Обговорення основних теоретичних положень

Термін такт — широковживане поняття. Він має кілька значень. Це і «метрична музична одиниця», й почуття міри, що підказує най-делікатнішу лінію поведінки, виявляючи повагу до іншого, і почуття власної гідності. Основний принцип тактовної людини — у найскладні­ших ситуаціях зберегти повагу до іншого, ідучи на компроміс задля високої мети.

Термін педагогічний такт стосується діяльності тих, хто має справу з вихованням людини. Педагогічний такт — явище складніше за звичай­ний такт. Його наявність передбачає, що вчитель, маючи звичайний такт, досягає педагогічного ефекту, спонукаючи учня до власного прийняття рішення, до саморозвитку. Педагогічний такт досліджували К. Ушин-ський, А. Макаренко, В. Сухомлинський, І. Синиця, В. та І. Чорнокозови, Д. Самуйленко та інші вчені.

У літературі відомо кілька визначень поняття «педагогічний такт». За І. Синицею, «педагогічний такт у широкому розумінні — це спе­ціальне професійне уміння вчителя, за допомогою якого він у кожному конкретному випадку застосовує щодо учнів найефективніший за пев­них обставин засіб виховного впливу» (7, с. 31). К. Ушинський вважав, що педагогічний такт — це лише особливе застосування такту психоло­гічного, а психологічний — це «не що інше, як більш чи менш темне, напівсвідоме зібрання спогадів, різноманітних психічних актів, пережи­тих нами самими» (10, с. 43). К. Ушинський вважав педагогічний такт однією з ознак педагогічної майстерності, підкреслюючи, що саме від його наявності залежить і якість навчально-виховної роботи, і стан взаємин учителя з учнями, і авторитет педагога в очах вихованців та їхніх батьків.

Праці вчених-педагогів (див. рекомендовану літературу) дають підста­ви констатувати: а) педагогічний такт — це почуття міри у за­стосуванні педагогічного впливу на учнів, коли оптимально врахову­ються соціальні (не втратити добрих стосунків) та педагогічні (до­сягти прогресивних змін, тобто розвитку учнів) наслідки; б) педагогіч­ний такт — одна з форм педагогічної моралі; в) педагогічний такт — форма активної морально-педагогічної творчості вчителя, в якій злиті воєдино моральна свідомість і дія; г) педагогічний такт — невід'ємна ознака педагогічної майстерності.

Сучасні дослідники педагогічної майстерності відводять педагогіч­ному тактові важливу роль у професійній діяльності вчителя. І. Синиця зазначає: «Педагогічна майстерність — це не тільки висока й усебічна загальна й методична освіченість учителя, а й уміння домогтися, щоб кожне його слово дійшло до учнів, було повністю ними сприйняте, пере­жите і засвоєне. А досягти цього, не володіючи педагогічним тактом, учитель не зможе». Цю думку конкретизує Ю. Азаров (1): «Якщо педа­гогічна техніка є формою організації поведінки вчителя, вихователя, його темпераменту, переконань, поглядів, то педагогічний такт виступає і як

регулятор цієї форми, і як засіб, за допомогою якого педагог може орга­нізувати вплив на особистість дитини, вивірити результативність цього впливу».

Принципи педагогічного такту — його головні, вихідні теоретичні положення, їх виводять із природи педагогічних явищ у галузі педаго­гічного впливу і з мети педагогічної діяльності. Керуючись педагогіч­ними принципами, педагог дістає змогу успішно оволодіти педагогіч­ним тактом, адже вони відображають психолого-педагогічні законо­мірності.

Одним із важливих принципів педагогічного такту є гуманістична спрямованість впливу вчителя, піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. Гуманізм як моральна якість особистості органічно пов'язаний з іншими якостями і є підґрунтям усіх найкращих рис людини — патріотизму, колективізму, толерантності тощо. В гуманіс­тичній спрямованості дій учителя виявляються його повага до особис­тості учня, колег, батьків і прагнення зберегти їхню гідність, сприяти подальшому розвитку. Гуманістично спрямований учитель намагається встановити духовний контакт з кожним учнем, відчувати дитину, роз­пізнавати її настрої й прагнення, що особливо важливо у стосунках зі слабкими, хворими й дратівливими дітьми, а також із тими, хто щиро помиляється в оцінюванні своїх дійсних учинків і слів (11, с.164).

Органічно пов'язаний із гуманізмом наступний принцип педагогіч­ного такту — підхід до учнів з оптимістичною гіпотезою. Струнку теорію педагогічного оптимізму розробив А. Макаренко у праці «Мето­дика організації виховного процесу». Сам педагог завжди дотримував­ся цього принципу, вірячи в можливості перевиховання педагогічне занедбаних підлітків, у здатність до морального удосконалення людини, демонструючи цю віру навіть із ризиком помилитися. Підхід з оптиміс­тичною гіпотезою виявляється також у впевненій позиції вчителя та в його бадьорому настрої, у прагненні створити мажорну атмосферу в колективі, й, головне, в готовності допомогти кожному вихованцеві відчу­ти свою силу, прагнення до духовного саморозвитку.

Наступний принцип — опертя на позитивне у виховання. Він перед­бачає дотримання головної лінії дії вчителя: у перевихованні учня слід починати з пошуку позитивного в його особистості, зі звернення до його гідності, щоб разом із ним, спираючись на його сильні риси, долати недоліки у поведінці. Враховувати позитивне, спиратися на позитивне, підносити позитивне — важлива функція вчителя і необхідна умова його тактовного дотику до чуйної душі учня.

Принцип єдності вимоги й поваги до учня А. Макаренко сформулю­вав гранично чітко: «Якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». У педагогічній діяльності вимога є важливим способом впливу на учнів. Педагогічний такт учителя дає учневі змогу побачити в цій вимозі вияв поваги до його особистості. «Коли ми від людини багато вимагаємо, то в цьому самому і полягає

наша повага, саме тому, що ми вимагаємо, саме тому, що ця вимога вико­нується, ми і поважаємо людину» (3, с. 210 — 211). Позиція педагога — бути водночас і вимогливим, і добрим до учнів, виявляючи довіру й турботу. Вимогливість як форма вияву поваги до особистості школяра, віри в його сили, має бути позитивно підкріплена ставленням учителя, послідовністю його дій. Такт потребує від учителя, щоб він, залишаючись непримиренним до порушень норм моралі з боку учнів, обов'язково зберігав повагу й гарні стосунки з дітьми, допомагаючи виходити із складних ситуацій. Щоб визначити міру вимоги до учня й міру заохо­чення, педагогові слід знати особливості кожної дитини, її внутрішню позицію. «Втрачається міра — втрачається й педагогічний такт», — підкреслив І. Синиця.

Звідси й наступний принцип — принцип міри. Заслуга обґрунту­вання цього принципу в мистецтві виховання взагалі й стосовно педа­гогічного такту зокрема належить також А. Макаренкові, який зауважу­вав: «За що б ми не вхопилися в справі виховання, ми всюди прийде­мо до цього питання — до питання міри, а якщо сказати точніше — до середини... Слово «середина» можна замінити іншим словом, але як принцип це треба мати на увазі при вихованні дітей»¹. Ця золота середи­на, певна гармонія в розподілі суворості й ласки має бути завжди, бо «надмірність у тому чи іншому ставленні до учнів часто закінчується протилежним, тобто дає зворотну реакцію». Надмірна вимогливість при­зводить до непослуху, надмірна серйозність — до легковажності, над­мірна поблажливість — до грубості і т. д. (7, с. 29). Принцип міри вира­жає діалектичний підхід до використання засобів впливу. Вміння ніде не переборщити А. Макаренко вважав ознакою здібного педагога.

Виявляючи повагу й вимогливість до дитини, вчитель мусить дбати про збереження власної гідності, зміцнення свого педагогічного авто­ритету, не припускатися вчинків, висловів, які ганьблять його як на­ставника. Руйнування авторитету зводить нанівець силу впливу вихо­вателя. Інтерпретація вчителем провини учня не повинна розривати психологічного зв'язку з ним, а, поглиблюючи гуманні стосунки, ство­рювати в його свідомості зразок для наслідування у ставленні до себе та інших. Застосування цього принципу дає вчителю можливість за пев­них обставин розумно відступати, зберігаючи гідність.

Слід наголосити й на такому важливому принципі педагогічного такту, що характеризує тактику його дій, як раціоналізація негативних емоцій, що нерідко спотворюють сприймання педагогічної ситуації. Як радять психологи, позитивні емоції, що виникають під час спілкування, слід безпосередньо й відкрито виражати, а негативні — пропускати через фільтр свідомості: «Усьому приємному я радію, а неприємне на­магаюсь усвідомити, щоб позбутися його». Тому педагогові потрібно вчи­тися змінювати емоційні реакції на розсудливі.

¹ Макаренко А. С. Твори: В 7 т. - Т. 4. - С. 447. 308

Завершити розгляд принципів педагогічного такту доцільно аналі­зом принципу — піклування про фізичне й моральне здоров'я дитини. Вияв поваги до особистості — це не лише моральне явище, це також вплив на психічний і фізичний стан. Педагогічний такт дає змогу торкну­тися цих сфер особистості дуже обережно.

Названі принципи пов'язані між собою, вони доповнюють один од­ного. Дотримання їх передбачає наявність у вчителя певних морально-психологічних якостей, які є передумовою педагогічного такту: любові до дітей, чуйності, витримки, принциповості, спостережливості, врівнова­женості, послідовності, поміркованості, розсудливості, справедливості, доброзичливості, передбачливості, щирості, відвертості, уважності, довір­ливості, кмітливості, творчого мислення.

Серед таких якостей слід виокремити ті, розвиток яких потребує особливої уваги в процесі професійної підготовки вчителя. Ця спосте­режливість — вміння виокремлювати педагогічне значущі деталі, — що дає педагогові можливість з'ясувати мотиви й наміри дій учнів. Тактовний і спостережливий учитель може «підібрати ключі» до серця дитини, передаючи їй свої почуття й помисли так, щоб вона сприйняла їх як власні. Витримка й самовладання сприяють вибору розумного й продуманого рішення навіть у гострих конфліктних ситуаціях. Витри­маний учитель контролює себе і стримує вияв негативних емоцій, нама­гаючись бути критичним до себе й чуйним до вихованця. Передбач­ливість — здатність подумки уявити можливі наслідки своїх слів і вчинків — дає змогу значно зменшити моральні втрати під час педаго­гічної взаємодії.

Творче мислення потрібне вчителеві для проектування особистості вихованця, побудови стратегії й тактики у складних педагогічних ситу­аціях.

Для оволодіння педагогічним тактом педагогу потрібно мати й суто зовнішні навички вияву почуттів — голосом, поглядом, жестом, позою адекватно виражати своє ставлення.

Педагогічний такт передбачає гнучкість у поведінці вчителя — так­тику. Педагог виступає перед дітьми в різних ролях, які потребують різної тональності: на уроці — чіткості, коректності, а подеколи й сухо­го звернення, у позакласній роботі — невимушеності, розкутості, заду­шевності, які особливо важливі в індивідуальній розмові, спілкуванні під час гри, в поході.

Особливого значення тактовність набуває у конфліктних ситуаціях. Педагогові, зокрема молодому, важливо дотримуватися певних правил тактовної поведінки, розроблених психологами:

— бути впевненим у собі. Тут важливою є здатність оволодіти конфлікт­ною ситуацією, тобто розрядити емоційне напруження. Цього можна домог­тися шляхом впливу «через фізичне — на психічне»: контролювати свої рухи, мовлення, фізичне напруження. Адже міміка, пози, жести, як ми вже знаємо, не лише виражають внутрішній стан, а й впливають на нього;

— своїм спокоєм і витримкою впливати на співрозмовника. Мовчаз­
не розглядання обличчя учня — учасника конфлікту — дає вчителю
можливість зосередитися, зрозуміти його стан, а школяреві — переклю­
чити увагу в очікуванні наслідків;

— зосередившись на співрозмовникові, здійснити мисленнєвий аналіз
мотивів його поведінки, щоб врахувати його інтереси й показати свою
зацікавленість у спільному вирішенні проблеми. Конфлікт завжди ви­
никає, коли стикаються інтереси: той, хто обмежує інтереси, здається
супротивником. Тому слід побачити й сприйняти у співрозмовникові
позитивне, врахувати його інтереси, його потреби, щоб об'єднати на­
міри й вийти на рівень взаємодії «Ми»;

— зміцнити свою позицію щодо можливості позитивного розв'язан­
ня проблеми.

Ця тактика матиме позитивні наслідки за певних умов:

— якщо вчитель відкритий у спілкуванні і володіє технікою
«Я-висловлювання» (6, с. 261 — 262; 2). Ідеться про таку форму оцінки,
коли вчитель, замість звинувачень і вимог, висловлює власні почуття і
думки з приводу критичної ситуації, чим спонукає співрозмовника до
осмислення своєї причетності й пошуку розв'язання проблеми. Педагог
будує своє висловлювання з трьох частин: перша — незвинувачуваль-
ний опис події; друга — щирий вияв власних почуттів, спричинених
подією, і пояснення, чому ці почуття виникли; третя — бажаний вихід
(повідомлення того, якою він хоче бачити ситуацію);

— якщо вчитель орієнтується не на минуле, а на майбутнє у стосунках,
тобто не дорікає минулим, а шукає виходу, думає про досягнення успіху;

— якщо вміє слухати співрозмовника, не нав'язує рішення, а, вияв­
ляючи повагу до його міркувань, радиться, шукає виходу, сприйнятли­
вого для обох сторін;

— якщо вчитель терплячий і толерантний. Він твердий у способі
вирішення проблеми, але м'який з людьми у пошуках виходу.