Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АстрономияБиологияГеографияДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника


Тема 5. Територіальний устрій України




Важливим інститутом державного ладу України є територі­альний устрій нашої держави. Цей інститут характеризує юри­дичні якості та властивості такого основного складового елемен­ту держави, як її територія. Територіальний устрій є організацією території держави.

Відповідно до ст. 2 Основного Закону, суверенітет України поширюється на всю її територію. Тобто наша держава наділена виключним правом здійснювати на своїй території всю повноту державної влади і виступати від імені народу, що проживає на цій території, незалежним суб'єктом міжнародних відносин. Тобто у межах своїх територіальних кордонів суверенна держава висту­пає як єдиний офіційний представник всього народу, що об'єдну­ється за ознакою громадянства.

Поняття «територія» вживається в географії та інших нау­ках, але в юридичній науці воно набуває специфічного змісту і використовується як категорія «територія держави».

Територія держави (від лат. tегга — земля) — це простір, за­фіксований державним кордоном, на який поширюється сувере­нітет держави. Територія держави включає: сухопутну частину, водні простори (внутрішні морські води і територіальне море), повітряну територію (простір над сухопутною і водною терито­ріями, умовно до космічного простору), а також підземну терито­рію (простір під сухопутною і водною територіями до технічно доступної глибини). Особливий правовий режим, що регулюєть­ся, в першу чергу, міжнародним правом, мають континентальний шельф і виключна (морська) економічна зона.

За своїм змістом категорія «територія держави» визначає пра­вовий режим зв'язку держави з певною територією та її окреми­ми складовими елементами. Для визначення адміністративно-те­риторіального устрою у вітчизняній юридичній навчальній і науковій літературі іноді вживаються поняття «адміністратив­но-територіальний устрій», «адміністративно-територіальний лад», «адміністративно-територіальний поділ держави» та ін.

Розрізняють два основних види територіального устрою: політико-територіальний і адміністративно-територіальний. Політико-територіальний устрій передбачає поділ території держави на окремі самостійні частини. Він є характерним для федератив­них держав (Бразилія, Індія, США, ФРН та ін.). Адміністративно-територіальний устрій — це внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці. Він властивий для уні­тарних держав (Велика Британія, Китай, Франція, Японія та ін.).

Така точка зору обумовлюється тим, що в державах із феде­ральним устроєм територіальний устрій характеризується наяв­ністю політичних зв'язків між державою і суб'єктами федерації, а в унітарних державах, до яких відноситься й Україна, зв'язок між державою і адміністративно-територіальними одиницями має адміністративний характер.

Отже,адміністративно-територіальний устрій — це те­риторіальна організація держави з внутрішнім поділом, її на складові частини — адміністративно-територіальні одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця це частина єди­ної території держави, яка є просторовою основою для орга­нізації та діяльності місцевих органів державної влади та ор­ганів місцевого самоврядування.

Територіальний поділ держави це система територіальних складових, які становлять географічну основу територіального устрою держави.

Державний устрійу багатьох країнах означає назву комплек­сного конституційно-правового інституту, який об'єднує нор­ми, що встановлюють систему органів державної влади, їх компетенцію, взаємовідносини, порядок формування, а нерідко також і норми про державно-територіальний устрій. Це політико-територіальна організація держави, яка визначаєть­ся політико-правовим статусом територіальних складових і принципами їх відносин з державою в цілому та між собою. Характер таких взаємовідносин визначає дві основні форми державно-територіального устрою: унітарну та федеративну.

Унітарна держава являє собою єдину державу, поділену на адміністративно-територіальні одиниці, які зазвичай не мають політичної самостійності. Унітарні держави мають єдину кон­ституцію, єдиний вищий представницький (він же законодав­чий) орган державної влади, єдиний уряд і т. п. Це створює організаційно-правові передумови впливу центральної влади на всю територію держави. В окремих випадках до складу уні­тарних держав можуть входити одна чи декілька територіаль­них одиниць з особливим статусом автономного державного утворення.

Федеративна держава складається з державоподібних утво­рень чи навіть держав, які мають свою систему законодавчих і судових органів (наприклад, США, Росія, ФРН). Статус окре­мих складових в унітарних і федеративних державах нерідко відрізняється від статусу інших складових цієї ж держави. У зв'язку з цим державно-територіальний устрій може бути як простим (симетричним), так і складним (асиметричним). Простий (симетричний) устрій держави характеризується тим, що всі її складові мають однаковий статус. У разі складного (асиметричного) устрою окремі частини держави мають різний статус.

Основні засади та система територіального й адміністратив­но-територіального устрою України визначаються Конститу­цією України (розділ IX та ін.).

Стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію, що Україна є уні­тарною державою, а її територія в межах існуючого кордону є цілісною й недоторканною.

Територія України має площу 603,7 тис. кв. км, що стано­вить 5,7 % площі Європи.

Територія України обмежується державним кордоном Украї­ни. Закон України "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 р. (стаття 1) встановлює, що "державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору". Він визначається законами України, а також її міжнародними договорами. Кабінет Міністрів Украї­ни у межах своїх повноважень вживає заходів щодо забезпе­чення охорони та захисту державного кордону й території Ук­раїни.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про державний кордон України" охорона державного кордону на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах покладається на Прикор­донні війська України, а в повітряному просторі — на Війська протиповітряної оборони України. Стаття 33 зазначеного За­кону зобов'язує державні органи, громадські організації, по­садових осіб надавати Прикордонним військам України все­бічну допомогу в охороні державного кордону України.

Об'єктами, прирівняними до державної території, є мор­ські й повітряні судна, космічні кораблі й станції, що мають прапор чи розпізнавальні знаки даної держави, а також під­водні телеграфні кабелі, трубопроводи та інші об'єкти, що на­лежать цій державі, але знаходяться за межами Ті території.

Територіальний устрій України відповідно до статті 132 Кон­ституції України ґрунтується на таких засадах:

- цілісності та єдності державної території;

- поєднанні централізації та де­централізації в здійсненні державної влади;

- збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Адміністративно-територіальний устрій України відповідно до ст. 133 Конституції України є трирівневим: вищий рівень територіальних одиниць становлять Авто­номна Республіка Крим, області та міста Київ і Севастополь, які мають спеціальний статус; середній рівень — райони і міста обласного підпорядкування; нижчий рівень — райони в містах, міста районного підпорядкування, селища й села.

Частина компактно заселеної території України, яка скла­лася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності й має сталий склад населення та власну назву, зареєстровану в установленому законом порядку, являє собою населений пункт.

Невеликі поселення, що мають тимчасове значення та не­стійкий склад населення чи є об'єктами службового призна­чення в системі певної галузі господарства (будівлі залізничних служб, будинки лісників, шляхових майстрів, одиночні двори тощо), не є самостійними населеними пунктами й зарахову­ються до тих населених пунктів, з якими вони пов'язані тери­торіальне.

За значенням у системі адміністративно-територіального устрою України її міста поділяються на міста загальнодержав­ного значення (Київ, Севастополь), міста обласного, республікан­ського (в Автономній Республіці Крим) значення, міста район­ного значення.

У великих містах як адміністративно-територіальні одиницівизначаються також відповідні частини цих міст — райони.

Сьогодні до складу України входять Автономна Республіка Крим і 24 області: Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Фран­ківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Ми­колаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тер­нопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська, — 2 міста загальнодержавного зна­чення — Київ і Севастополь, — 165 міст обласного та 279 рай­онного Значення, 907 селищ міського типу, 490 сільських і 121 міський район, а також 28839 сільських населених пунктів, об'єднаних у 10190 сільських округів, як самостійних адміні­стративно-територіальних одиниць. Отже, як бачимо, не ко­жен населений пункт є самостійною адміністративною одини­цею.

Адміністративно-територіальний устрій України не є не­змінним. Одні сільські населені пункти об'єднуються під юрисдикцію єдиних для них територіальних громад як пер­винних суб'єктів місцевого самоврядування, інші, навпаки, виходять з-під такої юрисдикції, роз'єднуються. Окремі насе­лені пункти (села, селища), які розташовані близько від міст, намагаються увійти під юрисдикцію їхніх територіальних гро­мад, а органи самоврядування великих міст (з населенням по­над 1 млн. осіб) порушують питання про перетворення їх на міста загальнодержавного значення.

Конституція України (пункт 29 статті 85) визначає, що ут­ворення та ліквідація районів, установлення та зміна меж рай­онів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування й перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України, а терито­ріальний устрій України визначається виключно законами Ук­раїни (пункт 13 статті 92). Проте такий закон поки що роз­роблюється.

Питання про зміну території України вирішується виключ­но всеукраїнським референдумом (стаття 73 Конституції Ук­раїни).

Певні повноваження щодо вирішення питань адміністра­тивно-територіального устрою мають органи виконавчої вла­ди та органи місцевого самоврядування.

Деякі питання, пов'язані зі статусом адміністративно-те­риторіальних одиниць в Україні, регулюються законами Ук­раїни "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Закон України від 6 квітня 2004 р. та іншими в части­нах, що не суперечать Конституції України.

Особливим статусом в Україні користується Автономна Рес­публіка Крим.Зміст автономії такого адміністративно-територі­ального утворення визначається статтями 134—139 Конституції України.

Стаття 134 визначає Автономну Республіку Крим як не­від'ємну складову частину України, тим самим підтверджуючи й закріплюючи цілісність і недоторканність території України в межах існуючих кордонів. Такий конституційний припис повністю знімає питання щодо можливості

 


Поделиться:

Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 206; Мы поможем в написании вашей работы!; Нарушение авторских прав





lektsii.com - Лекции.Ком - 2014-2024 год. (0.008 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав
Главная страница Случайная страница Контакты