Хід лекції. I.Організаційний момент.

I.Організаційний момент.

II.Перевірка домашнього завдання.

III.Актуалізація опорних знань студентів.

IV.Вивчення нового матеріалу:

1.Уповільненість темпів економічного розвитку

Політика Австро-Угорщини була спря­мована на те, щоб закріпити за Західною Україною статус аграрно-сировинного придатку до розвинутих провінцій імперії: західноукраїнські землі були джерелом дешевої сировини і ринком збуту для ще числових товарів і машин.

Господарство Західної України було аграрним. Зміни в сільському господарстві відбувалися повільно, воно розвивалося переважно пруським шляхом. Кількість сільської буржуазії становила 11% в Галичині та 8% - на Буковині.

Промисловість хоч і зробила значний крок вперед, проте залишалася відсталою, темпи її розвитку були надзвичайно низь­кими. Важкої промисловості майже не існувало, машинобудування було розвинене слабко. Провідними галузями були нафтодобувна промисловість (зосереджувалася в районі Дрогобича та Борислава, на поч. ХХ ст. давала 5% світового видобутку нафти, деревообробні галузі (наявність великих масивів лісу) та харчова промисловість.

У промисловості домінував іноземний капітал - австрійський, німецький, англійський, французький.

Повільно йшов процес зростання міст. Найбільшим містом був Львів, де чисельність населення зросла з 70 тис. (1857 р.) до 200 тис. (1910 р.).

Порівняно з Наддніпрянщиною, економіка Західної України була відсталою і носила яскраво виражений колоніальний характер.

2.Соціальні зміни, спричинені модернізацією економіки.

1.У другій пол. XIX ст. різко зросла чисельність населення. Населення Наддніпрянської України збільшилося за цей час із 13,4 до 23,4 млн. чол. і Західної України - із 3,9 до 5,9 млн. чол. Причому, збільшення населення відбулося ж тільки за рахунок природного при­росту. а й за рахунок переселення в Україну представників інших національностей, що заохочувалося урядами Росії та Австро-Угорщини.

2.Індустріалізація не призвела до форму­вання в Україні структури індустріаль­ного суспільства. Українське суспільство залишалося аграрним. Селянство скла­дало приблизно 74% населення Наддніп­рянської і приблизно 90% населення За­хідної України.

3. В умовах розвитку капіталізму йшов процес розшарування селян. Майже по­ловина селян по всій Україні були бід­няками (від 3 до 5 десятин на господар­ство). Як наслідок, на селі зростала соці­альна напруженість, конфліктність.

4.Зростання чисельності населення загост­рило проблему малоземелля. У зв’язку з цим, з кін. XIX ст. почалося переселення селян Наддніпрянщини на Далекий Схід і масова еміграція західноукраїнських селян до Канади, США, Бразилії, Арген­тини.

5. Капіталізація економіки обумовила зрос­тай ня робітничого класу і буржуазії. Особливістю цих класів був їх багато­національний склад. Серед кваліфікова­них робітників переважали росіяни, а в Галичині - поляки. У промисловості пере­важала іноземна буржуазія, в торгівлі - єврейська. Українська буржуазія зосе­редила в своїх руках переважно харчову промисловість. Умови праці робітників були надзвичайно важкими, що призвело до загострення антагонізму між робіт­никами і підприємцями, до поширення серед робітників соціалістичних і кому­ністичних ідей.

6. Відбулися зміни в етнічному складі на­селення України. Протягом XIX ст. пи­тома вага українців скоротилася з 90% до 80%. Зросли національні меншини (за рахунок природного приросту і переселенців), перш за все, росіяни, які скла­дали 12% населення, євреї - 8%, поляки - 6% (їх питома вага дещо зменшилася).

Українці переважали серед селян (понад 90%). Але серед населення міст українці становили в середньому не більше однієї третини. Серед робітників, підприємців, інтелігенції переважали росіяни, євреї, поляки.