Терор проти місцевого населення.

Партизани влаштовували на окупованих територіях комуністичний партизанський терор, який для місцевого населення був справжнім лихом. Ось що писав у другій половині 1942 р. у донесенні в політуправління Червоної армії помічник командира 125-го партизанського загону імені І. В. Сталіна Микита Бурцев: «Більшість партизанських загонів харчуються, одягаються і озброюються за рахунок місцевого населення, а не за рахунок видобутого в боях з фашизмом. Населення проявляє невдоволення і каже: „Німець обдирає, партизанам дай“. При заготівлі продуктів та одягу з боку окремих партизанських загонів проявляються елементи мародерства і хуліганства»[2].

Партизану Рудько, який воював у бригаді Нікітіна, свідчить: "На території Західної Білорусі тисячі партизанів. Це, головним чином, полонені і оточенці, озброєні за рахунок лісів і місцевого населення. Оперують у більшості своїй нечисленними групами в 20-40 осіб, непогано, особливо навесні і в період, коли були ще гміни (волості), били німців. Але це була гола стихія, це була помста полоненого за все те, що він бачив і пережив у німців. Тепер же вони майже всі діють — не вистачило ні запасу боєприпасів, ні з ким вони не пов'язані, на 100% відірвані від радянської дійсності. Установки партії і уряду з питання партизанського руху не знають. Живучи і діємо, вони неминуче перетворюються на зайвий баланс для селянства і відновлюють селянство проти партизанів в цілому. Значить, завдають шкоди партії і уряду, конкретно відбувається це так: коли немає німців, партизани вільно ходять по селу, ніякої роботи з селянами не ведуть, беруть у них корів, овець, хліб та інші продукти. Коли ж з'являється каральний загін, партизани не пручаючись біжать, а селян б'ють і палять за те, що утримували і годували партизанів. Селяни прямо кажуть: "На який чорт мені такі партизани, які забирають останнє і не можуть оборонити мене від німця. Не було б вас, мене не бив би і палив німець «. Це, по-перше. По-друге, селянина обурює метод заготівлі (так званий бомбардування) продуктів, яка відбувається в такий спосіб:

Загін (група) отримує від командування відповідне село або два. Виїжджає вночі і підряд забирає в кожній хаті все що знайде: сало, масло, сметану, хліб та ін продукти. Звідси селяни все поголовно ховають. Нерідкі випадки, коли поряд з продуктами такі „партизани“ обшукують шафи, скрині і беруть одяг і чоботи і навіть предмети розкоші: одеколони, годинники й ін речі. Забирають коней і вози для відвозячи продуктів, обіцяючи їх повернути, але фактично рідко їх повертають. Все це робиться без урахування соціального та економічного становища сім'ї. Не випадково, коли приїжджають партизани в село, що грають у дворі діти, помітивши їх, біжать у дім і кричать: „Мама, партизани їдуть“. І мама починає ховати все, що має»[2].