Характеристика Угоди про Функціонування ЄС.

Лісабонська угода набрала чинності 1 грудня 2009р.

Основні реформи:

· введені посади президента і вищого представника із закордонної політики і спільної безпеки з адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів ЄС на зовнішній арені

· голосування за кваліфікованою більшістю (необхідно мати 55 % країн-членів, які представляють не менше 65 % населення ЄС для прийняття рішення) почнеться з 2014 року, з врахуванням «компромісу Іоанніна», який дозволяє до 2017 року будь-якій групі країн-членів ЄС (не менше чотирьох) вимагати нового обговорення текстів офіційних документів введено новий інструмент залучення громадян до ухвалення рішень –так звана “ініціатива громадян” означає, що один мільйон осіб (ЄС загалом налічує 500 мільйонів) із декількох держав-членів може подати петицію до Європейської Комісії длявнесення пропозицій щодо тих чи інших законопроектів

· посилена роль національних парламентів. Законодавчі пропозиції Європейського Союзу («зелені книги», «білі книги», комунікації і законодавчі програми) відтепер скеровуються в національні парламенти для їх детального вивчення і тільки після цього виносяться на прийняття в ЄС.

· Європейська група набула статусу офіційного органу ЄС, наділеного функцією координації економічних політик країн-членів зони євро.

· в Європейському Суді створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну займає представник Польщі, що було зроблено на вимогу останньої.

· Хартія основних прав, яка набрала чинності в усіх країнах-членах Європейського Союзу, окрім Великої Британії і Польщі, визначає обов'язковість дотримання прав людини.

· стосовно контролю за імміграцією в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на «забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження перетину зовнішніх кордонів».Лісабонський договір, на відміну від Конституції, є не єдиним уніфікованим документом, який замінював би відповідні установчі договори, а джерелом змін до них. Він має таку структуру: стаття 1 – Зміни до Договору про Європейський Союз; стаття 2 – Зміни до Договору про заснування Європейського Співтовариства; статті 3–7 – Заключні положення; Протоколи; Декларації.

·

25. Нормативні акти вторинного права: їх класифікація та особливості.

Ціллю вторинного права є реалізація постанов, які випливають з актів первинного права. Під вторинним правом ЄС розуміється сукупність правових актів, які приймаються правовими інститутами й іншими органами співтовариств. Відповідно до Договору про ЄС загалом таких актів існує п'ять: регламент, директива, рішення, рекомендації та висновки.

Регламент призначений для загального застосування. Він є обов'язковим в усіх його частинах і підлягає прямому застосуванню в усіх державах-членах. Регламенти вирішують головні питання діяльності співтовариств, служать основою правового регулювання їхньої діяльності. Оскільки регламентами регулюються найважливіші питання політики ЄС, вони відрізняються від інших актів досить загальним характером викладених у них положень.

Директива є обов'язковим актом, але містить положення, заходи щодо виконання яких держави встановлюють самостійно. Директиви відповідно до Маастрихтського відіграють головну роль у процесі гармонізації права співтовариства. Слід враховувати, що директива може бути адресована як державам-членам у цілому, так і окремим із них, унаслідок чого джерелом узгодження мають обиратись директиви загального характеру.

Рішення, як і регламент, є обов'язковим у цілому для тих, кому воно адресоване, однак від останнього воно відрізняється вищим ступенем конкретизації своїх положень.

Рекомендації та висновки не є обов'язковими. Однак слід враховувати, що відповідно до Договору про ЄОВС рекомендації мають обов'язкову силу і є аналогом директиви в рамках ЄС та Євроатому.

Останнім джерелом вторинного права ЄС є рішення Суду ЄС, які мають силу прецеденту.