VI.Підсумки лекції.

VII.Домашнє завдання. Вивчити конспект лекції. Скласти історичний портрет Столипіна.

Лекція № 27._

Тема. Розвиток культури на початку XX ст.

Мета:1. Надати загальну характеристику кожного напрямку розвитку культури Української держави у період формування української державності та української революції ХХст., чинникам впливу на розвиток культури, писемних та архітектурних пам’яток, недійних напрямків культури, їх значення, як прояву суспільно-політичних змін.

2. формувати в студентів вміння працювати з історичними джерелами;

3. виховувати повагу в студенів до культурної спадщини України.

Тип лекції: засвоєння нових знань.

Обладання: роздатковий матеріал.

Основні терміни: «культура», «матеріальна культура», «духовна культура».

Основні дати: 1905-1906 pp, 1907 р., 1908-1910 рр,

Структура лекції.

I.Організаційний момент.

II.Перевірка домашнього завдання.

III.Актуалізація опорних знань студентів.

IV.Вивчення нового матеріалу:

1.Культурний розвиток України на поч. XX ст.

2. Освіта.

3. Наука.

4. Література.

5.Театральне мистецтво.

6. Музика.

7. Образотворче мистецтво.

V.Закріплення нових знань.

VI.Підсумки лекції.

VII.Домашнє завдання.

Хід лекції.

I.Організаційний момент.

II.Перевірка домашнього завдання.

III.Актуалізація опорних знань студентів.

IV.Вивчення нового матеріалу:

Культурний розвиток України на поч. XX ст.

Якщо у XIX ст. відбулося становлення української національної культури та її входження у світовий культурний процес, то на поч. XX ст. українська культура утвер­джується як культура світового рівня. Куль­турний процес в українських землях в цей період стимулювався соціально-економіч­ною модернізацією, активізацією суспіль­но-політичного життя і національно-ви­звольного руху, все глибшим проникненням національних ідей в народні маси і утвер­дженням національної самосвідомості ук­раїнців. Великі соціальні потрясіння, яки­ми ознаменувався початок XX ст., позна­чилися на культурному житті, обумовивши його особливості, збагативши духовне жит­тя чималим досвідом.

Освіта

Важливим чинником пожвавлення куль­турного життя став розвиток освіти. У зв'яз­ку з подальшим зростанням потреби в пись­менних людях і спеціалістах, під впливом ре­волюційного руху в Наддніпрянщині мережа початкових шкіл та середніх навчальних за­кладів, а також учнів у них збільшувалися. Так, протягом 1897-1911 рр. кількість початкових шкіл зросла з 13570 до 18719. У 1914-1915 рр. в Україні було 26 тис. загальноосвітніх шкіл і понад 60 професійно-технічних училищ, у яких навчалося відповідно 12,5 тис. та 5 тис. чоловік. Однак все це далеко не задовольняло потреб населення в освіті: близько 70% його не вміло читати і писати, обсяг і рівень знань набагато відставали від вимог часу, царизм так і не дав дозволу на впровадження навчання у школах рідною мовою.

Кількість студентів в університетах на по­чатку XX ст. зросла в середньому більш як у два рази. Усього у 1908-1910 рр. в університе­тах України навчалося близько 12,7 тис. чо­ловік. Однак, уряд обмежив доступ в універси­тети для вихідців з "нижчих" станів, для робіт­ників і селян він залишався практично закри­тим, на всій території України не було жодно­го вузу з українською мовою викладання.

Сприятливіші умови для розвитку освіти в українському дусі склалися на західноукра­їнських землях. Перед першою світовою війною у Галичині функціонувало 6 україн­ських державних гімназій. У них, а також у 2510 народних школах українською мовою вчилося 440 тис. дітей. На Буковині в 1911 р. було 216 українських народних шкіл, діяли україномовна державна гімназія та семіна­рія для дівчат. Доступною лише для не бага­тьох залишалася вища школа на західноук­раїнських землях. Так, у навчальному році 1911-1912 рр. у Львівському університеті було 5271 студентів, частка українців серед яких становила 21%. У Львові значного розмаху набув рух за відкриття окремого українсь­кого університету. На знак протесту проти гальмування цієї справи 600 українських сту­дентів Львівського університету у 1901 р. організовано залишили навчання.

Наука

Початок XX ст. позначений подальшим роз­витком науки на Україні. Багатогранну ді­яльність проводили наукові товариства. Роз­гортає свою діяльність Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові (НТШ),яке фактич­но перетворилося в академію наук. Очолюва­не М.Грушевським, НТШ згуртувало навколо себе найбільш відомих науковців України -А. Кримського, Б. Грінченка, В. Гнатюка, І. Фран­ка, К. Студинськогота інших. Їхні праці дру­кувалися у "Записках Наукового товариства імені Шевченка ", "Збірнику математично-при­родничої і лікарської секції", "Етнографічному збірнику"та інших виданнях товариства. У 1907 р. за ініціативою М. Грушевського на зра­зок НТШ створено Українське наукове това­риство у Києві, яке видає свої наукові записки та збірники, популярні видання.

Не тільки вітчизняну, а й світову науку зба­гатили талановиті вчені, які працювали в Ук­раїні. Великий внесок у розвиток математики зробили професори, академіки В. Стеклов, Д. Синцов, С. Бернштейн, Д. Граве - засновник Київської алгебраїчної школи, яка досліджу­вала найважливіший розділ алгебри - теорію груп. Для розвитку фізики і радіофізики ба­гато зробив професор Харківського універ­ситету Д. Рожанський-основоположник Хар­ківської школи радіофізики. Розробкою про­блем молекулярної фізики і термодинаміки у Львівському університеті займався М .Смолуховський,який своїми працями створив осно­ву для молекулярно-кінетичного обґрунтування другого принципу термодинаміки. Ваго­мих результатів у фізичній хімії досягнув професор Харківського університету І. Осипов,в органічній хімії - професор Київського ун­іверситету С. Реформатський.У Львівському університеті питання загальної і фармацев­тичної хімії вивчав засновник наукової шко­ли хіміків у Львові Б. Радзішевський,дослі­дження з фізичної хімії тут проводили С. Толочко, В. Кемула.

Розвиток біології і медицини в Україні по­в'язаний з іменами Л. Симиренка та М. Кащенка,які селекціонували та гібридизували рос­лини, іменем визначного ботаніка-морфолога В. Арнольд і-засновника Харківської школи альгологів. Цінні праці професора Київського університету К. Пурієвичаз хімічної фізіології рослин, зокрема процесів дихання і фотосин­тезу. Епідеміологи і мікробіологи М .Гамалія, Д. Заболотний,патологоанатом і бактеріолог В. Високовичта інші багато зробили для подо­лання таких тяжких хвороб, як чума, холера, тиф, сказ, туберкульоз тощо.

На поч. XX ст. Україна посіла провідне місце в Російській імперії у розвитку повітро­плавання. У 1908 р. в Одесі було створено пер­ший в Росії аероклуб, його члени С. Уточкін і С.Єфремову 1910 р. здійснили перші в Росії польоти на літаку. Військовий льотчик П. Нестеров-член Київського товариства повітро­плавання - 27 серпня 1913 р. над Сирецьким аеродромом у Києві вперше продемонстрував "мертву петлю ".

Активізація суспільно-політичного життя обумовила піднесення суспільних наук.Знач­ний вклад у розвиток історичної науки в Укра­їні внесли В. Іконников, Д. Багалій, В. Барвінський, Д. Яворницький, І. Франко.Вченим із світовим іменем на поч. XX ст. став М. Грушевський.

Плідною була робота українських вчених і в інших галузях гуманітарних знань. І. Фран­ко, В. Гнатюк, О. Роздольськийта інші розгор­нули дослідження з українського фольклору й етнографії. Ряд важливих праць з україн­ського фольклору, мовознавства й літерату­ри створив видатний учений-філолог, схо­дознавець, історик А .Кримський.Значною подією в розвитку українського мовознавства було видання в 1909 р. Українсько-російського словника В. Дубровськогота в 1907-1909 рр. Словника української мови за редакцією Б. Грінченка. Дослідженнями історії української культури займався професор Київського уні­верситету В. Перетцта його учень І. Огієнко.