Тема 4. Правовий статус людини і громадянина в Україні

В системі конституційного права України як галузі права особливе місце посідає інститут основ конституційно-правового статусу осо­би, сутність якого викладена в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Крім Конституції України, норми цього інсти­туту закріплені також у норма­тивно-правових актах поточного законодавства, в яких де­тальніше розкривається зміст і порядок реалізації основних прав та свобод людини і громадянина.

Правовий статус — це юридичне закріплене становище особи в державі й суспільстві. Юридичне оформлення фактичного становища індивіда ре­алізується різними шляхами і способами, з допомогою специ­фічних засобів. Воно починається з того, що людина визна­ється суб'єктом діючого в суспільстві права і наділяється при цьому правоздатністю, після чого вона може вступати у відпо­відні правовідносини.

Види правового статусу: 1) консти­туційний, або загальний, статус людини і громадянина; 2) спеціальний, або родовий, статус окремих категорій громадян; 3) індивідуаль­ний статус, який характеризує стать, вік, сімейний стан то­що; 4) статус іноземців та осіб без громадянства; 5) галузеві правові статуси (адміністра­тивно-процесуальний, кримінально-процесуальний тощо).

Консти­туційний правовий статус — це статус особи як громадя­нина держави, члена суспільства. Він визначається насампе­ред Конституцією держави і не залежить від різних поточних обставин, наприклад, сімейного стану, посади, здійснюваних функцій. Цей статус є єдиним і однаковим для усіх, характе­ризується відносною статичністю, узагальненістю. Змістом такого статусу є головним чином ті права й обов'язки, які на­дані і гарантовані всім Конституцією. Сюди не входять чис­ленні суб'єктивні права і обов'язки, які постійно виникають залежно від трудової діяльності людей, характеру правовід­носин, в які вони вступають, від інших чинників. Загальний правовий статус є базовим, вихідним для всіх інших. По ньо­му можна судити про характер, соціальну природу і ступінь демократичності суспільства. Він не може бути змінений без відома держави, законодавця.

Під конституційно-правовим статусом особи розуміють загальні, основоположні засади, за допомогою яких у конституції визначаються основні права, свободи й обов'язки людини і громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користувати­ся свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів.

Спеціальний, або родовий, статус відображає особливості становища окремих категорій громадян (наприклад, студен­тів, військовослужбовців, пенсіонерів, вузівських працівни­ків, учителів, фермерів, селян, робітників, учасників війн то­що). Ці верстви населення на підставі конституційного стату­су громадянина можуть мати додаткові права, обов'язки, передбачені законодавством.

Статус іноземців та осіб без громадянства і галузеві правові статуси є різновидами спеціального правового статусу особи в Україні.

Індивідуальний статус фіксує конкретику окремої особи (стать, вік, сімейний стан, виконувану роботу тощо). Цей ста­тус рухомий, динамічний, він змінюється разом зі змінами, які відбуваються з особою в процесі її життєдіяльності.

Зазначені три статуси співвідносяться між собою як за­гальне, особливе і одиничне. Вони тісно взаємопов'язані, прак­тично нероздільні. Загальний, тобто конституційний, право­вий статус у всіх один. Спеціальних статусів багато, а інди­відуальних — рівно стільки, скільки громадян.

Основи правового статусу людини та громадянина як за­гальний інститут конституційного права містять в собі такі інститути конституційного права:

- громадянство України;

- загальна правосуб'єктність громадян України;

- основні принципи статусу людини та громадянина;

- основні права, свободи, законні інтереси та обов'язки;

- гарантії прав і свобод;

- правовий статус іноземців та осіб без громадянства;

- права притулку.

Перелічені інститути (елементи) об'єднує те, що норми, які їх утворюють, регулюють зв'язки й відносини між державою в цілому та її громадянами і відносини між державою й особами, які не є її громадянами. Однак кожен інститут (елемент) виконує власну роль в юридичному оформленні статусу гро­мадян у суспільстві та державі.

Основні принципи статусу людини та громадянина визначені в Конституції України. До них належать:

- закріплення в національному праві прав і свобод, уста­новлених нормами міжнародного права;

- принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження;

- принцип рівності конституційних прав і свобод грома­дян;

- принцип єдності прав і обов'язків людини;

- принцип гарантованості прав і свобод людини та грома­дянина.

Конституційно-правова теорія і практика вживає поняття «осо­ба», «людина», «громадянин» в різних зна­ченнях.

Поняття«особа» вживається в сенсі соціальної характеристики суб'єкта. Особа — це індивідуально ви­значена сукупність соціально значущих властивостей лю­дини. Людина стає особою під впливом суспільства. Законодавчо встановлені права, свободи й обов'язки особи складають її правовий статус.

Поняття«людина» означає насамперед біологічну ха­рактеристику суб'єкта. Людина — це жива істота, якій за людською природою належать невід’ємні фізіологічні блага: життя, фізичне та психічне здоров’я; яка во­лодіє даром мислення і мови, здатністю до праці. Разом з тим, людина є соціальною істотою, яка стає людиною лише у суспільстві. Вона є носієм усіх існуючих суспільних відносин (влади, моралі, форм власності тощо), має право обирати відповідно до норм, встановлених у суспільстві, варіанти поведінки для задоволення своїх потреб та інтересів і несе відповідальність за порушення суспільних норм. Ці ознаки характеризують людину як особу, яка має певні права, свободи та обов’язки.

Сучасне право, як міжнародне, так і національне право України, виходить з принципу рівноправності всіх людей, що жи­вуть на Землі. Кожна людина має право на життя, свобо­ду, безпеку, прагнення до щастя, на опір гнобленню і на захист своїх прав і свобод незалежно від соціального та майнового стану, віку, фізичного та психічного здоров’я та ін.

В державно-правовому значенні особа – це комплексне поняття, яким охоплюються поняття «людина», «грома­дянин», «іноземні громадяни», «особа без громадянства».

Поняття«громадянин» вживається стосовно людини, що має правовий зв'язок з якою-небудь державою (у мо­нархічних державах цьому поняттю відповідає термін «під­даний»), тобто «громадянин» є поняттям юридичним, сутність якого полягає у закріпленні в Конституції і законах України взаємних прав та обов’язків.

Під громадянським станом особив юриспруденції розуміютьсяфактичні правові зв’язки конкретної людини з певною державою. При цьому людина може мати громадянство, а може не мати його. Тобто громадський стан особи визначається як належність або неналежність її до громадянства певної держави.

Люди, що перебувають на території України, за своїм правовим статусом належать до однієї з трьох категорій:

Грома­дянин – це фізична особа, правовий статус якої обумовлений належністю до громадянства певної держави. Грома­дяни становлять найчисленнішу категорію населення. Воно володіють повним обсягом прав і свобод і несуть в повній мірі обов’язки, передбачені Конституцією і законодавством, ніж інші категорії населення – іноземці та особи без громадянства.

Іноземні громадяни або піддані мають такий правовий зв'язок з іноземною державою, апатриди не зв'язані пра­вовими зв'язками з жодною державою.