Аналіз руху працівників на підприємстві

На практиці при аналізі ступеня інтенсивності використання кадрів застосовують такі показники:

– коефіцієнт змінності робітників;

– коефіцієнт зайнятості активною роботою;

– коефіцієнт відволікання виконавців від основної роботи й т. ін.

Рівень забезпеченості підприємства робітниками окремих професій характеризується відповідністю фактичної кількості робітників з кожної професії окремо потребам у них відповідно до виробничої програми. Він виміряється у відсотках (відношення фактичної чисельності робітників до їхньої потреби і відхилення від плану). Такі дані показують недолік чи надлишок робітників певної професії і дозволяють уживати заходів щодо поліпшення комплектування підприємства трудовими ресурсами.

При оцінці виявлених змін у професійному складі працівників (робітників) необхідно враховувати постійний вплив науково-технічного прогресу на характер роботи, у результаті чого потреба підприємства в ряді професій може зменшитися чи зовсім зникнути, а в інші – зрости; крім того, можуть виникнути нові професії.

Узагальнюючим показником рівня кваліфікації робітників є середній тарифний розряд робітників ( ). Він визначається по професіях робітників у розрізі цехів і по підприємству в цілому, у більшості випадків за формулою, що рекомендується:

,

де: — розряд робітника; — чисельність робітників визначеного розряду.

Відносна сталість чисельності nf якісного складу працівників підприємства виступає важливим фактором забезпеченості підприємства трудовими ресурсами, раціонального їхнього використання, підвищення рівня організації виробництва і його середньооблікової чисельності.

Планування продуктивності праці

12.3.1. Недоліки методу планування зростання продуктивності праці за факторами

В умовах командно-адміністративної економіки показник продук­тивності праці довгий час був «директивним» і так званим «фондоутворюючим». Це значило, що він був обов'язковим до виконання і від темпів його зміни залежала величина «фондів економічного стиму­лювання». Крім того, порівняння темпів зростання продуктивності праці й середньої заробітної плати використовувалося для контролю за правильним використанням останньої. Темпи зростання продук­тивності праці повинні були випереджати темпи зростання за­робітної плати.

Показник планового зростання продуктивності праці задавався порівняно з досягнутим рівнем минулого (звітного) року. Оскільки умови минулого року, особливо по позиціях «номенклатура й асорти­мент», «рівень кооперування» й інших, не співпадали з умовами пла­нового року, розрахунок здійснювався так званим «факторним методом».