Процес організації управління та його складові

Зміст процесу управління характеризується наступною спрямова- ністю управлінського впливу (рисунок 5.2).

управлінських циклів, кожний з яких можна розділити на ряд самостійних операцій. Цими операціями, як відомо, є: збір і пере- дача інформації про об’єкт керування, її обробка й аналіз, вироб- лення на основі цього аналізу управлінського рішення, передача

порівняння отриманих у результаті реалізації рішення показників з їх планованими величинами.

Різноманітні ситуації, з якими стикається керівництво підпри- ємства, взаємопов’язані. Процес управління, який реагує на вплив ситуації, викликає появу інших процесів управління, які, у свою чергу, викликають нові процеси, що, тим самим, утворює по- стійні управлінські цикли.

Основою всіх управлінських процедур є інформація та процес обміну цією інформацією.

Основний закон управління– на кожне підприємство, як відкриту систему, внутрішнє та зовнішнє середовище справляють різноманітний вплив як закономірно повторювальний, так і випадко- вий. Щоб утримати свою цілісність та здатність до функціонуван- ня, система управління підприємства повинна відповідати на кож- ний такий вплив відповідною протидією, і саме у відповідний час.

До процесу управління на підприємстві ставиться ряд вимог. Процес управління повинен мати такі особливості, як: непере- рвність, нерівномірність, циклічність, послідовність, відносна змінність і сталість.

Головна вимога до організації управління на підприємстві полягає в тому, що система управління підприємством повинна мати таку ж саму або більшу різноманітність та швидкодію про- грам дій, що відповідає можливій різноманітності впливу середо- вища на систему, що управляється.

Важають підпорядкованість ланок і працівників в апараті управ- ління, а по горизонталі – координації, інспекції і контролю, консультаційні та методичні зв’язки тощо. Залежно від поєднання відповідних функцій з елементами субординації на підприємствах формуються лінійна, функціональна та лінійно-штабна системи управлінських відносин.

Зв’язки відносин, що утворюють структуру управління, поділяють на формальні (офіційні) і неформальні

(неофіційні).

Під неформальними зв’язками розуміють такі доповнення до формальних структур управління, як конференції, збори, наради тощо, а також відносини, що виникають між неформальними лідерами і членами колективу.

Неформальні зв’язки забезпечують певну інформаційну надмірність, потрібну у всіх елементах системи для досягнення її гнучкості. Проте слід враховувати, що основну частину завдань організації потрібно розв’язувати на основі офіційних зв’язків і відносин. Перевага формальних комунікацій у системі зумовлює високий рівень невизначеності і свідчить про її недосконалість.

Організаційні структури управління виробництвом орієнто- вані на виконання наступних завдань: створення умов для вироб- ництва і збуту високоякісної продукції; забезпечення розробки, освоєння і постачання на ринок нових видів виробів.

Збільшення масштабів виробництва, складність його в умовах використання автоматизованих систем збору та обробки інфор- мації обумовлюють розвиток нових організаційних структур. В основі цього розвитку лежить перехід до структур, які забезпе- чують швидку реакцію на зміни, які відбуваються на виробництві.