ГЛОБАЛЬНО-УНІВЕРСАЛЬНІ ТОРГОВЕЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

6.2.1. Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД)

Конференція ООН з торгівлі і розвитку — ЮНКТАД (United Nations Conference on Trade and Development) — створена в 1964 p. як головний орган Генеральної Асамблеї з питань міжна­родного економічного співробітництва. Відомо, що Генеральна угода з тарифів і торгівлі була укладена поза організаційними структурами і впливом ООН. Крім того, з моменту заснування ГАТТ працювала насамперед в інтересах промислове розвинутих країн. Тому створення ЮНКТАД вирішувало всі проблеми: до­повнення структури ООН органом, що відповідає за розвиток світової торгівлі, і можливість надання підтримки країнам, що розвиваються, в налагодженні торговельно-економічних відносин з іншими державами. ЮНКТАД охоплює практично всі економіч­ні й правові аспекти сучасної міжнародної торгівлі і пов'язані з нею питання економічного розвитку.

Діяльність ЮНКТАД спрямована на:

— регулювання торгових і економічних відносин між держа­вами шляхом розробки концепцій і принципів розвитку світової торгівлі;

— розробку заходів регулювання міжнародної торгівлі сиро­винними товарами за допомогою укладання міжнародних товарних угод, створення дослідницьких груп з сировинних товарів тощо;

— розробку заходів і засобів торгової політики і економіч­ного співробітництва, серед яких — створення загальної систе­ми преференцій при імпорті товарів з країн, що розвиваються, яка почала діяти в 1976 р.; заходи для усунення тарифних бар'єрів тощо;

— сприяння розвиткові економічного співробітництва між краї­нами, що розвиваються, шляхом організації переговорів щодо ство­рення глобальної системи преференцій між країнами, що розвиваю­ться; розробки профами дій світового співтовариства для сприяння подоланню економічного відставання найменш розвинутих країн;

— проведення нарад експертів, представників урядів, дипло­матичних переговорних конференцій з метою узгодження полі­тики урядів і регіональних економічних угруповань з питань роз­витку світової торгівлі та інших проблем. У 1992 р. держави — члени ЮНКТАД уклали Картахенську угоду (ЮНКТАД—YIII), в

якій визначені заходи у взаємопов'язаних галузях — фінансів, торгівлі, сировинних товарів, технології і послуг тощо;

— регулювання обмежувальної ділової практики розробкою Кодексу узгоджених на багатосторонній основі принципів і пра­вил щодо контролю за обмежувальною діловою практикою і різ­них заходів з регулювання діяльності транснаціональних корпо­рацій;

— аналітичну роботу з проблем глобалізації і розвитку, інвес­тицій, розвитку підприємств і технологій, міжнародної торгівлі товарами і послугами, розвитку інфраструктури в сфері послуг;

— сприяння координації діяльності в рамках ООН з питань міжнародної торгівлі, підготовка документів для Генеральної Асамблеї, ЕКОСОР та інших організацій;

— співробітництво з міжнародними економічними організа­ціями (ВТО, МТЦ та іншими);

— сприяння технічному співробітництву (ЮНКТАД є органі­зацією — виконавцем ПРООН), обміну інформацією і проведен­ню консультацій.

Членами ЮНКТАД є 185 держав — членів ООН і три члени, що представляють спеціалізовані агентства. Членство ЮНКТАД відкрите для будь-якої держави — члена ООН, спеціалізованих установ системи ООН і МАГА ТЕ.

У сучасних умовах уряди країн, що розвиваються, звертають­ся по допомогу до ЮНКТАД з метою вирішення таких проблем:

— необхідність (з погляду країни) збільшити свої надходжен­ня від експорту товарів і послуг, що є головним джерелом надхо­джень для фінансування розвитку;

—стабілізація та зміцнення міжнародних ринків сировинних товарів, продаж яких забезпечує майже 80 — 90% експортного виторгу більшості таких країн; збільшення експортних надхо­джень завдяки ширшій участі країн у переробці сировинних то­варів; зменшення залежності країн від експорту сировини шля­хом диверсифікації виробництва;

— розширення експортних можливостей країн завдяки мобілі­зації внутрішніх і зовнішніх ресурсів, включаючи сприяння про­цесу залучення іноземних капіталовкладень; створення належних умов для проведення відповідної національної політики в сфері торгівлі;

— зменшення тягаря заборгованості;

— надання особливої підтримки і допомоги найменш розви­нутим країнам (нині ця група налічує понад 40 найбідніших і найслабших країн світу);

—сприяння розширенню торгівлі й економічному співробіт­ництву між країнами, що розвиваються, в доповнення до тради­ційних економічних зв'язків з розвинутими країнами.

Головний орган ЮНКТАД — Конференція, яка скликається раз на чотири роки, а між конференціями — Рада з торгівлі і роз­витку в складі всіх держав-членів, що проводить дві сесії на рік. На одній із них (вересень — жовтень) Рада розглядає глобальні питання взаємозалежності економік, у тому числі проблеми за­боргованості, а на другій — (березень — квітень) увага зосере­джується на конкретних питаннях міжнародної торгівлі (протек­ціонізм, торговельні переговори, торгівля послугами тощо). Рада з торгівлі і розвитку щорічно через Економічну і Соціальну Раду подає доповіді-звіти Генеральній Асамблеї. З 1997 p. робочими органами Ради є комісії, що спеціалізуються на конкретних галу­зях: інвестиціях, технологіях і фінансових питаннях, торгівлі то­варами і послугами, розвитку приватного підприємництва. Сек­ретаріат ЮНКТАД знаходиться в Женеві. До його складу входять дві служби: координації і політики та зовнішніх зносин, функціо­нують дев'ять відділів (сировинних товарів; міжнародної торгів­лі; сфери послуг і ефективності торгівлі; економічного співробіт­ництва між країнами, що розвиваються, і спеціальних програм;

глобальної взаємозалежності; транснаціональних корпорацій і ін­вестицій; науки і техніки; найменш розвинутих країн; послуг у галузі управління та оперативно-функціонального забезпечення програм) і підрозділи, що працюють спільно з регіональними ко­місіями ЕКОСОР. Крім того Секретаріат обслуговує Комісію з міжнародних інвестицій і транснаціональних корпорацій і Комі­сію з науки і техніки з метою розвитку ЕКОСОР.

Діяльність ЮНКТАД суттєво вплинула на міжнародні органі­зації, що займаються питаннями регулювання міжнародної торгів­лі (зокрема ВТО/ГАТТ, МВФ, МБРР), привернувши їхню увагу до країн, що розвиваються, і до найменш розвинутих, країн. У рамках ЮНКТАД утворилася «Група 77», що складається з країн, що розвиваються, з метою захисту своїх економічних ін­тересів у міжнародній торгівлі.

6.2.2. Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ)

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ (United Nations Commission on International Trade Law — UNCITRAL) — створена в 1966 p. для підвищення впливу ООН

на процес зменшення і ліквідації правових перешкод, що зава­жають розвиткові міжнародної торгівлі. Вона складається з 36 членів, що представляють усі географічні регіони та основні пра­вові системи світу. До завдань ЮНСІТРАЛ належать: координа­ція роботи міжнародних організацій з правових питань міжнарод­ної торгівлі; сприяння ширшій участі держав в існуючих міжна­родних конвенціях; розробка нових конвенцій та інших докумен­тів стосовно права міжнародної торгівлі; підготовка кадрів і на­дання допомоги в правовій сфері міжнародної торгівлі.

Підготовка і прийняття конвенцій, тобто законодавчих доку­ментів з уніфікації міжнародного торговельного права, — основ­на діяльність Комісії. Комісією прийняті численні конвенції, зо­крема: Конвенція ООН про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (1974 р.), Конвенція ООН про морські перевезення вантажів (Гамбурзькі правила, 1978 р.), Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віден­ська конвенція про купівлю-продаж, 1980 р.), Конвенція ООН про міжнародні переказн! векселі і міжнародні прості векселі (1988 р.). Комісією прийняті Арбітражні правила ЮНСІТРАЛ (1976 р.) і правові принципи укладання міжнародних контрактів з промислового будівництва, розробляється типовий закон про електронні перекази грошових коштів.

Україна є членом ЮНСІТРАЛ і приєдналась в останні роки до багатьох конвенцій.

Комісія щорічно подає доповідь Генеральній Асамблеї, а та­кож направляє доповідь Конференції ООН з торгівлі і розвитку з тим, щоб остання висловила свої зауваження.

6.2.3. Міжнародний торговельний центр (МТЦ)

Міжнародний торговельний центр — МТЦ (International Trade Center UNCTAD/WTO — ITC) — створено в 1964 p. як спільний допоміжний орган ГАТТ та ООН (остання діє через ЮНКТАД). Центр допомагає країнам, що розвиваються, вирішувати питання розширення експорту, надає інформацію і консультації з питань ринків і методів збуту експортної продукції, допомагає у створенні експортних служб і підготовці відповідних кадрів. Генеральна Асам­блея ООН в 1974 р. визначила правовий статус МТЦ як робочий допоміжний орган ГАТТ та ООН, що діє через ЮНКТАД. Відповід­но членами МТЦ є держави — члени ВТО та ЮНКТАД. З серпня 1973 р. резолюція ЕКОСОР визначила статус МТЦ як центрального

органу в системі ООН з надання технічної допомоги в розвиткові торгівлі, передусім експорту, країнам, що розвиваються.

Для підвищення конкурентоспроможності африканських та інших країн, що розвиваються, у міжнародній торгівлі МТЦ у 1995 р. прийняв програму технічної допомоги «Технічне співро­бітництво для Африки» в межах багатосторонньої торгової сис­теми на основі «Уругвайського раунду».

Базові принципи функціонування МТЦ визначаються Гене­ральною радою ВТО і Радою з торгівлі і розвитку ЮНКТАД. Роль контрольно-виконавчого органу МТЦ виконує Об'єднана консультативна група — ОКГ (Joint Advisory Group on the International Trade Centre UNCTADE/WTO), — до складу якої входять представники всіх держав — членів ЮНКТАД і ВТО. У 1991 p. ОКГ визначила основні пріоритети діяльності МТЦ:

— сприяння торгівлі з метою зменшення злиднів, включаючи стимулювання експорту продукції сільських районів;

— надання допомоги найменш розвинутим країнам;

— розвиток торгового і економічного співробітництва «Пів­день-Південь» між країнами, що розвиваються;

— участь жінок у розвиткові торгівлі;

— розвиток підприємництва в галузі експорту;

— врахування екологічних чинників у процесі розвитку експорту;

— розвиток людських ресурсів.

Діяльність ОКГ відбувається шляхом проведення щорічних се­сій, на яких розглядається діяльність МТЦ і розробляються реко­мендації для керівних органів ЮНКТАД і ВТО. Міжсесійна діяль­ність МТЦ здійснюється Секретаріатом, очолюваним директором. МТЦ не має своїх представництв у країнах і регіонах, однак кож­ний уряд, з яким співпрацює МТЦ, виділяє офіційних представни­ків із зв'язків з МТЦ із службовців державного апарату. У 1984 p. МТЦ став Виконавчим агентством ПРООН. Фінансування діяльності МТЦ здійснюється за рахунок рівних внесків ЮНКТАД і ВТО у регулярний бюджет, добровільних внесків країн (донорського фонду) і внесків ПРООН, які утво­рюють позабюджетний фонд. Технічне співробітництво з країна­ми, що розвиваються, і країнами з перехідною економікою фі­нансуються за рахунок коштів ПРООН, робочі програми фінан­суються Глобальним трастовим фондом (1995 p.). Місцезнаходження МТЦ — Нью-Йорк (США). До міжурядових організацій, що сприяють розвиткові міжна­родної торгівлі, належать також Всесвітня митна організація і Бюро міжнародних виставок.

6.2.4. Всесвітня митна організація (ВМО)

Всесвітня митна організація (ВМО) створена в 1995 р. як на­ступниця Ради митного співробітництва (РМС), заснованої в 1953 р. сімнадцятьма європейськими країнами на базі відповідної Конвенції з метою гармонізації й уніфікації митних систем, поліп­шення техніки митної справи і митного законодавства. ВМО ви­рішує такі завдання:

—уніфікація номенклатури для класифікації товарів у митних тарифах, яка дозволяє зіставляти рівень митного обкладання і розміри взаємних поступок, а також однаково тлумачити обме­ження і пільги щодо окремих товарів, що обертаються в міжна­родній торгівлі;

—узагальнення митного досвіду різних країн, формування єдиної нормативної бази митної оцінки, гармонізація митних процедур (Конвенція Кіото, 1973 р.);

—організація міжнародного співробітництва із запобігання, розслідування і відвернення порушень митних правил (Конвенція Найробі, 1977р.);

—технічне співробітництво і навчання (Сеульська декларація, 1984р.).

Уже в 1987 р. кількість країн-учасниць перевищувала 100, а зараз ця організація має глобальний характер. Місцезнаходження ВМО — Брюссель (Бельгія).

Найвідомішим результатом діяльності організації стало при­йняття в 1983 р. Конвенції з гармонізованої системи опису і ко­дування товарів (ГС), яка набула чинності з січня 1988 р., замі­нивши так звану Брюссельську товарну номенклатуру 1959р. (БТН). ГС, на відміну від БТН, може застосовуватися не лише для встановлення митного тарифу, а й для класифікації товарів у статистиці, а також для визначення транспортних тарифів. Україна приєдналася до ГС 1 січня 1990 р., ще будучи в складі СРСР.

Постійний технічний комітет розробив до 1990 р. понад ЗО ре­комендацій, серед яких — інструкції з налагодження співробіт­ництва між митними адміністраціями, забезпечення єдиних під­ходів відносно дозволу на безмитний імпорт, відшкодування або зменшення мита, полегшення транспортування товарів, застосу­вання окремих конвенцій, спрощення та уніфікації митної доку­ментації та ін.

У червні 1987 р. було прийнято «Декларацію Ради про її за­вдання до 2000 року» (Оттавська декларація). У пошуках вирі-

шення нагальних проблем Рада визначила три основні напрями своєї діяльності:

1) забезпечення гармонізації і спрощення митних процедур, а також співробітництва між митними адміністраціями з таких пи­тань, як широке застосування ГС, поширення правил митної оцінки ГАТТ, подальша розробка і розвиток стандартної митної документації;

2) забезпечення надійного митного контролю і боротьби з по­рушниками митних правил за допомогою створення міжнародної системи автоматизованого опрацювання даних, вивчення і поши­рення новітніх методів митного контролю, забезпечення більш тісного співробітництва в правоохоронній діяльності;

3) підвищення рівня фахової підготовки особового складу, ор­ганізації і управління національних митних служб завдяки прове­денню зустрічей на рівні керівників митних служб для обгово­рення стратегічних напрямів розвитку митної справи, розробки і підтримання регіональних програм та ініціатив з навчання персо­налу, розробки типових навчальних програм і надання експертної допомоги.

Вищий орган ВМО — Сесія, яка збирається двічі на рік. Сесі­ям ВМО підпорядковані й підзвітні постійний технічний комітет, комітет з питань митної оцінки, номенклатурний і фінансовий комітети. Зі складу делегатів Сесія обирає терміном на один рік Президента, віце-президентів і Генерального секретаря, який формує Генеральний секретаріат.

Україна стала членом організації в 1992 р., приєднавшись до Конвенції про створення РМС.

6.2.5. Бюро міжнародних виставок (БМВ)

Бюро міжнародних виставок (БМВ) створено в 1931 р. у Па­рижі (Франція) для нагляду за виконанням Паризької конвенції 1928 р. стосовно впорядкування проведення міжнародних торго­вельно-промислових виставок. Конвенція регламентувала поря­док організації офіційних виставок з метою усунення можливих розбіжностей між країнами, класифікувала виставки, визначила права й обов'язки країн (як організаторів, так і учасників), поря­док присудження нагород експонентам товарів, терміни організа­ції виставок залежно від їхньої категорії.

Країна, яка організує виставку, повинна зареєструвати її в БМВ не пізніше ніж за шість місяців до розсилання запрошень. Конвенція передбачає деякі пільги для учасників виставки: без-

митне ввезення експонатів з обов'язковим вивезенням їх, а також безмитне ввезення рекламної продукції, будівельних матеріалів, стендів та ін.

Вищий орган БМВ — Адміністративна Рада, до складу якої входять представники всіх держав-учасниць і яка збирається дві­чі на рік. При Раді функціонують такі комісії: класифікаційна — дає висновки щодо категорії виставки, яка реєструється; статут­на; бюджетно-адміністративна; з питань реклами та пресової пропаганди. Керівництво поточною роботою здійснює директор.

Неурядові організації, як-от: Міжнародна торговельна палата, Спілка міжнародних ярмарків і Міжнародна спілка з видання мит­них тарифів, не тільки належать до групи глобально-універсаль­них організацій, але є і найстарішими міжнародними організаці­ями зі світової торгівлі.

6.2.6. Міжнародна торговельна палата (МТП)

Міжнародна торговельна палата — МТП (International Chamber of Commerce — ІСС) — об'єднання національних організацій ділових кіл країн, зацікавлених у розвиткові міжнародної торгівлі й підтри­муванні економічних зв'язків між окремими державами для забезпе­чення збуту товарів і отримання необхідної сировини і матеріалів.

Торговельні палати, які виникли з організацій купців, були створені в країнах Західної Європи ще в XVII ст. Перед Першою світовою війною торговельні (або торговельно-промислові) палати існували вже в багатьох країнах світу. Вони сприяли укладанню торговельних та інших економічних угод між різними країнами.

Торговельно-промислові палати займаються збором, опрацю­ванням і наданням інформації про стан розвитку промисловості в регіоні, кон'юнктуру ринків, умови доступу на них, податковий механізм, митні та інші експортно-імпортні збори та податки, умови транзиту тощо. До компетенції багатьох торговельних па­лат належать видача свідоцтв про походження товарів, торгове­льна експертиза, управління товарними біржами, питання арбіт­ражу. Торговельно-промислові палати умовно поділяються на три типи: національні (включаючи місцеві); закордонні, які ство­рюються національними асоціаціями торговельно-промислових кіл на території інших країн; та змішані, створені національними організаціями двох або кількох країн.

Міжнародна торговельна палата — найбільша і найвпливові-ша серед змішаних торговельно-промислових палат. Її було ство­рено в 1920 р. у Парижі (Франція) відповідно до рішення Міжна-

родної торговельної конференції, яка відбулася восени 1919 р. в Атлантік-Сіті (США). Ініціатива створення МТП належала США, Великобританії, Франції, Бельгії та Італії.

МТП об'єднує ділові кола у світовому масштабі, являючи со­бою найбільшу міжнародну організацію приватного підприємниц­тва. Згідно із Статутом (доповнення 1947 р.) до МТП можуть вхо­дити колективні члени — національні або місцеві торговельні, промислові, страхові, банківські, транспортні та інші організації ділових кіл, які не займаються політичною діяльністю (це в основ­ному національні, місцеві й закордонні торговельно-промислові палати) та індивідуальні члени — фірми, компанії, корпорації та інші юридичні й приватні особи, пов'язані з міжнародним бізне­сом. Мета МТП — сприяти розширенню відносин між країнами і встановленню контактів в усіх сферах міжнародного бізнесу.

До складу МТП входять понад 1,6 тис. об'єднань підприємців (федерації промисловців, національні торговельні палати, банків­ські союзи тощо, які охоплюють малі й середні фірми) та понад 6 тис. великих промислових і торгових компаній — індивідуаль­них членів.

Основними напрямами діяльності МТП є:

» сприяння розвиткові підприємництва в світі заохоченням розвитку торгівлі, інвестицій, вільного руху капіталів;

• вжиття ефективних і послідовних заходів в економічній і правовій сферах для сприяння розвиткові міжнародної торгівлі;

• регулювання підприємницької діяльності: захист системи приватного підприємництва; привертання уваги до проблем біз­несу; стимулювання регулювання підприємництва самими під­приємцями; підготовка таких кодексів поведінки в сфері бізнесу, які приймаються добровільно; розгляд питань, що стосуються підприємництва, банківської справи, навколишнього середовища, фінансової системи, страхування, морського і повітряного транс­порту, оподаткування, міжнародних інвестицій, інтелектуальної власності, маркетингу, торгової політики;

• забезпечення гармонізації торгової практики: (1) розробка рекомендацій для поліпшення існуючої міжнародної ділової прак­тики з банківських операцій, реклами, контейнерних перевезень, організації ярмарок; (2) розробка типових контрактів, міжнарод­них комерційних термінів «Інкотермс», митних правил і практич­них рекомендацій у сфері кредитної документації, міжнародного кодексу рекламної практики; (3) боротьба з економічною зло­чинністю; розробка документа з питань боротьби з корупцією в міжнародних комерційних операціях;

• подання висновків і коментарів щодо законодавчих пропо­зицій і змін, які стосуються сфери діяльності МТП; доведення їх до відома громадськості;

«• подання рекомендацій урядові країни, де проходить зустріч «групи семи»;

• подання в ООН та її спеціалізовані установи поглядів і ду­мок ділових кіл розвинутих країн і країн, що розвиваються. Характеристику основних органів МТП наведено в табл. 6.1.

Таблиі{я 6.1