Орфоепі́я

розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь.

Порушення правил української літературної вимови

Порушення правил норм української літературної вимови спричинена переважно:

впливом правопису — мовці намагаються відтворювати написання слів (наприклад, сміється: (правильна вимова — [с'м’ійе́ц:'а], неправильна — [с'м'ійе́т'с'а])

впливом діалектного оточення — наприклад, через вплив південно- західних діалектів мовці часто оглушують дзвінкі приголосні в кінці слів, що не характерно для української літературної вимови (наприклад [зуп] замість [зуб], [сторош] замість [сторож] тощо)

впливом на вимову близькоспорідненої мови — зокрема, під впливом російської мови вимовляють м'яко шиплячий [ч]: [н'і́ч’ка], [руч’ка], [ч’аǐ] тощо.

відсутністю до 1990-их років в українській мові літери ґ, у зв'язку з чим поширеною є ненормативна вимова слів аґрус, ґанок, ґелґотати та подібних зі звуком [г] замість [ґ], і навпаки: вимова [ґ] замість [г] у словах іншомовного походження (ґазета, ґаз тощо).

Милозвучність української мови досягається насамперед рівномірним розподіленням голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Для усунення збігів голосних і приголосних наша мова має спеціальні фонетичні засоби.

1. Найуживанішим засобом милозвучності мови є фонетичне чергування [у] з [в] тж[і)з(й].
Прийменник і префікс в звучить і пишеться між двома голосними {успіхи в економіці), після голосного перед приголосним (вишні в саду; дорога повилася вгору),перед голосними на початку речення (В Одесі тепло). Прийменник і префікс у вимовляється і пишеться між літерами, що позначають приголосні (був у жовтні, почав учити), на початку речення перед приголосним (УКарпатах сніг), перед наступними в, ф та сполученням літер хв, льв незалежно від того, на який звук закінчується попереднє слово (жити у Львові; книга у Федора), після паузи перед приголосним (сад, у якому безліч квітів). [і] з [й] чергуються у тих самих випадках, що й [у] з [в]. Іноді прийменник у вживається у варіантах ув, уві, вві: Стало так легко, як уві сні (Ю. Яновський). Щоб уникнути важких збігів приголосних вв, вф навіть після голосних вживається Сумний був час; товариші м ої пішли у військо (Леся Українка). У деяких випадках чергування [у] з [в], [і] з [й] не відбувається: у власних назвах (Удод, Вроцлав); у словах, де зміна початкового [у] чи [в] веде до зміни значення слова (вправа і управа, вдача і удача); [і] з [й] не чергуються при зіставленні понять (минуле і сучасне); у словах іншомовного походження (до інституту).

2. У кінці деяких префіксів, у прийменниках та прислівниках можуть додаватись або відкидатись голосні звуки: відірвати, переді мною. Прийменник з може мати варіанти із, зі, зо: із хмари, зі свого.
3. Після приголосних вживаються частки би, же, після голосних — б, ж: зробив би, зробила б, зібрав же, зібрала ж.

4. Перед приголосними вживаються форми дієслів на -ся, перед голосними на ~сь: зібралися всі; зібрались усі; але після приголосного — завжди -ся: дивляться,дивишся.