КАТЕГОРИИ:
АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
Тема 5. Територіальний устрій УкраїниВажливим інститутом державного ладу України є територіальний устрій нашої держави. Цей інститут характеризує юридичні якості та властивості такого основного складового елементу держави, як її територія. Територіальний устрій є організацією території держави. Відповідно до ст. 2 Основного Закону, суверенітет України поширюється на всю її територію. Тобто наша держава наділена виключним правом здійснювати на своїй території всю повноту державної влади і виступати від імені народу, що проживає на цій території, незалежним суб'єктом міжнародних відносин. Тобто у межах своїх територіальних кордонів суверенна держава виступає як єдиний офіційний представник всього народу, що об'єднується за ознакою громадянства. Поняття «територія» вживається в географії та інших науках, але в юридичній науці воно набуває специфічного змісту і використовується як категорія «територія держави». Територія держави (від лат. tегга — земля) — це простір, зафіксований державним кордоном, на який поширюється суверенітет держави. Територія держави включає: сухопутну частину, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), повітряну територію (простір над сухопутною і водною територіями, умовно до космічного простору), а також підземну територію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий режим, що регулюється, в першу чергу, міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона. За своїм змістом категорія «територія держави» визначає правовий режим зв'язку держави з певною територією та її окремими складовими елементами. Для визначення адміністративно-територіального устрою у вітчизняній юридичній навчальній і науковій літературі іноді вживаються поняття «адміністративно-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний лад», «адміністративно-територіальний поділ держави» та ін. Розрізняють два основних види територіального устрою: політико-територіальний і адміністративно-територіальний. Політико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федеративних держав (Бразилія, Індія, США, ФРН та ін.). Адміністративно-територіальний устрій — це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий для унітарних держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія та ін.). Така точка зору обумовлюється тим, що в державах із федеральним устроєм територіальний устрій характеризується наявністю політичних зв'язків між державою і суб'єктами федерації, а в унітарних державах, до яких відноситься й Україна, зв'язок між державою і адміністративно-територіальними одиницями має адміністративний характер. Отже,адміністративно-територіальний устрій — це територіальна організація держави з внутрішнім поділом, її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці. Адміністративно-територіальна одиниця — це частина єдиної території держави, яка є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Територіальний поділ держави — це система територіальних складових, які становлять географічну основу територіального устрою держави. Державний устрійу багатьох країнах означає назву комплексного конституційно-правового інституту, який об'єднує норми, що встановлюють систему органів державної влади, їх компетенцію, взаємовідносини, порядок формування, а нерідко також і норми про державно-територіальний устрій. Це політико-територіальна організація держави, яка визначається політико-правовим статусом територіальних складових і принципами їх відносин з державою в цілому та між собою. Характер таких взаємовідносин визначає дві основні форми державно-територіального устрою: унітарну та федеративну. Унітарна держава являє собою єдину державу, поділену на адміністративно-територіальні одиниці, які зазвичай не мають політичної самостійності. Унітарні держави мають єдину конституцію, єдиний вищий представницький (він же законодавчий) орган державної влади, єдиний уряд і т. п. Це створює організаційно-правові передумови впливу центральної влади на всю територію держави. В окремих випадках до складу унітарних держав можуть входити одна чи декілька територіальних одиниць з особливим статусом автономного державного утворення. Федеративна держава складається з державоподібних утворень чи навіть держав, які мають свою систему законодавчих і судових органів (наприклад, США, Росія, ФРН). Статус окремих складових в унітарних і федеративних державах нерідко відрізняється від статусу інших складових цієї ж держави. У зв'язку з цим державно-територіальний устрій може бути як простим (симетричним), так і складним (асиметричним). Простий (симетричний) устрій держави характеризується тим, що всі її складові мають однаковий статус. У разі складного (асиметричного) устрою окремі частини держави мають різний статус. Основні засади та система територіального й адміністративно-територіального устрою України визначаються Конституцією України (розділ IX та ін.). Стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що Україна є унітарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною. Територія України має площу 603,7 тис. кв. км, що становить 5,7 % площі Європи. Територія України обмежується державним кордоном України. Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. (стаття 1) встановлює, що "державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору". Він визначається законами України, а також її міжнародними договорами. Кабінет Міністрів України у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпечення охорони та захисту державного кордону й території України. Відповідно до статті 27 Закону України "Про державний кордон України" охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикордонні війська України, а в повітряному просторі — на Війська протиповітряної оборони України. Стаття 33 зазначеного Закону зобов'язує державні органи, громадські організації, посадових осіб надавати Прикордонним військам України всебічну допомогу в охороні державного кордону України. Об'єктами, прирівняними до державної території, є морські й повітряні судна, космічні кораблі й станції, що мають прапор чи розпізнавальні знаки даної держави, а також підводні телеграфні кабелі, трубопроводи та інші об'єкти, що належать цій державі, але знаходяться за межами Ті території. Територіальний устрій України відповідно до статті 132 Конституції України ґрунтується на таких засадах: - цілісності та єдності державної території; - поєднанні централізації та децентралізації в здійсненні державної влади; - збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Адміністративно-територіальний устрій України відповідно до ст. 133 Конституції України є трирівневим: вищий рівень територіальних одиниць становлять Автономна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус; середній рівень — райони і міста обласного підпорядкування; нижчий рівень — райони в містах, міста районного підпорядкування, селища й села. Частина компактно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності й має сталий склад населення та власну назву, зареєстровану в установленому законом порядку, являє собою населений пункт. Невеликі поселення, що мають тимчасове значення та нестійкий склад населення чи є об'єктами службового призначення в системі певної галузі господарства (будівлі залізничних служб, будинки лісників, шляхових майстрів, одиночні двори тощо), не є самостійними населеними пунктами й зараховуються до тих населених пунктів, з якими вони пов'язані територіальне. За значенням у системі адміністративно-територіального устрою України її міста поділяються на міста загальнодержавного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республіканського (в Автономній Республіці Крим) значення, міста районного значення. У великих містах як адміністративно-територіальні одиницівизначаються також відповідні частини цих міст — райони. Сьогодні до складу України входять Автономна Республіка Крим і 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, — 2 міста загальнодержавного значення — Київ і Севастополь, — 165 міст обласного та 279 районного Значення, 907 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28839 сільських населених пунктів, об'єднаних у 10190 сільських округів, як самостійних адміністративно-територіальних одиниць. Отже, як бачимо, не кожен населений пункт є самостійною адміністративною одиницею. Адміністративно-територіальний устрій України не є незмінним. Одні сільські населені пункти об'єднуються під юрисдикцію єдиних для них територіальних громад як первинних суб'єктів місцевого самоврядування, інші, навпаки, виходять з-під такої юрисдикції, роз'єднуються. Окремі населені пункти (села, селища), які розташовані близько від міст, намагаються увійти під юрисдикцію їхніх територіальних громад, а органи самоврядування великих міст (з населенням понад 1 млн. осіб) порушують питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення. Конституція України (пункт 29 статті 85) визначає, що утворення та ліквідація районів, установлення та зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування й перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України, а територіальний устрій України визначається виключно законами України (пункт 13 статті 92). Проте такий закон поки що розроблюється. Питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом (стаття 73 Конституції України). Певні повноваження щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Деякі питання, пов'язані зі статусом адміністративно-територіальних одиниць в Україні, регулюються законами України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Закон України від 6 квітня 2004 р. та іншими в частинах, що не суперечать Конституції України. Особливим статусом в Україні користується Автономна Республіка Крим.Зміст автономії такого адміністративно-територіального утворення визначається статтями 134—139 Конституції України. Стаття 134 визначає Автономну Республіку Крим як невід'ємну складову частину України, тим самим підтверджуючи й закріплюючи цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів. Такий конституційний припис повністю знімає питання щодо можливості
|