Активізація революційно – визвольної боротьби на Україні у складі двох імперій.

Початок XX ст. в історії України харак­теризується загальним революційним піднесенням, що було викликане го­стрими класовими протиріччями, націо­нальним гнобленням, політичним безправ'ям населення. Ситуацію загострила загально­економічна світова криза 1900-1903 рр., а в Російській імперії - і її поразка у війні 1904-1905 рр. з Японією.

Як в Наддніпрянській, так і в Західній Україні революційний настрій охопив усі кола суспільства:

1.активізувався робітничий рух, пере­йшовши від економічної до політичної бо­ротьби;

2.посилився селянський рух, для приду­шення якого досить часто використовували війська;

3.зросла активність студентської і учнів­ської молоді, яка протестувала проти обме­жень її прав, виступала за соціальну спра­ведливість. У1901 р. за участь у студент­ському русі царський уряд віддав у солдати 183 студенти Київського університету. У цьому ж році виступили студенти Львів­ського університету, які вимагали відкрит­тя українського університету;

4.посилився опозиційний рух ліберальної буржуазії, поміщиків, інтелігенції за проведення реформ.

У Наддніпрянській Україні центром опозиційної по відношенню до царизму діяльності стали земства - органи місце­вого самоуправління. Земці-ліберали ви­магали надання політичних свобод, Лік­відації кріпосницьких пережитків, скли­кання Установчих зборів для виробленьня конституції.

В умовах загального революційного піднесення посилився і національно-ви­звольний рух.

У Західній Україні національний рух розвивався в більш сприятливих умовах і мав значно більші здобутки, ніж у Над­дніпрянщині:

1.тут активізувалася діяльність полі­тичних партій, основним їх гаслом бум гасло політичної самостійності України Західна Україна стала базою організацій­ної діяльності партій Наддніпрянської Укра­їни. Так, у Львові знаходилася партійна друкарня Революційної української партії, було видано роботу М.Міхновського “Самостійна Україна”;

2.діяли українські школи, культурно-освітні організації, видавалася українська література і преса. У 1914 р. товариство «Просвіта» мало 78 філій, 2944 читалень, курси для неписьменних. Кращі твори украї­нської літератури друкувалися на сторінках редагованого М.Грушевським та І.Франком журналу «Літературно-науковий вісник». Упродовж 1899-1917pp. понад JK видань випускала Українсько-руська видавнича спілка, популяризуючи як світову, так і українську літературу;

3.зростала кількість українських пред­ків у центральному парламенті та в крайових сеймах;

4.згортали діяльність масові молодіжні організації «Сокіл», «Січ», які розвивали

5.в української молоді почуття патріотизму, схильність до дисципліни, знань;

6.широкого розмаху набув кооперативний рух, спрямований на економічне відродження

7.селянства, на виховання його національної самосвідомості. Розвитку кооперативного руху сприяли «Просвіта» та уніатська церква.

Різноманітні кооперативні організації селян сучасним методам господарювання перетворювали їх на господарів ї долі, сприяли розвитку тісних взаємин між селянством та інтелігенцією, чого не було в Наддніпрянській Україні.

У Наддніпрянській Україні національно-визвольний рух проявився в:

1.процесі політизації українського руху, і кількості національних партій. РУП утворена в 1900p., розкололася і дала к трьом партіям:

2.Народній українській партії (НУП, 1902р.) на чолі з М.Міхновським. З націоналістичних позицій під лозунгом «Україна для українців» виступала за утворення незалежної української держави. Орієнтувалася національну інтелігенцію;

3.Українській соціал-демократичній спілці («Спілка», 1904 р.) на чолі з М.Меленевським. Займала марксистські позиції, прагнула виражати інтереси всіх робіт­ників України незалежно від їх національ­ності. У 1905 р. влилася у меншовицьку фракцію РСДРП;

4.Українській соціал-демократичній ро­бітничій партії (УСДРП, 1905 р.) на чолі з В.Винниченком та С.Петлюрою. Прагну­ла поєднати марксизм із націоналізмом. Орієнтувалася на селян і робітників, вима­гала автономії для України.

У 1904 р. були утворені дві ліберальні партії - Українська радикальна партія (Б.Грінченко, С.Єфремов) та Українська демократична партія (А.Лотоцький, Є.Чикаленко). Основні їх вимоги - конститу­ційна монархія, земельні реформи, автоно­мія України в складі Росії.

Активізації культурно-просвітницької діяльності прогресивної української ін­телігенції. Найбільш масовими її акціями на початку XX ст. було відкриття па­м’ятника 1. Котляревському у Полтаві в 1903 р., куди з’їхалися тисячі представни­ків, у тому числі із Західної України, і де, не дивлячись на заборону, лунала українська мова, а також святкування у цьому ж році 35-річчя музичної діяльності композитора М.В.Лисенка.

Але національний рух у Наддніпрянській Україні в цілому не набрав масового харак­теру. У ньому брала участь в основному ліберальна і демократична інтелігенція, тоді як робітники і селяни вели боротьбу, перш за все, за свої класові інтереси.

Українські партії були малочисельними, недостатньо згуртованими і організовани­ми. У національному питанні всі вони, крім НУП, не йшли далі вимоги автономії Ук­раїни в складі Рсії.

У Наддніпрянській Україні, на цей час вже значно зрусифікованій, більш масови­ми і впливовими були загальноросійські партії:

1.Російська соціал-демократична пар­тія (РСДРП) - виникла в 1898 р., у 1903 р. розкололася на більшовиків і меншовиків.

Стояла на позиціях ортодоксального марк­сизму, визнання керівної ролі пролетаріа­ту в революції та диктатури пролетаріа­ту. Партія діяла серед російських і зруси­фікованих українських робітників;

2.Партія соціалістів-революціонерів (есери) - утворилася на рубежі 1899- 1900 рр. на основі поєднання народницьких ідей з марксизмом. Соціальну опору партії складало селянство;

3.Конституційно-демократична партія (кадети) - утворилася в 1905 р., виступала за конституційну монархію з двопалатним парламентом, за свободу культурно­го розвитку для всіх національностей;

4.“Союз 17 жовтня” (октябристи) - утворилася в жовтні 1905 р., виступала за збереження царської влади, єдину і непо­дільну Росію;

5.“Союз руського народу” - чорносо­тенна організація, виникла в 1905р., стояла на позиціях націонал-шовінізму, проголошу­вала боротьбу з євреями і іншими націо­нальними меншинами.

Загальноросійські партії не прагнули до вирішення національного питання, крім кадетів, які вимагали культурної авто­номії для національних окраїн імперії.