ТЕМА №1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА.

Мета лекції:з’ясувати специфіку предмета соціології, особливості її методу, структуру, функції і місце в системі наук.

Термін «соціологія» походить від латинського «societas» (суспільство) і грецького «logos» (вчення) і в цьому смислі означає науку про суспільство. У науковий обіг поняття «соціологія» було введено французьким соціологом Огюстом Контом (1798-1857), який ототожнював його з суспільствознавством. Першим, хто дав більш вузьке тлумачення предмету соціології, був відомий французький соціолог Е.Дюркгейм (1858-1917).

З’ясовуючи науковий статус соціології (як і будь-якої іншої науки), важливо чітко розрізняти її об’єкт і предмет. Предмет науки не може бути тотожним об’єкту, бо останній - це емпірично дана реальність, та чи інша частина об’єктивного світу, яка існує незалежно від нашого знання про неї і на яку спрямована увага суб’єкта пізнання. Навпаки, предмет науки існує тільки в голові дослідника. Визначаючи предмет дослідження він чисто абстрактно виділяє одну або декілька сторін об’єкта і вивчає їх, враховуючи чи не враховуючи вплив інших, не виділених сторін. Отже, об’єкту дослідження може відповідати декілька предметів дослідження і виділення предмета залежить від самого знання, від методологічної позиції дослідника, що ускладнює задачу визначення предмета соціології. До того ж велика різноманітність соціальних явищ і проблем, як прагнуть упорядкувати соціологи, обумовлює наявність різних поглядів на предмет соціології. В світовій соціологічній науці переважає точка зору, що соціологія відноситься до розряду мультипарадигматичних наук, тобто для неї характерна наявність не однієї, а декількох предметних парадигм. До числа явищ, які різні соціологічні школи вважають ключовими для визначення предмета соціології, відносять «групові взаємодії» , «людську взаємодію», «соціальні інститути», «системи соціальної дії», «соціальні групи» та ін. Тому в соціології немає єдиного, загальновизнаного визначення предмету.

Розглянемо один з підходів до визначення предмету соціології. Об’єктом соціологічного пізнання є суспільство, яке розглядається як сукупність індивідив і взаємозв’язків між ними. Але суспільство вивчають і інші науки, кожна під своїм кутом зору, вичленяючи зв’язки і відносини, якісно відмінні від інших і які тим самим стають предметом саме даної науки. Поняття соціального, соціальних зв’язків і відносин та способу їх організації є висхідним для розуміння особливостей предмету соціології, а соціальних закономірностей – для розуміння його сутності. Відмінність наук одна від одної в тому і полягає, що навіть на одному об’єкті вони досліджують свої специфічні закони і закономірності, яким підлягає розвиток і функціонування даного об’єкта. Любі відносини, що обумовлюють те чи інше соціальне явище, підкоряються дії певних закономірностей або тенденцій. Ось ці закономірності соціальних відносин і складають предмет соціології.

Соціальний закон – це відносно стійкі і систематично відтворювані зв’язки і відносини між соціальними об’єктами. Особливістю соціальних законів є те, що вони не діють з такою жорсткою неухильністю, як закони природничі, і проявляють себе через діяльність людей. За формами зв’язку виділяють п’ять категорій соціальних законів: 1) закони, які констатують існування соціальних явищ; 2) закони, які встновлють тенденції розвитку; 3) закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами, закони функціональні; 4) закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами; 5) закони, які стверджують можливість або вірогідність зв’язку між соціальними явищами.

Під соціальним розуміється сукупність тих чи інших якостей і особливостей соціальних відносин, яка інтегрована індивідами чи спільностями в процесі сумісної діяльності (взаємодії) в конкретних умовах і яка проявляється в їх ставленні один до одного, до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя. Соціальне - це особливий тип, форма регуляції поведінки на основі випереджаючого прогнозу поведінки оточуючих , який стає можливим завдяки обапільним зобов’язанням і домовленностям.

Кожна наука володіє своїм методом, який включає в себе і загальнонаукові елементи і спеціальні, властиві перш за все цій науці, принципи організації наукової діяльності. Одна з найхарактерніших рис метода соціології полягає в тому, що він прагне дати знання, яке за своїми параметрами – доказовістю, обгрунтованістю, однозначністю, відтворюваністю – певною мірою наближається до вимог природничо-наукового знання. При дослідженні соціальних процесів і явищ соціологія спирається на такі принципи: ідеологічної нейтральності, незалежності від соціальної позиції дослідника; об’єктивності, яка спирається на доведеність та науковість аргументації; історизму, який вимагає вивчати соціальні проблеми з урахуванням їх виникнення, становлення і розвитку; системного підходу, коли окремі частини явища розглядаються в єдності з цілим; верифікації, тобто встановлення істинності наукових тверджень в результаті їх емпіричної перевірки; принцип загальної значущості, повторюваності результатів дослідження; принцип квантифікації, тобто кількісних вимірів якісних ознак.

Соціологія як наука представляє собою органічну єдність, взаємодію теоретичних та емпіричних методів і пропорції між ними служать основою для класифікації соціологічного знання за його рівнями. Перший, нижчий – це рівень прикладних, емпіричних конкретно-соціологічних досліджень, головна мета яких – отримання фактів, їх опис, класифікація, інтерпритація. Другий рівень представляють теорії середнього рівня, мета яких – теоретичне осмислення, опис певної соціальної підсистеми на основі узагальнення емпіричних даних (соціологія сім’ї, соціологія праці тощо). Вищій рівень соціологічного знання - загальносоціологічні теорії,які досліджують суспільство як єдину систему, взаємодію його основнихелементів,основи функціонування і розвитку суспільства яксоціального організму (феноменологічна соціологія, теорія соціального обміну, символічний інтеракціонізм, теорія соціальної дії, функціоналізм та ін.).

Соціологи досліджують суспільство на двох рівнях: мікро- і макрорівні. Мікросоціологіявивчає спілкування людей, їх взаємодію в повсякденному житті (інтеракцію). ЇЇ цікавить поведінка, вчинки, мотиви, значення, які люди надають певним явищам. Макросоціологіяголовну увагу приділяє таким моделям поведінки, які допомогають зрозуміти сутність любого суспільства. Вона вивчає структури, соціальні інститути, взаємозв’язки між різними частинами суспільства, зміни, які в них відбуваються.

Суспільне призначення соціології визначається насамперед тими функціями, які вона виконує. Основні функції соціології – теоретико-пізнавальна, описова, інформаційна, прогностична, світоглядна.

Соціологія одержала широке визнання у всьому світі і міцно зайняла чільне місце серед інших наук. Значення соціології для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обгрунтовану теорію про суспільство і його структуру, забезпечує розуміння законів та закономірностей взаємодії його структур. Техніка і методика вивчення людини і її діяльності, методи соціального виміру, які розроблені соціологією, використовуються іншими науками.

Співідношення соціології з іншими науками можна розглянути на прикладі таких найбільш близьких до неї наук, як історія і психологія. Спільним у соціології і історії є опора на факти. Разом з тим є суттєва відмінність в тому, як аналізуються і інтерпретуються історичні факти в історії і соціології. Ця відмінність обумовлена різницею наук номотетичних і ідеографічних. Номотетичні науки, до яких відноситься соціологія, шукають і пояснюють типове, повторюване, регулярне, закономірне в історії основних форм соціального життя – це науки про закони. Ідеографічні науки, до яких належить історія, описують одиничне в його конкретно-історичній формі, вивчають однократний зміст явища – це науки про події. Метод соціології – генералізуючий, тобто узагальнюючий, відшукуючий основні, генеральні тенденції. Метод історії – індивідуалізуючий, розглядаючий соціальне явище з точки зору його неповторних, індивідуальних характеристик.

Зробивши центром своїх досліджень взаємодію між людьми, соціологія повинна вивчати духовне життя, очікування, настанови, мотиви, переваги діючих суб’єктів. Психологія теж вивчає людину. Різниця між цими науками полягає в тому, що соціологія вивчає не індивідуально-психологічні особливості людини, а соціокультурні причини, наслідки його вчинків, міри їх запобігання. Статус, роль, цінність, норма, дія, функція, мета – елементи тієї категоріальної матриці, крізь яку соціологія дивиться на людину. Вона досліджує, яким чином в ході соціальних взаємодій створюються і змінюються ідеї, цінності, норми, що визначають поведінку людей, а психологія вивчає, як індивідуальні особливості психіки впливають на засвоєння людьми цих ідей і мотивів.