МІКРОФЛОРА ГРУНТУ

Учення про грунт створили С. М. Виноградський, В. В. Доку-чаєв, П. А. Костичев, В. Р. Вільямс та інші вчені. Родючість грунту залежить не тільки від наявності неорганічних та органічних речо­вин, а й від різних видів мікроорганізмів, що зумовлюють якісний склад грунту. У грунті є необхідні для розвитку бактерій поживні ре­човини і волога, внаслідок чого їх кількість в 1 г грунту досягає величезних кількостей: від 200 мли у глинястому грунті до 5 млрд у чорноземному. В 1 г орного шару грунту міститься 1 —10 млрд бактерій.

Мікрофлора родючого грунту складається з популяцій водоростей, актиноміцетів, нітрифікуючих, денітрифікуючих, целюлозорозкла-даючих бактерій, сіркобактерій, пігментних мікроорганізмів, грибів і найпростіших. Особливо велике значення мають азотфіксуючі бак­терії, які можуть жити не тільки в коренях бобових, а й на тютю­нових рослинах. У збагаченні грунту азотом важливу роль відігра­ють синьо-зелені водорості. Ступінь обсіменіння грунту мікроорганіз­мами залежить від його характеру та хімічного складу (табл. 6).

Найбільше (1 009 000 з 1 мм³) бактерій у верхньому шарі грунту— на глибині 5—15см. У глибоких шарах (1,5—б м) трапляються одиничні особини; їх виявлено і в артезіанській воді. У родовищах наф­ти живуть нафтові бактерії. Живлячись парафінами (відходи нафти), вони перетворюють частину нафти в густу асфальтоподібну масу, вна­слідок утворення якої закупорюються природні резервуари нафти. В орному шарі окультуреного грунту товщиною 15 см на площі 1 га може бути 5—6 т бактеріальної маси.

Обсіменіння грунту мікроорганізмами залежить під ступеня за­бруднення його фекаліями і сечею, а також від характеру обробітку та удобрення. Наприклад, в орному шарі грунту в 2,5 раза більше мікроорганізмів, ніж у лісовому. У грунті довго зберігаються спори сапрофітів (В. сегеиз, В. те^аіегіигп та ін.).

Патогенні, що не утворюють спор, бактерії внаслідок нестачі потрібних поживних речовин, а також в результаті згубної дії світ­ла, висихання, бактерій-антагоністів і фагів зберігаються у грунті від кількох діб до кількох місяців.

У здійсненні профілактичних заходів санітарна мікробіологія враховує втастивість багатьох видів ґрунтових бактерій (В. зІІЬііІіз, В. Ьгеуіз, В. іЬегторпіІиз та ін.) пригнічувати ріст і розмноження патогенних і умовпо-патогенпих мікроорганізмів.

Звичайно грунт є несприятливим середовищем для більшості патогенних видів бактерій, вірусів, грибів, найпростіших. Проте як фактор перед-ічі низки збудників інфекційних захворювань він відіграє важливу роль. Тривалість збереження деяких патогенних бак­терій показана в табл. 7. У грунті довго залишаються життєздатними спори бацил сибірки, клостридії правця, анаеробної інфекції, боту­лізму і багатьох ґрунтових мікроорганізмів. Так, наприклад, ба­цили сибірки, потрапляючи в грунт, перетворюються в спори, які зберігаються в ньому протягом багатьох років. У каштанових і чор­ноземних грунтах за сприятли­вих умов спори здійснюють пов­ний цикл розвитку: влітку вони проростають у вегетативні фор­ми, а потім знову утворюють спори.

Особли­во велика роль грунту в розповсюдженні гельмінтозів (аскаридозу, трихоцефальозу, анкілостомідозу та ін.). У грунті живуть гриби, які спричиняють аліментарно-токсичну алейкію, ерготизм, аспергі­льоз, пеніцмліоз, гісгошіазмоз, хромомікоз та ін.

Виживання в грунті епгеровірусів коливається в широких межах (15—90 діб), воно залежить од виду грунту, його вологості, темпера­тури. Ентеровіруси довго зберігаються на овочах, вирощених на ді­лянках, зрощуваних стічними водами. Доведено, що сирі овочі з по­лів зрошування можуть бути фактором зараження в результаті по­трапляння енгеровірусів на їх поверхню. Ентеровіруси були виділені в 5,8 % випадків із грунтів і в 8 % — з овочів, їх виявляли в полив­них стічних водах, осаді стічних вод, грунті полів зрошування і зми­вах з овочів, вирощених на зрошуваних ділянках.

У зв'язку з ним треба робити систематичні санітарно-вірусологіч-ні дослідження грунту, поливних стічних вод і продукції землероб­ських полів зрошування на наявність у них ентеровірусів.

Важливим показником санітарного стану грунту є загальна кіль­кість наявних у ньому сапрофітів, термофільних мікроорганізмів, ентеробактерій (Е. соїі, протей), анаеробів (С. регГгіп£єпз та ін ). Грунт вважають чистим, якщо його колі-титр* становить 1,0 і вище, титр С. ркгітіпйепз — 0,01 і вище, а кількість термофільних бактерій в 1 г досягає 100—1000. За епідеміологічними показаннями грунт досліджують на наявність патогенних мікроорганізмів (сальмонели, шигели, ентеровіруси), спор клостридій правця, ботулізму, сибірки, гістоплазм та ін.

Для мікробіологічного дослідження грунту, заселеного найрізно­манітнішою мікрофлорою, використовують селективні методи, за допомогою яких можна виявляти численні види бактерій, що потре­бують певного поживного субстрату.

У зв'язку з певною епідеміологічною роллю грунту як фактора розповсюдження деяких інфекційних захворювань тварин і людини санітарно-протиепідемічпа практика охоплює здійснення комплексу заходів, спрямованих па захист грунту від забруднення та інфіку­вання його патогенними видами мікроорганізмів.