Нагороди

• Чотири ордена Леніна (18.05.1942, 23.01.1948, 25.05.1967, 25.05.1967).

• Іноземні ордени і медалі (Польща, Угорщина, Чехословаччина).

• Орден Червоного Прапора (24.12.1942)

• Орден Суворова 1-го ступеня. (19 ??)

• Радянські медалі.

• Орден Богдана Хмельницького I ступеня. (07.08.1944)

• Двічі Герой Радянського Союзу.

• Другою медаллю «Золота Зірка» (№ 16) генерал-майор Ковпак Сидір Артемович нагороджений Указом Президії Верховної Ради СРСР від 4 січня 1944 року за успішне проведення Карпатського рейду.

• Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18 травня 1942 року за зразкове виконання бойових завдань в тилу ворога, мужність і героїзм, проявлені при їх виконанні, Ковпак Сидір Артемович відзначений званням Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 708);

Сидір Ковпак народився 25 (за ст. стилем 13) травня 1887 р. у містечку Котельва на Полтавщині, в українській селянській родині. Сім’я була багатодітна, тільки синів було шість. Закінчив церковноприходську та міську міністерську школи, рано розпочав трудову діяльність. Брав активну участь у Першій світовій війні 1914-1918 рр., був піхотинцем, зв'язківцем, розвідником. Строкову службу проходив у Саратові в Олександрівському полку, після служби працював там же, в Саратові, вантажником.

Член РКП (б) з 1919 року. Учасник Першої світової (службу проходив в 186-му піхотному полку Асландузському) та Громадянської воєн. Під час Першої світової війни воював на Південно-Західному фронті, учасник Брусилівського прориву. У квітні 1915 у складі почесної варти був особисто нагороджений Миколою II Георгіївським хрестом. Усього був нагороджений Георгіївськими хрестами III і IV ступенів та медалями "За хоробрість" ("георгіївськими" медалями) III і IV ступенів.

Після початку революції Ковпак став на бік більшовиків. Коли у 1917 році Асландузьській полк пішов у резерв, проігнорувавши наказ Керенського про наступ, Сидор з-пміж інших солдат повернувся додому до рідної Котельви.

Під час Громадянської війни очолював місцевий партизанський загін, що боровся на Україні з німецькими окупантами разом із загонами А. Я. Пархоменко, потім був бійцем 25-ї Чапаєвської дивізії на Східному фронті, де займався роззброєнням козаків, брав участь у боях з арміями генералів А. І. Денікіна і Врангеля на Південному фронті.

Громадянська війна змусила його підняти повстання проти режиму гетьмана Скоропадського. Переховуючись у лісах, Сидір Артемович освоював ази партизанського військового мистецтва. Котельвський загін під приводом Ковпака відважно бився з німецько-австрійськими окупантами в Україні, а згодом, об'єднавшись з бійцями Олександра Пархоменка, - з денікінцями. У 1919 році, коли його загін із боями залишив охоплену війною Україну, Ковпак вирішує вступити до Червоної Армії. У 25-ій Чапаєвській дивізії, у званні командира взводу кулеметників, він воює спочатку на Східному фронті, а згодом - на Південному - проти генерала Врангеля. За виявлену мужність був удостоєний ордена Бойового Червоного прапора. Після закінчення Громадянської війни Ковпак займається господарською роботою. Також, ставши у 1919 році членом РКП (б), працював військовим комісаром.

У 1921-1926 роках - помічник повітового воєнкома, повітовий воєнком, воєнком Павлоградського округу Катеринославської губернії (з 1926 року - Дніпропетровська область України). Одночасно в 1925-1926 - голова сільськогосподарської артілі в селі Вербки. З 1926 - директор Павлоградського військово-кооперативного господарства, потім - голова сільськогосподарського кооперативу в Путивлі.

У повоєнний час працював повітовим та окружним військовим комісаром на Катеринославщині, а після демобілізації за станом здоров'я перебував на господарській роботі. У 1935-1940 рр. С. Ковпак був начальником Путивльського районного шляхового відділу, а з 2 січня 1941 р. очолював Путивльський міськвиконком на Сумщині. На цій посаді й застала його Велика Вітчизняна війна. У зв'язку з директивами вищого партійнорадянського керівництва щодо розгортання партизанського руху для протидії наступаючим німецьким військам С. Ковпак як номенклатурний службовець та людина з військовим досвідом отримав вказівку створити в районі один з чотирьох запланованих партизанських загонів.

Після затвердження Конституції СРСР 1936 року, Сидір Артемович був обраний депутатом міської Ради Путивля, а на його першому засіданні у 1937 році - головою міського виконкому Сумської області. У мирному житті відрізнявся винятковою працьовитістю і ініціативністю. У тридцятих роках багато колишніх «червоних» українських партизани були заарештовані НКВС. Тільки на Полтавщині їх було розстріляно кілька тисяч чоловік. Лише завдяки старим бойовим товаришам, які займали чільні місця у НКВС, Ковпаку вдалося врятувався від неминучої смерті.

Так, 10 вересня 1941 р. С. Ковпак з групою своїх підлеглих під вогнем німецької розвідки, яка увійшла до Путивля, покинув місто і пішов до лісу. Так почалася його партизанська "одіссея". 22 вересня було сформовано Путивльський партизанський загін з 14 осіб, до яких приєдналися 28 червоноармійців із числа оточенців. І вже 29 вересня 1941 р. обстрілом німецької вантажної автомашини біля с. Сафонівка загін С. Ковпака розпочав свою бойову діяльність. Авто було підбито, і німці розбіглися.

18 жовтня 1941 р. у Спащанському лісі відбулося злиття партизанських загонів С. Ковпака та С. Руднєва, і з'явився єдиний Путивльський партизанський загін: (командир С. Ковпак, комісар С. Руднєв). Так склався найвидатніший у партизанському русі України тандем двох видатних командирів. З метою усунення негараздів в управлінні "малою війною" у червні 1942 р. при військраді ПівденноЗахідного напрямку було створено Український штаб партизанського руху (УШПР), а при арміях оперативні групи ШПР, які підпорядковувалися в організаційному відношенні Центральному штабові партизанського руху (ЦШПР), а в оперативному військовим радам відповідних фронтів. Після розформування військради штабу ПівденноЗахідного напрямку УШПР перетворився з фронтового у республіканський штаб партизанського руху.

Межі оперативної діяльності УШПР, начальником якого призначили заступника наркома внутрішніх справ УРСР Т.А. Строкача, включали всю Україну, Кримський півострів і Молдавію. 22 серпня 1942 р. Путивльський загін був реорганізований у Сумське партизанське об'єднання. Сутужно приходилося й великим загонам і з'єднанням, тому що й вони не мали достатньої кількості зброї, боєприпасів, харчів тощо.

С.А. Ковпак неодноразово звертався до керівників різних рангів за допомогою. Так, 1 липня 1942 р. він адресував радіограму самому Й.В. Сталіну, в якій повідомляв: "Першотравневий наказ не виконується, загін 1000 чоловік партизанів без боєприпасів, місяць просимо півмільйона патронів, 5 протитанкових рушниць з патронами і вибухівку". О.Ф. Федоров весною 1942 р. також просив надіслати його з'єднанню 20 мінометів, 15 кулеметів, автомати, протитанкові гранати і патрони. Допомога "Великої землі" або запізнювалася або зовсім не надходила. С. Ковпак був найбільш колоритною і популярною постаттю в партизанському русі України в 19411944 рр. Він мав високий авторитет не лише серед особового складу партизанів, а й серед місцевого населення на окупованій території. Письменник М. Шеремет, який у грудні 1942 р. квітні 1943 р. перебував у партизанських загонах на Поліссі, в записці від 13 травня 1943 р. на ім'я першого секретаря ЦК КП(б)У М. Хрущова писав: "Майже легендарною славою на Україні зараз користується Герой Радянського Союзу тов. Ковпак С.А. Його люблять і поважають партизани і населення, ненавидять вороги".

Не позбавлена інтересу й характеристика С. Ковпака в документах німецького Зондерштабу "Р" (Росія), які в 1944 р. були захоплені партизанами. У них ідеться про партизанських командирів. Насамперед нацистські експерти відзначали, що у Москві С. Ковпака вважають "батьком партизанського руху в Україні". Підкреслюється, що партизани йменують його "дідом", "батьком" і що С. Ковпак загальновизнаний авторитет серед командирів і рядового складу партизанів. Німці зазначали, що основний вид діяльності С. Ковпака напади на тилові об'єкти та військові установи і що він зі своїм загоном постійно перебуває в русі, але диверсіями на залізницях не займається. За німецькими оцінками, С. Ковпак сам бере участь у боях, не береже себе і має багато прихильників серед партизанської молоді.

А ось як змальовує С. Ковпака один із документів ОУН із Станіславщини (6 серпня 1943 р.): "Середнього росту, чорна борідка, зачіска направо. Ходить без шапки, в цивільному вбранні, на грудях 45 орденів Леніна. Іде на чолі банди перший. До українців говорить поукраїнськи, до москалів помосковськи. З людьми поводиться дуже ввічливо. На загал робить вражіння висококультурного чоловіка...".