Не раніше квітня 1943 р.

« КОВПАК генералмайор. Ранее имел звание мл. унтерофицера старой армии. Партизаны называют его КОЛПАКОМ, "дедом", "отцом" и другими кличками. Общепризнанный среди командиров и рядовых (партизан) специалист по хождению в дальний путь. Основной вид деятельности налеты на тыловые части и воинские учреждения, находится в постоянном движении, диверсиями не занимается, люди его выносливые и приспособленные к маршам. Комплектуется за счет бежавших из плена и офицерского состава фанатиков молодежи, оставшихся в окружении. В Москве его считают "отцом партизанского движения на Украине".

Возраст КОВПАКА преклонный, имеет лет 60. Жизнью своей поэтому не дорожит. Сам бывает в боях и вызывает подражателей из молодежи. Склонен к грабежам и к накоплению богатства, но присваивать награбленное ему не позволяет его комиссар РУДНЕВ ставленник НКВД. КОВПАК имеет цель проникнуть в Карпатские горы, выступить в Подолию ».

Як свідчать факти, С. Ковпак мав упертий, часто непоступливий характер, що є однією з рис українського менталітету, але він був людиною здорового глузду, добрим господарником і простим у стосунках із своїми партизанами. Була у нього й така звичка: замість того, щоб накладати на підлеглих стягнення за дрібні порушення дисципліни, він часто карав винуватців своїм нагаєм, і це давало хороші результати. Інколи, перебуваючи у збудженому стані, дозволяв собі круті вислови.

Восени Й.В. Сталін викликав до Кремля Т.А. Строкача і командирів найбільших партизанських з'єднань О.М. Сабурова, С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова. З'ясувавши реальний стан справ, він підписав наказ НКО СРСР "Про завдання партизанського руху" (5 вересня 1942 р.).

У листопаді прийнято план діяльності партизанських загонів на зимовий період 1942-1943 рр. Ряд з'єднань отримав завдання щодо дій на ворожих комунікаціях, розвідки пересувань військ противника, виявлення оборонних тилових рубежів. Партизанським загонам під командуванням С.А. Ковпака й О.М. Сабурова наказано розпочати рейди на Правобережну Україну. Ці рейди ретельно готувалися і стали по суті першою масштабною операцією УШПР. Після знайомства з Й. Сталіним восени 1942 р. у Москві С. Ковпак відчув себе самостійним чинником у нелегкому партизанському житті. Він вороже ставився до тих, хто працював у штабах, далеко від фронту. Особливу підозру викликали в нього працівники НКВС. Співробітник УШПР Корнєєв 30 березня 1943 р. доповідав начальнику УШПР Т. Строкачу. "Ковпак говорить: "Коли я був на прийомі у тов. Сталіна, він мені прямо сказав якщо будуть присилати до Вас "НКВДистів" працівників НКВС, то женіть їх звідти, їм робити там нема чого".

У березні 1943 р. в С. Ковпака, якого підтримав С. Руднєв, виник конфлікт із начальником УШПР, котрий направив до Сумського партизанського з'єднання на посаду заступника командира з розвідки колишнього співробітника НКВС капітана Я. Короткова. Незважаючи на неодноразові радіограми Т. Строкача і його посилання на М. Хрущова, С. Ковпак відмовився взяти до свого штабу Я. Короткова, і той був змушений повернутися до Москви, де тоді дислокувався УШПР.

Ефективним тактичним прийомом у боротьбі партизанських формувань стали рейди. Перші з них відбулися восени 1942 р. Ідея їх проведення виникла під час наради партизанських командирів у Москві в кінці серпня на початку вересня 1942 р. Тоді Й. Сталін поставив завдання командирам партизанських з'єднань С. Ковпаку й О. Сабурову здійснити рейди з Брянських лісів, де існував партизанський край, на Правобережну Україну. Про застосування рейдової тактики, як і інших форм партизанської боротьби, йшлося в наказі Сталіна від 5 вересня 1942 р. "Про завдання партизанського руху". Згідно з цим наказом на територію партизанського краю літаками з радянського тилу було доставлено зброю, боєприпаси, міни, вибухівку, портативні радіостанції, а також друкарні, партійні й агітаційномасові матеріали для розповсюдження серед населення окупованої території.

Вийшовши з північного регіону Сумської області (Брянських лісів) 26 жовтня 1942 р., партизанські з'єднання С.А. Ковпака й О.М. Сабурова паралельними маршрутами рушили у великий лісовий масив на кордоні Житомирщини й білоруського Полісся. Долаючи водні перешкоди (Дніпро, Снов, Десну, Прип'ять), залізничні лінії, партизани вступали в бої з гарнізонами окупантів у білоруських та українських селах та містечках. Протягом 30денного рейду вони пройшли близько 800 км окупованою територією, шість областей, завдали втрат противнику у живій силі, пошкодили вузол зв'язку, два мости через р. Уборть, лісозавод, електростанцію. З приходом на Полісся у 14 суміжних районах Житомирської та Поліської (БРСР) областей виник великий партизанський край у чотирикутнику Олевськ Овруч Мозир Суров з населенням близько 200 тис. осіб. Це створювало передумови для подальшого розгортання спротиву загарбникам у регіоні. Успіх рейду з'єднань С.А. Ковпака й О.М. Сабурова спирався на належне матеріальнотехнічне забезпечення, чітке планування, зв'язок із жителями партизанського краю. Ті ж загони, що діяли у відриві від партизанських країв і баз, не мали серйозної підтримки, хоч і досягали інколи успіху, все ж постійно перебували під загрозою оточення і знищення.

Переміщення районами, в яких існували великі лісові масиви, дозволяло не лише виконувати поставлені завдання, але й зберігати особовий склад партизанських формувань. Крім того, у лісових зонах виникли партизанські краї, що перетворювалися на бази, де народні месники могли відпочивати після операцій, отримувати необхідні вантажі, лікувати поранених і хворих.

У райони Правобережної України, ще не охоплені антифашистським рухом Опору, партизанське керівництво й радянське командування продовжували перекидати повітрям диверсійні, розвідувальні й організаторські групи. Досить вдалим було десантування у червні 1942 р. в район Рокитне Сарни розвідгрупи на чолі з полковником Д.М. Медведєвим. Перед нею стояло завдання збирати розвідінформацію, активізувати партизанську боротьбу, проникнути у резиденцію рейхскомісаріату України в Рівному. Незабаром ця група перетворилася на великий партизанський загін. Саме з таких баз виступали в рейд на Правобережжя у кінці лютого 1943 р. з'єднання під командуванням С. Ковпака, І. Шумпанова, Я. Мельника й О. Федорова. Останній отримав наказ УШПР вийти у Волинську область і вивести з ладу залізничні вузли Ковель, Луцьк, Буськ. На початку квітня з'єднання вийшло до Прип'яті, де зосереджувалися загони С. Ковпака і Я. Мельника. Маючи артилерію, партизани знищили караван, в якому були бронекатер, вантажне судно, п'ять самохідних барж, а потім ще одну валку суден у складі двох пароплавів, п'яти бронекатерів та кількох барж.

Найтяжчим іспитом у житті С. Ковпака став рейд його з'єднання у Прикарпатську Україну (червеньвересень 1943 р.). Сміливе проникнення партизанів у глибокий тил, їхні спроби збурити місцевих жителів проти німців роздратували Берлін, і звідти надійшли вказівки будьщо розгромити зухвале партизанське з'єднання. 3 серпня 1943 р. сам рейхсфюрер СС Г. Гіммлер радіограмоюблискавкою зажадав від керівника протипартизанських акцій на Східному фронті групенфюрера фон дем БахЗелевського схопити С. Ковпака живим або мертвим. За голову партизанського ватажка пропонувалася винагорода 50 тис. рейхсмарок. Але все було марно. Хоч і з відчутними втратами, партизани на чолі з С. Ковпаком усе ж вирвалися з оточення і відійшли на Волинь Полісся. А 23 лютого 1944 р. на базі Сумського партизанського об'єднання створено 1шу Українську партизанську дивізію ім. двічі Героя Радянського Союзу генералмайора С. Ковпака, якою командував Герой Радянського Союзу П. Вершигора. Впродовж 1941-1944 рр. у лавах з'єднання та дивізії воювало понад 5,5 тис. бійців, які були представниками 42 національностей колишнього СРСР і країн Європи та Азії.

Військова наука протягом 1941-1944 рр. поповнилася досвідом нових форм протидії ворогу в умовах тривалої окупації і глибокого тилу, взаємодії підпільнопартизанських формувань і регулярних частин у ході підготовки і проведення операцій. Головними факторами, що визначали характер руху Опору, стали патріотизм і воля народу, сукупність реальних умов для цього: природнокліматичних, матеріальних, організаційних. Мужність та героїзм народних месників гідно відзначені й вшановані радянським урядом. 95 наших співвітчизників стали Героями Радянського Союзу, близько 63,7 тис. нагороджені орденами й медалями. Шість партизанських командирів отримали ордени Суворова, 140 ордени Б. Хмельницького ІІІІ ступенів.

Через кілька місяців після повернення з Карпат на Полісся С. Ковпака з огляду на стан здоров'я та вік відкликали до Києва. 4 січня 1944 р. його призначили членом Верховного суду України, а з 1947 р. і до кінця свого життя він обіймав посаду заступника Голови Президії Верховної Ради Української РСР, займався громадськими справами, написав цікаві спогади.

Заслуги С. Ковпака дістали високу оцінку. Він отримав військове звання "генералмайор", був двічі удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Крім того, був відзначений чотирма орденами Леніна, орденами Червоного Прапора, Суворова І ступеня і Богдана Хмельницького І ступеня, багатьма медалями СРСР, а також нагородами Чехословаччини та Італії.