Тема 6. Поняття, система і принципи місцевого самоврядування

У кожній державі залежно від особливостей її політико-територіального та адміністративно-територіального устрою, фор­ми державного правління та політичного режиму, історичних, національних, географічних та інших особливостей місцеве са­моврядування має специфічну форму та назву.

Із середини XIX століття місцеве управління за ініціативи прусського юриста Рудольфа Гнейста стало називатися «місцевим самоврядуванням». В інших країнах для передачі змісту цього важ­ливого соціально-політичного явища використовуються й інші терміни: «муніципальне управління», «місцева автономія», «тери­торіальна децентралізація», «комунальне управління» тощо.

В основу місцевого самоврядування кожної країни світу по­кладені національні теорії місцевого самоврядування. Найбільш поширеними з них є громадівська (Італія, Франція, Угорщина та ін.) державницька (Китай, Лівія та ін.) та змішана теорії. Зміст кожної з них визначається визнанням пріоритетного суб'єкта місцевого самоврядування — громади та держави або ж дуалізму їх пріоритетності.

Найбільшого поширення у світі набула громадівська теорія, сприйнята більшістю держав Європи. В основі громадівської кон­цепції місцевого самоврядування лежить ідея природних прав те­риторіальної громади, її своєрідного «суверенітету» стосовно дер­жави, яка лише визнає та гарантує природні права територіальної громади. Прихильники цієї концепції розглядають громаду як са­мостійне джерело такої публічної влади, яка не належить державі, а є самостійною публічною владою, так званою «муніципальною».

Водночас, на базі громадівської теорії місцевого самовряду­вання сформувалося дві моделі місцевого самоврядування — англосаксонська і континентальна(французька).

Англосаксонська модель самоврядування поширена в Австралії, Канаді, США та ін. Її основна риса - відсутність на місцях по­вноважних представників центрального уряду, що контролюють ви­борні муніципальні органи. Формально місцеві органи само­врядування діють автономно в межах наданих їм повноважень, пря­мого підпорядкування нижчих органів вищим немає. Контроль за діяльністю органів місцевого самоврядування здійснюється пере­важно непрямо (через центральні міністерства, судові органи). При цьому, визначаючи місце органів самоврядування в політичній сис­темі, акцент робиться на тому, що вони є складником державного механізму. Єдиний критерій, що відмежовує ці органи від решти державних - їхній локальний характер.

Континентальна(французька) модель самоврядування поширена в країнах конти­нентальної Європи, франкомовної Африки, Латинської Америки, Близького Сходу. Базується на поєднанні прямого державного правління (державної адміністрації) на місцях і місцевого само­врядування. Представники державної адміністрації здійснюють нагляд за діяльністю місцевих представницьких органів, а також виконують інші функції загальнодержавного характеру.

Англосаксонська модель пе­редбачає здійснення місцевого самоврядування виключно органа­ми самоорганізації населення на місцях, без будь-якого втручання в цю сферу, а континентальна (романо-германська) — здійснення місцевого самоврядування як суб'єктами місцевого самоврядуван­ня, так і органами державної виконавчої влади на місцях, з міні­мальним втручанням останніх у справи місцевого самоврядування. Крім того, існує також модель муніципального дуалізму, яка поєднує державницьку і громадівську моделі.

Існує також радянськамодель самоврядування. Вона збереглася певною мірою у тих країнах, які про­довжують вважати себе соціалістичними (Куба, Китай, КНДР, В'єтнам). Вона проголошує єдиновладдя представницьких органів (рад) на відповідній території. На практиці ж, ради підміняються виконавчими комітетами, що виконують рішення вищих органів державної влади. Сесії рад мають формальний характер. За такої моделі місцеве самоврядування мешканців певної території на практиці підміняється правлінням виконкому, котрий виконує рішення партійного керівництва.

В Україні на сьогодні формально визнана саме континентальна громадівська модель місцевого самоврядування, основні принципи якої закріплені в Конституції та законах України. Зокрема, «громадівське» розуміння місцевого самоврядування знайшло своє втілення в Конституції України (ст. 140), Європейсь­кій Хартії місцевого самоврядування 1997 р., згода на обов'язковість якої надана Верховною Радою України, а також у Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р., але фактично діє модель муніципального дуалізму.

Громадівську концепцію місцевого самовря­дування в Україні закріпив Основний Закон положенням про те, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єд­нання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.