Внутрішній фінансовий контроль у бюджетному менеджменті

Контроль фінансової та господарської діяльності бюджетних установ поділяється на внутрішній та зовнішній. Внутрішній контроль здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу підрозділом внутрішнього контролю установи і забезпечує оцінку виконання установою планових завдань, рівня достатності та відповідності її діяльності встановленим вимогам, надає керівництву інформацію про результати кожної перевірки.

Ефективна система внутрішнього фінансового контролю

Державний внутрішній фінансовий контроль - це система здійснення внутрішнього контролю, проведення внутрішнього аудиту, інспектування, провадження діяльності з їх гармонізації з метою забезпечення якісного управління ресурсами держави на основі принципів законності, економічності, ефективності, результативності та прозорості.

Внутрішній фін. контроль організований із дотриманням основного принципу: чіткого розмежування внутр. контролю і внутрішнього аудиту. Внутрішній аудит визначає, яким чином здійснюється внутрішній контроль, включаючи способи попереднього контролю.

Внутрішній контроль - це управлінський контроль, який здійснюється в самому органі державного сектору на постійній основі з метою підвищення ефективності та результативності діяльності, а також зниження витрат. Внутр. контроль дає змогу керівництву органу держ. сектору перевірити стан виконання завдань відповідно до своїх повноважень.

55. Бюджетна децентралізація: основні підходи

Бюджетна децентралізація - будь-які види мобілізації фін ресурсів у бюджетах органів місцевого самоврядування. Крім визначеного його змісту, слід розглядати її як спосіб виміру величини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової і яка є доцільною за умови досягнення розумного оптимуму між формуванням доходів місцевих бюджетів та фінансуванням делегованих повноважень.

Аналізуючи фін. політику України за роки незалежності, не можна не помітити її спрямування до бюджетної децентралізації. Це закріплено в Конституції України та при підписанні Європейської хартії про місцеве самоврядування

Бюджетну децентралізацію класифікують за ознакою типології відносно певної моделі економіки: делегування, деволюція та децентралізація. Положення про делегування повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування передбачає передачу деяких повноважень для виконання місцевій владі від імені центральної влади, при чому фінансування завдань, що виконуються в межах делегованих повноважень, забезпечуються державою шляхом виділення трансфертів.

Деволюція - це проміжна ланка від централізації до децентралізації, характерна для перехідного періоду, коли органи місцевого самоврядування фінансують і відповідають за надання певних державних послуг у межах такого фінансування з державного бюджету. Як правило, це стосується задоволення соціальних потреб. І власне децентралізація передбачає зосередження фінансових ресурсів на рівні органів місцевого самоврядування для фінансування ними (органами) делегованих повноважень. Крім того, в регіонах мають бути створені спеціальні служби чи органи, де до прийняття урядових рішень залучаються громадяни. В Україні таку компетенцію мають представницькі органи місцевого самоврядування - сільські, селищні, міські ради та обраний сільський, селищний або міський голова. В економічно розвинутих країнах, крім представницьких органів, широко розвинута структура непартійних організацій, які беруть активну участь в управлінні певною територією та можуть впливати на прийняття чи скасування певних рішень представницьких органів шляхом опитування громадян, акцій протесту, демонстрацій, мітингів, тощо. Децентралізація властива для країн з розвиненою ринковою економікою.

Результатом проведення політики деволюції є централізація або децентралізація фін. ресурсів у центральному чи в місцевих бюджетах.

Традиційна теорія фіскального федералізму дає рекомендації для закріплення за різними рівнями державної влади певних функцій та необхідних для їх виконання фіскальних інструментів. Наріжним каменем теорії бюджетного федералізму є теорема про децентралізацію: якщо децентралізація не впливає на рівень витрат, то прийняття рішень щодо локального суспільного блага або ефективніше за централізацію, або принаймні не поступається їй з погляду ефективності. Централізація та пов'язана з нею стандартизація дуже часто дають змогу не тільки зменшити адміністративні витрати, а й зробити дешевшим безпосередньо виробництво одиниці суспільного блага. Децентралізація державного сектора економіки доречна тоді, коли сприяє ефективнішому виконанню його функцій. В економічній теорії прийнято розглядати локальні та загальнодержавні суспільні блага, виробництво яких і є однією з головних функцій держави. Природно, що при виробництві загальнодержавних благ фіскальна децентралізація призведе до зниження економічної ефективності таких заходів.

Самоврядні ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими у ефективному використанні усіх видів ресурсів, а місцеві влади - у стабільному економічному зростанні. Місцеві ради в контексті нової політики деволюції мають самостійно визначати напрями використання коштів своїх бюджетів. Недоліком є те, що законодавство не встановлює конкретного переліку витрат, які повинні фінансуватися з місцевих бюджетів.

56. Структура бюджетної програми

Бюджетна програма має декілька складових елементів, що наведені на рисунку.

Найважливішим елементом формування бюджетної програми є визначення головної мети бюджетної програми та головних завдань на короткостроковий (поточний) та середньостроковий періоди.

Складові елементи бюджетної програми

Мета виконання бюджетної програми- законодавчо визначені основні цілі (кінцевий результат), яких необхідно досягти у результаті виконання конкретної бюджетної програми. Мета бюджетної програми: відображає кінцевий результат; залишається однаковою впродовж років; повинна узгоджуватися з місією головного розпорядника.

Завдання бюджетної програми- конкретні цілі або результати, яких необхідно досягти при виконанні бюджетної програми протягом відповідного бюджетного періоду і оцінити які можна за допомогою результативних показників. Характерні риси завдання:чітке формулювання завдання та орієнтованість на результат; результат виражається показниками у кількісних вимірах; конкретна дата виконання завдання; конкретність та реалістичність завдання.

Іншим елементом складання бюджетної програми є визначення напрямів діяльності,тобто шляхів, якими головний розпорядник прагне досягти задач і цілей бюджетної програми. Напрями діяльності- конкретні дії, спрямовані на виконання завдань бюджетної програми, з визначенням напрямів витрачання бюджетних коштів. Напрями діяльності повинні: відповідати завданням і функціям головного розпорядника бюджетних коштів; відображати шляхи, якими головний розпорядник прагне досягти цілей, тобто застосовані заходи; забезпечувати реалізацію бюджетної програми у межах коштів, виділених для досягнення мети програми.

Здійснення видатків на основі бюджетних програм передбачає визначення конкретних виконавцівбюджетної програми.

Виконавець бюджетної програми- юридична особа, яка безпосередньо несе відповідальність за виконанням програми і забезпечує виконання однієї або кількох бюджетних програм у системі головного розпорядника. Відповідальний виконавець бюджетної програми: назначається за письмовим погодженням з Міністерством фінансів; є юридичною особою, що має окремий рахунок та бухгалтерський баланс; несе безпосередню відповідальність за виконання бюджетних програм.

Результат виконання програми відповідальним виконавцем визначається за допомогою показників результативності. Результативні показники- кількісні та якісні показники, які характеризують результати виконання бюджетної програми і підтверджуються статистичною, бухгалтерською та іншою звітністю і які дають можливість здійснити оцінку використання коштів на виконання бюджетної програми.

Аналіз і оцінка бюджетної програми дає вичерпну інформацію про результати або наслідки здійснюваної політики. Аналіз бюджетної програми- це важливий елемент формування бюджету. У результаті аналізу, який здійснюють всі учасники бюджетного процесу, програми поділяються на три групи, а саме: програми, які будуть впроваджуватися; програми, які пропонуються до виконання;

- програми, виконання яких є недоцільними.

За кожною бюджетною програмою, затвердженою законом про Державний бюджет, головні розпорядники бюджетних коштів щороку розробляють паспорти бюджетних програм- це документ, що визначає суму коштів, необхідних для виконання бюджетної програми, законодавчі підстави її реалізації, мету, завдання, напрями діяльності, відповідальних виконавців, результативні показники та інші характеристики бюджетної програми, на підставі якого здійснюється контроль за цільовим та ефективним використанням бюджетних коштів і аналіз виконання бюджетної програми.

57. Програмне планування бюджету як функція бюджетного менеджменту.

Сутність програмно-цільового методу полягає в наступному:

1. Акцент переноситься з потреби в коштах, необхідних для виконання державою своїх функцій, на те, які результати очікуються від використання коштів бюджету, тобто на забезпеченні ефективності використання бюджетних коштів (тобто від економічної категорії, наприклад, - заробітна плата до цілей, на які розпорядники запитують фінансування).

2. Упровадження цього методу змінює характер обговорення бюджетної політики: увага переноситься з контролю за виконанням зобов'язань - на забезпечення ефективності

3. Оцінка й експертиза програм є обов'язковим компонентом ПЦМ.

4. В аналітичному плані програмно-цільовий метод вводить у бюджетний процес елементи аналізу зіставлення витрат і досягнутих результатів.

Програмно-цільовий метод складання бюджету - це згрупування різних бюджетних витрат в окремі програми таким чином, щоб кожна стаття витрат була закріплена за певним видом програми.

Як правило, кожна програма - це фіскальне зобов'язання одного головного розпорядника бюджетних коштів, ефективність роботи якого оцінюється з погляду досягнення мети програми.

Програма - це комплекс взаємопов'язаних заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети, виконання якої пропонується і здійснюється розпорядником бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.

Основні характерні риси бюджетної програми:

1) не обмежується в часі;

2) одна бюджетна програма виконується одним розпорядником бюджетних коштів і не має аналогів;

3) назва бюджетної програми повинна відображати основну сутність програми, тобто відбивати напрямок використання коштів бюджету;

4) за своїм змістом бюджетна програма повинна відноситься до одного розділу функціональної класифікації.

Наприклад, програма "Підготовка кадрів для агропромислового комплексу у вищих навчальних закладах" відноситься до однієї функції "Освіта" і підфункції "Вища освіта", а її назва розкриває основний зміст програми;

5) бюджетна програма повинна бути чіткою, конкретною і зрозумілою для широких мас;

6) складові програми можуть мати підпрограми, тобто дрібніші напрями діяльності, що стосуються програми.

Раніше застосовувався постатейний метод формування бюджету. Програмно-цільовий метод - це формування бюджету не за функціями, а за програмами. Водночас коди програмної класифікації повинні бути пов'язані з кодами функціональної класифікації, що дає можливість представити бюджет у розрізі функцій. Функціональна класифікація видатків бюджету застосовується виключно в аналітичних та статистичних документах.

Завдяки плануванню бюджету за цільовими програмами забезпечується прозорість витрачання бюджетних коштів у порівнянні з постатейним методом, який не давав змогу зрозуміти, що саме фінансується під тією чи іншою функцією.