Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника



Сутність методу розрахунку продуктивності праці за факторами




Читайте также:
  1. Алгоритм розподільчого методу формування составів багатогрупних поїздів
  2. Алгоритм розрахунку показників фінансового стану підприємств
  3. Алгоритм розрахунку сіткових графіків
  4. Анализ работы нелинейных систем по методу А.А.Вавилова
  5. Аналіз руху працівників на підприємстві
  6. Б) інтелектуалізація праці
  7. Безпека праці під час виконання задач з очистки місцевості від вибухових речовин, матеріалів, боєприпасів
  8. Безпека праці під час експлуатаціїелектронно-обчислювальних машин
  9. Безпека праці під час проведення підривних робіт
  10. Безпека праці під час проведення робіт з демеркурізації

1. За базу розрахунку береться показник продуктивності праці в базисно­му періоді: ,

де: - випуск продукції у фактично діючих цінах за базовий період, тис. грн.;

- чисельність працівників у базовому періоді, осіб.

2. Далі визначають економію за факторами (зміна номенклатури й асортименту, «перехідна економія», «зниження трудомісткості продукції», «поліпшення використання фонду часу робітників», «зміна середнього процента виконання норм», «збільшення об­сягу виробництва», «зміна частки покупних напівфабрикатів і кооперованих постачань» і т. п.). Набір «факторів» у різних ме­тодиках істотно відрізняється. Практично сумується економія, яку реально отримують за рахунок упровадження досягнень на­уково-технічного прогресу, поліпшення організації виробництва і праці з так званою «умовною економією» (чи подорожчанням), пов'язаною з елімінуванням різниць в умовах звітного і планово­го року.

3. Визначається так звана «вихідна чисельність» працівників як відно­шення планового обсягу випуску продукції ( ) до базисної про­дуктивності праці (виробітку), тобто це буде чисельність працівників на початок року:

або .

Де: - коефіцієнт зростання обсягу виробництва в плановому році порівняно з базисним.

4. З урахуванням сумарної економії за всіма факторами ( ) визна­чається відносний приріст продуктивності праці за формулою:

.

Звідси неважко визначити і планову продуктивність праці, і плано­ву кількість працівників.

Здавалося б, що все просто. Однак, розрахунок продуктивності праці за факторами носив досить умовний і суб'єктивний характер і на практиці не відображав реального підвищення продуктивності праці. Існує чима­ло методик визначення продуктивності праці за факторами, розрахунки за якими дають досить суперечливі результати. Це само по собі свідчить про некоректність цього методу. Крім того, аналіз показує, що у розра­хунках «факторів» не враховується їх реальна взаємозалежність, спо­стерігається повторний рахунок, як правило, не враховується «перехідна економія» (але ж може бути і «перехідне подорожчання») і, найго­повніше, - в умовах самостійності підприємств відпала необхідність ус­тановлення їм завдань щодо зростання продуктивності праці.

Дійсно, самостійним підприємствам у даний час не встановлюють показники зростання продуктивності праці, але це не означає, що у них немає інтересу до підвищення продуктивності праці. У сучасних умовах показник зростання продуктивності праці потрібний підприємствам не для звіту перед вищими інстанціями і не для утво­рення так званих «заохочувальних фондів», а для того, щоб керівництво підприємства могло оцінити реальне підвищення ефек­тивності виробництва, на його основі визначити потрібну чисельність працівників і використовувати його для контролю за правильною витратою заробітної плати і матеріального заохочення працівників за реальне зниження витрат праці.



Щоб вирішувати ці завдання, не слід шукати якісь нові методи виміру продуктивності праці, а необхідно дещо по-іншому підійти до планування цього показника на підприємстві. Все питання в базі роз­рахунку. За базу розрахунку варто брати не середньорічний виробіток базисного року, а його рівень, виходячи з планової номенклатури й асортименту і нормативів витрат праці на початок планового періоду.

12.3.2. Сутність методу розрахунку продуктивності праці за «нормативною базою на початок планового періоду» і основні фактори, що використовуються при цьому



Сутність методу, в основному, полягає в наступному. На основі норм витрат праці станом на початок планового періоду і плановій номенк­латурі й асортименті визначається:

1. Трудомісткість виробничої програми за нормами на початок року ( ):

.

Де: - трудомісткість і-го виробу по нормах на початок року, нормо-годин;

- кількість і-х виробів за річним планом, тис. од.

2. Чисельність робітників на нормованих роботах (відрядників) за ста­ном норм на початок планового року ( ):

.

3. Чисельність інших категорій працівників станом на початок року з урахуванням зростання обсягу виробництва, але без обліку еко­номії відповідно до заходів ( ).

4. Сумарна чисельність працівників станом на початок планового року ( ):

.

5. Виробіток на одного працівника (продуктивність праці) станом на початок року ( ): .

Де: - товарна (валова) продукція на плановий рік, тис. грн.

Це - найважливіший і принципово відмінний момент розрахунку. Справа в тому, що в трудомісткості програми за нормативами на початок планового періоду вже враховані: зрушення в номенклатурі й асорти­менті, «перехідні ефект чи подорожчання», «зміна питомої ваги коопе­рованих постачань і купівельних напівфабрикатів», «збільшення обсягу виробництва», “зміна цін і тарифів” - тобто практично всі ті фактори, які відображають зміну умов у плановому році порівняно з базовим.

Залишилося тільки врахувати фактори, на які підприємство може вплинути в плановому році, а точніше ті фактори, зміни яких відби­вають реальні зусилля підприємства зі зниження витрат праці в пла­новому періоді. Цих факторів (в узагальненому вигляді) всього чотири:



1. Економія чисельності робітників від зниження трудомісткості про­дукції (тут враховуються всі заходи, пов'язані з підвищенням технічного рівня, впровадженням нової техніки і технології, поліпшенням організації виробництва тощо) – .

2. Економія чисельності робітників від підвищення середніх норм ви­робітку (коефіцієнта виконання норм)- .

3. Економія чисельності робітників від поліпшення використання фонду часу робітників- .

4. Економія чисельності інших категорій працівників (допоміжних робітників, робітників, які працюють за почасовою системою, уп­равлінських працівників тощо)- .

Перші два фактори відносяться до інтенсивних факторів, третій - до екстенсивних, а четвертий може відноситися і до тих, і до інших. Останній фактор - економію чисельності інших категорій працівників неможливо формалізувати однозначно, враховуючи різноманітність категорій працівників і методів розрахунку їх чисельності. Що сто­сується перших трьох, то тут надто важливо правильно врахувати існуючу між ними взаємозалежність, інакше може бути і повторний рахунок, і перекручування впливу одного фактора за рахунок іншо­го. Це завдання - різновид факторіального аналізу явищ, що є добут­ком двох співмножників. Проведений аналіз дав змогу встановити ці залежності та вивести формули, що дозволяють розрахувати економію по кожному фактору:

1. Економія чисельності робітників за рахунок зниження тру­домісткості продукції - .

Застосовується базове значення ко­рисного фонду часу роботи одного робітника ( ) і плановий ко­ефіцієнт виконання норм ( ):

.

Де: - трудомісткість і-го виробу по нормах на початок року і планова, нормо-годин;

- плановий коефіцієнт виконання норм;

- кількість і-х виробів за планом, од.;

- ефективний фонд робочого часу;

п - кількість найменувань виробів за планом 1, 2, 3 ... п.

Може бути й інший варіант розрахунку, якщо розраховується не планова трудомісткість виробу (з урахуванням строків упровадження й обсягів), а трудомісткість виробу після проведення заходу. Практич­но, якщо розрахунок робиться на рік - то це трудомісткість і-го виробу на кінець року, якщо на квартал - то це трудомісткість на по­чаток наступного кварталу: .

Де: - трудомісткість і-го виробу після проведення заходу, нормо-годин;

- випуск і-го виробу після проведення заходу, од.

2. Економія чисельності робітників від підвищення середніх норм ви­робітку ( ):

де , - базовий і звітний коефіцієнт виконання норм.

У цій формулі еліміновано вплив зниження трудомісткості про­дукції і зміни корисного фонду часу роботи робітника.

3. Економія чисельності робітників від поліпшення використання фонду часу робітників ( ):

.

Оскільки коефіцієнт виконання норм є інтенсивним показником, то при розрахунку економії за рахунок поліпшення використання фонду часу робітника варто брати його планове значення.

Необхідно звернути увагу, що запропоновані формули, які дозво­ляють урахувати реальні результати зростання продуктивності праці, вдалося сформулювати тільки тому, що в основі розрахунків - не «рівень базисного року», а рівень трудомісткості програми і продук­тивності праці за нормативами на початок планового періоду.

Далі розраховується:

· Планова чисельність робітників-відряд­ників, як різницю між чисельністю робітників-відрядників на початок року й економією чисельності робітників за трьома факторами: .

· Сумарна економія чисельності за усіма категоріями працівників ( ):

.

· Планова чисельність працівників ( ): .

· Планова продуктивність праці ( ):.

· Зростання продуктивності праці порівняно з рівнем на початок року:

або .

Важливо також відзначити, що планування продуктивності праці по «нормативній базі на початок планового періоду» (так пропо­нується планувати і зниження собівартості продукції) дозволяє безпо­середньо врахувати економію чисельності працівників і в розрахунку зниження собівартості продукції (з урахуванням середньої зарплати і нарахуваннями на неї) - тобто забезпечується методична єдність у розрахунку цих двох найважливіших розділів і плану технічного й ор­ганізаційного розвитку підприємства.

Крім того, запропонований метод дозволяє:

• чітко відмежовувати завдання і результати роботи в плановому році від результатів звітного року, оскільки результати не спотворюють­ся неправильним обліком зміни асортименту, цін, «перехідного ефекту» тощо, тому що ці фактори вже враховані у величині про­дуктивності праці станом на початок планового періоду;

• забезпечувати планування на основі норм, пов'язаних із заходами щодо економії витрат праці;

• правильно оцінювати реальні зусилля працівників підприємства і його підрозділів по економії витрат живої праці і на цій основі буду­вати систему матеріального заохочення працівників;

• об'єктивно оцінювати співвідношення темпів зростання продуктив­ності праці та заробітної плати, забезпечувати контроль за витра­тою останньої.

В економічній і навчальній літературі часто не акцентують уваги, який фонд часу робітника береться в цих розрахунках - плановий чи базисний. Аналіз залежностей показав, що чисельність робітників за рахунок зниження трудомісткості продукції (інтенсивний фактор) не залежить від зміни величини корисного фонду часу робітни­ка (екстенсивний фактор). Тому в розрахунках економії чисельності робітників за раху­нок зниження трудомісткості продукції треба використовувати базисне значення ко­рисного фонду часу робітника, інакше величина економії за рахунок інтенсивного фактора буде істотно занижена. Водночас, якщо ми економію від зниження тру­домісткості продукції поділимо на базисний коефіцієнт виконання норм, то завищи­мо реальну економію витрат живої праці й будемо мати часткове повторення рахун­ку (частина ефекту від передбаченого підвищення норм виробітку).

 

12.4. Аналіз і планування заробітної плати на підприємстві

12.4.1.Джерела інформації аналізу і планування заробітної плати на підприємстві

 

Згідно з чинним законодавством, підприємства й інші суб'єкти підприємницької діяльності мають повну самостійність у питаннях організації й планування оплати праці всіх категорій персоналу. Керівники державних підприємств, установ й організацій самостійно вибирають форми й системи оплати праці, встановлюють працівникам конкретні розміри тарифних ставок, відрядних розцінок, посадових окладів, премій, винагород, надбавок і доплат, керуючись при цьому єдиною тарифною сіткою, а також умовами, які передбачені в колективному договорі.

Підприємства інших форм власності впроваджують власну, індивідуальну розроблену модель оплати праці (при цьому використовуючи тарифні ставки й оклади єдиної тарифної сітки тільки як орієнтир).

У ринкових умовах господарювання заробітна плата працівника вже не визначається розміром «якогось гарантованого» фонду оплати праці, а все більше залежить від кінцевих результатів і доходів діяльності підприємства. При цьому сам працівник усе частіше стає більш-менш реальним співвласником підприємства й повинен одержувати винагороду не тільки за працю, але й за вкладений у підприємство капітал.

Планування засобів на оплату праці здійснюється на основі розробленого штатного розкладу й прийнятої на підприємстві системи матеріального стимулювання праці персоналу. Плани по заробітній платі складаються роздільно для всіх категорій персоналу. Як і при розрахунку чисельності, найбільш трудомісткі й складні ті розрахунки, які зв’язані з визначенням фонду заробітної плати робітників.

Аналіз фонду оплати праці здійснюється на основі форми № 1-ПВ „Звіт з праці” (термінова – місячна) і форми № 1-ПВ „Звіт з праці” (термінова – квартальна).

Дані форми № 1-ПВ „Звіт з праці” (термінова – квартальна) містять інформацію про склад фонду оплати праці та інші виплати (розділ 1), кількість та фонд оплати праці окремих категорій працівників (розділ П.), розподіл працівників за розмірами заробітної плати (розділ Ш.), а форма № 1-ПВ „Звіт з праці” (термінова – місячна) – середньооблікову кількість усіх працівників у еквіваленті повної зайнятості і штатних працівників, фонд оплати праці всіх і штатних працівників, сума податку з доходів фізичних осіб, що відрахована з фонду оплати праці всіх працівників, фонд робочого часу, за який нарахована заробітна плата штатним працівникам усього, у тому числі відпрацьований (розділ І.), суму заборгованості із виплати заробітної плати всього (розділ П.).

Планування оплати праці: форми і системи

Для основних й допоміжних робітників фонди заробітної плати плануються роздільно.

Прямий фонд являє собою заробітну плату, нараховану робітником за відрядними розцінками, у відсотках від виторгу, за тарифними ставками за відпрацьований час. Загальний прямий фонд заробітної плати визначається за формулою: ,

де : - прямий фонд заробітної плати робітників-відрядників;

- тарифний фонд заробітної плати робітників-погодинникв.

Згідно закону України “Про оплату праці” застосовують такі системи зарплати: тарифну; безтарифну і контрактну.

 


Дата добавления: 2014-11-13; просмотров: 21; Нарушение авторских прав







lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2022 год. (0.03 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты