використаної літератури.

Теми для обговорення

1. Елементи системного підходу в працях мислителів та філософів попередніх поколінь.

2. Концепція системного підходу австрійського фізіолога Карла Людвіга фон Берталанфі.

3. Аналіз основних концепцій та порівняння основних підходів до дослідження природи та походження функції системи.

Зразок тестових завдань

1. В поведінці яких систем існує випадковість:

а) динамічних

b) стохастичних

c) детермінованих

2. Яким структурам притаманні нерівноправні зв’язки:

a) лінійним

b) матричним

c) ієрархічним

3. Кількість підсистем в системі:

a) визначається згідно цілей дослідження

b) повинно бути не більше десяти

c) повинно бути не менше трьох

Основна література

1. Картенко А.В. Системний аналіз об'єктів та процесів комп'ютеризації: Навчальний посібник. - Львів: "Новий світ-2000" , 2003. - 424 с.

2. Теория систем и системный анализ в управлении организациями: Справоч-ник. / Под ред. В.Н. Волковой и А.А. Емельянова. – М.: Финансы и статисти-ка, 2006 – 848 с.

3. Волкова В.Н., Денисов А.А. Теория систем: Учебник для студентов вузов. – М.: Высшая школа, 2006. – 511 с.

4. Хонин В.Н. Теория международных отношений. Общая часть. - К.:Акаем-Прес, 2005. - 456 с.

5. Копель О. А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. - К.: ФАДА, ЛТД, -2001. - 224 с.