Нормативність сучасної української літературної мови. Типи мовних норм.

Нормативність мови виявляється на рівні орфоепії, акцентуації, лексики, морфології, синтаксису, фразеології, стилістики.

Орфоепія (гр.— сукупність правил літературної вимови). Важливим засобом досягнення милозвучності в українській літературній мові є позиційне чергування голосних та приголосних у — в, і— й,фонетичні варіанти повнозначних та службових слів типу імла— мла, іржа— ржа, з— зі— із, над— наді, та ін. Особливість української орфоепії — чітка, без редукції вимова голосних звуків (крім ненаголошених ей и,котрі наближаються один до одного, а також ненаголошеного оперед складом з у) як у наголошених, так і в ненаголошених позиціях. Українській літературній вимові не властиве «акання». Невід’ємною рисою української орфоепії, що теж сприяє її милозвучності, є відсутність редукції за глухістю дзвінких приголосних, які вимовляються завжди дзвінко — в кінці слова та складу (груп лід і літ, плід і пліт, ліз і ліс).

Акцентуація (наголошування). При характеристиці будь-якої літературної мови серед інших властивих їй рис виділяють акцентуаційну норму. В українській літературній мові ця цілком сформована норма є водночас найменш усталеною. Тут дуже відчутні впливи діалектів (для яких характерна строкатість наголосу) та інших мов, особливо близькоспоріднених. Строкатість наголосу в різних українських говорах зумовила наявність слів, де визнається нормативним подвійний наголос: весняний — весняний, ясний — ясний, байдуже — байдуже, завжди — завжди.

Лексичні норми. Серед відступів від літературних норм на рівні лексики впадають в око передусім незасвоєні, невмотивовані росіянізми: алтар, врачування, груз, поставщик, моросити, підстрікати, получається, пушний, четвероногий, швея, яд. Одним із поширених відступів від лексичних норм є вживання українських слів у невластивому їм значенні. Неточне слововживання суперечить основному призначенню мови бути засобом спілкування.

Морфологія. За морфологічними нормами української мови іменники чоловічого роду м’якої групи другої відміни в родовому відмінку однини мають форми лікаря, вівчаря царя; іменники твердої й мішаної групи — командира, маляра. Називний відмінок множини характеризується закінченням -/для іменників м’якої і мішаної груп (м’ячі)та закінченням -и (ліси) для іменників твердої групи. У кличному відмінку іменники м’якої групи закінчуються на -ю (дідусю),іменники твердої і мішаної груп на -е (брате).Особливістю сучасної української літературної мови є майже повна відсутність у ній активних дієприкметників минулого часу. У багатьох випадках замість активних дієприкметників можна використовувати прикметники.

Синтаксис. Замість нагромадження синтаксичних побудов із прийменником слід використовувати природніші для української мови: проректор з наукової роботи; школа-магазин для підготовки молодших продавців; міське бюро працевлаштування. Використання дієслів у значеннях, які не калькують російську мову: наприклад, слово одержати (отримати)вживається у сполученнях із конкретним значенням: одержати листа, одержати квитки, але дістати високу оцінку, дістати освіту, набути навичок, здобути перемогу.

Фразеологія. У всіх без винятку стилях мовлення широко вживаються фразеологізми. Одна з характерних рис фразеологічних зворотів — стійкість їх лексичного складу. Це означає, що одні компоненти зворотів не можна довільно замінювати іншими без певної стилістичної настанови. Для поняття, наприклад, «допомагати, бути корисним у чомусь» маємо вислів бути (стати) в пригоді: «Допоможи мені в моїм ділі, а я тобі у великій пригоді стану» (0. Стороженко).

Стилістичні норми. Мова засобів масової інформації, де дотримання норм літературної мови є обов’язковим, характеризується одночасною орієнтацією на експресію та стандарт. Стандартові властива відтворюваність, стійкість семантики, нейтральність забарвлення. Експресія сприяє посиленню виразності висловлювання. Уміле поєднання стандарту й експресії в різних жанрах засобів масової інформації є одним із найбільш яскравих показників мистецтва слова публіциста.